Ухвала суду № 96849141, 05.05.2021, Носівський районний суд Чернігівської області

Єдиний унікальний номер № 741/460/21

Номер провадження 2/741/375/21

УХВАЛА

іменем України

05 травня 2021 року м. Носівка

Суддя Носівського районного суду Чернігівської області Крупина А.О., перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Носівська державна нотаріальна контора про визнання спадкоємцем четвертої черги та визнання права власності на спадкове майно

УСТАНОВИВ:

15 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаною позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: Носівська державна нотаріальна контора, в якій просив:

- постановити рішення, яким визнати ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Носівським РВ УМВС, ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) спадкоємцем четвертої черги щодо спадщини, що залишилось після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у вигляді права на земельну частку (пай) розміром 5,69 га в колгоспі імені Фрунзе міста Носівка Носівського району Чернігівської області, що належало померлій згідно сертифікату на земельну частку(пай) серії ЧН № 0293019.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 15 квітня 2021 року головуючим суддею (суддею доповідачем) було визначено суддя Носівського районного суду Крупину А.О.

У період з 19 квітня 2021 року та по 23 квітня 2021 головуючий – суддя Крупина А.О. перебував у стані тимчасової непрацездатності.

Перевіривши позовну заяву та додані до неї матеріали, встановлено таке.

Рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 28 жовтня 2019 у справі № 741/1240/18 (провадження № 2/741/171/19) за позовом ОСОБА_1 до Носівської районної державної адміністрації, яку ухвалою суду від 02 жовтня 2018 року було замінено на належного відповідача – Носівську міську раду, третя особа: Носівська районна державна нотаріальна контора, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 24 липня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Носівським РВ УМВС в Чернігівській області 23 червня 1999 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Носівської міської ради Чернігівської області, код ЄДРПОУ 04061984, місцезнаходження: м. Носівка Чернігівської області, вул. Центральна, 20, про визнання спадкоємцем четвертої черги та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини було відмовлено повністю.

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 741/1240/18 (провадження № 61-12564ск20) касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 28 жовтня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Носівської міської ради Чернігівської області, третя особа - Носівська районна державна нотаріальна контора, про визнання спадкоємцем четвертої черги та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, не прийняти до розгляду та повернути заявнику.

Отже, в рішення Носівського районного суду від 28 жовтня 2019 року набуло законної сили та є обов`язковим для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Статтею 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що з завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Статтею 18 ЦПК України передбачено обов`язковість судових рішень, а саме: с удові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті її преамбули, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

Статтею 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

За приписами п. 2 ч. 1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

Із доданих до позовної заяви документів убачається, що на постановою Чернігівського апеляційного суду від 24 липня 2020 року у справі № 741/1240/18 (провадження № 22-ц/4823/164/20) апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Носівського районного суду від 28 жовтня 2019 року – без змін.

Оскаржуваним рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 28 жовтня 2019 у справі № 741/1240/18 (провадження № 2/741/171/19 ) у позові ОСОБА_1 до Носівської міської ради Чернігівської області, код ЄДРПОУ 04061984, місцезнаходження: м. Носівка Чернігівської області, вул. Центральна, 20, про визнання спадкоємцем четвертої черги та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини було відмовлено повністю.

Так, відповідно до ст. 549 ЦК Української РСР, 1963 року, (що діяв на час відкриття спірної спадщини), визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Вичерпний перелік спадкоємців за законом містився у ст.ст. 529-533 ЦК Української РСР, 1963 р. Ці норми права не відносили ні ОСОБА_1 , ні його матір ОСОБА_4 до кола спадкоємців ОСОБА_3 за законом.

Відповідно до абзацу 2 п. 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року N 18/5 (зареєстрований у Мін`юсті України 07 липня 1994 року за N 152/361, з наступними змінами), що діяла на час відкриття спірної спадщини, доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Чернігівським апеляційним судом у постанові від 24 липня 2020 року у справі № 741/1240/18 (провадження № 22-ц/4823/164/20) констатовано, що виходячи з вищенаведених норм права, ця обставина свідчить про те, що мати позивача ОСОБА_4 - єдиний спадкоємець за заповітом після смерті ОСОБА_3 прийняла спадщину, яка відкрилася після її смерті і яка охоплювалася заповітом. Проте сертифікат, що є об`єктом судового розгляду, не охоплювався заповітом ОСОБА_3 . Отже, він не увійшов до складу спадщини, яку фактично прийняла ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_3 .

Стаття 1264 нині чинного ЦК України встановила, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Абзац 1 пункту 5 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» цього Кодексу приписує, що правила його книги шостої застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Для перевірки, чи має право ОСОБА_1 на спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_3 у порядку цієї норми права судом пропонувалось позивачеві надати ряд доказів, зокрема, копію актового запису про смерть останньої й довідку з місцевого управління Пенсійного фонду України про те, за якою адресою проживання вона значилася в цьому управлінні, але таку довідку позивачем суду не надано. З отриманої судом копії актового запису про смерть ОСОБА_3 суд встановив, що остання на дату смерті проживала за адресою: АДРЕСА_2 , а мати позивача ОСОБА_1 проживала по АДРЕСА_3 . Відтак, факт проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_3 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини у ході розгляду справи не підтвердився. Цього висновку апеляційний суд дійшов з урахуванням і того, що в усіх інших отриманих судом документах інформація про місце проживання ОСОБА_3 відсутня.

Отже, позов ОСОБА_1 про визнання його спадкоємцем четвертої черги щодо спадщини, що залишилось після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у вигляді права на земельну частку (пай) розміром 5,69 га в колгоспі імені Фрунзе міста Носівка Носівського району Чернігівської області, що належало померлій згідно сертифікату на земельну частку(пай) серії ЧН № 0293019 судом розглянуто, а виниклий спір вирішено.

Таким чином, зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів убачається, що набрало законної сили рішення суду у спорі між ОСОБА_1 та Носівською міською радою, третя особа: Носівська районна державна нотаріальна контора про той самий предмет і з тих самих підстав.

При цьому слід зауважити, що зазначення позивачем ОСОБА_2 відповідачем у справі, а не Носівську міську раду, третя особа Носівська районна державна нотаріальна контора, не впливає на правильне визначення характеру спірних правовідносин та не надає підстав вважати, що цей позов подано з інших підстав, або містить інший предмет, на відміну від позову в справі №741/1240/187 (провадження № 2/741/171/19), що вже розглянута судом.

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що позивач просить суд постановити рішення, яким визнати за його спадкоємцем четвертої черги щодо спадщини, що залишилось після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у вигляді права на земельну частку (пай) розміром 5,69 га в колгоспі імені Фрунзе міста Носівка Носівського району Чернігівської області, що належало померлій згідно сертифікату на земельну частку(пай) серії ЧН № 0293019, тобто предмет даного позову і його підстави є повністю аналогічним позову у справі №741/1240/187 (провадження № 2/741/171/19),

У постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (провадження № 14-703цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила, зокрема, такі висновки.

За змістом статей15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України.

Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4червня 2019 року у справі №916/3156/17.

Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1статті 6 Конвенції). Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Отже, суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення.

Оскільки спір між сторонами у справі вирішено, то в силу вимог п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України це є безумовною підставою для відмови у відкритті провадження у справі.

Позивач не позбавлений права звернутися до суду за захистом своїх прав, обравши належний спосіб захисту, який буде ефективним та відновить його права, а повторне подання тотожного позову з того ж предмета і з тих самих підстав, який вже розглянутий судом, не відповідає завданням та основним засадам цивільного судочинства, та вочевидь не є ефективним способом захисту прав позивачки з урахуванням викладених у позовній заяві обставин.

На підставі наведеного вище та керуючись ст. ст. 186 та 260 ЦПК України, суддя

ПОСТАНОВИВ:

У відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Носівська державна нотаріальна контора, про визнання за його спадкоємцем четвертої черги щодо спадщини, що залишилось після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у вигляді права на земельну частку (пай) розміром 5,69 га в колгоспі імені Фрунзе міста Носівка Носівського району Чернігівської області, що належало померлій згідно сертифікату на земельну частку(пай) серії ЧН № 0293019 - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Чернігівського апеляційного суду через Носівський районний суд Чернігівської області протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя А.О. Крупина