Рішення № 96747270, 06.05.2021, Болградський районний суд Одеської області

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

06.05.2021

Справа № 497/77/2021

Провадження № 2/497/239/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

заочне

06.05.2021 року Болградський районний суд Одеської області у складі: головуючого - судді Кравцової А.В., секретар судового засідання - Бекметова Х.В., розглянувши за відсутністю сторін заочно у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Болград цивільну справу за позовом Акціонерного товариства "Акцент-Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

27.01.2021р. представник АТ "А-БАНК" звернувся до суду з позовом про стягнення з гр. ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №б/н 06.12.2019р. в розмірі 22012,27грн., та судових витрат - в розмірі сплаченого позивачем судового збору - 2102грн., посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що відповідач добровільно не виконує зобов`язань за вказаним кредитним договором, надавши відповідні докази, а також докази оплачених судових витрат.

Відповідач, що був повідомлений судом належним чином про час та місце судового засідання, - до суду не з`явився, не надав суду заперечень або пояснень щодо предмету та підстав позову. Представник позивача надав суду заяву, якою підтримав позовні вимоги, просив суд розглянути справу за його відсутністю, задовольнивши позов в повному обсязі, погоджуючись на ухвалення судом рішення заочно, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України. Судом обґрунтовано ухвалено, що справа підлягає розгляду у заочного порядку.

Вивчивши надані суду документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що справа підлягає заочному розгляду, а позовні вимоги - підлягають задоволенню, але частково, - за наступних підстав.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 06.12.2019р. ОСОБА_1 приєднався до умов та правил надання банківських послуг в А - Банк» (далі - Банк) з метою укладання кредитного договору №Б/Н та отримання кредитної картки. на підставі вказаної анкети - заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг А-Банку відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44,40% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

За твердженнями представника позивача, підписавши заяву, відповідач погодився з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку, проте суд не може погодитися з таким висновком з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч.3ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони у відповідній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Між тим, Умови та Правила надання банківських послуг АТ «Акцент-Банк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та, таким чином, не визнані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка ним безпосередньо підписана.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, - вони мають бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений.

Роздруківка з сайту позивача, у даному випадку, - не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити будь-якої миті відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, проте волевиявлення відповідача щодо приєднання саме до цього тексту умов - не вбачається, оскільки не засвідчена його підписом.

Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просить, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і відсотки за користування кредитними коштами.

Матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цими Витягом з Тарифів та Витягом з Умов відповідач був ознайомлений, зрозумів їх і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг «А - Банк», яка до того ж не містить розміру бажаного кредитного ліміту, а також, на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі не містилися умови, зокрема й щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), а саме, - в копіях документів, що додані банком до позову, а також щодо розміру і порядку нарахувань.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту прав пересічного споживача у кредитних правовідносинах, - щодо його його обізнаності з банківськими послугами з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, - який не може ефективно самостійно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який був укладений у виді заяви про надання кредиту та Умов і Правил надання банківських послуг, які до тогож, споживачем не підписані, - оскільки Умови та Правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більш, у співвідношенні з конкретним видом кредитного договору.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 . Банком було дотримано вимоги, передбачені ч.2ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» - щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважає узгодженими Банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Крім того, безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 06.12.2019р. у виді анкети-заяви, підписаної сторонами, - не містить і строку повернення кредиту (користування ним), та не містить відомостей про кредитний ліміт.

Ст.526 ЦК України регламентовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно з розрахунком заборгованості, доданого представником позивача до позовної заяви, на твердження позивача, відповідач зобов`язання щодо повернення суми кредиту не виконав, у зв`язку з чим станом на 06.12.2020р. за гр. ОСОБА_1 є заборгованість в розмірі 22012,27грн., з яких: 14976,00грн. - заборгованість за кредитом, 6886,27грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 150 грн. - заборгованість штрафами.

Отже, у порушення умов Договору відповідач платежі належним чином не здійснював та заборгованість не погасив. Таким чином, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, а також беручи до уваги вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до положень ст.ст.13, 81, 83 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, яке подано відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Згідно ст.82ч.1 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Суд під час розгляду справи має безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази; та розглядає справу дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, оцінюючи докази у справі у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням згідно ст.229 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідно ст. 2 ЦПК України.

Відповідач не надав суду доказів щодо виконання ним умов договору в повному обсязі - повернення кредитних коштів, а також не надала будь-яких пояснень щодо виконання своїх зобов`язань перед позивачем, та пояснень щодо предмету і підстав позову, також не заявляла клопотання щодо застосування стосовно її заборгованості перед позивачем строку позовної чи спеціальної давності.

Згідно ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Статтею 525 ЦК України регламентується недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання; відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. При цьому відповідач, як сторона кредитного договору, зобов`язаний повернути позивачу одержаний кредит та сплатити відсотки (ч.1ст.1054 ЦК України), а відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання ним грошового зобов`язання.

Так, суд розглядає справу дотримуючись принципів змагальності і диспозитивної цивільного судочинства, оцінюючи докази у справі у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням згідно ст.229 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідно ст. 2 ЦПК України. Вимогами ст.536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. А згідно ст.611 ЦК України, в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Статтею 1049 ЦК України закріплено обов`язок позичальника повернути позикодавцеві позику у строк та в порядок, що встановленні договором.

За викладених обставин суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню, оскільки вони лише частково ґрунтуються на підставах та доказах, визначених діючим законодавством.

Так, згідно ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», умови договору є несправедливими в разі, якщо штрафні санкції перевищують 50 % від суми заборгованості. А, згідно зі ст.233 ЦК України, - в разі, якщо штрафні санкції, що підлягають до оплати занадто великі, - порівняно із збитками кредитора, суд має право знизити розмір санкцій. За змістом ч.3ст.551 ЦК України, суд має право у випадку виникнення спору з приводу розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінивши розмір заборгованості та розмір штрафних санкцій (неустойки), зменшити її розмір в тому випадку, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, тобто зменшити розмір штрафних санкцій (неустойки) через її не співмірність із розміром основного зобов`язання. Розмір заборгованості та штрафних санкцій (розмір неустойки), їх співмірність, обставини, що дають суду право застосувати або не застосувати ч.3ст.51 ЦК України, є фактичними обставинами справи, встановлення яких судом відповідно до п.п.1,2ч.1ст.214 ЦПК України є обов`язковою умовою при розгляді справи та ухваленні судового рішення у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник має передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч.2ст.549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3ст.549 ЦК України). Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року (справа №6-2003цс15). Крім того, відповідно до положень абз.3ч.4ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Згідно з нормами цього Закону, послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (п.17 і 23ст.1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому є незаконним встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій та платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, тому такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними. Аналогічну позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 06.09.2017р., ухваленій за результатами розгляду справи №531/648/15-ц, з підстав, передбачених п.1ч.1 статті 355 ЦПК України.

Статтями 77 - 80 ЦПК України регламентовано, що належними є докази, які містять інформацію стосовно предмету доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 95 ЦПК України визначено, що, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Долучені до матеріалів справи Умови та Правила надання банківських послуг не містять відомостей про дату їх прийняття/затвердження та підпису позичальника. Таким чином, Банком не доведено факту укладення кредитного договору в належній формі та узгодження його істотних умов, а саме: відсотки за користування кредитом, комісія та її розмір; неустойка та її розмір, а відповідно, такий договір в силу ч.2ст.1055 ЦК України є нікчемним, а отже, відсутні підстави для стягнення з позичальника на користь банку нарахованих ним відсотків, комісії та неустойки. Крім того, розмір отриманого кредиту не зазначений в описовій частині позову - лише вбачається з розрахунку заборговнаості, проте суд має цей доказ взяти до уваги через відсутність пояснень відповідача.

Оцінюючі всі докази, досліджені судом у їх сукупності під час розгляду справи у судовому засіданні, суд дійшов висновку про можливість стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту №б/н від 06.12.2019р. станом на 06.12.2020р. - в розмірі 14976 грн. Решта вимог задоволенню не підлягає з підстав зазначених вище.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, що складаються із суми судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду, слід виходити з такого.

Відповідно до ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як роз`яснено в абз.1 п.36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17.10.2014р., вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову (частина перша статті 88 ЦПК) застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір, (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом «Про судовий збір»). Проте, вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, що складаються із суми судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду, слід виходити з того, що позивач, за меншого обсягу позовних вимог мав би сплатити судовий збір, як юридична особа, в розмірі, не менше, ніж мінімальний для юридичних осіб - 2102грн., які фактично й сплатив, тому він підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст.526,1049,1050,1054,551 ЦК України, ст.ст.5,6,10,12,80,263-265,280-284,354 ЦПК України, ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», суд

ухвалив:

Задовольнити частково позовні вимоги Акціонерного товариства «Акцент Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання якого зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 ), - на користь Акціонерного товариства «Акцент Банк» (ЄДРПОУ 14360080, адреса: 49074, м.Дніпро, вул.Батумська, буд.11, МФО307770) - заборгованість за кредитним договором №б/н від 06.12.2019р. - на рахунок № НОМЕР_2 в розмірі 14976 (чотирнадцять тисяч дев`ятсот сімдесят шість) гривень та 2102 (дві тисячі сто дві) гривні судових витрат, а всього, разом - 17087 (сімнадцять тисяч вісімсот сім) гривень.

У задоволенні решти вимог позову щодо стягнення інших коштів - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за заявою відповідача.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду через Болградський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня отримання його копії, а відповідачем - протягом десяти днів з моменту отримання ухвали про відмову у перегляді заочного рішення, після сплину цього строку набирає законної сили. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин. Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: bg.od.court.gov.ua.

Повний текст судового рішення виготовлено 06.05.2021 року.

Суддя А.В. Кравцова