Рішення № 96858087, 11.05.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2021 р. Справа№200/2381/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення заборгованості, а також зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення заборгованості, а також зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що він є пенсіонером та внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку у відповідача, проте, за час перебування на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області йому нарахована, але не виплачена пенсія в розмірі 144 765, 20 гривень. Зазначає, що відповідач не виплачує заборгованість у зв`язку з відсутністю фінансування територіального управління, яке не є володільцем та безпосереднім розпорядником коштів. Позивач вважає бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті нарахованої пенсії протиправною, оскільки цим порушено його право на пенсійне забезпечення. У зв`язку із наведеним позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь нараховану, але не виплачену пенсію в розмірі 144 765, 20 грн, а також компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01.01.2016 по 30.04.2018 та з 01.08.2018 по 31.01.2019.

Відповідач подав відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що позовна вимога позивача щодо стягнення конкретної суми у розмірі 144 765, 20 грн не може підлягати задоволенню, оскільки судом не може встановлюватись конкретна сума доплати до пенсії за минулий час, так як втручання в дискреційні повноваження суб`єкта влади буде виходити за межі завдань адміністративного судочинства.

Крім того, щодо вимоги позивача сплатити заборгованість управління зазначає, що відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 05.11.2014 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. До теперішнього часу окремий порядок Кабінетом Міністрів України не визначено.

На підставі зазначеного, представник Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 09.03.2021 клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду із даною позовною заявою, - задовольнив. Визнав поважними причини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду із даним адміністративним позовом та поновив пропущений строк звернення до суду. Клопотання представника позивача про відстрочення сплати судового збору - задовольнив. Відстрочив позивачу сплату судового збору до ухвалення судового рішення по справі. Клопотання представника позивача про витребування доказів по справі, - задовольнив. Витребував у відповідача докази перебування на обліку позивача, докази призначення пенсії, довідку щодо нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 із зазначенням інформації про: розмір пенсії призначеної, розмір пенсії нарахованої (включаючи індексацію), розмір пенсії фактично виплачений; інформацію щодо підстав припинення пенсії позивачу, рішення про припинення виплати пенсії, а також належним чином засвідчену копію пенсійної справи ОСОБА_1 . Прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення заборгованості, а також зобов`язання вчинити певні дії та відкрив провадження по справі № 200/2381/21-а. Розгляд адміністративної справи № 200/2381/21-а визначив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

У відповідності до частини 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

У відповідності до частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено копією паспорта серії НОМЕР_1 (а.с. 11).

Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 від 31.08.2011 (а.с.12).

За інформацією довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 07.09.2017 № 0000322837 фактичним місцем проживання позивача є адреса: АДРЕСА_2 (зворотній бік а.с.12).

Позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області як внутрішньо переміщена особа на підставі особистої заяви.

За інформацією листа відповідача від 22.09.2020 № 0531-02-8/8278, надісланого представнику позивача, та доданої до нього довідки від 22.09.2020 № 306-02-25/7, з 01.01.2016 по 30.04.2018 та з 01.08.2018 31.01.2019 пенсійні виплати у розмірі 144 765, 20 є нарахованими, але не виплаченими позивачу в повному обсязі (а.с.8-10).

Інших доказів в обґрунтування законності підстав невиплати пенсії позивачу за період з 01.01.2016 по 30.04.2018 та з 01.08.2018 по 31.01.2019 відповідачем суду не надано.

Право позивача на отримання пенсії відповідачем не оспорюється.

Рішення про припинення виплати пенсії позивачу в порядку, встановленому законом, органом Пенсійного фонду не приймалося.

Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви, спірними питанням у справі є правомірність невиплати пенсії позивачу у період з 01.01.2016 по 30.04.2018 та з 01.08.2018 по 31.01.2019 у розмірі 144 765, 20 грн.

Оскільки нараховані суми пенсії не виплачені, позивач вважає, що належним способом захисту його порушених прав є стягнення з відповідача заборгованості.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі, з наступних підстав.

Перш за все підлягає вирішенню питання щодо визначення юрисдикції цієї справи.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові по адміністративній справі № 219/11809/19-а від 04.03.2020 року, до адміністративної юрисдикції слід відносити спір про право позивача на виплату пенсії у розмірі, який встановив суд. При цьому до предмета позову в цій справі входила, зокрема, вимога позивача про стягнення нарахованої пенсії.

Отже, розгляд адміністративного позову про стягнення нарахованої, але не виплаченої пенсії, входить до юрисдикції адміністративних судів.

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Так, частиною 3 статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи його рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Положеннями статті 5 вказаного Закону встановлено, що виключно цим Законом, визначаються, зокрема порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до частини 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Підстави для припинення виплати пенсії визначені статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», згідно з якою виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 46 цього Закону нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

При цьому відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій і відсутність відповідного фінансування не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов`язку здійснити таку виплату, і не може позбавляти особу права на отримання належних сум пенсії.

Суд зазначає, що право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить сутність взятих на себе державою зобов`язань.

До такого висновку суд дійшов із врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", в якій встановлений обов`язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Проте, відповідачем протиправно не виплачено позивачу заборгованість з пенсії.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Спору щодо розміру нарахованої заборгованості з пенсії між сторонами немає.

Таким чином суд зазначає, що сума заборгованості по пенсії позивачу відповідачем не виплачена та вказана бездіяльність є протиправною.

Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошував, що поняття майно у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як майнові права, а отже, як майно (див. mutatismutandis рішення у справі Бейелер проти Італії від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).

За певних обставин легітимне очікування на отримання активу також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має легітимне очікування, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatismutandis рішення у справі Суханов та Ільченко проти України від 26 червня 2014 року (SukhanovandIlchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).

Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.

Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до положень ст.5 КАС України слідує, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені його права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом також визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).

Відповідно до ст.245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Таким чином, враховуючи наведене та з огляду на те, що в даному випадку, повинен бути обраний такий спосіб захисту порушеного права позивача, який призведе до правильних результатів, наслідків, що дасть найбільший ефект, який буде адекватним наявним обставинам справи та не порушить інтереси другої сторони, суд доходить висновку про стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої, але не виплаченої заборгованості з пенсії за період з 01.01.2016 по 30.04.2018 та з 01.08.2018 по 31.01.2019 у розмірі 144 765,20 грн, а також визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у невиплаті вказаної заборгованості.

Суд вважає за необхідне звернути увагу, що саме відповідачем і була розрахована заборгованість з пенсійних виплат, а тому у даному випадку відсутнє втручання суду в дискреційні повноваження відповідача.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-ІІІ) компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

При нарахуванні компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати слід керуватися як Законом № 2050-III, так і Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів в зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 (далі - Порядок № 159).

Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.

Згідно з п. 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічного правового висновку дійшла колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у постанові від 07 листопада 2012 року № 6-131цс12.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

У такому випадку правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Використане у ст. 3 Закону № 2050-ІІІ та п. 4 Порядку № 159, формулювання щодо обчислення компенсації, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої ст. 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Водночас, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень наведеного Порядку, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом України у постановах від 19 грудня 2011 року (справа № 6-58цс11), від 11 липня 2017 року (справа № 21-2003а16), та Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року (справа № 336/4675/17), від 21 червня 2018 року (№ 523/1124/17), від 03 липня 2018 року (справа № 521/940/17), від 16.05.2019 у справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі № 134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі № 140/1547/19, від 16 квітня 2020 року у справі № 200/11292/19-а.

Судом встановлено, що у період з 01.01.2016 по 30.04.2018 та з 01.08.2018 по 31.01.2019 позивачу не була виплачена пенсія, а тому при нарахуванні заборгованості відповідач повинен був нарахувати компенсацію втрати частини доходів за відповідний період, проте таких дій не вчинив.

Слід наголосити, що саме протиправна бездіяльність відповідача призвела до не нарахування та невиплати позивачу пенсійних виплат.

Отже, суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії. Однак, на переконання суду, розрахунок таких виплат має провести відповідач під час виплати заборгованості з пенсії.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат, суд виходив з такого.

Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 09.03.2021 відстрочив позивачу сплату судового збору до ухвалення рішення по цій справі.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки сплату судового збору відстрочено до ухвалення судового рішення у даній справі, а судовий збір не сплачено та прийнято рішення про задоволення позову у повному обсязі, суд дійшов висновку про необхідність стягнення суми судового збору у розмірі 2 355, 65 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 118, 139, 159-165, 199, 244-247, 255, 257-263, 295, 297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (код ЄДРПОУ 23346787, вул. Поштова, буд. 5, м. Краматорськ, Донецька обл., 84302) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення заборгованості, а також зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 нарахованої пенсії за період з 01.01.2016 по 30.04.2018 та з 01.08.2018 по 31.01.2019 у розмірі 144 765, 20 грн (сто сорок чотири тисячі сімсот шістдесят п`ять гривень двадцять копійок).

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену пенсію за період з 01.01.2016 по 30.04.2018 та з 01.08.2018 по 31.01.2019 у розмірі 144 765, 20 грн (сто сорок чотири тисячі сімсот шістдесят п`ять гривень двадцять копійок).

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01.01.2016 по 30.04.2018 та з 01.08.2018 по 31.01.2019.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 355, 65 грн (дві тисячі триста п`ятдесят п`ять гривень шістдесят п`ять копійок).

Повний текст рішення виготовлено та підписано 11.05.2021.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка його подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Голуб