Рішення № 96815351, 23.04.2021, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/12608/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2021 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Іванова А.П.,

при секретарі судового засідання Боті О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Великолазівський», треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, ОСОБА_2 про припинення права постійного користування земельною ділянкою,

встановив:

06.11.2018 представник позивача ОСОБА_1 адвокат Леньо І.О. звернувся до суду з позовом до ДП «Великолазівський», в якому просив припинити право постійного користування відповідача земельною ділянкою загальною площею 0, 40 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 і необхідна для обслуговування розташованої за даною адресою нежитлової будівлі - майстерні, що належить позивачу на праві власності; визнати за позивачем право на отримання в користування (оренду) вказаної земельної ділянки.

В обґрунтування заявленого позову посилається на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 03.11.2016 та 09.12.2016 позивач набув право власності на нежитлову будівлю (майстерню) за адресою АДРЕСА_1 , яке було зареєстроване за ним відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №72571466 від 08.11.2016 та №75641137 від 13.12.2016. Зазначає, що вказана майстерня знаходиться на земельні ділянці державної власності, яка перебуває в постійному користуванні відповідача, що перешкоджає позивачу реалізувати своє право на отримання зазначеної землі в оренду й відповідно обслуговування майстерні. З посиланням на національне законодавство стверджує, що право користування землею під майстернею та частиною, що необхідна для обслуговування нерухомого майна повинна належати власнику такого - позивачу. Окрім цього зауважив, що згідно з висновком експерта №0014/2018 від 04.07.2018 площа земельної ділянки, необхідна для обслуговування будівлі за адресою АДРЕСА_1 з врахуванням площі будівлі та цільового використання становить 0, 4 га.

03.12.2018 представник третьої особи ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області подав до суду письмові пояснення, в яких зазначив, що об`єкт нерухомості, право власності на яке належить позивачу, знаходиться на земельній ділянці, що була надана в постійне користування радгоспу-заводу «Великолазівський». При цьому така земельна ділянка сформована як цілісний об`єкт, а отже припинення право постійного користування частиною земельної ділянки не є можливим.

27.12.2018 представник відповідача в особі директора ДП «Великолазівський» подав до суду заперечення, в яких просив у позові відмовити з огляду на відсутність у позивача порушеного або оспорюваного право, оскільки земельна ділянка належить ДП «Великолазівський» на праві постійного користування. Зазначає, що ДП «Великолазівський» є єдиним майновим комплексом, розміщені на якому нежитлові об`єкти, багаторічні насадження включені до сукупної вартості цілісного майнового комплексу відповідача і не можуть бути відокремлені від земельної ділянки, на якій вони знаходяться, відтак є його невід`ємною частиною.

Ухвалою суду від 28.01.2019 до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача залучено ОСОБА_2 . У поясненнях від 13.02.2019 представник ОСОБА_2 адвокат Дубровська О.М. вказує, що заявлені позивачем вимоги не можуть бути задоволені з тих підстав, що право розпорядження землями державної та комунальної власності є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування та виконавчої влади, державних органів приватизації, центральних органів земельних ресурсів. ОСОБА_1 не позбавлений можливості та права укласти договір оренди земельної ділянки з ДП «Великолазівський» за погодженням з Мінагрополітики України. Окрім цього зауважує, що на земельній ділянці господарського двору ДП «Великолазівський» розташоване нерухоме майно ОСОБА_2 - цистерни, навіс, клад запасних частин, заправна станція тощо, а отже визнання за позивачем права користування земельною ділянкою призведе до порушення права користування земельною ділянкою ОСОБА_2 . Зазначає, що в провадженні суду перебуває цивільна справа, за якою ОСОБА_2 оскаржує підставу набуття позивачем ОСОБА_1 права власності будівлі майстерні: відповідні договори-купівлі продажу.

В судове засідання позивач та його представник не з`явилися, останнім 06.03.2020 було подано заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату, після чого інші заяви, клопотання від сторони позивача не надходили.

В судове засідання представник ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області не з`явився, у заяві від 18.03.2021 просить провести розгляд справи за його відсутності відповідно до позиції, викладеної у письмових поясненнях.

В судове засідання ОСОБА_2 не з`явилася, 21.04.2021 від її представника адвоката Бирковича О.І. надійшла заява, в якій він просить відмовити в задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Право постійного користування землею, в тому числі й спірною земельною ділянкою, є ДП «Великолазівський», який є правонаступником радгоспу-заводу «Великолазівський».

Право користування стверджується Державним актом на право постійного користування землею, виданим головою Великолазівської сільської ради народних депутатів серії ІІ-ЗК №0001835 від 08.09.1995 на підставі рішення Великолазівської сільської ради народних депутатів 15 сесії ХХІ скликання від 19.03.1993.

Правонаступництво радгоспу-заводу «Великолазівський» за ДП «Великолазівський» стверджується наказом від 06.12.2011 №701 Міністерства аграрної політики та продовольства України.

03.11.2016 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу Ѕ частки у праві власності нежитлової будівлі, майстерні за адресою АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Дурневич Н.М. та зареєстровано в реєстрі за номером 1954.

09.12.2016 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу Ѕ частки у праві власності нежитлової будівлі, майстерні за адресою АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Дурневич Н.М. та зареєстровано в реєстрі за номером 2159.

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.11.2016 стверджується належність нежитлової будівлі, майстерні за адресою АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності (Ѕ частки) ОСОБА_1 .

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.12.2016 стверджується належність нежитлової будівлі, майстерні за адресою АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності (Ѕ частки) ОСОБА_1 .

За заявою ОСОБА_1 проведено експертне будівельно-технічне дослідження, за яким складено висновок №0014/2018, що площею земельної ділянки, необхідною для обслуговування будівлі за адресою АДРЕСА_1 з врахуванням площі будівлі та цільового використання - станція технічного обслуговування автомобілів, у тому числі великогабаритних та вантажних, у відповідності до ДБН, за пропозицією експерта, є не менше, аніж 0,4 га.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України регламентовано право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Отже, наведені приписи ЦПК України визначають об`єктом захисту, в тому числі судового, зокрема порушене, невизнане або оспорюване право.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Тобто вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, або компенсація витрати, що виникли у зв`язку з порушенням прав, чи в інший спосіб нівелює негативні наслідки такого порушення.

Викладена правова позиція міститься у постанові КГС ВС від 14.02.2019 у справі № 911/792/18.

Звертаючись до суду з розглядуваним позовом ОСОБА_1 посилався на те, що він набув у власність нежитлову будівлю, майстерню за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до п. «е» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

З договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, майстерні від 29.04.2020, копію якого було надано представником третьої особи ОСОБА_2 , з`ясовано, що ОСОБА_1 продав ОСОБА_4 нежитлову будівлю, майстерню за адресою АДРЕСА_1 , що знаходиться на земельній ділянці площею 0,4 га із кадастровим номером 2124881200:13:014:0088.

З вказаного вбачається, що наразі власником майстерні є відмінна від позивача особа, а саме ОСОБА_4 . Тож ОСОБА_1 є неналежним позивачем у розглядуваному спорі, оскільки станом на день ухвалення рішення у нього відсутнє право, яке підлягає захисту.

Окрім цього ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України регламентовано, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Спірна земельна ділянка належить на праві постійного користування відповідачу, відповідно до державного акту серії ІІ ЗК №001835, виданим Великолазівською сільською Радою народних депутатів для ведення сільськогосподарського виробництва. Зазначено, що площа земельної ділянки становить 935, 2 га в межах згідно з планом землекористування, який додається до плану.

З вказано вбачається, що спірна земельна ділянка є цілісною, 0,4 га на які позивач просить припинити право постійного користування відповідача, а відтак припинити право постійного користування такою в частині не є можливим.

Також суд зауважує, що припинення прав на земельну ділянку, в тому числі й права постійного користування, здійснюється у судовому порядку з підстав регламентованих ст. 143 Земельного кодексу України. Однак позивач, обґрунтовуючи вимогу про припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою, не посилається на жодну з таких підстав.

Варто зазначити, що відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування» вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад. Пунктом «в» ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст віднесено надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Тож, з огляду на вказане, рішення про надання/припинення права користування земельною ділянкою, в тому числі й шляхом укладення/розірвання договору оренди такою, належить до повноважень органу місцевого самоврядування. В розглядуваному випадку судом не встановлено, що позивач звертався до відповідного органу місцевого самоврядування, зокрема із заявою про передачу земельної ділянки у відповідній площі та межах, необхідної для обслуговування майстерні, за результатами розгляду якої позивачу було протиправно відмовлено.

Відповідно до вимог частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки наразі право власності на нежитлову будівлю, майстерню за адресою АДРЕСА_1 не належить позивачу, а відтак порушеного права, свободи чи інтересу, що підлягає захисту, на момент ухвалення рішення немає.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судові витрати підлягають залишенню за позивачем.

Керуючись ст. ст. 4, 13, 89, 200, 206, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Великолазівський», треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, ОСОБА_2 про припинення права постійного користування Державного підприємства «Великолазівський» земельною ділянкою загальною площею 0,40 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 і необхідна для обслуговування розташованої за даною адресою нежитлової будівлі - майстерні, що належить ОСОБА_1 на праві власності та визнання за останнім права на отримання в користування (оренду) вказаної земельної ділянки відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду А.П. Іванов