Рішення № 96790829, 25.01.2021, Подільський районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 405/3391/20

Провадження №2-а/405/96/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2021 року Ленінський районний суд м. Кіровограда у складі:

головуючого судді Іванової Л.А.

при секретарі Нетесі С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кропивницькому в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 405/3391/20 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до інспектора СРПП № 1 Тиврівського ВП Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції Чичкалюк Олександра Олеговича (Вінницька область, Тиврівський район, смт. Тиврів, вул. Шевченка, буд. 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Головне управління Національної поліції у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Театральна, буд 10) про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до інспектора СРПП № 1 Тиврівського ВП Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції Чичкалюк О.О., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управлінні Національної поліції у Вінницькій області, в якому просить визнати неправомірною та скасувати постанову серії БАА № 349985 від 02.06.2020 року про накладення на нього (позивача) адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, провадження по справі закрити. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 02.06.2020 року близько 11 год. 50 хв. він керував автомобілем Renault Megane, номерний знак НОМЕР_1 , та по дорозі Т02-30 біля смт. Тиврів Вінницької області, був зупинений працівниками поліції у зв`язку з тим, що він (позивач) нібито не пристебнув ремінь безпеки. Після перевірки документів поліцейські повідомили його, що потрібно надати документ на підтвердження проходження обов`язкового технічного контролю автомобілем Renault Megane, на що він (позивач) вказав, що даний автомобіль є легковим, а тому не підлягає такому контролю. Однак, відповідач, ігноруючи його (позивача) клопотання позивача про надання правової допомоги, не роз`яснивши йому його прав, виніс оскаржувану постанову, якою притягнув його (позивача) до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 121 КУпАП за керування транспортним засобом, який не пройшов обов`язкового технічного контролю. Позивач вважає дану постанову незаконною, оскільки транспортний засіб, яким він (позивач) керував, є легковим автомобілем, а тому останній не підлягає обов`язковому технічному контролю. Крім того, вважає, що відповідач на підставі Рішення Конституційного Суду України від 26.05.2015 року № 5-рп/2015, - не мав права виносити постанову на місці зупинки транспортного засобу, а повинен був здійснити розгляд справи у приміщенні СРПП № 1 Тиврівського ВП Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області з наданням йому (позивачу) можливості скористатися правовою допомогою.

Ухвалою суду від 10.06.2020 року зазначений позов ОСОБА_1 залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків адміністративного позову та запропоновано позивачу в установлений судом строк доплатити судовий збір в розмірі 420, 60 грн.

Ухвалою суду від 04.08.2020року відкрито провадження у справі за вказаним вище позовом та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику в судове засідання учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження від відповідача не надходило.

Клопотань про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від сторін по справі до суду також не надходили.

Крім того, відповідачем не подано і відзив на позовну заяву, при цьому, відповідно до ч.4 ст.159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Зваживши доводи, викладені в позові на обґрунтування позовних вимог, дослідивши докази по справі в їх сукупності, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Положення ст. 5 КАС України є реалізацією ч. 1ст. 55 Конституції України, яка визначає, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, у разі, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 02.06.2020 року інспектором СРПП № 1 Тиврівського ВП Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області Чичкалюком О.О.винесено постанову серії БАА № 349985про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 3ст. 121 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Вказана постанова мотивована тим, що 02.06.2020 року о 11 год. 50 хв. на автомобільній дорозі Т02-30 189 км +100 м водій ОСОБА_1 керував автомобілем Renault Megane, номерний знак НОМЕР_1 ,при цьому не пройшов обов`язкового технічного огляд автомобіля, чим порушив п.п.31.3. б)ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 121 КУпАП.

Позивачем оскаржується правомірність винесеного відповідачем інспектором СРПП № 1 Тиврівського ВП Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області Чичкалюком О.О. як суб`єктом владних повноважень рішення у формі постанови серії БАА № 349985від 02.06.2020 року.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

В свою чергу, конкретні правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормамиКодексуадміністративного судочинства України,Кодексу України про адміністративні правопорушення,Закону України «Про дорожній рух»,Закону України «Про Національну поліцію»,Правил дорожнього руху.

Відповідно до п.п. 31.3 б) Правил дорожнього руху забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством,якщо вони не пройшли обов`язковий технічний контроль (для транспортних засобів, що підлягають такому контролю).

Згідно зі ст. 35 Закону України «Про дорожній рух»обов`язковому технічному контролю відповідно до зазначеної статті підлягають транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі та зареєстровані територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України.

Обов`язковому технічному контролю не підлягають:

1) легкові автомобілі усіх типів, марок і моделей, причепи (напівпричепи) до них (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку), мотоцикли, мопеди, мотоколяски та інші прирівняні до них транспортні засоби - незалежно від строку експлуатації;

2) легкові автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажні автомобілі незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепи до них - із строком експлуатації до двох років.

3) технічні засоби для агропромислового комплексу, визначеніЗаконом України«Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України».

Обов`язковий технічний контроль транспортних засобів, призначених для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування та зареєстрованих територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, здійснюють суб`єкти проведення обов`язкового технічного контролю, які мають на правах власності або користування обладнання, що дає змогу перевіряти технічний стан транспортних засобів на відповідність вимогам безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища.

Періодичність проходження обов`язкового технічного контролю становить:

для легкових автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажних автомобілів (незалежно від форми власності) вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепів до них із строком експлуатації більше двох років - кожні два роки;

для вантажних автомобілів вантажопідйомністю більше 3,5 тонни, причепів до них та таксі незалежно від строку експлуатації - щороку;

для автобусів та спеціалізованих транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, незалежно від строку експлуатації - двічі на рік.

На кожний транспортний засіб, що пройшов обов`язковий технічний контроль і визнаний технічно справним, суб`єкт проведення обов`язкового технічного контролю складає протокол перевірки його технічного стану, який видається водію транспортного засобу. У протоколі зазначається строк чергового проходження обов`язкового технічного контролю транспортного засобу відповідно до періодичності проходження, встановленої частиною восьмою цієї статті.

Технічний опис та зразок протоколу перевірки технічного стану транспортного засобузатверджує Кабінет Міністрів України.

Забезпечення суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю бланками протоколів перевірки технічного стану транспортного засобу, а також доступом до загальнодержавної бази даних про результати обов`язкового технічного контролю транспортних засобів здійснюється на платній основі.Порядок забезпечення суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю бланками протоколів, доступом до зазначеної загальнодержавної бази даних та розмір плати за надання таких послугвстановлює Кабінет Міністрів України.

Обов`язковий технічний контроль транспортних засобів, які належать військовим формуванням, Міністерству внутрішніх справ України, Національній поліції, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту, покладається на ці формування та органи.

Частиною 3 ст. 121 КУпАПпередбачено адміністративну відповідальність за керування водієм транспортним засобом, що підлягає обов`язковому технічному контролю, але своєчасно його не пройшов.

Об`єктивна сторона правопорушення виражається укеруванні водієм транспортним засобом, що підлягає обов`язковому технічному контролю, але своєчасно його не пройшов.

Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановленийКодексом України про адміністративні правопорушення.

Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративноївідповідальності, потерпілих, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно дост. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Виходячи із норм, викладених в ст. 77 КАС України, за загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона. При розгляді справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає саме на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

При цьому, окремо слід звернути увагу на те, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України у справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Як вбачається із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 08.05.2019 року транспортний засіб Renault Megane, номерний знак НОМЕР_1 , яким керував позивач, має повну масу 1800 кг, масу без навантаження - 1410 кг, кількість сидячих місць з місцем водія - 5, категорія - В.

Згідно з п. 1.10 ПДР України легковий автомобіль - автомобіль з кількістю місць для сидіння не більше дев`яти, з місцем водія включно, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів та їх багажу із забезпеченням необхідного комфорту та безпеки;

Відповідно до п. 2.13ПДРУкраїни транспортні засоби належать до таких категорій, зокрема:

В - автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3 500 кілограмів (7 700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія, - восьми, состав транспортних засобів з тягачем категорії В та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів;

С1 - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких становить від 3500 до 7500 кілограмів (від 7700 до 16500 фунтів), состав транспортних засобів з тягачем категорії С1 та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів;

С - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких перевищує 7500 кілограмів (16500 фунтів), состав транспортних засобів з тягачем категорії С та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів.

З огляду на викладене та вказані критерії, які визначають приналежність певного транспортного засобу до відповідної категорії, суд приходить до висновку, що транспортний засіб Renault Megane, номерний знак НОМЕР_1 не підпадає під критерії опису транспортних засобів, визначених категоріями С1, С, а тому не може вважатися вантажним автомобілем, однак, за своїми характеристиками даний транспортний засіб відповідає критеріям визначеним категорією В щодо легкових автомобілів.

Таким чином, приймаючи до уваги, що правопорушення (у разі його вчинення) має бути належним чином зафіксоване відповідачем, беручи до уваги що відповідач не скористався своїм правом надати відзив на позовну заяву, а твердження позивача про те, що транспортний засіб Renault Megane, номерний знак НОМЕР_1 не підлягає обов`язковому технічному контролю неспростовані відповідачем, як у винесеній останнім постанові відносно позивача, так і шляхом надання суду належних та допустимих доказів, перелік яких визначений ст.251КУпАП, суд приходить до висновку, що постанова серії БАА № 349985 від 02.06.2020 року в справі про адміністративне правопорушення, винесена відповідачем, не містить достатніх та беззаперечних доказів порушення позивачем п. 31.3 б) ПДР України, та, як наслідок, вчинення ним адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 121 КУпАП, більш того, вина позивача не підтверджується будь-якими іншими, передбаченими процесуальним законом, зокрема, ст. 251 КУпАП, доказами.

Судом також відзначається, що оскаржувана постанова серії БАА № 349985 від 02.06.2020 року не містить посилання на інші докази (пояснення свідків, речові докази, показання технічних приладів чи технічних засобів тощо) за результатами оцінки яких відповідач встановив порушення вимог п. 31.3 б)Правил дорожнього руху та прийшов до висновку про наявність адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3ст. 121 КУпАПта винність ОСОБА_1 в його (адміністративному правопорушенні) вчиненні, що в свою чергу об`єктивно позбавляє суд можливості належним чином дослідити докази по справі про адміністративні правопорушення в разі їх наявності та надати їм відповідну правову оцінку на предмет їх належності і допустимості, повноти та достатності для визнання правомірності рішення суб`єкта владних повноважень.

З огляду на зазначене, суд зауважує, що в даному випадку в діях ОСОБА_1 відсутня об`єктивна сторона адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 121 КУпАП, оскільки транспортний засіб, яким він керував, не використовується для перевезення пасажирів чи вантажів з метою отримання прибутку, та відповідно до ст. 35 Закону України «Про дорожній рух» зазначений транспортний засіб не підлягає обов`язковому технічному контролю, що, в свою чергу, свідчить про безпідставність винесеної інспектором СРПП № 1 Тиврівського ВП Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області Чичкалюком О.О. постанови серії БАА № 349985 від 02.06.2020 року.

Як наслідок, судом не встановлено, з яких саме міркувань виходив відповідач інспектор СРПП № 1 Тиврівського ВП Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області ЧичкалюкО.О., визнаючи позивача винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3ст. 121 КУпАП, та у порушенні ним (позивачем) вимог п. 31.3 б)Правил дорожнього руху, зокрема, як зазначено у постанові серії БАА № 349985 від 02.06.2020 рокупро те, що порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього рухувиразилося у керуванні транспортним засобом, який не пройшов обов`язковий технічний контроль, яким чином давав оцінку та досліджував обставини, на підставі яких прийшов до такого висновку та виніс постанову по справі про адміністративне правопорушення, притягнувши позивача до адміністративної відповідальностіза ч. 3ст. 121 КУпАП, у зв`язку з чим та за наведених вище обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість твердження позивача про безпідставність винесеної відповідачем відносно нього постанови і накладення адміністративного стягнення за відсутності в його діях складу зазначеного адміністративного правопорушення.

Разом з тим, посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 26.05.2015 року (справа № 5-рп/2015), яким надано тлумачення словосполученням «на місці вчинення правопорушення» і «за місцем його вчинення», суд вважає необґрунтованим, оскільки вже після прийняття Конституційним Судом України зазначеного рішення норми КУпАП та, зокрема, ст. 258 цього Кодексу зазнали змін, в результаті чого, на справи, які віднесено до компетенції Національної поліції, розповсюджуються вимоги ч. 4 ст. 258 КУпАП. Таким чином, працівники підрозділів Національної поліції мають право виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення з порушення Правил дорожнього руху, передбачених ч. 3ст. 121 КУпАП, на місці вчинення такого правопорушення.

Відповідно до п. 2 ч. 2ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно позивача не проведено всебічного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин справи, на підставі чого адміністративний позов підлягає задоволенню, у зв`язку з чим постанова в справі про адміністративне правопорушення серії БАА № 349985 від 02.06.2020 року відносно ОСОБА_1 , як така, що винесена суб`єктом владних повноважень в порушення вимог ст.ст.245, 251, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, підлягає визнанню протиправною та скасуванню, а справа про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - закриттю.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, судом відзначається, що відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 132 КАС України).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: на професійну правничу допомогу (ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Крім того, при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відтак, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем ОСОБА_1 надано договір про надання правничої допомоги від 04.06.2020 року, укладений між ним (позивачем) та Адвокатським об`єднанням «Усатенко і Усатенко» від іменем якого діє керуючий партнер Усатенко Ю.Ю .

Як вбачається із вказаного договору адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання надавати ОСОБА_1 професійну правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, а клієнт зобов`язується сплатити грошову винагороду (гонорар) за надання такої допомоги, а також фактичні витрати, пов`язані із виконанням цього договору. Сторонами узгоджено вартість правничої допомоги, яка становить 2 000 грн.

Згідно Детального опису робіт (наданих послуг) №179 від 04.06.2020 року, адвокатським об`єднанням під час надання правничої допомоги ОСОБА_1 за договором про надання правничої допомоги від 04.06.2020 року виконана наступна робота: аналіз законодавства, складання позовної заяви, формування додатків, загальна вартість якої становить 2 000 грн.

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера №80 від 04.06.2020 року ОСОБА_1 проведено розрахунок згідно договору від 04.06.2020 року в сумі 2 000 грн.

Однак, враховуючи відсутність належних доказів, зокрема, акту приймання-передачі наданих послуг, детального опису робіт (наданих послуг), виконаних конкретним адвокатом адвокатського об`єднання «Усатенко і Усатенко» у цій справі та часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), а також загального розрахунку понесених витрат на правову допомогу та відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 грн. 00 коп.

Крім того, враховуючи, що позивачем ОСОБА_1 при зверненні з позовом до суду сплачено судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп., та, враховуючи, що судове рішення у справі ухвалене на користь позивача, відповідно до вимог ст.139 КАС України на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, службова особа якого виступала відповідачем у справі - Тиврівського ВП Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.5,6,9,72,77,121, 132,139,241,242,244,245,246,250,255,293,295,297 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, ч. 3 ст.121, ст.ст.251,254,256,283,288,289 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до інспектора СРПП № 1 Тиврівського ВП Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції Чичкалюк Олександра Олеговича (Вінницька область, Тиврівський район, смт. Тиврів, вул. Шевченка, буд. 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Головне управління Національної поліції у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Театральна, буд 10) про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАА № 349985 від 02.06.2020 року, винесену інспектором СРПП № 1 Тиврівського ВП Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області старшим лейтенантом поліції Чичкалюком Олександром Олеговичем про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 121 КУпАП за порушення п.31.3 б) Правил дорожнього руху та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340, 00 грн.

Справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень , службова особа якого виступала відповідачем у справі - Тиврівського відділення поліції Жмеринського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (адреса місцезнаходження: Вінницька область, Тиврівський район, смт. Тиврів, вул. Шевченка, буд. 2) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністюабо частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з підстав, передбачених ч.ч. 2, 3ст. 295 КАС України.

Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції, яким є Третій апеляційний адміністративний суд через Ленінський районний суд м. Кіровограда.

Суддя Ленінського

районного суду

м. Кіровограда Лілія Андріївна Іванова