Рішення № 96835131, 11.05.2021, Острозький районний суд Рівненської області

Справа № 567/197/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2021 року м. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - Назарук В.А.

при секретарі - Гічиновська Я.В.

з участю

представника відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Загребельного В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гефест" до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення відсотків за кредитним договором

в с т а н о в и в :

в Острозький районний суд Рівненської області з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про достягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 17533,29 доларів США звернулось АТ "Райффайзен Банк Аваль".

Позивач зазначив, що 27.06.2007 між ним та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №014/53-05/61957, відповідно до якого відповідач отримав кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом в 73491 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,50% та відповідач зобов`язався забезпечити повернення кредиту та сплату відсотків до 15 числа кожного місяця Остаточним днем погашення кредиту сторонами було визначено 26.06.2017.

Позивач також зазначив, що відповідно до п.8.3 кредитного договору сторони домовились, що будь-яке порушення позичальником умов договору, яке надає кредитору в порядку, передбаченому договором та/або діючим законодавством України, незалежно від встановлених договором строків виконання зобов`язань, вимагати від позичальника повернення кредиту та інших передбачених договором платежів.

Вказує, що 27.06.2007 в забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №014/53-05/61957-П з ОСОБА_2 , згідно умов якого поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за виконання позичальником зобов`язань по кредитному договору №014/53-05/61957 від 27.06.2007 та того ж дня такий же договір поруки №014/53-05/61957-П-1 було укладено з ОСОБА_1 .

Зазначає, що згідно п.2.1, 3.1. договорів поруки, поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед кредитором за виконання зобов`язань по кредитному договору.

Зазначає, що всупереч вимогам п.5.1 кредитного договору позичальник не виконав взяті на себе договірні зобов`язання, а саме не здійснював щомісячно погашення кредитної заборгованості згідно графіку погашення кредиту та відсотків за кредитом.

Посилаючись на те, що відповідно до умов п.5.5 та п.6.5 кредитного договору сторони встановили, що у випадку невиконання або неналежного виконання кредитних зобов`язань кредитор має право вимагати дострокового стягнення, а позичальник зобов`язався на вимогу кредитора здійснити повернення заборгованості за кредитом, нарахованих відсотків за користування кредитом та штрафні санкції, відповідно до умов кредитного договору та/або договорів застави, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту, зазначив, що банк звертався до суду з позовом до цих же відповідачів про стягнення боргу за кредитним договором і рішенням Острозького районного суду від 26.02.2015 по цивільній справі №567/1465/14-ц позовні вимоги банку було задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором №014/53-05/61957 від 27.06.2007 в розмірі 47145,70 доларів США (705736 грн. 67 коп.), яка включає: 25272,31 долари США (378308 грн. 01 коп.) - заборгованість за кредитом, 4689,17 доларів США (70193 грн. 45 коп.) - заборгованість по відсотках, 17184,22 долари США (257235 грн. 21 коп.) пені.

У зв`язку з непогашенням у повному обсязі зазначеної заборгованості банк продовжував нараховувати позичальнику відсотки за користування кредитними коштами, які просить солідарно стягнути з відповідачів, зазначивши, що банк направляв відповідачам 14.12.2018 року листи з вимогами про повернення заборгованості, однак останні жодним чином на це не відреагували.

Відповідач ОСОБА_3 , не заперечуючи укладення 26.06.2007 кредитного договору №014/53-05/61957 між банком та ним, вважає, що в позові слід відмовити, оскільки банк 19.12.2013 на підставі п.6.5 кредитного договору направив йому вимогу про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором протягом не більше 60-ти календарних днів з дати вимоги, встановивши таким чином новий строк виконання зобов`язання та в грудні 2014 року звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором і рішенням суду від 26.02.2015 така заборгованість з нього та поручителів була стягнута, а отже договір припинився і банк втратив право на нарахування та стягнення відсотків за кредитним договором №014/53-05/61957.

Окрім того, вважає, що строк позовної давності для стягнення з нього заборгованості сплив у лютому 2017 року, а тому просить відмовити в позові і з цієї підстави.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , не заперечуючи укладення 26.06.2007 кредитного договору №014/53-05/61957 між банком та ОСОБА_3 і договорів поруки з ними на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за вказаним кредитним договором, вважають, що в позові слід відмовити, оскільки банк 19.12.2013 на підставі п.6.5 кредитного договору направив ОСОБА_3 та їм вимоги про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором протягом не більше 60-ти календарних днів з дати вимоги, встановивши таким чином новий строк виконання зобов`язання та в грудні 2014 року звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором і рішенням суду від 26.02.2015 така заборгованість з них була стягнута, а отже договір припинився і банк втратив можливість нарахування та стягнення відсотків за кредитним договором №014/53-05/61957.

Окрім того, вважають, що строк позовної давності для стягнення заборгованості з основного позичальника сплив у лютому 2017 року та подали заяви про застосування строків позовної давності у спорі.

Також вважають, що з припиненням основного договору припинив дію і договір поруки, укладений між ними та банком.

Ухвалою суду від 28.02.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження, передбачене ст.274-279 ЦПК України, з викликом сторін, встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву, визначено сторонам строки для подання відповіді на відзив та заперечення.

Ухвалами суду від 16.10.2019 та 04.11.2020 провадження у справі зупинялось до набрання законної сили судовим рішенням у справі №679/1334/19 за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Райффайзен банк Аваль» про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки, договорів поруки та до набрання законної сили судовим рішенням у справі №679/236/20 за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Райффайзен банк Аваль» про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки, договору поруки.

Ухвалою суду від 30.09.2020 було замінено позивача у справі за позовною заявою АТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про достягнення відсотків за кредитним договором №014/53-05/61957 від 27.06.2007 його правонаступником - ТОВ "Фінансова компанія "Гефест".

Ухвалою суду від 30.09.2020 було витребувано з Острозького районного суду Рівненської області цивільну справу №567/1465/14-ц за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Представник ТОВ "Фінансова компанія "Гефест" в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку. Подав до суду заяву з проханням розглядати справу в його відсутність.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку. Подав до суду заяву з проханням розглядати справу в його відсутність.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена у встановленому законом порядку. Подала до суду заяву з проханням розглядати справу в її відсутність.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку. Подав до суду заяву з проханням розглядати справу в його відсутність.

Представник відповідачів в судовому засіданні позов не визнав з підстав та доводів, викладених у відзивах на позовну заяву.

Окрім того, зазначив, що банк вводить суд в оману щодо моменту пред`явлення банком вимоги до відповідачів про дострокове погашення боргу, яка зазначена як подана 04.12.2018, оскільки така вимога банком була подана 19.12.2013, про що свідчать матеріали цивільної справи №567/1465/14-ц за позовом банку до відповідачів про стягнення заборгованості за цим же кредитним договором.

Суд, вислухавши пояснення представника відповідачів, вивчивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позову ТОВ "Фінансова компанія "Гефест" до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про достягнення заборгованості за кредитним договором слід відмовити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 27.06.2007 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Рівненської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №014/53-05/61957, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав в кредит 73491 доларів США зі сплатою 13,5% річних, а з 14.08.2012 року було підвищено відсоткову ставку по кредиту до 18,5% з терміном погашення не пізніше 26.06.2017.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором було укладено договори поруки з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (договори №014/53-05/61957-П та №014/53-05/61957-П/1 від 27.06.2007).

З договору поруки №014/53-05/61957-П від 27.06.2007 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 встановлено, що поручитель, яким є ОСОБА_2 , поручилася перед банком за виконання ОСОБА_3 свого обов`язку по кредитному договору.

З договору поруки №014/53-05/61957-П/1 від 27.06.2007 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 встановлено, що поручитель, яким є ОСОБА_1 , поручився перед банком за виконання ОСОБА_3 свого обов`язку по кредитному договору.

З матеріалів справи встановлено, що банк ставив вимогу по погашенню боргу по кредитному договору, однак відповідачі вказану заборгованість не погасили.

Зазначена вимога про дострокове виконання грошових зобов`язань за кредитним договором направлялась відповідачам 19.12.2013, на що вказують матеріали цивільної справи №567/1465/14-ц за позовом банку до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №014/53-05/61957.

В зазначеній вимозі банк, з посиланням на умови кредитного договору та ст.625, 1050 ЦК України, вимагав протягом не більше ніж 60 календарних днів з дати вимоги здійснити дострокове погашення кредиту у повному обсязі разом зі сплатою процентів та пені.

Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 26.02.2015 позовні вимоги банку було задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором №014/53-05/61957 від 27.06.2007 в розмірі 47145,70 доларів США (705736 грн. 67 коп.), яка включає: 25272,31 долари США (378308 грн. 01 коп.) - заборгованість за кредитом, 4689,17 доларів США (70193 грн. 45 коп.) - заборгованість по відсотках, 17184,22 долари США (257235 грн. 21 коп.) пені.

Статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві грошові кошти у строк та в порядку, встановленому договором.

Відповідно до ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики.

В той же час, пунктом 5.1 кредитного договору визначено, що остаточний термін його погашення встановлено не пізніше 26.06.2017, а відповідно до пункту 6.5 договору, кредитор має право достроково стягувати заборгованість за кредитом, нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції у випадках невиконання позичальником умов цього договору.

Вирішуючи спір, суд виходив з того, що оскільки, згідно із пункту 6.5 кредитного договору. кредитор має право достроково стягувати заборгованість за кредитом, нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції у випадках невиконання позичальником умов цього договору, та оскільки, згідно із ч.2 ст.1054, ч.2 ст.1050 ЦК України у разі прострочення повернення чергової частини позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, тому вимога банку про дострокове погашення заборгованості є законною.

Вирішуючи спір, суд керується ч.4 ст.82 ЦПК України, якою визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

За ч.2 ст.1054 та ч.2 ст.1050 ЦК України, наслідками порушення відповідачем зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

З вимоги банку від 19.12.2013 та рішення Острозького районного суду Рівненської області від 26.02.2015 по справі №567/1465/14-ц за позовом ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 вбачається, що позовні вимоги банку було задоволено повністю та вирішено стягнути з відповідачів суму позики, відсотки та пеню.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у пунктах 91-93 Постанови Пленуму Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Окрім того, з постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18) вбачається, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог, згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.

Окрім того, на час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання, відповідно до частини другої статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки.

Згідно з вимогами кредитного договору за наявності прострочення виконання основного зобов`язання в обумовлений сторонами строк позивач, використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, пені та штрафів за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку.

Таким чином, АТ "Райффайзен Банк Аваль", звернувшись з вимогою про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором та із позовом до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором, за наслідками якого винесено рішення Острозького районного суду від 26.02.2015 (справа №567/1465/14-ц), на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом та неустойки.

Суд вважає, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.

У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики та неустойки, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним.

Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав (не виконав, чи виконав не в повному обсязі), не є підставою для нарахування процентів за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено у судовому рішенні, оскільки строк дії договору змінився. У такому випадку кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України.

За таких обставин справи слід констатувати, що банківська установа звернувшись до суду (справа №567/1465/14-ц) з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення з них заборгованості за кредитним договором від 27.06.2007, використала право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів та неустойки, належних їй на підставі ст.1048 ЦК України, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку та змінила порядок, умови і строк дії даного кредитного договору. На час звернення з таким вимогою про дострокове погашення кредиту (вимога від 19.12.2013) та позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду від 26.02.2015 року про стягнення заборгованості засвідчує такі зміни.

У вищевказаному судовому рішенні заборгованість за кредитним договором від 27.06.2007 була визначена у повному обсязі, тому кредитор має право на отримання гарантій внаслідок належного виконання зобов`язання, у порядку визначеному ч.2 ст.625 ЦК України, а не шляхом стягнення заборгованості у вигляді процентів за цим же кредитним договором.

Також, фактичний аналіз наявного у матеріалах справи розрахунку кредитної заборгованості, свідчить про те, що з часу ухвалення судом рішення від 26.06.2007 по справі №№567/1465/14-ц позивачем не було надано додаткових коштів відповідачам у кредит (ніж тих, які були стягнуті з них за судовим рішенням у 2015 році).

Таким чином, після ухвалення вищевказаного судового рішення позивачем було проведено лише донарахування процентів за користування кредитними коштами, які було стягнуто перед цим.

Вимог про стягнення коштів на підставі ст.625 ЦК України банк не заявляв, а суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом (частина перша ст.13 ЦПК України).

Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, укладений між сторонами договір є обов`язковим для виконання. Згідно з п.1 ч.2 ст.11 та ч.2 ст.509 ЦК України зазначений договір є підставою виникнення зобов`язань.

Згідно ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку, поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржника, порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

27.06.2007 в забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, між банком та ОСОБА_3 було укладено договори поруки, згідно умов яких поручителі зобов`язались перед кредитором відповідати за виконання позичальником зобов`язань по кредитному договору від 27.06.2007.

Згідно п.1.2 договору поруки, поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед кредитором за виконання зобов`язань по договору.

Статтею 554 ЦК України зазначено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

Правовідносини з припинення поруки у зв`язку із закінченням строку її чинності визначені ч.4 ст. 559 ЦК України, яка (станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення ч.4 ст. 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя (друге речення ч.4 ст. 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги), якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя (третє речення ч.4 ст. 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч.4 ст. 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні ч.4 ст.559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов`язання має бути пред`явлено в межах строку дії поруки (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, який встановили сторони в договорі). Тому, навіть якщо в межах строку дії поруки була пред`явлена претензія і поручитель не виконав вказані в ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право.

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. Зі збігом цього строку жодних дій щодо реалізації права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права шляхом пред`явлення позову, кредитор вчиняти не може.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч.2 ст.251, ч.2 ст.252 ЦК України).

Так, договорами поруки від 27.06.2007 визначено, що порука діє до повного виконання забезпечених зобов`язань позичальника за кредитним договором (п.4.1 договору поруки).

Однак, зазначена умова договору про його дію до повного виконання зобов`язань за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч.1 ст.251 та ч.1 ст.252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч.4 ст.559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

З рішення Острозького районного суду Рівненської області від 26.02.2015 у справі №567/1465/14-ц вбачається, що банк звертався в Острозький районний суд з позовом до цих же відповідачів про стягнення боргу за кредитним договором від 27.06.2007 та договорами поруки і даним рішенням стягнуто з відповідачів солідарно на користь банку 47145,70 доларів США боргу по кредиту.

Як вже зазначалось, таким чином банк змінив порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі, а рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Враховуючи наведене, слід дійти висновку, що у разі реалізації кредитором свого права вимоги про дострокове повернення кредиту, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, шестимісячний строк звернення кредитора до суду з вимогами до поручителя повинен обчислюватися з дня настання строку дострокового повернення кредиту.

За таких обставин справи слід констатувати, що банківська установа звернувшись до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку, як поручителів, про стягнення заборгованості за кредитним договором, використала право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів та неустойки, належних їй на підставі ст.1048 ЦК України, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку та змінила порядок, умови і строк дії даного кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.

Таким чином, після ухвалення вищевказаного судового рішення позивачем було проведено лише донарахування процентів за користування кредитними коштами, які було стягнуто перед цим.

Оскільки в укладеному між сторонами договорі поруки не встановлено строк, після закінчення якого порука припиняється, кредитор вправі був пред`явити вимоги до поручителя протягом шести місяців після настання зміненого у грудні 2014 року строку виконання основного зобов`язання за кредитним договором. Однак з даним позовом банк звернувся до суду 22.02.2019, тобто після припинення поруки.

Отже, оскільки після пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другої статті 1050 ЦК України та після закінчення строку дії договору право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося, а відтак вимога позивача про стягнення нарахованих процентів після рішення суду є необґрунтованою і з цієї підстави.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання правовідносин за договорами поруки укладеними між ВАТ «Райффазен Банк Аваль» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 припиненими на підставі ч.4 ст.559 ЦК України, оскільки, кредитор звернувся з позовом поза межами визначеного законом строку.

Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених вимог і з цих підстав.

Що ж стосується клопотання відповідачів про застосування строку позовної давності, як підстави у відмові позовних вимог, то суд вказує на таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України).

Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, підставами для відмови в позові у зв`язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.

Отже, позовна давність застосовується до обґрунтованого позову і лише щодо вимог про захист прав або інтересів.

Оскільки, після звернення банку до суду з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості, яка стягнута за рішенням іншого суду, кредитний договір припинив свою дію, а у позивача було відсутнє право нараховувати та стягувати з відповідача сум за кредитним договором, то до вимоги позивача про стягнення заборгованості станом на 18.12.2018 року в сумі 17553,29 доларів США позовна давність не може бути застосована, оскільки такі вимоги є безпідставними.

Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених вимог.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

В зв`язку з відмовою в задоволенні позову, судовий збір відшкодуванню позивачу не підлягає.

Керуючись статтями 5, 12, 13, 142, 211, 258, 263-265, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гефест" (юридична адреса: м.Київ, вул.Брановицького Ігоря, 3, код ЄДРПОУ 42350033) до ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення відсотків за кредитним договором №014/53-05/61957 від 27.06.2007 відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду через Острозький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12.05.2021.

Суддя Острозького районного судуНазарук В.А.