Рішення № 96897625, 14.05.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

14 травня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/943/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського міського відділу ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 01 березня 2021 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Рубіжанського міського відділу ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії (далі - відповідач) у якому з урахуванням уточнення позивач просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача, виражену у несплаті на користь позивача наступних виплат:

- грошового забезпечення за несення служби у нічний час за період з листопада 2013 року по вересень 2014 року у сумі 212,32 грн;

- винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 06.09.2014 по 08.12.2014 у сумі 10729,00 грн;

- недонарахованої та недоплаченої винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 01.01.2015 по 06.11.2015 у сумі 2390,00 грн;

2) стягнути на користь позивача з відповідача грошові кошти у загальній сумі 13331,32 грн, з них:

- надбавка до грошового забезпечення за несення служби у нічний час за період з листопада 2013 року по вересень 2014 року у сумі 212,32 грн;

- винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 06.09.2014 по 08.12.2014 у сумі 10729,00 грн;

- недонарахована та недоплачена винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 01.01.2015 по 06.11.2015 у сумі 2390,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач в період часу з 03.08.2009 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ України, з 24.11.2014 по 06.11.2015 перебував на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Рубіжанського МВ ГУМВС України у Луганській області.

З 06.09.2014 по 06.11.2015 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення АТО на території Луганської області, що підтверджується довідкою від 07.09.2016 № А-5606.

Наказом ГУМВС 06.11.2015 № 399 о/с позивача звільнено з ОВС за п. 64 «з» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації). З 07.11.2015 по 27.09.2019 позивач проходив службу у Рубіжанському відділі поліції головного управління Національної поліції України у Луганській області на посаді оперуповноваженого відділу кримінальної поліції. Згідно з наказом ГУНП від 19.09.2019 № 887 позивача 27.09.2019 звільнено зі служби в поліції за статтею 77 частини 1 пункту 7 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).

Позивачем 22.10.2019 направлено заяву до ліквідаційної комісії Рубіжанського МВ ГУМВС України у Луганській області з метою отримання інформації про грошові виплати, використання щорічних та додаткових відпусток, та щодо несення служби у нічний час, на яку ліквідаційною комісією 13.11.2019 надано відповідь на заяву. Ознайомившись з вищезазначеним листом та довідкою від 04.11.2019 № 75, доданою до листа, позивач виявив, що за період служби з 07.07.2013 по 06.11.2015 позивачу не нараховано та сплачено надбавку до грошового забезпечення за несення служби у нічний час за період з листопада 2013 року по серпень 2014 року, яка згідно з наказом МВС України від 31.12.2007 № 499 становить 35 % посадового окладу, та складає 212,32 грн; винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції з 06.09.2014 по 08.12.2014 на загальну суму 10729,00 грн. Крім того відповідачем не в повному обсязі нараховано та сплачено винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 01.01.2015 по 06.11.2015. За вказаний період часу сплачено 24975,00 грн замість 27365,36 грн, недонараховано та недоплачено 2390,00 грн.

Вказана бездіяльність відповідача стала підставою для звернення позивача до суду.

Ухвалою від 09.03.2021 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (арк. спр. 16-17).

Ухвалою від 17.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі, справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 23-24).

Ухвалою від 31.03.2021 клопотання Рубіжанського МВ ГУМВС України у Луганській області про продовження строку для підготовки відзиву на адміністративний позов, надання на розгляд витребуваних ухвалою суду документів повернуто заявнику без розгляду (арк. спр. 30).

Від Рубіжанського МВ ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії 02.04.2021 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не визнає позовних вимог з таких підстав (арк. спр. 33-42).

Стосовно позовних вимог щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за несення служби в нічний час за період з листопада 2013 року по серпень 2014 року відповідач вказує, що спірні правовідносини регулюються наказом МВС України від 31.12.2007 № 499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ». Підпунктом 3.7.5 Інструкції до Наказу № 499 облік робочого часу здійснюється шляхом ведення щомісячного табеля з обов`язковою відміткою в ньому кількості відпрацьованих годин за попередній місяць. Згідно з довідкою Рубіжанського MB ГУМВСУ у Луганській області від 03.03.2021 № 15 табель, на підставі якого повинні здійснюватися виплати, до фінансової частини за період з листопада 2013 року по липень 2014 року не надавався, отже підстав для виплати грошових коштів за чергування у нічний час не було.

Стосовно позовних вимог щодо ненарахування та невиплати винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції в період з 06.09.2014 по 08.12.2014 відповідач зазначив, що наказом АТЦ при СБУ від 07.06.2015 № 158 позивач включений до складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Луганської області, забезпеченні її проведення в період з 06.09.2014. Наказом АТЦ при СБУ від 17.11.2015 № 321 позивач виключений зі складу сил і засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Луганської області, забезпеченні її проведення, з 07.11.2015. На виконання постанови КМУ від 4 червня 2014 року № 158, МВС України розроблено наказ від 23.07.2014 № 719 Про виплату винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, резервістам та працівникам (невійськовослужбовцям), льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації та водіям автотранспортних засобів Національної гвардії України. Наказ АТЦ при СБУ від 07.06.2015 № 158 був виданий вже по закінченню бюджетного періоду, а тому ГУМВСУ було позбавлено можливості зареєструвати кредиторську заборгованість щодо виплати коштів за участь в АТО за період з вересня по грудень 2014 року. Крім того, Рубіжанський МВ ГУМВС України у Луганській області зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 730 про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ, юридична особа публічного права Рубіжанський МВ ГУМВС України у Луганській області - ліквідується. Відомості, щодо початку ліквідації Рубіжанського МВ ГУМВСУ були внесенні 09.11.2015 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних-осіб підприємців. Згідно з наказом МВС України від 30.10.2015 № 1325 «Про затвердження голів ліквідаційних комісій територіальних органів МВС по Луганській області», установлено двомісячний строк з дати публікації оголошення про ліквідацію територіального органу для заяви кредиторами претензій до нього, які подаються в письмовій формі з наданням документів, що їх підтверджують. Відповідно до відомостей оприлюднених з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних-осіб підприємців № 335(30) 2015, зазначено, що строк заявлення вимог до Рубіжанського МВ ГУМВСУ у Луганській області встановлений до 10.01.2016. В свою чергу позивач звільнений з ОВС 06.11.2015, до суду звернувся лише 01.03.2021. Тобто з часу коли позивачу було відомо про порушення своїх прав минуло більше п`яти років. Так, відповідач вважає, що позивачем порушено, встановлений законодавством України строк звернення до суду.

Також відповідач зазначив, що згідно з довідкою ЛК ГУМВС України в Луганській області від 30.03.2021 № 6/2-79 лк ОСОБА_1 перебував на лікарняному з 01.10.2014 по 06.10.2014 та в учбовій відпустці з 08.12.2014 по 27.12.2014. У вказані періоди винагорода за безпосередню участь в АТО не має виплачуватися, оскільки особа перебуваючи на лікарняному не бере безпосередньої участі в АТО та не виконує будь-яких завдань, пов`язаних з проведенням АТО.

З листа ГУМВСУ в Луганській області від 30.03.2021 № 8/2лк вбачається, що будь-які докази та обґрунтовані пояснення, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 в зазначений період виконував завдання керівництва штабу антитерористичної операції у ліквідаційної комісії ГУМВСУ в Луганській області відсутні.

Стосовно не нарахування та невиплати в повному обсязі винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції в період з 01.11.2015 по 06.11.2015 відповідач зазначив, що згідно з довідкою Рубіжанського МВ ГУМВСУ в Луганській області від 26.03.2021 № 16 ОСОБА_1 нарахована та виплачена винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 01.11.2015 по 06.11.2015 у сумі 711 грн. Розрахунок винагороди за безпосередню участь в АТО наведено у вказаній довідці. У позовній заяві ОСОБА_1 робить невірний розрахунок, тому, на думку відповідача, винагорода за безпосередню участь в АТО за цей період виплачена позивачу у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , має статус учасника бойових дій, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями паспорту громадянина України, картки платника податків, посвідчення учасника бойових дій від 04.04.2016 серії НОМЕР_2 (арк. спр. 4-5, 9, 14 зв.).

Позивач з 03.08.2009 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ України (арк. спр. 10).

Згідно з довідкою ГУНП в Луганській області від 07.09.2016 № А-5606 ОСОБА_1 в період з 06.09.2014 по 07.11.2015 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Луганської області (арк. спр. 6).

Відповідно до наказу АТЦ при СБУ від 07.06.2015 № 158 позивач включений до складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на території Луганської області з 06.09.2014. Наказом АТЦ при СБУ від 17.11.2015 № 321 з 07.11.2015 виключений зі складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на території Луганської області (арк.спр. 47-49, 44-46).

Відповідно до довідки ліквідаційної комісії ГУМВС України у Луганській області від 30.03.2021 № 6/2-79ЛК ОСОБА_1 у період з 01.10.2014 по 06.10.2014 перебував на лікарняному та в учбовій відпустці з 08.12.2014 по 27.12.2014, в період часу з 01.11.2015 по 06.11.2015 – не перербував (арк. спр. 43).

Згідно із листом-роз`ясненням Рубіжанського МВ ГУМВС України у Луганській області від 26.03.2021 № 17 винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції за 2014 рік ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась (арк. спр. 56).

Довідкою Рубіжанського МВ ГУМВС України у Луганській області від 26.03.2021 № 16 встановлено, що за період з 01.01.2015 по 06.11.2015 ОСОБА_1 виплачено винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції у загальній сумі 24975,00 грн (арк. спр. 55).

Дослідженням листа Рубіжанського МВ ГУМВС України у Луганській області від 01.04.2021 № 20 встановлено, що ОСОБА_1 згідно з книгою служби нарядів Рубіжанськго МВ ГУМВС України у Луганській області перебував на добовому чергуванні у складі СОГ Рубіжанського МВ ГУМВС з 08:00 до 08:00 наступної доби як:

2013 рік

оперативного співробітника: 23.11.2013, 28.11.2013,04.12.2013;

постового охорони адміністративної будівлі: 14.11.2013, 21.11.2013, 08.12.2013, 28.12.2013;

охорона громадського порядку та публічної безпеки: 17.10.2013 з 15:30 до 20:00.

2014 рік:

у складі СОГ Рубіжанського МВ ГУМВС з 08:00 до 08:00 наступної доби як:

оперативного співробітника: 01.01.2014, 03.01.2014, 16.04.2014, 28.04.2014, 19.07.2014, 09.08.2014, 19.08.2014, 29.08.2014;

постового з охорони адміністративної будівлі: 19.01.2014, 16.05.2014, 21.07.2014, 25.07.2014;

охорона громадського порядку та публічної безпеки: 10.04.2014 з 16:00 до 23:00, 16.06.2014 з 17:00 до 23:00, 17.06.2014 з 17:00 до 06:00, 18.06.2014 з 17:00 до 06:00, 01.07.2014 з 16:00 до 23:00, 02.07.2014 з 17:00 до 02:00, 04.07.2017 з 17:00 до 08:00, 13.07.2014 з 17:30 до 05:00, 17.07.2014 з 17:30 до 22:00 (арк. спр. 69).

Позивач 20 січня 2020 року звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити нарахування та виплату одноразової допомоги за участь в АТО за період з 06.09.2014 по 08.12.2014 та грошові кошти за несення служби в нічний час за 2013-2014 роки (арк. спр. 7).

У відповідь на звернення позивача, відповідач листом від 24.01.2020 № 11 відмовив позивачу у здійсненні таких виплат, мотивуючи відмову зокрема тим, що здійснити виплату в поточному році за зобов`язаннями минулих років, особам, які не перебувають у трудових відносинах з ГУМВС України в Луганській області можливе лише за рішенням суду (арк. спр. 6 зв.).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Як встановлено судом вище, позивач з 03 серпня 2009 року по 6 листопада 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 20.12.1990 № 565-XII «Про міліцію» (далі - Закон № 565-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Частиною першою статті 16 Закону № 565-XII передбачено, що особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 565-XII порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України № 565-XII форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Пунктом 10 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов`язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Згідно з пунктом 12 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 1294, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з абзацом 1 пункту 2 Постанови № 1294 виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством інфраструктури, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Державною пенітенціарною службою, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

На виконання вказаної Постанови № 1294 Міністерством внутрішніх справ України видано наказ від 31.12.2007 № 499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ», яким затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (далі - Інструкція № 499, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 499 ця Інструкція визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Суд зазначає, що частинами дванадцятою та тринадцятою статті 22 Закону № 565-XII передбачено, що для працівників міліції встановлюється 41-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках особи рядового і начальницького складу несуть службу понад встановлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні. Оплата праці в надурочний і нічний час, у вихідні та святкові дні провадиться відповідно до вимог законодавства.

Аналогічна правова норма також міститься у Положенні № 114, а саме в абзаці 1 пункту 21 цього Положення, згідно з яким для осіб рядового і начальницького складу встановлюється 41-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках вони несуть службу понад установлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні. Оплата праці в понадурочний, нічний час, у вихідні та святкові дні провадиться відповідно до законодавства.

Згідно з абзацом 3 пункту 21 Положення № 114 при змінній роботі (службі) і безперервному чергуванні встановлюється однакова тривалість денної, вечірньої та нічної зміни.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 14 вересня 1991 року № 197 «Про порядок компенсації особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за службу понад установлений законодавством робочий час, а також у дні щотижневого відпочинку та святкові дні» (далі - Постанова №197, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при залученні осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які утримуються за рахунок коштів республіканського та місцевих бюджетів, а також коштів, що надходять за договорами від міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій і громадян, до несення служби понад установлений законодавством робочий час оплата їхньої праці за цей час провадиться у розмірах, передбачених законодавством України про працю, з розрахунку посадового окладу й окладу за спеціальним званням. Служба осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у дні щотижневого відпочинку та святкові дні може компенсуватися за їхньою згодою наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі у подвійному розмірі.

Суд зазначає, що порядок здійснення компенсації за службу в понаднормовий час, у дні щотижневого відпочинку та святкові дні визначено пунктом 3.7 Розділу ІІІ «Виплата грошового забезпечення» Інструкції № 499.

Так, підпунктом 3.7.1. пункту 3.7 Інструкції № 499 передбачено, що при залученні осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ до несення служби понад установлений законодавством робочий час виплата грошового забезпечення проводиться з розрахунку посадового окладу й окладу за спеціальним званням.

Годинна ставка обчислюється шляхом поділу місячного посадового окладу та окладу за спеціальним званням на кількість годин робочого часу в поточному місяці. При цьому понаднормові роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів поспіль і 120 годин на рік.

Служба осіб рядового і начальницького складу у дні щотижневого відпочинку та святкові дні може компенсуватися за їхньою згодою шляхом надання їм іншого дня відпочинку або в грошовій формі. Компенсація понаднормових робіт шляхом надання відгулів не допускається.

При цьому, згідно з підпунктом 3.7.4. пункту 3.7 Інструкції № 499 підставою для залучення працівників органів внутрішніх справ до понаднормової служби чи в дні щотижневого відпочинку та святкові дні є:

а) письмові накази керівників органів внутрішніх справ;

б) графіки нарядів чергувань, затверджені керівниками органів внутрішніх справ.

Облік робочого часу здійснюється шляхом ведення щомісячного табеля з обов`язковою відміткою в ньому кількості відпрацьованих годин (підпункт 3.7.5. пункту 3.7 Інструкції № 499).

Згідно з підпунктом 3.7.6 Інструкції № 499 службою в нічний час вважається виконання особами рядового і начальницького складу органів, підрозділів установ і навчальних закладів внутрішніх справ службових обов`язків у період з 22.00 до 06.00.

Особам, які несуть службу в нічний час, надається перерва для відпочинку та харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва для відпочинку і харчування не включається в робочий час.

Особам добового наряду під час чергування почергово надаються перерви для вживання їжі та короткочасного відпочинку. Загальна тривалість такої перерви становить 4 години (2 години вдень і 2 години вночі), яка не враховується в робочий час.

Відповідно до Додатку 22 до наказу МВС від 31.12.2007 № 499 «Додаткові види грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» доплата за службу в нічний час, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ становить 35 відсотків посадового окладу.

Оплата праці в надурочний час у подвійному розмірі годинної ставки передбачена частиною першою статті 106 Кодексу законів про працю України.

При цьому, згідно пунктом 6.12 Інструкції з організації реагування органів внутрішніх справ на повідомлення про кримінальні правопорушення, інші правопорушення, надзвичайні ситуації та інші події, затвердженої Наказом МВС України від 22.10.2012 № 940, СОГ чергують цілодобово.

Як вищевказано, з листа Рубіжанського МВ ГУМВС України у Луганській області від 01.04.2021 № 20 слідує, що ОСОБА_1 згідно з книгою служби нарядів Рубіжанського МВ ГУМВС України в Луганській області протягом липень 2013 - серпень 2014 років перебував на добовому чергуванні у складі СОГ Рубіжанського МВ ГУМВС з 08:00 до 08:00 наступної доби, тобто ніс службу в нічний час.

Проте, як слідує з листа Рубіжанського МВ ГУМВС України у Луганській області від 24 січня 2020 року № 11, надбавка за службу в нічний час не нараховувалась та не виплачувалась, через ненадходження до фінансової частини щомісячних табелів обліку робочого часу з відмітками про кількість відпрацьованих годин за попередній місяць.

Щодо щомісячних табелів з обов`язковою відміткою в них кількості відпрацьованих годин Рубіжанського МВ ГУМВС України в Луганській області за липень 2013 - серпень 2014 років, судом встановлено, що згідно з довідкою про грошове забезпечення ОСОБА_1 від 03.03.2021 № 15, виданою Рубіжанським МВ ГУМВС України у Луганській області, табелі обліку роботи у надурочний, нічний час, вихідні та святкові дні до фінансової частини не надходили.

Оскільки встановити фактично відпрацьовану позивачем кількість часу, у тому числі службу у нічний час, у вихідні та святкові дні, у понаднормовий час відповідно до табелів з обов`язковою відміткою у них кількості відпрацьованих годин неможливо, суд встановлює такі дані на підставі інших належних доказів, які безумовно свідчать про відпрацьований позивачем час, а саме, листа Рубіжанського МВ ГУМВС України у Луганській області від 01 квітня 2021 року № 20.

Враховуючи, що в спірному періоді позивач проходив службу у складі слідчо-оперативної групи, яка згідно п. 6.12 Інструкції № 940 чергує цілодобово, останній перебував на добових чергуваннях протягом липня 2013 - серпня 2014 років, та мав отримати доплату за службу в нічний час.

При цьому, суд зауважує, що окремого розрахунку доплати за роботу у нічний час Постановою № 1294 та Наказом № 499 не передбачено.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що відсутність в Рубіжанському МВ ГУМВС у Луганській області належного обліку фактичного часу служби в нічний час не може позбавляти осіб права на отримання відповідної доплати, виплату якої було визначено Інструкцією № 499.

Щодо позовних про стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичні операції, суд зазначає наступне.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2014 № 158 «Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету» встановлено, що за безпосередню участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбиття збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення цих об`єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою військовослужбовцям, у тому числі строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, резервістам та працівникам (невійськовослужбовцям) льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації Національної гвардії і Державної прикордонної служби, водіям автотранспортних засобів Національної гвардії і Державної прикордонної служби починаючи з 1 травня 2014 року виплачується винагорода в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення та заробітної плати, але не менш ніж 3000 гривень, у розрахунку на місяць.

На виконання постанови КМУ від 04.06.2014 № 158 Міністерством внутрішніх справ України видано наказ від 23.07.2014 № 719, яким передбачено виплачувати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, резервістам та працівникам (невійськовослужбовцям) льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації та водіям автотранспортних засобів Національної гвардії України за безпосередню участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбиття збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення цих об`єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою, починаючи з 01 травня 2014 року, винагороду в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення, але не менш ніж 3000 гривень у розрахунку на місяць. Обчислення цієї винагороди здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення або заробітної плати (у тому числі з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди) за займаною особою вказаних вище категорій штатною посадою (останньою займаною штатною посадою) на час участі в зазначених операціях і заходах. Винагороду виплачувати за час, обрахований із дня фактичного початку участі в операціях і заходах, зазначених у пункті 1 цього наказу, до дня завершення такої участі, в поточному місяці за минулий на підставі наказів командирів (начальників) органів військового управління (військових частин, закладів, установ, організацій) (командирам (начальникам) - наказів вищих командирів (начальників)), начальників органів внутрішніх справ.

З системного аналізу наведених вище нормативних актів (постанови КМУ № 158 та наказу МВС України № 719) можна дійти висновку, що винагорода за безпосередню участь в антитерористичних операціях обчислюється у розмірі 100% місячного грошового забезпечення, з розрахунку на місяць. Проте, такий розмір не повинен бути меншим ніж 3000 грн. При цьому, враховуючи положення Наказу № 719, обчислення цієї винагороди здійснюється з дня фактичного початку участі в операціях і заходах до дня завершення такої участі, тобто винагорода виплачується військовослужбовцям за відповідні місяці із дня фактичної участі в операціях до дня завершення такої участі. Зазначеним наказом передбачено виплату винагороди за минулий період без будь-яких обмежень.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2015 року № 24 «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій», яка діяла до 21.01.2016 (далі - Постанова № 24) встановлено, що в особливий період або під час проведення антитерористичної операції військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, правоохоронних органів, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду виплачується винагорода у відсотках місячного грошового забезпечення.

Розмір винагороди визначається виходячи з розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних додаткових видів місячного грошового забезпечення постійного характеру, премії та повинен становити не менш як 3 тис. гривень на місяць. У разі коли військовослужбовець, особа рядового або начальницького складу, що брали безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду менше одного календарного місяця, розмір винагороди визначається пропорційно дням участі виходячи з її розміру, що становить не менш як 3 тис. гривень (абзац 2 пункту 1 Постанови № 24).

Відповідно до абзацу 3 пункту 1 Постанови № 24 винагорода військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу виплачується також під час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я після отриманих під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду поранень (контузії, травми, каліцтва).

Згідно з пунктом 1 додатку № 1 до Постанови № 24 в період мобілізації (в тому числі часткової) або з моменту введення воєнного стану та до дати завершення демобілізації або закінчення (скасування) воєнного стану, період проведення антитерористичної операції винагорода у розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення виплачується за безпосередню участь військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу, звільненні таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою.

Пунктом 1 Наказу № 719 визначено виплачувати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, резервістам та працівникам (невійськовослужбовцям), льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації та водіям автотранспортних засобів Національної гвардії України за безпосередню участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбиття збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення цих об`єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою починаючи з 01 травня 2014 року винагороду в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення, але не менш ніж 3000 гривень, у розрахунку на місяць. Обчислення цієї винагороди здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення або заробітної плати (у тому числі з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди), за останньою займаною штатною посадою на час участі в зазначених операціях і заходах.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку та умов виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та резервістам, механізм підтвердження виконання окремих завдань під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затверджених наказом Міністерства оборони України від 02 лютого 2015 року № 49, які діяли до 18.03.2016 (далі - Порядок № 49) військовослужбовцям (крім резервістів) у період мобілізації (у тому числі часткової) або з моменту введення воєнного стану та до дати завершення демобілізації або закінчення (скасування) воєнного стану, у період проведення АТО за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи АТО, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою виплачується винагорода у розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення.

Розмір винагороди визначається, виходячи з розміру посадового окладу (у тому числі посадового окладу за посадою, до тимчасового виконання обов`язків (завдань) за якою допущено військовослужбовця), окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних додаткових видів місячного грошового забезпечення постійного характеру, премії, та повинен становити не менш як 3000 гривень на місяць. У разі участі у воєнних конфліктах чи АТО, інших заходах в умовах особливого періоду менше одного календарного місяця розмір винагороди визначається пропорційно дням участі, виходячи з її розміру, що становить не менш як 3000 гривень (пункт 2 розділу ІІ Порядку № 49).

Згідно з пунктом 3 розділу ІІ Порядку № 49 винагорода виплачується за час, обрахований з дня фактичного початку участі військовослужбовців (крім резервістів) у заходах, зазначених у пункті 1 цього розділу, до дня завершення такої участі, про що зазначається у відповідних наказах командирів (штабу АТО).

З системного аналізу вищевказаних норм, з урахуванням змістового навантаження розділових знаків у пункті 2 Постанови № 24, пункті 1 додатку № 1 до Постанови № 24, пункті 1 Наказу № 719, пункті 1 розділу ІІ Порядку № 49 можна дійти висновку, що за безпосередню участь в антитерористичних операціях військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу правоохоронних органів виплачується винагорода, яка обчислюється у розмірі 100 % місячного грошового забезпечення з розрахунку на місяць. Проте, такий розмір не повинен бути меншим ніж 3000 грн на місяць. У разі коли військовослужбовець, особа рядового або начальницького складу правоохоронних органів брали безпосередню участь у антитерористичній операції менше одного календарного місяця, розмір винагороди визначається пропорційно дням участі, виходячи з її розміру, що становить не менш як 3 тис. гривень.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Порядку № 49 військовослужбовці вважаються такими, що беруть безпосередню участь в АТО, у разі одночасного дотримання таких умов: залучені до проведення АТО; перебувають у підпорядкуванні (виконують завдання) керівництва штабу АТО (крім військовослужбовців військових прокуратур та розвідувальних органів України); перебувають у районі проведення АТО.

Відповідно до наказів першого заступника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) (по стройовій частині) від 07.06.2015 № 158 та від 17.11.2015 № 321 з метою виконання службових (бойових) завдань позивач залучений та безпосередньо брав участь в антитерористичній операції на території Луганської області, забезпеченні її проведення в період з 06.09.2014 по 07.11.2015 (арк. спр. 44- 49).

Довідкою ГУНП в Луганській області від 07.09.2016 № А-5606 підтверджено, що позивач дійсно в період з 06.09.2014 по 07.11.2015 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення Антитерористичної операції на території Луганської області (арк. спр. 6).

Зазначеним спростовуються твердження відповідача, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження безпосередньої участі позивача у проведенні антитерористичної операції, за яку Постановою № 24 встановлено виплату грошової винагороди.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

При розгляді даної справи суд враховує висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 812/889/17 (номер рішення в ЄДРСР 75424718), від 23 жовтня 2018 року у справі № 812/927/16 (номер рішення в ЄДРСР 77361137), від 14 лютого 2019 року у справі № 812/861/17 (номер рішення в ЄДРСР 79846370), від 06 березня 2019 року у справі № 812/1424/16 (номер рішення в ЄДРСР 80317844), від 20 червня 2019 року у справі № 812/550/17 (номер рішення в ЄДРСР 82499123), від 26 вересня 2019 року у справі № 812/1327/17 (номер рішення в ЄДРСР 84525274), згідно з якими доказами безпосередньої участі позивача в антитерористичній операції вказані, як накази Антитерористичного Центру при Службі безпеки України, так і довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, видані на підставі відповідних наказів Антитерористичного Центру при Службі безпеки України.

З урахуванням такої правової позиції Верховного Суду, суд вважає, що накази Антитерористичного Центру при Службі безпеки України, якими підтверджено періоди включення позивача до складу сил і засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на території Луганській області, забезпеченні її проведення, та, відповідно, довідка про безпосередню участь особи в Антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, складена відповідачем на підставі таких наказів Антитерористичного Центру при Службі безпеки України, є належними та достатніми доказами безпосередньої участі позивача в антитерористичній операції, що дають право на отримання винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції.

На підставі наведених норм законів та встановлених обставин у справі, суд дійшов висновку про те, що винагорода за участь в антитерористичній операції позивачеві повинна була виплачуватися за спірний період.

Відповідно до п. 2.17.1 Інструкції № 499 якої особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надається матеріальна допомога у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, для вирішення соціально побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення на день виплати, та один раз на рік допомога для оздоровлення при щорічній основній відпустці в розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення.

Додатком № 26 «Додаткові види грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» до Постанови № 1294 визначено вичерпний перелік додаткових видів грошового забезпечення, до яких належать:

- підвищення посадового окладу за особливі умови служби, пов`язані з підвищеним ризиком для життя, відсотків посадового окладу;

- надбавка за кваліфікаційну категорію медичним працівникам з числа начальницького складу, відсотків посадового окладу;

- надбавка за особливості проходження служби у приймальниках-розподільниках для осіб, затриманих за бродяжництво, в ізоляторах тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб, у спецприймальниках для тримання осіб, підданих адміністративному арешту, відсотків посадового окладу;

- надбавка за роз`їзний характер роботи (замість добових), відсотків посадового окладу;

- доплата за особливі умови служби, відсотків посадового окладу;

- доплата за службу в нічний час, відсотків посадового окладу;

- надбавка за кваліфікаційну категорію, відсотків посадового окладу;

- підвищення посадового окладу за результатами чергової екзаменаційної сесії, відсотків посадового окладу;

- надбавка за безперервний стаж на шифрувальній роботі, відсотків посадового окладу.

Таким чином, індексація, разова премія та матеріальна допомога не віднесені до щомісячних видів грошового забезпечення, в розмірі 100 % якого нараховується та виплачується винагорода за участь в антитерористичній операції.

Згідно з довідкою від 03.03.2021 № 15, виданою ліквідаційною комісією Рубіжанського МВ ГУМВС України у Луганський області, грошове забезпечення позивача у вересні 2014 року становило – 2968,78 грн, у жовтні 2014 року - 2955,52 грн, у листопаді 2014 року - 2971,86 грн, у грудні 2014 року - 8023,04 грн (у т.ч. матеріальна допомога 2500,00 грн) (арк. спр. 54).

З урахуванням фактичної участі позивача в антитерористичній операції, винагорода за участь в АТО позивача за період з 06.09.2014 по 08.12.2014 повинна складати:

у вересні 2014 року - 2300 грн (3000 грн / 30 днів х 23 дні безпосередньої участі в АТО);

у жовтні 2014 року 2419,35 грн (3000 грн / 31 день х 25 днів безпосередньої участі в АТО);

у листопаді 2014 року – 3000 грн (30 днів безпосередньої участі в АТО);

у грудні 2014 року - 967,74 (3000 грн / 31 день х 10 днів безпосередньої участі в АТО).

Разом за період вересень – грудень 2014 року винагорода за безпосередню участь в АТО ОСОБА_1 повинна складати 8687,09 грн, а не 10729, як зазначає позивач.

Щодо виплати недонарахованої винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 01.01.2015 по 06.11.2015, суд зазначає таке.

Згідно з довідкою від 03.03.2021 № 15, виданою ліквідаційною комісією Рубіжанського МВ ГУМВС України у Луганський області, грошове забезпечення позивача у січні 2015 року становило – 3488,63 грн, у лютому 2015 року– 3386,10 грн, у березні 2015 року 3386,10 грн, у квітні 2015 року – 3547,59 грн, у травні 2015 року - 2386,46 грн, у червні 2015 року – 3472,17 грн, у липні 2015 року – 9638,92 грн (у тому числі винагорода за участь в АТО – 6 627,00 грн), у серпні 2015 року – 3647,03 грн, у вересні 2015 року – 15734,29 грн (у тому числі винагорода за участь АТО 12084,00 грн), у жовтні 2015 року – 5651,22 грн (у тому числі винагорода за участь в АТО – 2000 грн), у листопаді 2015 року – 6439,19 грн (у тому числі винагорода за участь в АТО 3553,00 грн) (арк. спр. 54).

З урахуванням фактичної участі позивача в антитерористичній операції, розрахунок винагороди за участь в АТО позивача за період з 01.01.2015 по 06.11.2015 повинна складати:

у січні 2015 року – 217,41 грн (3488,63 грн -118,64 грн (індексація) / 31 день х 2 дні (безпосередньої участі в АТО));

у лютому 2015 року – 3228,48 грн (3386,10 грн – 157,62 грн (індексація));

у березні 2015 року - 3286,81 грн (3485,74 грн -199,03 грн (індексація));

у квітні 2015 року – 2600 грн (3000 грн / 30 днів х 26 днів безпосередньої участі в АТО);

у травні 2015 року - 1451,55 грн (3000 грн / 31 день х 15 днів безпосередньої участі в АТО);

у червні 2015 року – 3000,00 грн (30 днів безпосередньої участі в АТО);

у липні 2015 року – 2032,17 грн (3000 грн / 31 день х 21 день безпосередньої участі в АТО);

у серпні 2015 року – 3000 грн (30 днів безпосередньої участі в АТО);

у вересні 2015 року – 2000 грн (3000 грн / 30 днів х 20 днів безпосередньої участі в АТО);

у жовтні 2015 року - 3651,22 грн (31 день безпосередньої участі в АТО);

у листопаді 2015 року – 600 грн (3000 грн / 30 днів х 6 днів безпосередньої участі в АТО).

Разом сума винагороди за безпосередню участь в АТО ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 по 06.11.2015 складає 25067,64 грн.

Відповідно до довідки Рубіжанського МВ ГУМВС у Луганській області від 26.03.2021 № 16, позивачу за спірний період виплачено суму винагороди за безпосередню участь в АТО у загальній сумі 24975,00 грн (арк. спр. 55).

Тобто сума недоплаченої винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції складає 92,64 грн, а не 2390 грн, як зазначає позивач.

Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).

Таким чином, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Що стосується обраного позивачем способу захисту його порушених прав, суд зазначає таке.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30 січня 2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Відповідно до наведеного позивачем в позовній заяві розрахунку суми доплати за службу в нічний час, йому відповідачем не виплачено доплату в сумі 212,32 грн.

Однак, в даному випадку, розрахунок відповідної доплати є компетенцією відповідача, як органу, що виплачував позивачу грошове забезпечення в спірному періоді. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу доплату за службу в нічний час.

Оскільки на час розгляду справи нарахування позивачу доплати за служби в нічний час відповідачем ще не здійснювалося, у суду відсутні підстави до вчинення відповідачем таких дій надавати правову оцінку правильності здійсненого позивачем розрахунку сум доплати, оскільки відсутні підстави вважати, що відповідачем буде здійснений неправильний розрахунок та права позивача будуть порушені. Тобто на час розгляду даної справи між сторонами в цій частині спір ще відсутній.

Спірним у даній справі є виключно право позивача на отримання доплати за службу в нічний час у період з листопада 2013 року по серпень 2014 року.

За таких обставин суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача на отримання доплати за службу в нічний час є зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу такої доплати за період з листопада 2013 року по серпень 2014 року згідно з вищеописаними книгами служб нарядів за цей період, виходячи з положень пункту 11 розділу ІІ Порядку № 260, без врахування двох годин перерви для харчування та відпочинку.

Щодо позовних вимог про стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 06.09.2014 по 08.12.2014 та недоплаченої винагороди за безпосередню участь в АТО за період з 01.01.2015 по 06.11.2015, суд зазначає, що розрахунок суми винагороди за безпосередню участь в АТО у спірних періодах, наведений позивачем у позовній заяві є відмінним від розрахунку суми такої винагороди, здійсненого судом, оскільки позивачем під час розрахунку безпідставно враховано індексацію, яка носить разовий характер та, як вже вищевказано, не враховуються при обчисленні суми винагороди за безпосередню участь в АТО. Також позивачем безпідставно враховані дні, які не обліковані як фактично відпрацьовані.

Відтак позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо доводів відповідача про пропуск строку звернення до суду, суд зауважує таке.

Відповідно до рішення Конституційного суду від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Відповідно до п. 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків. Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій ст. 233 КЗпП, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

За таких обставин, суд вважає, строк звернення до суду не пропущеним.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, у зв`язку з чим позов слід задовольнити частково з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.

Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідач як податковий агент згідно з вимогами Податкового кодексу України зобов`язаний виплатити позивачеві заробітну плату, утримавши з неї при виплаті законодавчо встановлені податки та збори.

Суд не вирішує питання про розподіл судових витрат, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Рубіжанського міського відділу ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії (місцезнаходження: 93000, Луганська область, місто Рубіжне, вулиця Смирнова, будинок 1, код за ЄДРПОУ 08670705) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошових коштів задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Рубіжанського міського відділу ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 доплати за службу у нічний час за період з листопада 2013 року по вересень 2014 року.

Зобов`язати Рубіжанський міський відділ ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату за службу у нічний час за період з листопада 2013 року по вересень 2014 року.

Визнати протиправною бездіяльність Рубіжанського міського відділу ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 06 вересня 2014 року по 08 грудня 2014 року.

Стягнути з Рубіжанського міського відділу ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 06 вересня 2014 року по 08 грудня 2014 року та з 29 по 31 грудня 2014 року в сумі 8687,09 грн (вісім тисяч шістсот вісімдесят сім гривень 09 коп.).

Визнати протиправною бездіяльність Рубіжанського міського відділу ГУ МВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії щодо недорахування та недоплати ОСОБА_1 винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 01 січня 2015 року по 06 листопада 2015 року.

Стягнути з Рубіжанського міського відділу ГУ МВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 недоплачену винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 01 січня 2015 року по 06 листопада 2015 року в сумі 92,64 грн (дев`яносто дві гривні 64 коп.)

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Пляшкова