Рішення № 96905981, 11.05.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.05.2021Справа № 910/210/21

Суддя Господарського суду міста Києва ДЖАРТИ В. В., розглянувши без виклику (повідомлення) представників учасників справи в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ "СТАЛЬІНВЕСТ"

про стягнення 50 720,00 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У січні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ "СТАЛЬІНВЕСТ" про стягнення 50 720,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки № 312/20 від 02.07.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) представників сторін та визначено сторонам строки на вчинення процесуальних дій.

Позивач та відповідач належним чином були повідомлені про відкриття провадження у справі.

Відповідно до наявних в матеріалах справи рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення № 0105477424690 та № 0105477424704 з відмітками про вручення ухвала суду від 16.01.2021 про відкриття провадження у справі отримана позивачем 26.01.2021 та відповідачем - 27.01.2021.

Господарський суд також зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливості ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 16.01.2021 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.01.2021, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.07.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА" в якості покупця (далі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ "СТАЛЬІНВЕСТ" в якості постачальника (далі - відповідач, постачальник) було укладено Договір поставки № 312/20 (далі - Договір) за умовами якого постачальник зобов`язався передати у власність покупцю металопрокат (сталь 45) (далі - Продукція), в кількості, якості, номенклатурі, та асортименті, наведених у рахунках, або у специфікаціях, які є невід`ємною частиною Договору.

Згідно пункту 2.1 поставка Продукції здійснюється відповідно до міжнародних правил тлумачення термінів «ІНКОТЕРМС-2010», з урахуванням особливостей, встановлених Договором. Продукція передається на умовах DDP «ІНКОТЕРМС-2010»: Київська область, м. Бровари, вул.. Металургів, 17, якщо інше не погоджено у рахунку або специфікації.

Право власності на Продукцію, а також ризик втрати чи пошкодження, переходять від постачальника до покупця в момент передачі Продукції покупцеві або перевізнику, що підтверджується підписом представника Покупця на видатковій накладній, що підтверджує факт передачі Продукції покупцеві (пункт 2.5 Договору).

Відповідно до пункту 2.6 Договору термін поставки Продукції складає 5 банківських днів після зарахування 100% передоплати. Інші строки поставки та умови оплати окремих партій Продукції узгоджуються сторонами у специфікаціях до Договору.

У розділі 3 Договору сторонами погоджено ціну Продукції та порядок розрахунків, зокрема 100% передоплата на поточний рахунок Постачальника у національній валюті в безготівковій формі на підставі наданого постачальником покупцю рахунку.

Договір набуває чинності з дати підписання сторонами і діє до 31.12.2021, але в будь-якому разі до повного виконання взятих на себе зобов`язань (пункт 7.1 Договору).

В межах дії Договору відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату № 14480 від 02.07.2020 на суму 50 720,00 грн.

На підтвердження оплати зазначеного рахунку позивачем надано платіжне доручення № UA46337051 від 03.07.2020 на суму 50 720,00 грн.

Відповідач, в свою чергу обов`язок щодо поставки оплаченої Продукції не виконав.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з листом № 03 від 03.08.2020 з вимогою про повернення сплачених коштів в сумі 50 720,00 грн, який було отримано адресатом 04.08.2020, а також претензію № 03 від 03.09.2020 на суму 50 720,00 грн, яка була отримана адресатом 09.09.2020.

Зазначені звернення позивача, за твердженням останнього, були залишені відповідачем без відповіді, грошові кошти не повернуто, Продукцію не поставлено.

Зважаючи на невиконання відповідачем умов Договору в частині своєчасної поставки оплаченої Продукції та повернення передоплати, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 50 720,00 грн попередньої оплати. Також позивач заявляє до стягнення з відповідача витрат по сплаті судового збору у сумі 2 102,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 507,83 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Згідно статті 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 175 ГК України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями частини 1 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями частини 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, 5 кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом вище, позивачем на виконання умов Договору здійснено 100 % передоплату згідно виставленого відповідачем рахунку № 14480 від 02.07.2020 в сумі 50 720,00 грн, що підтверджено наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією платіжного доручення № UA46337051 від 03.07.2020.

Водночас, за твердженням позивача, яке не спростовано матеріалами справи та відповідачем, останній свій обов`язок щодо своєчасної поставки оплаченої Продукції не виконав, грошові кошти, перераховані в якості попередньої оплати позивачу не повернув, внаслідок чого у відповідача обліковується заборгованість в сумі 50 720,00 грн.

Визначений пунктом 2.6 Договору строк поставки Продукції є таким що настав.

Враховуючи те, що заборгованість відповідача в розмірі 50 720,00 грн, підтверджена наявними у матеріалах справи належними доказами, відповідачем наявність заборгованості не оспорюється і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про повне погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв`язку з чим позов в частині стягнення основної заборгованості в сумі 50 720,00 грн підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У зв`язку з наведеними обставинами суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно пункту 3 частини 4 статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/13407/17.

З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

У позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору та витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 10 507,83 грн

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Обґрунтовуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу позивач посилається на те, що факт надання правової допомоги позивачу підтверджується договором № 14/12 професійної правничої допомоги від 14.12.2020, укладеним між позивачем та Адвокатським бюро "Варшамяна", Протоколом погодження гонорару до договору № 14/12 професійної правничої допомоги від 14.12.2020, Актом прийому-передачі №1 наданих послуг (професійної правничої допомоги) до договору № 14/12 професійної правничої допомоги від 14.12.2020 на суму 10 507,83 грн, Ордером серії КР № 65624 від 15.12.2020 та платіжним дорученням № 4094 від 30.12.2020 на суму 10 507,83 грн.

Відповідно до частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспіврозмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 07.08.2018 Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 916/1283/17.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на вказане, зважаючи, що матеріали справи не містять заперечень відповідача щодо суми витрат позивача на правову допомогу, загальний розмір витрат професійну правничу за розрахунком суду становить 10 507,83 грн.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ "СТАЛЬІНВЕСТ" про стягнення 50 720,00 грн,- задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Київпастранс» (04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, 2; ідентифікаційний код 31725604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Будсервіс» (45000, Волинська обл., м. Ковель, вул. Володимирська, 152А; ідентифікаційний код 21745856) 50 720,00 грн (п`ятдесят тисяч сімсот двадцять гривень 00 копійок) основної заборгованості, 2 102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок) судового збору та 10 507,83 грн (десять тисяч п`ятсот сім гривень 83 копійки) витрат на професійну правничу допомогу.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста

Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ