Рішення № 96858047, 11.05.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2021 р. Справа№200/3688/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Михайлик А.С., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, -

ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності щодо непоновлення пенсії, скасування рішення від 04.01.2021 та зобов`язання провести поновлення виплати пенсії з 07.10.2009 відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на вказаний банківський рахунок з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, стягнення моральної шкоди у сумі 100 000 грн.

В обґрунтування вимог позивач зазначила, що у 2000 році переїхала на постійне місце проживання з України до Ізраїлю. До виїзду за кордон позивач проживала у м. Донецьк. З 2001 року позивач пенсію не отримує. На прийомі у адвоката у 2019 році позивач дізналась про протиправність дій пенсійного органу. Позивач вважає, що непоновлення їй пенсії є протиправним та не відповідає рішенню Конституційний Суд України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Тобто, від дня ухвалення рішення Конституційним судом України підстави невиплати позивачу пенсії відсутні. Після звернення до відповідача за поновленням їй виплати пенсії позивач отримала листи-відмови від 25.02.2020 та 24.03.2020, які оскаржила в суді. Рішенням суду від 07.09.2020 у справі №200/4472/20-а, яке набрало законної сили, визнано протиправною відмову Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області у поновленні пенсії позивачу, викладену в листах від 25.02.2020 року та 24.03.2020 року; зобов`язано управління повторно розглянути питання про поновлення виплати їй пенсії з 07.10.2009 на вказаний нею банківський рахунок відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду. У цьому рішенні суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання пенсії з 07.10.2009 не зважаючи на країну проживання. Однак, рішенням від 04.01.2021 позивачу за наслідком повторного розгляду вищенаведеного питання відповідач знов відмовив у виплаті пенсії. Пенсія є об`єктом права власності, право на її отримання є безспірним, а отже відповідач діє протиправно. Беручи до уваги наведене, позивачу має бути поновлено виплату пенсії.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з підстав, в наданому до суду відзиві на позов відповідач посилався на статті 49, 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV. Вказав, що підстав для поновлення виплати позивачу пенсії немає, оскільки угода щодо пенсійного забезпечення осіб між Україною та Ізраїлем не укладалась. У відзиві на позов відповідач зауважив на тому, що до заяви позивача про поновлення виплати пенсії не додано належного документу, що посвідчував би особу позивача, підтверджував вік позивача та те, що вона є громадянкою України.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою від 07.04.2021 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).

Відповідно до ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Згідно з ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , 16.06.1993 отримала пенсійне посвідчення про призначення їй пенсії за віком довічно з 01.06.1993. Позивач має посвідчення особи, видане їй в Ізраїлі 22.06.2000.

Із заявою від 16.01.2020 представник позивача звернувся до Пенсійного фонду України щодо передачі заяви позивача про призначення (поновлення) їй пенсії для розгляду до належного територіального пенсійного органу.

У листі Пенсійного фонду України відповідачу від 14.02.2020 вказано про передачу цих документів для розгляду по суті Покровському об`єднаному управлінню Пенсійного фонду України Донецької області, оскільки до виїзду за кордон позивач проживала у АДРЕСА_1 .

Рішенням суду від 07.09.2020 у справі № 200/4472/20-а, яке набрало законної сили, встановлено наступне.

05.06.2000 року позивач виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була взята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Починаючи з 2001 року позивач пенсію в Україні не отримує.

05.03.2020 представник позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності надіслав безпосередньо до відповідача (окрім звернення до Пенсійного фонд України) нотаріально посвідчену та апостильовану заяву позивача про поновлення пенсії та нотаріально посвідчені копії документів, зокрема: посвідчення особи, трудової книжки, пенсійного посвідчення.

20.03.2020 представником позивача отриманий лист відповідача № 4861/02/25 від 25.02.2020, а 27.03.2020 - лист відповідача № 7354/02/25 від 24.03.2020, якими позивачу відмовлено у поновленні пенсії. В наведених листах визначені наступні підстави відмови у поновленні пенсії:

- недотримання вимоги щодо особистого звернення за поновленням пенсії. Відповідач зазначив, що підписана позивачем перед нотаріусом заява, нотаріально посвідчена та легалізована печаткою апостиль, оригінал якої був переданий відповідачу засобами поштового зв`язку, не є особистим зверненням позивача;

- відсутність в представників позивача, які діють на підставі нотаріально посвідченої та апостильованої довіреності, законних повноважень надавати до УПФУ її особисту заяву про поновлення пенсії;

- відсутність в позивача реєстрації на території України за місцезнаходженням відповідача;

- відсутність пенсійної справи позивача.

Зазначеним рішенням суду від 07.09.2020 у справі № 200/4472/20-а визнано протиправною відмову Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області у поновленні пенсії позивачу, викладену в листах від 25.02.2020 року та 24.03.2020 року та зобов`язано управління повторно розглянути питання про поновлення виплати їй пенсії з 07.10.2009 на вказаний нею банківський рахунок відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду.

Рішення у справі № 200/4472/20-а вмотивовано наступним: з 07.10.2009 порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування". Позивач як громадянка України незалежно від країни свого проживання вправі користуватися конституційними правами, в тому числі й правом на пенсійне забезпечення. Чинним законодавством передбачено можливість звернення особи за призначенням пенсії за віком через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально та не передбачено подання документів про місце проживання (реєстрації) особи саме на території Україні, оскільки право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов`язуватись з умовою постійного проживання в Україні. Щодо питання визначення органу ПФУ, уповноваженого на розгляд заяв, поданих особами, що зареєстровані на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, але не мають статусу внутрішньо переміщеної особи суд зазначив, що законодавством його не врегульовано, втім, матеріалами справи встановлено, що Пенсійний фонд України в листі № 3739-2254/Л-03/8-2800/20 від 14.02.2020 доручив розгляд звернення по суті представника позивача саме відповідачу та наголосив, що розгляд звернення здійснюється, відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1. Відсутність правового регулювання порядку поновлення виплати пенсії особам, які зареєстровані на тимчасово непідконтрольних територіях Донецької та Луганської областей та не мають статусу внутрішньо переміщеної особи порушує принцип правової визначеності, а дотримання гарантованого Конституцією України права позивача на соціальний захист не може бути поставлено в залежність від того, що владні управлінські функції органу ПФУ, в якому позивач перебувала на обліку, не були передані відповідачу в порядку адміністративного правонаступництва або прийняття Урядом відповідного розпорядчого акту.

На виконання рішення суду у справі № 200/4472/20-а відповідач повторно розглянув питання поновлення позивачу виплати пенсії з 07.10.2009, за наслідком чого прийняв рішення від 04.01.2021 про відмову у поновленні виплати пенсії. Підставою відмови відповідач визначив: 1) відсутність повноважень на поновлення позивачу пенсії та зазначив, що постановою управління Пенсійного фонду України № 9-1 від 12.05.2015 "Про здійснення повноважень з обслуговування страхувальників" на відповідача покладено виконання обов`язків Управління ПФУ у Ворошиловському районі м. Донецька, де перебувала на обліку позивача, в частині обслуговування страхувальників; 2) ненадання позивачем довідки про місце проживання позивача на території України, 3) відсутність інформації про позивача в базі отримувачів пенсії.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ, ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ, ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Статтею 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно статті 5 ЗУ № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Частиною першої статті 49 Закону № 1058-IV визначено, що виплата пенсії припиняється за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду з наступних підстав: - якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; - у разі смерті пенсіонера; - у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; - в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Як зазначено в пункті 3.3 рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-IVдержава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення право особи на соціальний захист. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Статтями 152 Конституції України та 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Виплату позивачу пенсії припинено через виїзд на проживання за кордон, тобто, на підставі ст. 51 Закону № 1058-ІV, що визнана неконституційною, та, відповідно втратила чинність. Під час розгляду справи судом не встановлено наявності інших визначених ст. 49 Закону № 1058 або іншими законами підстав припинення виплати позивачу пенсії.

Згідно із частиною другою статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому статтею 46 цього Закону.

Водночас, відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення від 7.10.2009 № 25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України (254к/96-ВР) положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними. Сам факт прийняття Конституційним Судом України Рішення від 7.10.2009 № 25-рп/2009 та рішення ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України» не забезпечує необхідної правової визначеності, яка є головною умовою дії «презумпції знання закону», тим більше коли мова йде про літню людину, яка проживає в іншій країні, тобто поза інформаційним полем України. З метою забезпечення правової визначеності Конституційний Суд України у своєму рішенні звернув увагу Верховної Ради України на необхідність внесення відповідних змін до законодавства, які до цього часу не були внесені.

Водночас відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

Відповідач не наводить жодних доказів того, що: відповідачем або іншими суб`єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після винесення рішення Конституційного Суду України від 7.10.2009 у справі № 25-рп/2009; наявна вина позивача у припиненні виплати пенсії; підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною); існують положення закону, який зобов`язує позивача вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена з підстави, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.

У той же час, позивач звернулась до територіального органу Пенсійного фонду (вжила активні дії) з проханням поновити виплату пенсії, проте їй було відмовлено в такому поновленні.

Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України». Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.

Зважаючи на те, що нарахування пенсії покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачу після 07.10.2009 свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивача на отримання пенсійних виплат, яке має бути відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Відповідачем не заперечується факт того, що якби позивач продовжував проживати на території України, вона би і надалі отримував пенсію, із чого виходить, що інтереси, за захистом яких позивач звернувся до суду, належать до сфери застосування статті 1 Першого протоколу та права на майно, яке вона гарантує.

За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ від 7 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06, пункти 41-43, 52) суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства; хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 […].

Конвенція є живим інструментом, який повинен тлумачитися «з огляду на умови сьогодення» (рішення ЄСПЛ від 25 квітня 1978 року у справі «Тайрер проти Сполученого Королівства»), а підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати, проживаючи за кордоном, що могли вважатися розумними на початку 1950-х років.

Наведене вище свідчить про припинення нарахування та виплати позивачу пенсії за відсутності на те законодавчо визначених підстав, чим порушено право позивача на соціальний захист,що передбачено ст. 46 Конституції України.

Тотожні висновки при розгляді аналогічної справи наведені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18.

Суд зауважує, що право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.

З дня ухвалення Конституційним судом України рішення у справі № 25-рп/2009, яким визнано неконституційними пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІVщодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії за віком, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058-ІV. Із цього часу органи Пенсійного фонду мали відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача про неможливість поновити виплату пенсії через відсутність довідки про місце проживання позивача на території України та визначення постановою управління Пенсійного фонду України № 9-1 від 12.05.2015 "Про здійснення повноважень з обслуговування страхувальників" виконання відповідачем обов`язків Управління ПФУ у Ворошиловському районі м. Донецьк, де перебувала на обліку позивач, лише з обслуговування страхувальників через їх безпідставність.

Так, пунктом 2.1 Порядку № 22-1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, який встановлює вичерпний перелік документів, які подаються для призначення пенсії, не передбачено подання документів про місце проживання (реєстрації) особи саме на території Україні.

Статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, відсутність в позивача довідки про місце проживання позивача на території України та ненадання її відповідачу не може вважатися достатньою та правомірною підставою відмови у поновленні виплати пенсії.

Підчас вирішення питання щодо наявності повноважень у відповідача щодо розгляду заяви позивача про поновлення виплати пенсії по суті, суд вважає за можливе застосувати положення пункту 1.5. Порядку № 22-1, за змістом якого за загальним правилом заяви про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.

Указом Президента України № 405/2014 від 14.04.2014 введено в дію рішення РНБО України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення Антитерористичної операції (далі - АТО) на території Донецької і Луганської областей.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7.11.2014 N 1085-р (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 2.12.2015 1276-р) затверджено Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, до якого включено, зокрема, м. Донецьк.

Пунктом 1 постанови правління Пенсійного фонду України N 9-1 від 12.05.2015 «Про здійснення повноважень з обслуговування страхувальників» встановлено, що обслуговування страхувальників, які перебувають на обліку в управліннях Фонду, що тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, на період проведення антитерористичної операції, зокрема здійснення обліку платежів, що надходять на рахунки органів Пенсійного фонду України, відкриті в установах АТ «Ощадбанк», прийняття звітності, передбаченої законодавством, зняття з обліку страхувальників в органах Пенсійного фонду України, надання довідок, встановлених законодавством, формування звітності та виконання завдань, передбачених підпунктами 2-4, 6, 9-12, 16, 19 пункту 4 Положення про управління Пенсійного Фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 41/26486, здійснювати управлінням Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах Донецької та Луганської областей згідно з додатком до цієї постанови.

Матеріалами справи підтверджено, що Пенсійний фонд України листом №№ 3739-2254/Л-03/8-2800/20 від 14.02.2020 доручив розгляд звернення представника позивача по суті саме відповідачу та наголосив, що розгляд звернення здійснюється, відповідно до Порядку № 22-1.

Відсутність правового регулювання порядку поновлення виплати пенсії особам, які зареєстровані на тимчасово непідконтрольних територіях Донецької та Луганської областей та не мають статусу внутрішньо переміщеної особи порушує принцип правової визначеності.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справах «Олександр Волков проти України», «C.G. та інші проти Болгарії»).

Принцип правової визначеності серед інших складових частин, які забезпечують стабільність, сталість і незмінність правового регулювання та правозастосування, включає також і вимоги до необгрунтованого розширення дискреційних повноважень органів влади.

Суд наголошує, що дотримання гарантованого Конституцією України права позивача на соціальний захист не може бути поставлено в залежність від того, що владні управлінські функції органу ПФУ, в якому позивач перебувала на обліку, не були передані відповідачу в порядку адміністративного правонаступництва або прийняття Урядом відповідного розпорядчого акту.

Судом встановлено, що саме відповідачу в адміністративно-розпорядчому порядку доручено розгляд заяви позивача.

Отже, саме відповідач вповноважений на розгляд питання поновлення позивачу виплати пенсії.

Суд зауважує також на тому, що питання правомірності відмови в поновленні виплати пенсії з наведених вище підстав вже вирішувалося під час розгляду справи № 200/4472/20-а, у рішенні в якій судом дійдено тотожних висновків щодо необґрунтованості тверджень відповідача та зобов`язано відповідача повторно розглянути надану представником позивача заяву про поновлення виплати пенсії.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно з частинами 2-4 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статтею 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Статтею 370 КАС України передбачено, що судове рішення, що набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідачем при розгляді того самого питання, що було спірним у справі № 200/4472/20-а, не враховано викладені в судовому рішенні в цій справі висновки суду всупереч наведених норм.

Так, спірне рішення відповідача від 04.01.2021 про відмову в поновленні виплати пенсії прийнято всупереч рішенню суду у справі № 200/4472/20-а та без урахування його висновків, а отже таке рішення є протиправним і таким, що підлягає скасуванню, а позові вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності щодо не поновлення пенсії суд зазначає, що вони задоволенню не підлягають, оскільки у даному випадку правові наслідки для позивача має рішення про відмову її поновленні, а сама по собі бездіяльність, у зв`язку з цим достатнім способом захисту прав позивача є скасування такого рішення.

Зважаючи на протиправність повідомлених відповідачем підстав для відмови позивачу у виплаті пенсії, відсутність інших причин та наявність права позивача на поновлення виплати пенсії з 07.10.2009, суд дійшов висновку також про обґрунтованість вимог позивача про зобов`язання провести поновлення виплати пенсії з 07.10.2009 відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Стосовно вимог позивача провести поновлення виплати пенсії на вказаний банківський рахунок, то суд вказує, що відповідно до пункту 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У зв`язку з наведеним, поновлення виплати пенсії має бути здійснено за документами, наявними в матеріалах пенсійної справи (у тому числі тими, що додані позивачем до заяви про поновлення виплати пенсії, за наслідком розгляду якої відповідачем прийнято спірне рішення про відмову у поновленні пенсії).

Щодо відсутності позивача у базі виплаті отримувачів пенсії та її перебування до виїзду за кордон на обліку у іншому пенсійному органі суд звертає увагу відповідача, що частиною 3 статті 44 Закону № 1058 передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Пунктом 4.2 Порядку № 22-1 також передбачено право пенсійного органу вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку № 22-1).

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок компенсації).

Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців; виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Суд зауважує, що пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Таким чином пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.

Тотожні висновки при розгляді аналогічної справи викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18.

Беручи до уваги протиправність відмови в поновленні виплати позивачу пенсії, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача поновити виплату пенсії з 07.10.2009 з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, а отже відповідні позовні вимоги є також обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За приписами статті 42 Закону № 1058-ІV пенсії підлягають індексації.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до ст. 3 цього Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення») .

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Водночас питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, взаємозв`язок з розміром пенсії, що має виплачуватися позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому в разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розміру позивач має право звернутися за захистом своїх прав до суду.

Отже, вимоги позивача щодо проведення індексації пенсії є передчасними та задоволенню не підлягають.

Тотожні висновки при розгляді аналогічної справи також викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стосовно вимог позивача про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. В матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, обґрунтування розміру заявленої моральної шкоди, а також інші обставини, що мають значення для вирішення вимоги відшкодування немайнової шкоди.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Всупереч вимог цієї статі позивачем не доведені обставини зазнання нею моральної шкоди, через що позовні вимоги про її стягнення задоволенню не підлягають.

Отже, заявлений позивачем позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частини першої статті 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні суду. Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 8 статті 139 КАС України передбачено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на таке, суд вважає за можливе покласти на відповідача витрати, пов`язані із розглядом цієї справи, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Враховуючи наведене вище, сплачений позивачем судовий збір у сумі 908 грн. підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

З огляду на викладене вище, на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 та керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 12, 15, 19, 22, 25, 32, 72, 76, 77, 79, 139, 194, 205, 241-243, 245, 246, 291, 371 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, - задовольнити частково.

Скасувати рішення Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 04.01.2021 про відмову ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії.

Зобов`язати Покровське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 з компенсацією втрати частини доходів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з бюджетних асигнувань Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області судові витрати в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 40 копійок на користь ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або якщо справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пп. 15.5 п. 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Відомості про сторін:

ОСОБА_1 (позивач) - РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ;

Покровське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (відповідач) - код ЄДРПОУ 42169323, адреса: 85323, Донецька область, м. Мирноград, вул. Центральна, 13.

Суддя А.С. Михайлик