Рішення № 96775906, 05.05.2021, Новоархангельський районний суд Кіровоградської області

Новоархангельський районний суд Кіровоградської області

26100 смт. Новоархангельськ Кіровоградської області, вул. Слави 26

05.05.21 394/958/20

2/394/40/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Новоархангельський районний суд Кіровоградської області в складі

головуючого судді Краснопольської Л.П.

за участю секретаря судового засідання Фортуни Л.А.

представника позивача Бондаренко К.В.

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Новоархангельськ цивільну справу за позовом ПСП «Лан» до ОСОБА_1 про тлумачення пунктів договору оренди земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Новоархангельського районного суду з позовною заявою про

тлумачення пунктів договору оренди земельної ділянки посилаючись на те, що 20 червня 2006 року між ПСП "Лан" та ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 5,27 га, кадастровий номер 3523655000:02:000:0166, що знаходиться на території Новоархангельської селищної ради Кіровоградської області, який зареєстровано у Новоархангельському відділі КРФЦ ДЗК 08.08.2006 за № 101 строком на 25 років. Після смерті ОСОБА_2 земельну ділянку успадкувала її донька- ОСОБА_1 . У зв`язку з цим, 10.08.2020 року, відповідачка звернулася до позивача з листом про розірвання договору оренди, керуючись тим, що п.40 зазначеного Договору оренди передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи орендаря є підставою для зміни або розірвання договору. Позивач відмовив відповідачеві у розірванні договору, у зв`язку з цим відповідач звернувся до суду за захистом свого порушеного права, оскільки на думку відповідача наявність у Договорі оренди п. 40 Договору оренди, є підставою для розірвання Договору оренди. Оскільки вирішити спір в добровільному порядку неможливо позивач просить, розтлумачити абзац 1 п.40 Договору оренди землі, укладеного 20 червня 2006 року між ПСП "Лан" та ОСОБА_2 .

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити, та розтлумачити пункти 38,39 та 40 Договору..

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти заявлених вимог, посилаючись на те, що укладений між сторонами договір є зрозумілим, чітким та таким, що не потребує тлумачення, тому просив відмовити у позові в повному обсязі. Також просив задовольнити клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу.

Крім того, відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги нею не визнаються, просила відмовити у задоволенні позовних вимог та стягнути судові итрати.

Заслухавши учасників провадження, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що предметом спору в даній справі є правовідносини щодо договірних зобов`язань, які регулюються Законом України "Про оренду землі" та ЦК України.

Так, згідно зі ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, Цивільним кодексом України, а також договором оренди землі.

Спеціальним законом, що регулює орендні відносини щодо земельних ділянок є Закон України "Про оренду землі".Згідно ст. 1 вказаного Закону, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно ст.13 Закону України "Про оренду землі" під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Відповідно до ст. 31 вказаного Закону договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Статтею 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду.

Ч.4 ст.124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Ч.1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). За правилами ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Припинення договору оренди землі шляхом його розірвання передбачено ст.32 Закону України "Про оренду землі". Згідно ч.4 ст.32 даного Закону перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 успадкувала після смерті ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 5,27 га, кадастровий номер 3523655000:02:000:0166, що знаходиться на території Новоархангельської селищної ради Кіровоградської області, зареєстровано у Новоархангельському відділі КРФЦ ДЗК 08.08.2006 за № 101( а.с.9 ).

Згідно копії свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8).

10.08.2020 року, ОСОБА_1 звернулася до позивача з листом про розірвання договору оренди, керуючись тим, що п.40 зазначеного Договору оренди передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи орендаря є підставою для зміни або розірвання договору.

Судом досліджено копію договору, згідно п.40 якого погоджено між сторонами, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи є підставою для зміни умов договору або розірвання договору (а.с.5-7).

Згідно з приписами ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу, у разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.

Відповідно до частин 2-4 ст. 213 ЦК України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьої цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зроблено висновок, що відповідно до ч. 1 ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 ЦК України. Визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. «У разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови». Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

У постанові Верховного Суду Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року в справі № 126/3476/16-ц (провадження № 61-24371св18) зроблено висновок по застосуванню статті 213 ЦК України та вказано, що тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів змісту».

Таким чином, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення суперечностей та прогалин у трактуванні його положень.

Підставою для тлумачення судом є наявність спору між сторонами щодо змісту договору, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту, що не дає змоги з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити його намір. Тлумачення не може створювати, а лише роз`яснює наявні умови договору.

Оскільки метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який становить права та обов`язки сторін, з`ясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малося на увазі, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тобто з`ясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малося на увазі.

При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

За змістом цієї статті тлумачення змісту правочину можливе за наявності спору, тобто коли сторони мають різні уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони. Тлумачення змісту правочину є правом суду, а не його обов`язком за умови наявності спору.

Потреба у тлумаченні правочину виникає у зв`язку з неповнотою або недостатньою ясністю окремих його умов.

Саме тому при тлумаченні правочину суд насамперед повинен брати до уваги однакове для всього змісту правочину буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів, вжитих у правочині.

Водночас, як встановлено судом, згідно п.40 якого погоджено між сторонами, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи є підставою для зміни умов договору або розірвання договору. Вказаний пункт договору є чинним, положення викладені чітко і зрозуміло, та відсутні будь-які підстави вважати, що пункти договору 38,39 та 40суперечать змісту інших умов договору чи можуть мати неоднозначне тлумачення.

Вищевказаний договір оренди земельної ділянки від відповідає типовому договору оренди землі, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України та сторони під час укладення договору усвідомлювали зміст договору, який був вчинений на основі вільного волевиявлення сторін.

Отже, текст пунктів договору дає змоги з`ясувати їх зміст, а тому підстави застосовувати тлумачення відсутні.

При цьому, заявляючи позовні вимоги про тлумачення змісту договору, позивачем фактично порушено питання щодо встановлення судом змісту законодавства, яким регулюються правовідносини щодо виконання пункту договору, та факту відповідності договору вимогам чинного законодавства, що суперечить законодавчо визначеним правилам тлумачення змісту правочину.

Ч.1 ст. 77 ЦПК передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно із ч.2 ст.78 ЦПК обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд зазначає, що розгляд цивільних справ проводиться в межах заявлених вимог і на підставі наданих доказів сторін та інших осіб, які беруть участь справі, при цьому суд приймає до розгляду тільки ті докази, які мають значення по справі. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Ч. 5 ст. 81 ЦПК України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, оцінюючи в сукупності всі досліджені у справі докази, суд дійшов висновку, що в ході розгляду справи не знайшли свого підтвердження підстави, з якими закон пов`язує можливість тлумачення договору, а тому, суд вважає, що вимоги позивача є безпідставними, в їх задоволені слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Що стосується витрат на правничу допомогу, то слід зазначити наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.

За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат : 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою , включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Також діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником витрати.

Як вбачається з письмових матеріалів справи, відповідачем був укладений Договір про надання правничої допомоги з адвокатом Холоденко Р.В. Відповідно до Додатку до Договору вартість послуг на правову допомогу становить 5000, 00 грн. До договору також надано розрахунок суми судових витрат та квитанцію до прибуткового касового ордеру на таку ж суму, тому в суду відсутні підстави для відмови у стягненні даного розміру витрат.

У зв`язку з відмовою у позові в повному обсязі, судові витрати згідно п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України покладаються на позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 1, 2, 13, 32 Закону України "Про оренду землі", ст. ст. 6, 15, 213, 637, 628, 629, 651 ЦК України, ст. ст. 133, 137, 141, 263-265 ЦПК України, суд-

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог ПСП «Лан» до ОСОБА_1 про тлумачення пунктів договору оренди земельної ділянки - відмовити у повному обсязі.

Судові витрати по сплаті судовогозбору при подані позову, залишити за позивачем.

Стягнути з ПСП «Лан» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень.

Рішення може бути оскаржено через Новоархангельський районний суд до Кропивницького апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Копію даного рішення вручити учасникам справи, які присутні в залі судового засідання, іншим учасникам справи надіслати копію рішення поштою.

Ідентифікаційні дані учасників:

ПСП "Лан", місце знаходження: вул. Слави, 140, смт Новоархангельськ Новоархангельського району Кіровоградської області, код ЄДРПОУ 03757040.

ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт: серія НОМЕР_2 , виданий Новоархангельським РВ УМВМС України в Кіровоградській області, номер облікової картки НОМЕР_3 .

Повний текст буде виготовлено 11 травня 2021 року

Суддя