Рішення № 96821407, 12.05.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2021 р.

м. Київ

Справа № 911/165/21

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Драйвекс" (79058, Львівська обл., м. Львів, просп. В`ячеслава Чорновола, буд. 63, код ЄДРПОУ 39047376)

до Фізичної особи-підприємця Пурденка Яна Сергійовича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )

про стягнення боргу,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява б/н від 30.12.2020 Товариства з обмеженою відповідальністю "Драйвекс" до Фізичної особи-підприємця Пурденка Яна Сергійовича про стягнення боргу.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач, зокрема, зазначає, що між ним та відповідачем укладено Заявку №53 до Договору-доручення надання транспортно-експедиторського обслуговування №51 від 07.04.2019. На виконання умов договору позивач здійснив вантажене перевезення та виконав власні зобов`язання згідно даної заявки в повному обсязі, водночас, відповідач свій зустрічний обов`язок щодо сплати вартості наданих послуг не виконав, вартість здійсненого вантажного перевезення не оплатив, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість у розмірі 15527,50 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.01.2021 вказану позовну заяву залишено без руху.

Позивачем, на виконання ухвали Господарського суду Київської області про залишення позовної заяви без руху подано заяву про усунення недоліків позовної заяви б/н від 16.02.2021. Суд, перевіривши подані документи, встановив, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Згідно з ч.ч. 5, 7 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього кодексу малозначними справами є, зокрема, справи у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, при цьому, для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Оскільки, ціна поданого позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2020, відповідна справа є малозначною та підлягає розгляду у порядку спрощеного позовного провадження.

Так, ухвалою від 25.02.2021 відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін, встановлено строки для подання: відповідачу - відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали; позивачу - відповіді на відзив до 18.03.2021; відповідачу - заперечень до 25.03.2021.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у встановлений судом строк відзив на позов не подав, про причини неподання суд не повідомив.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Судом перевірено та встановлено, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом.

Вказаний факт підтверджується конвертами з ухвалами, що повернуті Господарському суду Київської області №0103276823888 від 22.01.2021, № 0103277002683 від 04.03.2021 та з відмітками «адресат відсутній» та «за закінченням терміну зберігання» відповідно.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і яка повернута підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат належним чином повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17).

Оскільки, судом надсилались ухвали суду на адресу відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, усі вони розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відтак, відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.

Відтак, у зв`язку з наведеним, суд вважає за можливе розглядати дану справу за наявними документами, оскільки вважає, що сторонам було надано всі процесуальні можливості для реалізації наданих процесуальним законом прав.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Драйвекс" (позивач, перевізник) та Фізичною особою-підприємцем Пурденком Яном Сергійовичем (відповідач, замовник) укладено Заявку №53 від 07.04.2020 до Договору-доручення надання транспортно-експедиторського обслуговування №51 від 07.04.2019 (далі - Заявка).

Заявкою №53 від 07.04.2020 сторони зокрема погодили: марка автомобіля - MAN, номер - НОМЕР_2 , маршрут - Фрікенхаузен (Німеччина) - Київ (Україна), дата навантаження - 09.04.2020, дата митного очищення (термін доставки з дня митного оформлення) - з 14.04.2020 по 15.04.2020, найменування товару (кількість, вага, обсяг, вид упаковки) - обладнання: розмір (Д*Ш*В) 1*0,69*0,74 - 3 шт, 0,84*0,49*0,66 - 2 шт, 0,66*0,42*0,55 - 2 шт, загальна вага - 1,5 т.

Також, даною Заявкою сторони погодили, що додатковими умовами є: чистий і сухий автомобіль без сторонніх запахів; розтентовка/затентовка напівпричепа проводиться водієм самостійно; завантаження строго зазначених дат; водій не залишає місце завантаження не звіривши документи з експедитором. Адреса митного очищення - вул. Малинська, 20, м. Київ, Україна, адреса вивантаження - вул. Траншейна, 1, м. Київ, Україна. Вартість перевезення - 525 EUR (15527,50 грн), безготівковий розрахунок, за курсом НБУ на день завантаження, 10 - 14 банківських днів після отримання оригіналів документів. Рахунок, акт, СМR.

Укладений між сторонами Договір (Заявка) за своєю правовою природою є договором перевезення, тож відносини, що з нього виникають, регулюються відповідними положеннями Цивільного кодексу України, а також нормами Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом

За змістом положень частин 1, 2 статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Згідно зі ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Положеннями статті 311 Господарського кодексу України передбачено, що плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов`язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

У відповідності до ст. 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Так, судом встановлено, що в матеріалах справи наявна належним чином оформлена копія товарно-транспортної накладної (СMR) №0000032, з якої вбачається факт перевезення вантажу згідно Заявки №53 від 07.04.2020.

Водночас, згідно зі ст. 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, до якої приєдналася Україна, договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Так, міжнародною товарно-транспортною СMR №0000032 підтверджується факт виконання позивачем взятих на себе зобов`язань за Заявкою на міжнародне транспортне перевезення, оскільки вихідні дані Заявки відповідають даним, зазначеним у CMR, зокрема, щодо маршруту перевезення, даних про вантаж, номеру автомобіля та причіпу.

Відповідно до ст. 6 Конвенції, вантажна накладна містить такі дані: a) дата і місце складання вантажної накладної; b) ім`я та адреса відправника; c) ім`я та адреса перевізника; d) місце і дата прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки; e) ім`я та адреса одержувача; f) прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх загальновизнане позначення; g) кількість вантажних місць, їх спеціальне маркування і нумерація місць; h) вага вантажу брутто чи виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу; i) платежі, пов`язані з перевезенням (провізна плата, додаткові платежі, митні збори, а також інші платежі, що стягуються з моменту укладання договору до доставки вантажу); j) інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей; k) заява про те, що перевезення здійснюється, незалежно від будь-яких умов, згідно положень дійсної Конвенції. У випадку потреби, вантажна накладна повинна також містити наступні дані: a) заява про те, що перевантаження забороняється; b) платежі, які відправник зобов`язується сплатити; c) сума платежу, що підлягає сплаті при доставці; d) декларована вартість вантажу і сума додаткової цінності його для відправника; e) інструкції відправника перевізнику відносно страхування вантажу; f) погоджений термін, протягом якого повинно бути виконано перевезення; g) перелік документів, переданих перевізнику. Сторони можуть внести у вантажну накладну будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають корисною.

Як встановлено судом, міжнародна товарно-транспортна накладна CMR №0000032 містить дані, передбачені Конвенцією, в тому числі - визначена вага вантажу (графа 11 накладних), зазначений вантажовідправник, місце і дата прийняття вантажу до перевезення, адреса розвантаження, перевізник, тощо.

При цьому, положеннями Конвенції не вимагається необхідність посилання на договір перевезення.

Відтак, суд зазначає, що сама по собі, наявна в матеріалах справи належним чином оформлена та засвідчена CMR, навіть без посилань на договір, може вважатись належними доказами виконання відповідачем послуг з перевезення.

При цьому, в матеріалах справи наявний рахунок на оплату №63 від 15.04.2020 на суму 15527,50 грн та Акт надання послуг №63 від 15.04.2020 на суму 15527,50 грн разом з доказом направлення вказаних документів відповідачу, у вигляді накладної №59000504944489 від 21.04.2020 (поштова компанія - «Нова Пошта»). Водночас, відповідачем не підписані вказаний акт та рахунки, а отже, наявні документи у справі, мають підпис лише позивача.

Крім того, позивачем додано до справи претензію б/н від 01.09.2020 з вимогою про сплату відповідачем боргу у розмірі 15527,50 грн з доказами вручення останньому вказаної претензії - 07.09.2020.

Отже, наведені вище документи (CMR, Акт надання послуг, рахунок) сукупно з підписаною сторонами Заявкою №53 від 07.04.2020 про надання транспортно-експедиційних послуг, дають суду підстави стверджувати, що у позивача наявне право вимоги до відповідача щодо виконання його зустрічного обов`язку з оплати наданих послуг.

Також суд зазначає, що додатковим підтвердженням надання позивачем транспортних послуг з перевезення вантажу є зареєстрована останнім 27.04.2020 податкова накладна №15042020 на суму 15527,50 грн в єдиному реєстрі податкових накладних України.

При цьому в якості доказів не оплати відповідачем боргу, позивачем подано до суду банківську виписку з АТ «Кредобанк» б/н від 10.02.2021, з якої вбачається, що за період з 15.04.2020 по 09.02.2021 від відповідача на розрахунок позивача грошові кошти, зокрема у розмірі 15527,50 грн не надходили.

Відповідач, в свою чергу, жодним чином не відреагував на наявність даного судового провадження та не надав суду доказів, які б спростували доводи позивача, хоча і був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом.

Відтак, на підставі викладеного вище, судом встановлено, що за наявності в матеріалах справи доказів, які підтверджують виконання позивачем робіт (надання послуг) в рамках виконання Заявки №53 від 07.04.2020 на транспортно-експедиційне обслуговування в міжнародному сполученні, відповідачем не сплачено позивачу суму боргу, а отже порушено умови вищевказаної Заявки.

Отже, суд доходить висновків, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 15527,50 грн вартості наданих послуг, відповідно до вищезазначеної Заявки на транспортно-експедиційне обслуговування є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Так, суд доходить висновків про повне задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 15527,50 грн боргу.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, у зв`язку з повним задоволенням позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача у розмірі 2102,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Пурденка Яна Сергійовича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Драйвекс" (79058, Львівська обл., м. Львів, просп. В`ячеслава Чорновола, буд. 63, код ЄДРПОУ 39047376) 15527,50 грн боргу та 2102,00 грн судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 12.05.2021.

Суддя А.Ф. Черногуз