Рішення № 96898119, 14.05.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3586/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Горбаченка Е.С., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління Державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними дії щодо відмови у наданні інформації та зобов`язання вчинити певні дії, –

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління Державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якій позивач просить:

визнати незаконною бездіяльність Управління Державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області щодо не розгляду запитів ОСОБА_1 від 10.08.2020р., 14.08.2020р., 31.08.2020р., 03.12.2020р.;

зобов`язати Управління Державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області розглянути запити ОСОБА_1 від 10.08.2020р., 14.08.2020р., 31.08.2020р., 03.12.2020р. та надати на них відповідь;

визнати незаконною та не повною відповідь ГУМВС України в Одеській області від 31.12.2020 року № 20/ш-137 на запит ОСОБА_1 та такою, що порушує вимоги ст. 34, 40 Конституції України, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», ст. 10 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, ст. 19 Загальної декларації прав людини, статей 18 та 19 Міжнародного пакту про громадські і політичні права;

зобов`язати ГУМВС України в Одеській області надати належну відповідь на запит ОСОБА_1 ;

визнати незаконною, такою що не відповідає дійсності та не повною відповідь Головного управління Національної поліції в Одеській області від 18.01.2021 року № 9/ш-2285 на запит ОСОБА_1 ;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області надати належну відповідь на запит ОСОБА_1 ;

стягнути з Управління Державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 немайному (моральну) шкоду в розмірі 33061 грн.;

стягнути з ГУМВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 немайному (моральну) шкоду в розмірі 10000,00 грн.;

стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області в Одеській області на користь ОСОБА_1 немайному (моральну) шкоду в розмірі 10000,00 грн..

Ухвалою від 15.03.2021 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

09.04.2021 року (вх. 18043/21) представником Департаменту патрульної поліції в Одеській області до канцелярії суду подано лист.

14.04.2021 року (вх. № 18992/21) представником Ліквідаційної комісії ГУМВС України в Одеській області до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.

15.04.2021 року (вх. № ЕП/10505/21) представником ГУНП в Одеській області до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.

19.04.2021 року (вх. № 19717/21) представником ГУНП в Одеській області до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.

22.04.2021 року (вх. № 20444/21) позивачем до канцелярії суду подано клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач неодноразово звертався до відповідачів із запитами та проханням подати витребувану з УДАІ ГУМВС України в Одеській області інформації, а також до ГУМВС України в Одеській області та ГУНП в Одеській області, однак повної відповіді не отримав, у зв`язку з чим, звернувся до суду з даним позовом.

Від відповідачів надійшли відзиви на позовну заяву, в яких, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що останні діяли у межах наданих їм повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв`язку з чим, просили суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.

Як вбачається з позовної заяви, позивач неодноразово звертався до відповідачів з запитами та проханням надати витребувану з УДАІ ГУМВС України в Одеській області інформацію 10.08.2020р., 14.08.2020р., 31.08.2020р., 03.12.2020р., а також до ГУМВС України в Одеській області та ГУНП в Одеській області, однак станом на 26.02.2021 року відвід на свої запити з УДАІ ГУМВС України в Одеській області не отримав.

За таких обставин, позивач звертався до ГУМВС України в Одеській області та ГУНП в Одеській області щодо сприяння в реалізації своїх прав проте повної відповіді не отримав.

Так, листом ЛК ГУМВС України в Одеській області від 31.12.2020 року № 20/ш-137 повідомлено про відсутність функціональних повноважень (обов`язків) голови Ліквідаційної комісії ГУМВС України в Одеській області та листом ГУНП в Одеській області від 18.01.2021 року № 9/ш-2285 повідомлено, що УДАІ ГУМВС України в Одеській області ліквідовано, а питання щодо діяльності Ліквідаційної комісії УДАІ ГУМВС України в Одеській області не віднесено до компетенції до ГУНП в Одеській області.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулюються Законом України "Про інформацію" від 02.10.1992 року № 2657-ХІI.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, врегульовано Законом України Про доступ до публічної інформації від 13.01.2011 №2939-VI (далі - Закон №2939-VI).

Відповідно до статті 1 Закону №2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 3 Закону № 2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.

Відповідно до статті 5 Закону №2939-VI одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.

Згідно з статтею 12 Закону №2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону №2939-VI, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

У відповідності до частини першої статті 20 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Частиною четвертою тієї ж статті закріплено, що у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Приписами частини першої статті 22 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником. (ч.3 ст.22 Закону №2939-VI).

Статтею 23 Закону №2939-VI врегульовано, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

З аналізу вищезазначених приписів пункту 1 частини першої статті 22 Закону України Про доступ до публічної інформації, у задоволенні запиту може бути відмовлено лише у разі наявності одночасно двох умов: відсутності інформації у володінні розпорядника інформації та відсутності у нього обов`язку володіти нею. Якщо інформація відсутня, але розпорядник зобов`язаний нею володіти, то згідно із принципом законності він повинен усунути порушення закону та вжити заходів щодо набуття (створення) запитаної інформації, продовживши у разі необхідності строк розгляду запиту на інформацію.

Разом з тим, аналізуючи зміст відповіді Управління соціального захисту населення Барвінківської районної державної адміністрації Харківської області, наданої на інформаційний запит позивача від 04.02.2019р., судом встановлено, що відповідач, який є стороною по справі №2002/2а-464/11, на якого постановою Барвінківського районного суду Харківської області від 17 червня 2011 року покладено обовязок виконання рішення суду та який зобовязаний володіти запитуваною інформацією, відповіді на поставленні позивачем питання та інформації стосовно запитуваної інформації не надав, зокрема, не надав інформації щодо забезпечення ОСОБА_1 продуктами харчування за медичними нормами з обовязковим прикріпленням до відповідних магазинів за місцем проживання та компенсацією 50 процентів вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановленими Міністерством охорони здоров`я України починаючи із 1 грудня 2010 року, та зазначив про відсутність механізму для здійснення обовязкового прикріплення до відповідних магазинів за місцем проживання для забезпечення продуктами харчування за медичними нормами та у кошторисі видатків управління соціального захисту населення відсутні асигнування з Державного бюджету на виконання рішень судів.

Доказів щодо направлення запиту належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача, як це передбачено приписами статті 22 Закону №2939-VI, відповідно до якого розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику, відповідачем до суду надано не було. Також, позивачу та до суду не було надано повну інформацію запрошену у запитах, зокрема довідку про розмір грошового забезпечення за період з 01.01.2000р. по 06.11.2015р. помісячно з зазначенням усіх складових (посадового окладу, окладу за спец. Звання, індексації, премії тощо) із зазначенням базового місяця.

Вказана обставина свідчить про порушення положень Закону України "Про доступ до публічної інформації" та протиправність дій щодо надання неповної інформації.

При цьому, як вбачається з позовної заяви, станом на 26.02.2021 року відповіді на свої запити від УДАІ ГУМВС України в Одеській області позивач не отримав, також вказані відповіді не були надані до суду.

Суд звертає увагу на те, що зі змісту позовної заяви та позовних вимог вбачається, що позивач оскаржує відповідно до положень ст., 23 Закону України "Про доступ до публічної інформації", протиправну бездіяльність, яка виразилась у ненаданні відповіді на запит на інформацію позивача.

З урахуванням вищезазначеного, із застосуванням приписів частини другої статті 9 КАС України, згідно яких суд може вийти за межі позовних вимог, суд визнає протиправними дії Управління Державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області, ГУМВС України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо надання неповної інформації за запитом позивача та не направлення запитів належному розпоряднику.

Разом з цим, щодо позовних вимог про зобов`язання відповідачів надати інформацію, суд зазначає наступне.

Згідно висновку, сформованого судом вище, відповідачем протиправно надано неповну інформацію за запитом, тобто не розглянуто належним чином запит позивача по суті, що вказує на необхідність зобов`язання відповідача повторно розглянути запити ОСОБА_1 від 10.08.2020р., 14.08.2020р., 31.08.2020р., 03.12.2020р.

Щодо решти позовних вимог суд зазначає наступне.

Згідно із ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 та п.9 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В пункті 9 цієї постанови Пленуму ВСУ зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивачем не обґрунтовано наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними рішеннями, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, відповідно до яких заподіяно шкоду. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме рішення відповідача призвели до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому душевних страждань рішеннями відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок рішень, дій чи бездіяльності відповідача.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. А згідно з пунктом 2 цієї статті здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Тобто, стаття 10 Конвенції має на меті гарантувати вільний обіг ідей та відомостей у суспільстві. Вона гарантує не лише право на передання інформації, але також право громадськості отримувати її. Більше того, визнане на національному рівні право на отримання інформації може бути підставою для реалізації права, гарантованого статтею 10 (див. рішення Європейського суду з прав людини від 17 лютого 2015 року у справі "Guseva v. Bulgaria", заява № 6987/07, § 36, 40; від 03 квітня 2012 року у справі "Gillberg v. Sweden", заява № 41723/06, § 93).

Реалізації вказаних прав не повинні перешкоджати органи держави, крім випадків втручання, передбачених пунктом 2 вказаної статті. Відмова у наданні інформації на запит є формою втручання у право на свободу одержувати інформацію. Тому таке втручання має розглядатися на предмет дотримання пункту 2 статті 10 Конвенції.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку субєкта владних повноважень.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Управління Державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області (місцезнаходження: 65114, м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 5; код ЄДРПОУ 24523033), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 12; код ЄДРПОУ 08592268), Головного управління Національної поліції в Одеській області (місцезнаходження: 65080, м. Одеса, вул. Ак. Філатова, буд. 15-А; код ЄДРПОУ 40108740) про визнання протиправними дії щодо відмови у наданні інформації та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління Державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області щодо не розгляду запитів ОСОБА_1 від 10.08.2020р., 14.08.2020р., 31.08.2020р., 03.12.2020р.

Зобов`язати Управління Державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області розглянути запити ОСОБА_1 від 10.08.2020р., 14.08.2020р., 31.08.2020р., 03.12.2020р. та надати на них відповідь.

Визнати протиправними дії щодо не надання повної відповіді ГУМВС України в Одеській області від 31.12.2020 року № 20/ш-137 на запит ОСОБА_1 .

Зобов`язати ГУМВС України в Одеській області повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 03.12.2020 року.

Визнати протиправними дії щодо не надання повної відповіді Головного управління Національної поліції в Одеській області від 18.01.2021 року № 9/ш-2285 на запит ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 19.08.2020 року.

В задоволені іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Повний текст рішення складено та підписано 14.05.2021р.

Суддя О.М. Тарасишина