Рішення № 96765321, 06.05.2021, Мирноградський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Димитровський міський суд Донецької області)

Справа № 226/293/21

ЄУН 226/293/21

Провадження № 2/226/243/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2021 року Димитровський міський суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Петуніна І. В.,

за участю секретаря - Альберті О. В., Григор О. І.

позивач: АТ КБ «Приватбанк»,

відповідач: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження у залі суду в м. Мирнограді Донецької області справу за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

І. Стислий виклад позиції позивача

Позивач Акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в обґрунтування якого вказав, що 30.06.2011 відповідач звернувся до позивача з заявою щодо отримання банківських послуг. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком відповідно до п.п.2.1.2.3, п.п.2.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг. Відповідно до ст.ст.526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Але, у порушення наведених норм закону та умов укладеного договору, відповідач зобов`язання, взяті на себе, належним чином не виконав. Станом на 30 листопада 2020 року, заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором становить 19188,51 грн., з яких заборгованість за простроченим тілом кредиту - 15473,04 грн., заборгованість за простроченими відсотками - 3715,47 грн. Дану суму заборгованості, а також витрати зі сплати судового збору, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи

Представник позивача до судового засідання не з`явився, позивач про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, просив про розгляд справи без участі його представника, на задоволенні позовних вимог наполягав, не заперечував проти винесення заочного рішення.

Відповідач до судового засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений в порядку передбаченому ЦПК України, надав суду відзив на позовну заяву, згідно з яким позовні вимоги не визнав. В обґрунтуванні відзиву зазначив, що позовні вимоги до нього необґрунтовані та не підлягають задоволенню у повному обсязі з огляду на наступне. Позивачем не доведено обставин, на які він посилається, як на підставу своїх вимог. Надана копія анкети-заяви від 30.06.2011 підписана відповідачем не є доказом щодо ознайомлення відповідача з Умовами та Правилами надання банківських послуг, в ній не міститься відомостей відносно якої платіжної картки відповідач міг би приєднатися до Умов та Правил надання банківських послуг, строк її дії та тип картки: кредитна або дебетова, про базову процентну ставку, строку дії кредитного ліміту, та строку дії платіжної картки. Кредитний договір відповідно до ч. 1 ст. 1055 ЦК України повинний бути укладений у письмовій формі. А Умови позивача від 2011 року не містять підпису відповідача. Аналогічна правова позиція міститься в Постанові ВСУ від 22.03.2017 у справі № 6-2320цс16. Цивільно-правові відносини між позивачем та відповідачем належним чином не оформлені, тому немає підстав для стягнення коштів за кредитом. Позивачем не надано доказів надання відповідачу кредитних грошових коштів, у якості доказів їх надання позивачем наданий лише розрахунок заборгованості, анкета-заява позичальника та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг. Крім того, просив звернути увагу суду, що відповідачем до суду не надано жодного розрахунку заборгованості починаючи з 30.06.2011 року, натомість розрахунок заборгованості обчислюється з 08.08.2012. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Інших клопотань в порядку ст. 222 ЦПК України, учасниками справи суду не надано, підстави для вирішення справи шляхом укладення мирової угоди відсутні.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

03.03.2021 до органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи зроблений запит щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи відповідача, відповідь на який надійшла до суду 12.03.2021.

12.03.2021 ухвалою судді відкрите провадження у даній справі, яка розглядається у спрощеному позовному провадженні, призначено розгляд справи по суті о 09.00 год. 06.04.2021.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Судом встановлено, що між сторонами по справі укладений договір, що підтверджується анкетою-заявою позивача про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 30 червня 2011 року, підписаною як позивачем так і відповідачем. При цьому кредитним лімітом (кредитом, кредитною лінією) є розмір грошових коштів, наданих банком клієнту на строк, визначений у договорі, на умовах платності та зворотності (повернення). Порядок погашення заборгованості визначено щомісячними платежами (а.с. 16, 17, 18-41).

На ім`я ОСОБА_1 випущені кредитні карти № НОМЕР_1 від 02.08.2012 терміном дії до серпня 2014 року, № НОМЕР_2 від 30.06.2011 терміном дії до лютого 2015 року, № НОМЕР_3 від 15.01.2015 терміном дії до січня 2018 року, № НОМЕР_4 від 26.04.2018 терміном дії до листопада 2021 року, № НОМЕР_5 від 23.01.2020 терміном дії до вересня 2023 року (а.с. 15).

30.06.2011 відповідачу встановлений кредитний ліміт на карту, 08.08.2012 встановлений кредитний ліміт на карту 15000 грн., 31.08.2012 кредитний ліміт зменшений, 16.04.2020 кредитний ліміт зменшений до 0 грн. (а.с. 14).

Відповідачем не виконувались умови кредитного договору, у зв`язку з чим станом на 30.11.2020 загальна заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем становить 19188,51 грн., з яких заборгованість за простроченим тілом кредиту - 15473,04 грн., заборгованість за простроченими відсотками - 3715,47 грн. (а.с. 5-8, 9-13).

V. Оцінка суду

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 та абз. 1 ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «КБ «Приват банк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ч. 2 ст. 10561 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших факторів на дату укладання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (абз. 2 ст. 1046 ЦК України).

За змістом ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 30.06.2011 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитом, а також штраф за прострочення зобов`язань.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 30.06.2011, посилався на Тарифи і Умови та Правила надання банківських послуг в Приватбанку, яі розміщені на сайті www.privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору.

Суду наданий Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та Правила надання банківських послуг в Приватбанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг і Тарифи, що розміщені на офіційному сайті позивача, кредитор міг додати до позовної заяви у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг і Тарифи, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови та Правила надання банківських послуг в Приватбанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з ч. 6 ст. 80 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг в Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст.ст. 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України, цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).

Згідно з п. 22 ч.1 ст. 1 Закону № 1023-ХІІ, споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року N 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ «КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Також суду зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 30.06.2011 у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ «КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Таким чином, суд вважає, що є правові підстави для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 15473,04 грн.

При цьому суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, наданий у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Судові витрати у справі складаються з судового збору, який в силу ст. 141 ЦПК України необхідно стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам.

На пiдставi ч. 4 ст. 42 Конституції України, ст.ст. 207, 509, 526, 546, 549, 551, 612, 625, 626, 628, 633, 634, 638, 1046, 1048, 1049, 1050, 1054, 1055, 10561 ЦК України, Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», Закону України «Про захист прав споживачів», керуючись ст.ст. 1, 2, 3, 5, 10-13, 34, 80, 141, 200, 206, 258-259, 265, 352, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (місце реєстрації: 01001, м.Київ вул.Грушевського, буд. 1Д, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14360570) до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ) про стягнення заборгованості, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 30 червня 2011 року, яка виникла станом на 30 листопада 2020 року в сумі 15473 (п`ятнадцять тисяч чотириста сімдесят три) грн. 04 коп.

У задоволенні решти позовних відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір у сумі 1830 (одна тисяча вісімсот тридцять) грн. 46 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана до Донецького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07.05.2021.

Суддя І. В. Петунін