Рішення № 96881843, 07.05.2021, Компаніївський районний суд Кіровоградської області

Компаніївський районний суд Кіровоградської області

Справа № 391/502/17

Провадження № 2/391/76/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.05.2021р.селище Компаніївка

Компаніївський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Червонописького В.С.,

секретаря судового засідання Єтенко К.В.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Приватного акціонерного товариства «УкрСиббанк», правонаступником якого є ТОВ «Українська факторингова компанія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості. В обґрунтування вимог позивач зазначив, що відповідно до укладеного кредитного договору № 92279331000 від 23.10.2013 року ОСОБА_1 отримав у ПАТ «УкрСиббанк» споживчий кредит на придбання транспортного засобу в сумі 210 936,29 грн. зі сплатою ануїтетного платежу у розмірі 4 584,00 грн. до 23 числа щомісячно, з кінцевим терміном повернення, 23.10.2010 року. За користування кредитними коштами відповідач зобов`язався сплатити проценти у розмірі 19,20 % річних та за користування кредитними коштами за кредитом понад встановлений договором термін процентну ставку в розмірі 26,20 % річних. Проте через неналежне виконання ОСОБА_1 умов договору виникла заборгованість на вказану суму, яку позивач просить стягнути з відповідача.

Ухвалою судді від 28.08.2017 відкрито провадження і справа призначена до розгляду.

10.10.2017 у справі ухвалено заочне рішення, яким позов задоволено.

Ухвалою суду від 05.11.2019 задоволено заяву представника ТОВ «Українська факторингова компанія» про заміну стягувача та змінено первісного стягувача у виконанні рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області по справі №391/502/17 з Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» відносно ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 02.03.2021 заочне рішення скасовано, справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою суду від 02.04.2021 задоволено клопотання представника відповідача та призначено розгляд справи в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 07.05.2021 справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду повідомлений належним чином, в матеріалах справи наявний відзив на заяву про перегляд заочного рішення в якому представник просив відмовити у задоволені зави про перегляд заочного рішення та письмові пояснення відповідно до яких представник позивача просить відмовити у задоволені заяви про перегляд заочного рішення та вважає рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області по справі № 391/502/17 правомірним ( а.с.113,129). Із змісту заяви слідує, що представник позивача належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи та підтримує позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання надала заяву, в якій позовні вимоги не визнала, просить відмовити у задоволені позовних вимог, у зв`язку з тим що позивачем та його правонаступником не надано належних та допустимих доказів позову, просила розгляд справи провести за її відсутності.

Дослідивши надані сторонами письмові докази, оцінивши їх на предмет належності, допустимості, достовірності і достатності, суд на їх підставі встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини:

Судом встановлено, що сторони уклали кредитний договір № 92279331000 від 23.10.2013 відповідно до якого відповідач отримав у ПАТ «УкрСиббанк» споживчий кредит на придбання транспортного засобу в сумі 210 936, 29 грн. зі сплатою ануїтетного платежу у розмірі 4584,00 грн. до 23 числа щомісячно, з кінцевим терміном повернення, 23.10.2010 року. За користування кредитними коштами відповідач зобов`язався сплатити проценти у розмірі 19,20 % річних та за користування кредитними коштами за кредитом понад встановлений договором термін процентну ставку в розмірі 26,20 % річних.(а.с.4)

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що Договір про надання споживчого кредиту на придбання транспортного засобу сторонами укладено в письмовій формі, зазначено його розмір, умови надання кредиту та умови повернення кредитних коштів.

Проте, в обґрунтування своїх позовних вимог позивачем не надані суду жодні первинні документи (їх засвідчені копії), що могли б підтвердити факт видачі кредиту та наявну суму заборгованості позичальника станом на дату подання позову.

Позивачем не надано належним чином оформлених виписок про стан рахунків позичальника, даних балансу, меморіальних ордерів, квитанцій будь-які інші первинні документи.

Викладені в позові твердження стосовно факту видачі кредиту та суми заборгованості не знайшли документального підтвердження.

Згідно ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.1, ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частинами 3 та 6 ст.8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що:

- відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів;

- керівник підприємства зобов`язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку.

Враховуючи п.2.1.1. Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Національного банку, від 30.12.1998, №566, підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та можуть складатися у паперовій формі та/або у вигляді електронних записів (у формі, яка доступна для читання та виключає можливість внесення будь-яких змін). У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.

Первинні документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних записів повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання документа; назву підприємства (банку), від імені якого складений документ; місце складання документа; назву отримувача коштів; зміст операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; суму операції (цифрами та прописом). Сума операції може бути відображена цифрами за відсутності на документі суми прописом, якщо цей документ формується за допомогою програмного забезпечення в автоматизованому режимі або якщо це передбачено нормативно-правовими актами Національного банку України; номери рахунків; назву банку (отримувача та платника коштів); посади та підписи осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення (підтвердження підпису на документі в електронному вигляді здійснюється за допомогою електронного коду працівника або електронного підпису).

Відповідно до п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Проте, суд критично ставиться до наданої позивачем довідки-розрахунку станом на 24.07.2017 (а.с.11-18).

Як можна пересвідчитися з аналізу наданої Позивачем довідки-розрахунку вимог банку, та наведених правових норм, зазначена довідка не задовольняє вимогам до первинних документів визначених Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенням про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998, №566.

Надана представником Позивача довідка-розрахунок вимог банку складена під час складання позову представником позивача, а не під час здійснення господарської операції або безпосередньо після її закінчення із зазначенням всіх вищевказаних реквізитів, посад та підписи осіб, відповідальних за здійснення операцій в банку та правильність їх оформлення.

Таким чином, розрахунок вимог банку не може підтверджувати існування кредитної заборгованості оскільки не є касовим документом та документом первинного бухгалтерського обліку відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

У відповідності до ст.95 ЦПК України - письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом . Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього бо іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Отже, довідка-розрахунок вимог банку станом на 24.07.2017 не може бути прийнята судом в якості належного та допустимого доказу по справі.

Таким чином, за наявними в матеріалах справи документами встановити та перевірити зазначену Позивачем суму заборгованості неможливо, як і неможливо перевірити сам факт надання кредитних коштів позичальникові у відповідному розмірі.

Вищевикладена позиція стосовно необхідності дослідження саме первинних документів в справах щодо стягнення кредитної заборгованості знаходить відображення у Постанові Верховного Суду (у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду) від 30.01.2018 по справі №161/16891/15-ц.

За вищевказаною Постановою, Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 30 березня 2016 року без змін.

Отже, за результатами розгляду справи №161/16891/15-цПАТ КБ «Приват Банку» було відмовлено в задоволенні позову про стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитом з підстав його недоведеності.

Верховний Суд погодився з позицією судів попередніх інстанцій стосовно того, що:

- позивач у порушення вимог частини першої статті 60ЦПК України в редакції Кодексу, що діяла на час розгляду справи, не довів належними доказами (первинними документами, оформленими відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність») наявність заборгованості у відповідача перед банком;

виконаний банком розрахунок заборгованості не є належним доказом, який б доводив обґрунтованість вимог позивача.

Також, в Постанові від 30.01.2018 по справі №161/16891/15-цВерховний Суд зауважив, що:

«Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.».

У вищезгаданій Постанові Верховний Суд також вказував на те, що суди мотивували свої рішення недоведеністю банком позовних вимог належними доказами.

Аналогічна позиція стосовно первинних документів відображена і в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2018 року у справі № 364/737/17, де зазначено, що розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві. Позивачем не надано доказів на підтвердження розміру наданого відповідачу кредиту, тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу не є можливим, отже суди дійшли правильного висновку, що доводи позивача щодо тіла кредиту, розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами.

Така ж позиція була висловлена і в Ухвалі Верховного Суду України від 15.06.2011 по справі №6-4882св11 згідно якої, належними доказами, що підтверджують наявність або відсутність заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені в порядку ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", які встановлюють розмір заборгованості.

У відповідності до ст.ст.76-81ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.83 ЦПК України - позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Отже, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів щодо надання кредитних коштів за Договором №92279331000 про надання кредиту на придбання транспортного засобу. Крім того, позивач не довів належними та допустимими доказами наявність у відповідачів заборгованості у розмірі, вказаному у розрахунку вимог банку станом на 24.07.2017.

У зв`язку із викладеним суд приходить до висновку, що законні підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись ст.ст.3-7, 10, 12, 13, 18, 19, 23, 76-81, 83, 89, 141, 228, 229, 258, 259, 263-268, 273 ЦПК України, ст.ст. 256, 266, 267, 525, 526, 625, 1054,1055 ЦК України, ст.ст. 8, 9 Закону України" Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", суд

ВИРІШИВ:

В задоволені позову Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк», правонаступником якого є ТОВ «Українська факторингова компанія», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у сумі 160 662,09 грн. відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 12.05.2021 року.

Відомості про сторони у справі:

позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «УкрСиббанк» 61050 м.Харків, проспект Московський,60 ЄДРПОУ 09807750, правонаступником якого є Українська факторингова компанія - місцезнаходження: м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 18/24, пов.8, адреса для листування: Київська область, с. Софіївська Борщагівка, провулок Садовий, 39;

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

Суддя В.ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ