Рішення № 96899229, 22.04.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2021 року справа № 580/21/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Кульчицького С.О.,

за участю: секретаря судового засідання – Глийової В. Г.,

представника відповідача — Кучинського О. А. (за посадою),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1880 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі — позивач) з позовом до Військової частини А1880 (далі — відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо не перерахування та не виплати позивачу середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за період з 07.02.2014 по 16.12.2020 (день виконання рішень судів, виплату позивачу коштів).

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що проходив військову службу у Військовій частині А1880. Після звільнення з військової служби у запас йому не здійснено належних виплат, встановлених Кодексом законів про працю, а тому був змушений звернутися до суду. На виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07.07.2020 у справі №580/1724/20 відповідач здійснив остаточний розрахунок належного йому грошового забезпечення лише 16.12.2020. Враховуючи вказані обставини позивач вважає, що відповідач має виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.02.2014 по 16.12.2020.

Ухвалою суду від 11.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 15.02.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та постановлено розгляд адміністративної справи №580/21/21 здійснити за правилаи загального позовного провадження.

Відповідач позов не визнав, надав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову повністю. Відповідач зазначає, що посилання позивача на Кодекс законів про працю України є помилковим, оскільки його норми не поширюються на військовослужбовців, а тому у Військової частини А 1880 відсутня вина, як роботодавця, в розумінні ст. 116 КзпП України.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А1880 на посаді старшого офіцера відділення з виховної роботи військової частини А1880.

Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 25.01.2014 року №30 майора ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас пунктом “а” ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Наказом командира військової частини А1880, позивача з 07.02.2014 виключено зі списків особового складу відділу та усіх видів забезпечення, що підтверджується витягом із наказу вказаного наказу та вирішено виплатити позивачу одноразову грошову допомогу по звільненню за 26 календарних років.

Однак, повного розрахунку з позивачем не проведено.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 07.07.2020 в адміністративній справі №580/1724/20 позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 26 повних календарних років з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.0.2010 №889, із урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги задоволено повністю. На виконання рішення суду від 07.07.2020 військовою частиною А 1880 грошова допомога при звільненні у сумі 26 827, 95 грн. виплачена позивачу 16.12.2020 .

Отже, остаточний розрахунок з позивачем проведений16.12.2020.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-XII, зі змінами та доповненнями (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до ст. 1 Закону №2011-XIІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-XII).

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 №2232-XII зі змінами та доповненнями (далі - Закон №2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

У відповідності до абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Проте ні Законом України Про військовий обов`язок і військову службу, ні Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби середнього заробітку.

Згідно ч. 6 ст. 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Судом встановлено, що відповідач виплатив позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 26 повних календарних років з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.0.2010 №889 у сум 26 827, 95 грн. Отже, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.02.2014 по 16.12.2020.

Щодо позовної вимоги про зобов`язаання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за період з 07.02.2014 по 16.12.2020 (день виконання рішень судів, виплату позивачу коштів) суд зазначає наступне.

Позивача виключено зі списків особового складу відділу та усіх видів забезпечення з 07.02.2014, що підтверджується Наказом командира військової частини А1880.

Отже, позивач набув право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 08.02.2014 (на наступний день за днем виключення зі списків особового складу).

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд висновує, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 840 грн 80 коп.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, судові витрати зі сплати судового збору у сумі 420 грн 40 коп. належить стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись статтями 6, 14, 139, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини А1880 щодо не перерахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Військову частину А1880 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 лютого 2014 року по 16 грудня 2020 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А1880 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено 05 ртравня 2021 року.

Суддя С.О. Кульчицький