Ухвала суду № 96899613, 13.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

13 травня 2021 року м. Київ № 640/33704/20

Cуддя Окружного адміністративного суду міста Києва Маруліна Л.О., розглянувши позовну заяву і додані до неї матеріали

за позовом ОСОБА_1

до Апарату Верховної Ради України

про визнання бездіяльнотсі протиправною, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Апарату Верхової Ради України, в якому просить:

1. бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної та додаткової відпустки за період роботи з 26 травня 2006 року по 29 серпня 2019 року визнати протиправною.

2. Стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 237 193 грн. 03 коп. (двісті тридцять сім тисяч сто дев`яносто три гривні 03 коп.).

3. Зобов`язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.02.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, в якій встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.

09.02.2021 року від представником позивача через Канцелярію суду подано Заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано копію квитанції про сплату судового збору та позовну заяву у письмовій формі на паперових носіях з додатками для суду та відповідача, а отже, в цій частині недоліки позовної заяви позивачем усунуто.

Разом з тим, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, в якій встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.

У вказаній ухвалі від 07.03.2021 року суд дійшов висновку, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду.

25.03.2021 року представником позивача через Канцелярію суду подано Клопотання про поновлення строку звернення до суду.

Вищевказане клопотання обґрунтовано тим, що предметом даного спору не є спір щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби в розумінні частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, зазначено, що звертаючись із даним позовом позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на те, що грошова компенсація за невикористану відпустку є частиною заробітної плати, і відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України звернення позивача до суду з вимогою про її примусове стягнення з відповідача не підлягає обмеженню будь-яким строком.

Разом з тим, позивач посилається на Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013 відповідно до якого, в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так. що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник маг право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Вирішуючи Клопотання позивача, суд дійшов наступних висновків.

Основною є вимога про визнання бездіяльності відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, натомість, зобов`язання виплатити таку компенсацію та середній заробіток за час затримку розрахунку є похідними.

Дотримання строку звернення до суду вмотивоване частиною другою статті 233 КЗпП, відповідно до якої, звернення до суду з вимогою про стягнення заробітної плати не обмежується будь-яким строком, про що також зазначалось у рішенні Конституційного Суду України № 8-рп/2013 від 15.10.2013.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічною службою є, діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

За змістом пунктів 1, 2 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Таким чином, в національному законодавстві розмежовується предметна підсудність трудових спорів та спорів з приводу публічної служби (прийняття, проходження, звільнення), які є подібними за змістом, водночас мають особливості нормативно-правового регулювання.

Відповідно до статті 1 КЗпП України кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (ч. 1 ст. 3 КЗпП України).

Поняття заробітної плати визначено у Законі України «Про оплату праці», за змістом статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У свою чергу, оплата щорічних відпусток віднесена до інших гарантій в оплаті праці у розумінні статті 12 згаданого Закону.

Таким чином, ототожнення заробітної плати із компенсацією за невикористані дні щорічної відпустки, в контексті строків звернення, визначених статті 233 КЗпП є нелогічним, оскільки останнє не входить до поняття заробітної плати та має іншу природу, натомість, спір про виплату такої компенсації є трудовим спором, визначеним частини першої статті 233 КЗпП.

Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування норм КЗпП України у разі неврегульованості положеннями спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.

Статтею 233 КЗпП України визначені строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ч. 2 ст. 233 КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцевими загальними судами є окружні суди, які утворюються в одному або декількох районах чи районах у містах, або у місті, або у районі (районах) і місті (містах).

Місцевими адміністративними судами є окружні адміністративні суди, а також інші суди, визначені процесуальним законом (ч. 3 ст. 21 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до частини першої статті 23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою - четвертою цієї статті.

Буквальне тлумачення статті 233 КЗпП України дозволяє дійти висновку про те, що її дія розповсюджується на трудові спори, за вирішенням яких слід звертатись до місцевих загальних судів та підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства.

При цьому, з огляду на те, що згадана стаття не визначає інші види судів, окрім згаданих у частині першій статті 21 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», застосування даної норми стосовно окружних адміністративних судів, як спеціальної, суперечить процесуальному закону - КАС України.

Оскільки, частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначений строк звернення до суду, зокрема, з питань проходження публічної служби, відсутня потреба у застосуванні аналогії закону до спірних правовідносин.

Подібну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11.02.2021 у справі №240/532/20, в якій, до того ж, відступлено від раніше сформованих висновків Верховного Суду щодо застосування норм КЗпП.

Таким чином, місячний строк звернення до суду про вирішення даного спору розпочався з дати завершення триваючого порушення - 29.08.2019 року.

Зважаючи на те, що позовна заява надійшла до суду 31.12.2020 року, за відсутності пояснень причин пропуску позивачем строку звернення до суду, підстави для визнання їх поважними відсутні.

Відповідно до частин першої, другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно з пунктом 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу

Керуючись статтями 44, 123, 169, 248, 256, 293- 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 повернути позивачу.

2. Копію ухвали про повернення позовної заяви та позовні матеріали невідкладно надіслати особі, яка її подала.

Частиною восьмою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили згідно ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст.293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Л.О. Маруліна