Ухвала суду № 96774239, 07.05.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

_______________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2021 р. м. ХерсонСправа № 540/1938/21

Суддя Херсонського окружного адміністративного суду Бездрабко О.І., перевіривши виконання вимог статей 160-168 КАС України за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державного підприємства "Олешківське лісомисливське господарство" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась з позовною заявою до Державного підприємства "Олешківське лісомисливське господарство", в якій просить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу в укладенні договору довгострокового тимчасового користування землями лісового фонду з постійним лісокористувачем; зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ФОП ОСОБА_1 від 17.02.2021 р. та від 04.03.2021 р. щодо укладення договору довгострокового тимчасового користування землями лісового фонду на території Олешківського лісництва у кварталі 11 виділ 27, кварталі 16 виділ 12, 13, загальною орієнтовною площею 3,3 га.

Положеннями п.4 ч.1 ст.171 КАС України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом статті 4 КАС України наведено наступні визначення: адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За приписами п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

З огляду на викладене, суддя приходить до висновку, що юрисдикція адміністративних судів поширюється не на всі спори із суб`єктом владних повноважень, а лише на ті спори, які пов`язані із здійсненням цим суб`єктом владних управлінських функцій.

Як вбачається з доданих до позовної заяви документів, розпорядженням голови Херсонської обласної державної адміністрації від 23.09.2019 р. "Про виділення лісової ділянки у довгострокове тимчасове користування" виділено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 у довгострокове тимчасове платне користування лісову ділянку площею 3,3 га, яка перебуває у постійному користуванні ДП "Олешківське ЛМГ" та розташована на території Олешківського лісництва у кварталі 11 (виділ 27), кварталі 16 (виділи НОМЕР_1 ) за межами населених пунктів, в адміністративних межах Олешківської міської ради Олешківського району Херсонської області, терміном на 5 років без вилучення із складу земель постійного користувача для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей.

Відповідач листом від 08.11.2019 р. повідомив про те, що останній немає можливості укласти вказаний договір з тієї причини, що Херсонською обласною радою не встановлені ставки рентної плати за використання корисних властивостей лісів.

05.02.2021 р. Херсонська обласна рада прийняла рішення № 100, яким встановлено ставки рентної плати за заготівлю другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та використання корисних властивостей лісів області.

У зв`язку з встановленням ставок рентної плати позивач звернувся до ДП "Олешківське ЛМГ" із заявою про укладення договору про довгострокове тимчасове платне користування лісової ділянки.

Листом від 15.03.2021 р. відповідач повідомив, що ДП "Олешківське ЛМГ" не може укласти з ФОП ОСОБА_1 договір довгострокового тимчасового користування землями лісового фонду, оскільки визначений розпорядженням від 23.09.2019 р. тримісячний строк на укладення такого договору закінчився 23.12.2019 р.

З огляду на предмет спору суддя зазначає наступне.

Правовідносини щодо укладання, зміни та розірвання договорів користування землями державного та комунального майна регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Лісовим кодексом України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".

За змістом ст.9 Лісового кодексу України у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Статтею 16 Лісового кодексу України передбачено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

За змістом ч.ч.1-4 ст.18 Лісового кодексу України об`єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності.

Тимчасове користування лісами може бути: довгостроковим - терміном від одного до п`ятдесяти років і короткостроковим - терміном до одного року.

Довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Суддя зауважує, що даний спір виник у сфері користування земельними ділянками лісового фонду.

При цьому згідно зі ст.401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч.1 ст.402 ЦК України).

Положеннями ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Ураховуючи наведене, позов, предметом якого є намагання позивача захистити його право користування земельною ділянкою лісового фонду шляхом зобов`язання відповідача до вчинення дій, а саме укладення договору довгострокового тимчасового користування, свідчить, що позивач звернувся до суду з вимогами про захист своїх цивільних прав, у яких відповідач виступає не як суб`єкт владних повноважень у тому значенні цього терміна, в якому його вжито у п.7 ч.1 ст.4 КАС України, а як рівноправний суб`єкт майнових відносин.

На думку судді, спір щодо захисту цивільних прав, що виникають із майнових відносин щодо укладення договору довгострокового тимчасового користування лісами, має не публічний, а приватноправовий характер, а тому вирішення такого спору не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Таким чином, цивільні права позивача, з урахуванням того, що він є фізичною особою-підприємцем, підлягають судовому захисту в порядку цивільного судочинства. У цьому випадку виник спір про право, а не спір між фізичною особою-підприємцем та суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, тому цей спір не є публічно-правовим і належить до цивільної юрисдикції, оскільки саме суть правовідносин (зміст та характер спору) є вирішальною під час віднесення справи до цивільної, господарської чи адміністративної юрисдикції, а не суб`єктний склад та участь суб`єкта владних повноважень, який сам по собі не визначає спір як публічно-правовий і не відносить до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за його участю. До того ж, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи особистого немайнового права та інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений загрозою порушення приватного права та інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Саме такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 14-109цс18.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження у адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи характер спірних правовідносин, суддя приходить до висновку, що даний спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства і має бути розглянутий в порядку цивільного судочинства, тому у відкритті провадження у цій справі слід відмовити.

Керуючись ст.ст.170, 243, 248 КАС України, суддя -

ухвалив:

Відмовити у відкритті провадження у адміністративній справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державного підприємства "Олешківське лісомисливське господарство" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Роз`яснити позивачеві, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Роз`яснити позивачу, що даний спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства.

Позовну заяву разом із усіма доданими до неї документами повернути позивачу.

Копію ухвали направити позивачу.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до пп.15.5 п.15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення (підписання) суддею.

Суддя О.І. Бездрабко

кат. 115000000