Рішення № 96898843, 13.05.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

13.05.2021 р. справа №520/5614/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом осіб) справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доГоловного управління Державної податкової служби у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України,провизнання протиправним та скасування рішення, -

встановити:

Матеріали неналежно оформленого позову отримані судом 05.04.2021р. Позов прийнято до розгляду після усунення недоліків в оформленні ухвалою від 09.04.2021р. Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 11.05.2020р.

Позивач, Фізична особа – підприємець ОСОБА_1 (далі за текстом – заявник, платник, ФОП, підприємець), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про визнання протиправним і скасування рішення ГУ ДПС у Харківській області від 03.03.2021р. №00024980710.

Аргументуючи цю вимогу зазначив, що не вчиняв правопорушення у вигляді зберігання алкогольних напоїв у місці зберігання, не внесеному до Єдиного реєстру місць зберігання алкогольних напоїв. Наполягав, що відображені у тексті акту податкової перевірки судження з даного приводу контролюючого органу є вигаданими, ґрунтуються на невірному тлумаченні закону та спотворених обставинах фактичної дійсності.

Відповідач, Головне управління Державної податкової служби у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України (далі за текстом – контролюючий орган, владний суб`єкт, адміністративний орган, ГУ, Управління), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що матеріалами проведеної фактичної перевірки був виявлений факт реалізації підприємцем алкогольних напоїв поза межами строку дії ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, а відтак, має місце і суміжна із цим подія – зберігання підприємцем незаконно реалізованих алкогольних напоїв у місці зберігання, не внесеному до Єдиного реєстру місць зберігання алкогольних напоїв.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник пройшов передбачену законодавством процедуру реєстрації суб`єктів господарювання, набув правового статусу фізичної особи - підприємця, значиться в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань під ідентифікаційним номером - 2225801408.

У межах провадження господарської діяльності заявником були отримані ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями за адресою: АДРЕСА_1 , магазин (далі за текстом – Магазин) строком дії з 12.09.2019р. по 12.09.2020р. та з 24.09.2020р. по 24.09.2021р.

Контролюючим органом відносно заявника було видано наказ від 25.01.2021р. №316-п з приводу призначення фактичної перевірки діяльності за період з 03.02.2018р. по дату перевірки з питання дотримання вимог Закону України від 19.12.1995р. №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального» (далі за текстом – Закон України №481/95-ВР), Закону України від 06.07.1995р. №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі за текстом – Закон України №265/95-ВР), Податкового кодексу України та обігу підакцизних товарів.

Матеріали справи не містять об`єктивних даних про оскарження заявником названого рішення контролюючого органу до суду чи адміністративного органу вищого рівня.

Текст позову не містить доводів з приводу невідповідності закону цього управлінського волевиявлення контролюючого органу.

29.01.2021р. працівниками контролюючого органу відносно заявника за наслідками проведення фактичної перевірки було складено акт №1349/20/40/РРО/225801408 (далі за текстом – Акт), де відображені судження владного суб`єкта про вчинення ФОП порушень, зокрема, у вигляді продажу у період 12.09.2020р.-13.09.2020р. алкогольних напоїв, а саме: 12.09.2020р. мала місце подія продажу 2 одиниць вина ціною 55,00грн. кожна та однієї пляшки горілки ціною 98,00грн., а 13.09.2020р. мала місце подія продажу 1 одиниці вина ціною 55,00грн., без діючої ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями; а також у вигляді зберігання у період 12.09.2020р.-13.09.2020р. проданих за цей же самий час алкогольних напоїв у місці здійснення реалізації, не внесеному до Єдиного державного реєстру місць зберігання.

Матеріали справи не містять об`єктивних даних про оскарження заявником дій контролюючого органу з приводу проведення названої фактичної перевірки до суду чи адміністративного органу вищого рівня.

Текст позову не містить доводів з приводу невідповідності закону цих управлінських дій контролюючого органу.

Із посиланням на Акт ГУ ДПС у Харківській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України було прийнято рішення №00024980710 від 03.03.2021р., яким до заявника застосовано 17.000,00грн. штрафу.

Як з`ясовано судом, юридичними мотивами прийняття зазначеного рішення владний суб`єкт указав приписи положень ч.57 ст.15 Закону України від 19.12.1995р. №481/95-ВР та абз.16 ч.2 ст.17 Закону України №481/95-ВР, а фактичними мотивами послугувало відображене в Акті судження про зберігання ФОП у період 12.09.2020р.-13.09.2020р. проданих у Магазині в цей же самий час роздрібних партій алкогольних напоїв в місці, що не внесено до Єдиного державного реєстру місць зберігання) на підставі

Не погодившись із відповідністю закону означеного рішення контролюючого органу, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Суспільні відносини з приводу виготовлення, зберігання, обігу та реалізації алкогольних напоїв у сфері господарювання унормовані, насамперед, приписами Закону України №481/95-ВР і Закону України №265/95-ВР.

Так, за наведеними у ч.1 ст.1 Закону України №481/95-ВР визначеннями алкогольні напої - продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукровмісних матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів з вмістом спирту етилового понад 0,5 відсотка об`ємних одиниць, які зазначені у товарних позиціях 2203, 2204, 2205, 2206, 2208 згідно з УКТ ЗЕД, а також з вмістом спирту етилового 8,5 відсотка об`ємних одиниць та більше, які зазначені у товарних позиціях 2103 90 30 00, 2106 90 згідно з УКТ ЗЕД; пиво - насичений діоксидом вуглецю пінистий алкогольний напій із вмістом спирту етилового від 0,5 відсотка об`ємних одиниць, отриманий під час бродіння охмеленого сусла пивними дріжджами, що відноситься до товарної групи УКТ ЗЕД за кодом 2203; тютюнові вироби - сигарети з фільтром або без фільтру, цигарки, сигари, сигарили, а також люльковий, нюхальний, смоктальний, жувальний тютюн, махорка та інші вироби з тютюну чи його замінників для куріння, нюхання, смоктання чи жування; роздрібна торгівля - діяльність по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб`єктах господарювання громадського харчування; місце торгівлі - місце реалізації товарів, у тому числі на розлив, в одному торговому приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розташування, для тютюнових виробів та пива - без обмеження площі, для алкогольних напоїв, крім пива, - торговельною площею не менше 20 кв. метрів, обладнане реєстраторами розрахункових операцій (незалежно від їх кількості) або де є книги обліку розрахункових операцій (незалежно від їх кількості), в яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів незалежно від того, чи оформляється через них продаж інших товарів; місце зберігання - місце, яке використовується для зберігання спирту, або приміщення, яке використовується для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, відомості про місцезнаходження якого внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання; Єдиний державний реєстр місць зберігання (Єдиний реєстр) - перелік місць зберігання, який ведеться органами доходів і зборів і містить визначені цим Законом відомості про місцезнаходження місць зберігання та відомості про заявників; ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

Згідно зі статтею 15 Закону №265/95-ВР ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади в містах, районах, районах у містах Києві та Севастополі за місцем торгівлі суб`єкта господарювання терміном на один рік і підлягають обов`язковій реєстрації в органі доходів і зборів, а у сільській місцевості - і в органах місцевого самоврядування за місцем торгівлі суб`єкта господарювання.

Обставини продажу алкогольних напоїв у період 12.09.2020р.-13.09.2020р. заявником у тексті позову і не визнаються, і не заперечуються.

Суд відзначає, що у розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

Суд вважає, що обставини продажу заявником у Магазині алкогольних напоїв у період 12.09.2020р.-13.09.2020р. достовірно підтверджені наданими відповідачем на вимогу суду документами, створеними під час функціонування реєстратора розрахункових операцій.

У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.05.2021р. у справі №820/6160/16 «п.36 … ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями видається повноваженим органом строком дії - один рік. При цьому, відповідно до Порядку, на бланку ліцензії, на лицьовому боці зазначається, серед іншого її термін дії.

37. Як установлено судами попередніх інстанцій, позивач отримав ліцензію №551526 на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та №559677 на право здійснення роздрібної торгівлі тютюновими виробами, в яких зазначений термін дії ліцензій з 02.02.2015 по 02.02.2016.

38. Отже терміни дії даних ліцензій були особисто встановлені повноважним органом шляхом визначення конкретного календарного дня її початку та закінчення. При цьому дата закінчення поєднана з прийменником «до», у зв`язку з чим така прийменникова конструкція в українській мові прямо вказує на зазначення кінцевої календарної дати чинності або виконання чого-небудь.

39. Крім того, згідно з частиною першою статті 3 Європейської конвенції про обчислення строків від 16.05.1972 строки, обчислені у днях, тижнях, місяцях і роках починаються опівночі dies a quo і спливають опівночі dies ad quem.

40. За змістом статті 2 цієї Конвенції термін «dies a quo» означає день, з якого починається відлік строку, а термін «dies ad quem» означає день, у який цей строк спливає.

41. Відповідно до частини другої статті 4 Конвенції якщо строк обчислено у місяцях або роках, день dies ad quem є днем останнього місяця чи останнього року, дата якого відповідає dies a quo, або у разі відсутності відповідної дати - останнім днем останнього місяця.

42. З урахуванням наведеного граматичного аналізу вжиття в ліцензії її кінцевої дати дії «до 02.02.2016» та положень Конвенції, висновки суду першої інстанції щодо недопущення позивачем порушень вимог Закону №481/95-ВР під час здійснення роздрібного продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів в останній день чинності ліцензій - 02.02.2016 - є правильними.

43. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 815/1871/16 та від 22.05.2018 у справі № 815/1733/16.».

Наведений правовий висновок Верховного Суду є застосовним (релевантним) відносно обставин даного спору і тому у силу ч.5 ст.242 КАС України підлягає обов`язковому урахуванню окружним адміністративним судом під час відправлення правосуддя у цій справі.

Відтак, обставини обігу алкогольних напоїв у межах господарської діяльності заявника у приміщенні Магазину 12.09.2020р. не можуть бути кваліфіковані у якості протиправного винного караного діяння – правопорушення.

Між тим, юридичні наслідки дії ліцензії строком 12.09.2019р.-12.09.2020р. об`єктивно не можуть поширюватись на події 13.09.2020р., коли мав місце продаж заявником алкогольного напою у вигляді однієї одиниці вина ціною 55,00грн.

У розумінні ст.2 Закону України №265/95-ВР розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця; місце проведення розрахунків - місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону України №265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Згідно з п.2 ч.1 ст.3 Закону України №265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).

Звідси слідує, що у межах роздрібної торгівлі із використанням реєстраторів розрахункових операцій за загальним правилом місце отримання продавцем коштів, місце отримання покупцем розрахункового документу (чеку РРО) та місце отримання покупцем товару співпадають у фізичних параметрах місця проведення розрахунків чи місця торгівлі як приміщення конкретного об`єкту нерухомого майна.

У розумінні ст.1 Закону України №481/95-ВР роздрібна торгівля - діяльність по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб`єктах господарювання (у тому числі іноземних суб`єктах господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) громадського харчування; місце торгівлі - місце реалізації товарів, у тому числі на розлив, в одному торговому приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розташування, для тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пива - без обмеження площі, для алкогольних напоїв, крім пива, - торговельною площею не менше 20 кв. метрів, обладнане реєстраторами розрахункових операцій та/або програмними реєстраторами розрахункових операцій (незалежно від їх кількості) або де є книги обліку розрахункових операцій (незалежно від їх кількості), в яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, незалежно від того, чи оформляється через них продаж інших товарів.

У спірних правовідносинах і місцем проведення розрахункових операцій і місцем торгівлі є приміщення Магазину.

Доказів того, що 13.09.2020р. працівник заявника чи заявник особисто отримали від покупця алкогольного напою - вина - кошти у приміщенні Магазину (виключно де об`єктивно і міг бути створений та виданий покупцю чек РРО), а передали товар у будь-якому іншому учасниками спору до матеріалів справи не подано.

До того ж суд зважає, що з 00:01год. 13.09.2020р. заявник утратив право на продаж алкогольних напоїв у межах власної господарської діяльності і не мав жодного зареєстрованого установленим порядком місця зберігання алкогольних напоїв.

Суд відмічає, що ані норми Закону України №481/95-ВР, ані норми Закону України №265/95-ВР не містять визначення власне процедури «зберігання алкогольного напою» як речі матеріального світу.

Тому суд вважає, що під зберіганням слід розуміти триваючий у часі процес постійної та безперервної фізичної наявності певної кількості речей матеріального світу в конкретному місці, корисні властивості якого придатні забезпечити досягнення мети - існування речі у незмінному стані (тобто у будівлі, на земельній ділянці, у сховищі, у цистерні тощо).

Відтак, зберігання товару (у тому числі і алкогольного напою) є обов`язковою передумовою для подальшого вчинення правочину з відчуження речі матеріального світу у межах роздрібної торгівлі суб`єкта господарювання.

Отже, події продажу заявником алкогольного напою – вина 13.09.2020р. у приміщенні Магазину не могла хронологічно у часі не передувати процедура фізичного зберігання цієї речі матеріального світу, адже за відсутності зберігання (тобто незабезпечення фізичної наявності речі) продаж товару у межах саме роздрібної торгівлі є неможливим.

Статтею 15 Закону України №481/95-ВР передбачено, що зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється в місцях зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, внесених до Єдиного реєстру, незалежно від того, кому належить таке місце зберігання, або того, за заявою якого суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) таке місце зберігання було внесено до Єдиного реєстру.

Виключенням з даного правила є приписи ч.59 ст.15 Закону України №481/95-ВР, де указано, що суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які отримали ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами, вносять до Єдиного реєстру тільки ті місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що розташовані за іншою адресою, ніж місце здійснення торгівлі.

Звідси слідує, що сам законодавець визнає, що за місцем торгівлі відбувається зберігання алкогольних напоїв як обов`язкова передумова їх подальшого продажу в умовах роздрібної торгівлі і у разі отримання ліцензії на право роздрібного продажу алкогольних напоїв відпадає потреба додаткової реєстрації цього ж самого місця ще і у якості місяця зберігання алкогольних напоїв.

Після 00:01год. 13.09.2020р. заявник не мав ані зареєстрованого установленим порядок місця торгівлі алкогольними напоями, ані зареєстрованого установленим порядком місця зберігання алкогольних напоїв, але попри це все ж таки вчинив діяння з продажу алкогольного напою в Магазині у межах власної господарської діяльності, про що був виданий чек РРО.

Міра юридичної відповідальності за порушення наведеного вище правила поведінки суб`єкта господарювання запроваджена абз.16 ч.2 ст.17 Закону України №481/95-ВР, відповідно до якого до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі зберігання спирту, або алкогольних напоїв, або тютюнових виробів у місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру, - 100 відсотків вартості товару, який знаходиться в такому місці зберігання, але не менше 17000 гривень.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оціненими в їх сукупності за правилами ст.ст.90 і 211 КАС України, суд констатує, що у ході розгляду справи владний суб`єкт довів дотримання ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк обставини події з`ясував з достатньою повнотою, скоєне діяння кваліфікував правильно, норму закону визначив належну, положення цієї норми права витлумачив вірно, унаслідок чого міра застосованої юридичної відповідальності узгоджується із характером, змістом та наслідками вчиненого особою протиправного діяння.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Відповідність закону владного управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації та відсутність факту безпідставного невиправданого погіршення правового становища заявника – приватної особи зумовлює прийняття процесуального рішення про відмову у позові.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом – Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права, вичерпно реалізував юридичні механізми з`ясування об`єктивної істини.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Посилання учасників справи на решту аргументів об`єктивно не має значення для результату вирішення спору, позаяк ці доводи стосуються іншої юридичної оцінки достеменно установлених у ході розгляду справи обставин спору або іншого тлумачення змісту норм права, вірне розуміння яких вже викладено судом.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір", поклавши їх на заявника.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя Сліденко А.В.