Ухвала суду № 96727883, 29.04.2021, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про закриття провадження в частині позовних вимог

29 квітня 2021 рокум. Ужгород№ 260/1891/20

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ващиліна Р.О.

при секретарі судового засідання Неміш Т.В.

за участю:

позивачів: представник – Борсенко О.В.,

відповідача: представник – не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чинадіївської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, скасування державного акту, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Чинадіївської селищної ради, в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати рішення 33 сесії 5 скликання від 11.06.2009 №634 Чинадіївської сільської ради про затвердження проекту відведення земельної ділянки та надання Чинадіївській селищній раді 0,7910 га в АДРЕСА_1 для облаштування кладовища; 2) скасувати державний акт ЯЯ №104128 від 22.12.2009 р., виданий Чинадіївській селищній раді на право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 2122755500:01:014:3089 площею 0,7910 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , для обслуговування кладовища.

Заявлені позовні вимоги аргументує тим, що у його власності знаходяться земельні ділянки в с. Чинадієво з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку. У березні 2020 року позивач дізнався про те, що поруч з вказаними земельними ділянками заплановано облаштування кладовища. Зокрема, рішенням Чинадіївської селищної ради від 11.06.2009 №634 затверджено проект відведення земельної ділянки та надано Чинадіївській селищній раді 0,7910 га в АДРЕСА_1 для облаштування кладовища. Вказане рішення селищної ради вважає протиправним, оскільки таке прийнято з порушенням Державних санітарних правил та норм, оскільки між крайньою точкою земельної ділянки, яка відведена для облаштування кладовища, та крайньою точкою належної позивачу земельної ділянки відстань складає 50 м, що значно менше, ніж передбачено законодавством. Окрім того, зазначає, що відведена для облаштування кладовища земельна ділянка знаходиться на схилі та має ухил у бік ділянок, відведених під індивідуальне будівництво житла та ведення селянського господарства, а тому така є непридатною для кладовища. Звертає увагу суду на те, що вказані питання не досліджувалися під час прийняття оскарженого рішення, що також свідчить про його протиправність.

В судовому засіданні 29 квітня 2021 року представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі з мотивів, наведених у позовній заяві, та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в засідання суду жодного разу не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча був належним чином проінформований про дату, час та місце судового розгляду.

Розглянувши матеріали даної адміністративної справи, судом встановлено наступне.

Згідно ст. 55 Конституції України Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

П. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України надає визначення поняттю «адміністративна справа», у відповідності до якого такою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Згідно з дефініцією, наданою в п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Перелік справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначений ст. 19 КАС України. Так, зокрема, п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Разом з тим, суд вважає помилковим поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Поряд з цим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

З позовної заяви вбачається, що позивач оскаржує, серед іншого, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Отже, оскаржений в даній справі державний акт №104128 від 22 грудня 2009 року є документом, що посвідчує право Чинадіївської селищної ради на право постійного користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2122755500:01:014:3089.

З огляду на що суд вважає, що спір в частині оскарження такого державного акту є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

У зв`язку з вищенаведеним суд дійшов висновку, що такий спір з огляду на суб`єктний склад сторін спору має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria)). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

З метою забезпечення кращого захисту прав, свобод фізичних та юридичних осіб в різних сферах суспільних правовідносин, здійснення якісного та неупередженого судочинства, належної організації діяльності судів України, запроваджено систему спеціалізації судів при розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З цією метою процесуальними кодексами, зокрема, врегульовані питання щодо предметної підсудності спорів у всіх суспільних правовідносинах, які підлягають оскарженню в судовому порядку, тобто чітко визначено конкретні категорії справ, які має право розглядати суд певної юрисдикцію, що покладено в основу функціонування системи судочинства України. Тому суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.

Таким чином, враховуючи ту обставину, що даний спір стосується питання припинення права Чинадіївської селищної ради на постійне користування земельною ділянкою, Закарпатський окружний адміністративний суд не є «встановленим законом судом» щодо розгляду такого спору, а тому суд вважає за необхідне провадження у даній адміністративній справі закрити.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

П. 2 ч. 2 ст. 183 КАС України визначено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що даний спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, а позивачу для захисту своїх прав та інтересів в спірних правовідносинах необхідно звернутися з позовом до відповідного місцевого загального суду.

Суд вважає за необхідне роз`яснити сторонам, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 238, ст.ст. 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

1. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: с. Тур, Ратнівський район, Волинська область, 44140, ідентифікаційний код – НОМЕР_1 ) до Чинадіївської селищної ради (місцезнаходження: вул. Волошина, 41, с. Чинадійово, Мукачівський район, Закарпатська область, 89640, код ЄДРПОУ – 04350719) в частині скасування державного акту ЯЯ №104128 від 22.12.2009 р., виданого Чинадіївській селищній раді на право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 2122755500:01:014:3089 площею 0,7910 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , для обслуговування кладовища, – закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається у відповідності до вимог п. 15.5 ч.1 Перехідних положень КАС України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 року №2147-VIII).

Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України.

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 05 травня 2021 року.

СуддяР.О. Ващилін