Постанова № 9678790, 12.05.2010, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Миколаїв.

12.05.2010 р. Справа № 2а-2582/10/1470

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма ”Інтермет”, м. Миколаїв

до відповідача: Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Миколаєва, м. Миколаїв

Головуючий суддя Середа О.Ф.

Секретар судового засідання Колеснікова О.О.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

від позивача: Нестеренко О.А.

від відповідача: повноважний представник відсутній

Суть спору: про визнання протиправними дій субєкта владних повноважень.

Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма ”Інтермет” (надалі - позивач) звернулось із адміністративним позовом до державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Миколаєва (надалі - відповідач):

- про визнання протиправними дій субєкта владних повноважень, які полягають в визнанні правочинів, укладених ТОВ НВФ ”Інтермет” з контрагентами такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах;

- про визнання протиправними дій субєкта владних повноважень, які полягають у визнанні відсутніми обєктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 5 Закону України від 28.12.94 р. № 334/94-ВР ”Про оподаткування прибутку підприємств” та у визнанні даних, відображених у деклараціях з податку на прибуток за період з 01.10.07 р. по 31.12.09 р. недійсними;

- про визнання протиправними дій субєкта владних повноважень, які полягають у визнанні відсутніми обєктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 7 Закону України від 03.04.97 р. № 168/97-ВР ”Про податок на додану вартість” та у визнанні даних, наведених в деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобовязання та податковий кредит за період з 01.10.07 р. по 31.12.09 р. недійсними;

- про зобовязання ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва внести відповідні зміні до системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України в частині відображення недостовірної інформації, викладеної в Акті від 06.04.10 р. № 3004/23-200/24060254 ”Про результати планової виїзної перевірки ТОВ НВФ ”Інтермет” з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.07 р. по 31.12.09 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.07 р. по 31.12.09 р.”

Відповідач ухвалу суду від 26.04.10 р. не виконав, повноважний представник у судове засідання без поважних причин не зявився, але його незявлення не перешкоджає розгляду справи по суті спору.

Суд розглянув справу за наявними матеріалами та документами позивача і встановив наступне.

В період з 17.02.10 р. по 29.03.10 р. відповідач по справі провів планову виїзну перевірку підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.07 р. по 31.12.09 р. та склав Акт від 06.04.10 р. № 3004/23-200/24060254 (надалі Акт перевірки).

Зокрема, в Акті перевірки відповідачем зазначено:

- про порушення частин 1, 5, статті 203, статті 215, частини 1 статті 216, статті 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем із зазначеними у Акті перевірки постачальниками та покупцями;

- про відсутність обєктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 5 Закону України ”Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.94 р. № 334/94-ВР зі змінами та доповненнями (надалі Закон № 334/94-ВР). Дані, відображені у деклараціях з податку на прибуток за перевіряємий період не є дійсними;

- про відсутність обєктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 7 Закону України ”Про податок на додану вартість” від 03.04.97 р. № 168/97-ВР зі змінами та доповненнями (надалі Закон № 334/94-ВР). Дані, наведені в деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобовязання та податковий кредит за перевіряємий період не є дійсними.

Стосовно висновків відповідача про порушення частин 1, 5, статті 203, статті 215, частини 1 статті 216, статті 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем із зазначеними у Акті перевірки постачальниками та покупцями, суд вважає їх помилковими, виходячи з наступного.

Частинами 2, 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно із статтею 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним; правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Інших передбачених законом підстав для визнання правочину нікчемним чинне законодавство України не містить. Судом встановлено, що в Акті перевірки жодного доказу нікчемності правочинів, укладених позивачем з контрагентами, не зазначено.

Крім того, суд вважає, що посилання відповідача на норми частин 1, 5 статті 203, статті 215, частини 1 статті 216 ЦК України є взагалі безпідставними, оскільки вказані норми можуть застосовуватись лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Згідно із частинами 1, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Судом встановлено, що жодний із правочинів, зазначених в Акті перевірки, до теперішнього часу судом не визнані недійсними. А крім того, висновки відповідача спростовуються рішенням господарського суду Миколаївської області від 05.03.10 р. по справі № 6/17/10, згідно якому договори купівлі-продажу товару, укладені позивачем та ПП ”Евро-ДГ”, визнані дійсними з моменту їх укладання, хоча в Акті перевірки вказані договори були визнані відповідачем такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах.

Відповідно до статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним, правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю, не настають.

З огляду на викладене суд вважає, що висновки та дії відповідача по Акту перевірки щодо відсутності обєктів позивача, які підпадають під визначення статей 3, 4, 5 Закону № 334/94-ВР та визнання даних, відображених у деклараціях з податку на прибуток за перевіряємий період недійсними, а також висновки щодо відсутності у позивача обєктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 7 Закону № 334/94-ВР та визнання даних, наведених в деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобовязання та податковий кредит за перевіряємий період недійсними є таким, що не відповідають вимогам чинного законодавства та виходять за межі наданих повноважень, оскільки у відповідача взагалі не відсутнє таке право як визнання даних, відображених у деклараціях з податку на прибуток та з податку на додану вартість за перевіряємий період недійсними. Закон № 334/94-ВР.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 11 Закону України ”Про державну податкову службу в Україні”, з подальшими змінами та доповненнями, від 04.12.90 р. № 509-XII, органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати планові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обовязкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами.

Відповідно із підпунктом 2.2.1 пункту 2.2 статті 2 Законом України ”Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, з подальшими змінами та доповненнями, від 21.12.00 р. № 2181-III - до компетенції контролюючих органів віднесено право здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати лише стосовно тих податків і зборів (обовязкових платежів), які передбачені цим пунктом.

Згідно з пунктом 1.11 статті 1 Закону 2181-III податкова декларація це документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обовязкового платежу). Визнаючи всі договори, укладені позивачем як з покупцями, так і з постачальниками, нікчемними, а також визнаючи недійсними дані відображені у деклараціях з податку на прибуток та з податку на додану вартість за перевіряємий період, відповідач повинен був вчинити певні дії, а саме, зняти з підприємства позивача всі валові доходи і податкові зобовязання, отримані у звязку з виконання таких договорів, а також зняти всі валові витрати і податковий кредит, нараховані по постачальниках товарів. Такі дії відповідача свідчать про те, що він фактично визначив позивачу суми податкових зобовязань, що є порушенням підпункту 4.1.1 пункту 4.1 та підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-III, оскільки, згідно зазначеної норми, платник податків самостійно обчислює суму податкового зобовязання, яку зазначає у податковій декларації. Право ж органів державної податкової служби визначати податкове зобовязання платника податків передбачено у випадку, коли згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обовязкового платежу), є контролюючий орган або за даними документальних перевірок.

Вказане свідчить про порушення відповідачем вимог частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та про вихід позивача під час проведення перевірки за межі наданих йому повноважень.

Стосовно висновків відповідача стосовно того, що при укладанні правочинів, зазначених в Акті перевірки, позивач не мав намірів спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, суд зазначає наступне.

Судом зясовано, що при проведенні перевірки у позивача були наявні та надані перевіряючим для перевірки видаткові та прибуткові накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт як такі, що він надавав, так і ті що надавалися йому. Той факт, що зазначені документи були предметом розгляду при проведені перевірки, зазначено на сторінці 37 Акту перевірки. В той же час відповідач посилається в Акті перевірки на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних як доказ того, що угоди фактично не вчинялися і є такими, що суперечить вимогам чинного законодавства України.

Частиною другою статті 3 Закону України ”Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” передбачено, що податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Стаття 1 зазначеного Закону визначає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Вимоги до первинного документа встановлені статтею 9 цього Закону, це первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідні акти виконаних робіт, видаткові, прибуткові та податкові накладні, складені за результатами проведених операцій за вказаними в Акті перевірки договорами є первинними документами у розумінні статті 9 Закону України ”Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”. Тому, факт постачання позивачем товару підтверджується видатковими накладними та приймально-передаточними актами (Ф 69), які разом з іншими документами були надані для перевірки відповідачу.

Згідно розяснень ДПА України викладених в пункті 2.5 оглядового листа від 06.07.09 р. № 14082/7/23-4017/354 ”Щодо окремих питань стосовно контролю за додержанням податкового законодавства платниками податків юридичними особами” фінансова, податкова та статистична звітності формуються на підставі даних бухгалтерського обліку та мають тісний взаємозвязок між собою, тому для проведення перевірок субєктів господарювання з питань правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обовязкових платежів) вкрай необхідно досліджувати регістри бухгалтерського обліку та фінансову звітність.

Як вбачається з матеріалів справи, Акт перевірки не містить висновків відповідача про порушення позивачем вимог вищевказаних норм, а викладені висновки відповідача, викладені в Акті перевірки, про вчинені порушення спростовуються тим, що, як зясовано під час розгляду справи, позивач за весь перевіряємий період подавав відповідачу податкову звітність та по зазначених в Акті перевірки договорах укладених з контрагентами, відповідним чином формував валові доходи та валові витрати, розраховував оподатковуваній прибуток, податковий кредит, податкові зобовязання та зобовязання до сплати і здійснював перерахування податків до бюджету. Тому, суд вважає, що відповідачем не надані належні докази порушення позивачем публічного порядку, а також спрямованості правочинів, укладених ним, на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Стосовно висновків відповідача про відсутність обєктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 5 Закону № 334/94-ВР та недійсності даних, відображених у деклараціях з податку на прибуток за перевіряємий період, а також щодо відсутність обєктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 7 Закону № 168\97-ВР та недійсності даних, наведених в деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобовязання та податковий кредит за перевіряємий період, суд зазначає наступне.

Таки висновки відповідача зроблені в порушення вимог підпунктів 2.4.1, 2.4.2 пункту 2.4 ”Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства”, затвердженого наказом ДПА від 10.08.05 р. № 327, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 25.08.05 р. за № 925/11205, з подальшими змінами та доповненнями, згідно з яким у висновку акта виїзної планової перевірки відображається узагальнений опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства з посиланням на підпункти, пункти, статті нормативно-правових актів, а виявлені порушення податкового та іншого законодавства відображаються у гривнях у розрізі податків, зборів та інших обовязкових платежів з розбивкою за роками та податковими періодами, у межах періоду, що перевіряється.

Аналогічні вимоги до висновків актів перевірок викладені у пункті 4 Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок субєктів господарювання юридичних осіб, а також їх філій, відділень та інших відокремлених підрозділів та документування виявлених порушень, затверджених наказом ДПА України від 11.09.08 р. № 584.

Судом також встановлено, що не тільки Акт перевірки складено з порушенням норм чинного законодавства. З порушенням викладені висновки Акту перевірки, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, без зазначення будь-яких первинних документів та без систематичного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства України.

Згідно пунктів 1.3, 1.5, 1.6 Порядку оформлення результатів перевірок за результатами проведення виїзних планових перевірок фінансово-господарської діяльності субєктів господарювання оформляється акт. Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення виїзної планової перевірки фінансово-господарської діяльності субєкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства субєктами господарювання. Акт виїзної планової перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства. За результатами виїзної планової перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності субєкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства.

Підпунктами 2.3.1, 2.3.2 розділу 2.3 Порядку оформлення результатів перевірок, передбачено, що результати виїзної планової перевірки групуються за окремими видами податків і зборів (обовязкових платежів) та у розрізі податкових періодів. За кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно:

- висвітлити показники, які відображаються субєктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку субєкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю;

- у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб субєкта господарювання щодо встановлених порушень;

- зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;

- у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників субєкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів.

Згідно приписів підпункту 2.3.4 цього Порядку не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також субєктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб субєкта господарювання (наприклад, ”приховування обєкта оподаткування”, ”розкрадання”, ”привласнення”, ”описка” тощо). Таке припущення зроблено перевіряючими на сторінках 5-7, 17-18, 21 Акту перевірки, оскільки висновки були зроблені без проведення будь-якої перевірки документів первинного бухгалтерського обліку, при наявності справ на розгляді в судах та при відсутності повідомлень на запити.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що вимоги позивача відповідачем не заперечені, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма ”Інтермет” - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва, які полягають в визнанні правочинів, укладених Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма ”Інтермет” з контрагентами такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по право чинах.

Визнати протиправними дії ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва, які полягають у визнанні відсутніми обєктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 5 Закону України від 28.12.94 р. № 334/94-ВР ”Про оподаткування прибутку підприємств” та у визнанні даних, відображених у деклараціях з податку на прибуток за період з 01.10.07 р. по 31.12.09 р. недійсними.

Визнати протиправними дії ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва, які полягають у визнанні відсутніми обєктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 7 Закону України від 03.04.97 р. № 168/97-ВР ”Про податок на додану вартість” та у визнанні даних, наведених в деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобовязання та податковий кредит за період з 01.10.07 р. по 31.12.09 р. недійсними.

Зобовязати ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва внести відповідні зміні до системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України в частині відображення недостовірної інформації, викладеної в Акті від 06.04.10 р. № 3004/23-200/24060254 ”Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма ”Інтермет” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.07 р. по 31.12.09 р.”

Відповідно до статті 186 КАС України про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Відповідно до статті 254 КАС України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Головуючий суддя О.Ф. Середа

21.05.2010 р.