Рішення № 96719448, 27.04.2021, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

27.04.2021

ЄУН №337/4277/20

Провадження №2/337/162/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2021 року місто Запоріжжя

Хортицький районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Бредун Д.С., при секретарі Нетяга М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Запоріжжя в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів (визнання окремих положень кредитного договору недійсним, визнання факту нечесної підприємницької практики), -

ВСТАНОВИВ:

12 жовтня 2020 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ «Ідея Банк», в якому просить:

-визнати недійсними пункти 1.1, 1.10, 6.1 кредитного договору №Р36.13010.004398127 від 23 жовтня 2018 року в частині встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості по кредитному договору;

-зобов`язати АТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором № Р36.13010.004398127 від 23 жовтня 2018 року та зарахувати вже сплачені ОСОБА_2 платежі за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 28 974,30 грн. в рахунок погашення кредиту за договором №Р36.13010.004398127 від 23 жовтня 2018 року.

В обґрунтування заяви позивач зазначила, що банк використав нечесну підприємницьку діяльність, і включив до кредитного договору оплату за супутні послуги, що повинні надаватись безоплатно.

Ухвалою судді від 02 грудня 2020 року у справі відкрито загальне позовне провадження і призначено підготовче судове засідання.

22 грудня 2020 року представник відповідача за довіреністю Трофімова Л.А. надала відзив, в якому заперечувала проти задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість доводів ОСОБА_1 . Справу просила розглянути без участі відповідача.

Ухвалою суду від 23 лютого 2021 року підготовче провадження закрите, справу призначено до розгляду по суті.

30 березня 2021 року позивачка ОСОБА_1 надала суду письмові пояснення, посилаючись на законності заявлених нею вимог, відповідно до позицій Верховного суду.

До судового засідання від позивачки ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

Таким чином, неявка сторін не перешкоджає вирішенню спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши та дослідивши в сукупності докази у справі, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права таінтересу.

Суд встановив, що між позивачем та відповідачем 23 жовтня 2018 року укладено Кредитний договір№Р36.13010.004398127 (а.с.10).

Згідно п.1.1. Кредитного договору Банк надає Позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 44650 гривень 00 коп., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а Позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього Договору.

Відповідно до п.1.2. Кредитного договору, Банк надає кредит у день підписання даного Договору строком на 60 місяців.

Згідно п.п. 1.3., 1.4. Кредитного договору, за користування кредитом Позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі 18,5% річних.

Відповідно до п.1.10. Кредитного договору, за обслуговування кредиту Банком, що включає в себе: надання інформації по рахункам Позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в Контакт-центрі, шляхом направлення СМС- повідомлень щодо суми платежу за цим Договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку Позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти Позичальника; опрацювання запитів Позичальника, що направлені Банку Позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо, Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості, щомісячно терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за Кредитним договором.

Згідно п.6.1. Кредитного договору, таблиці щомісячних внесків графіку щомісячних платежів позивач встановив на постійні основі плату за обслуговування кредитної заборгованості, що складає 64499 гривень 55 коп. яку згідно п. 2.1., 6.1. Кредитного договору Відповідач повинен сплачувати на транзитний рахунок № НОМЕР_1 .

Згідно 5.7. Кредитного договору реальна річна процента ставка за Кредитним договором чомусь складає 97,43687806% річних.Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строку користування кредитом складає 137503 гривень 09 коп.

З виписки банку за період 23.10.2018 року по 03.08.2020 року (а.с.12-18) встановлено, що позивачкою було сплачено платежі по кредиту на загальну 48208,34 гривень, з яких: 28974,30 гривень Банком було зараховано в рахунок погашення плати за обслуговування кредиту, що становить 60,102% від усіх платежів; 13890,34 гривень - в рахунок погашення процентів по кредиту(28,81%); 5286,50 гривень - в рахунок погашення самого тіла кредиту, що становить 10,97% від усієї сплаченої відповідачкою суми по кредиту.

Згідно ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позичкодавцеві позику (грошові коштиу такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самоїякості, що були передані йому позичкодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 статті 1050 ЦК України, передбачено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має правовимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

У відповідності до ст.623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завданіцим збитки. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч.1 ст.625 ЦК України).

Частина 1 статті 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання,якщо він не виконав зобов`язання у строк, який встановлений договором чи законом. У разі порушення зобов`язаннянастають правові наслідки, встановлені договором або законом, в тому числі - відшкодування збитків (ст.611 ЦКУкраїни).

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язуєтьсянадати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит тасплатити проценти.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актамцивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхіднийобсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бутиспрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частиніправочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Одночасно особливості регулювання правовідносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредиткредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку зрахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Отже, має місце встановлення у спірних положеннях кредитного договору оплатності послуг про надання інформації з приводу виконання кредитногодоговору, що прямо суперечить вищенаведеним нормам Закону України «Про споживче кредитування» та є підставою для визнання відповіднихчастин договору недійсними.

При цьому, відповідно до п.4 ч.1 ст.21 Закону України «Про споживче кредитування»права споживача вважаються порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

За змістом статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредитузастосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якимивін не мав реальної можливості ознайомитись перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньомупорядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах задоговором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо в супереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків нашкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнаненедійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Отже, несправедливим є положення договору про споживчий кредит щодо встановлення плати за обслуговування кредиту, що є підставою длявизнання таких положень недійсними.

Наведене вище узгоджується із правовими висновками Верховного Суду під час розгляду справи №583/3343/19, провадження №61-22778ск19, висловленими в постанові від 01квітня 2020 року.

Згідно абзацу 3 ч.3 статті 17 Закону «України «Про захист прав споживачів» забороняється примушувати споживача придбавати продукцію неналежної якості або непотрібного йому асортименту.

Судом встановлено, що плата за обслуговування кредитної заборгованості (при його підрахунку) що встановлена у п.6.1. Кредитного договору становить 64499,55 гривень, і складає 227,48% від розміру процентів по Кредитному договору тобто є більшою як у два рази, що є несправедливою умовою договору.

Розмір процентів за весь строк користування кредитом складає 28353,54 гривень.

Окремо слід констатувати, що загальний розмір плати за обслуговування кредиту є також більшим від самого кредиту та складає 144,46% від його суми.

Отже, такий розмір плати за обслуговування кредитної заборгованості являється також підставою для визнання Кредитного договору у тій частині недійсним.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що між Банком і позивачкою було узгоджено всі істотні умови, необхідні для договорів даного виду, а відповідно відсутні будь-які правові підстави для визнання кредитного договору недійсним, оскільки факт обізнаності споживача про свій обов`язок сплачувати плату за обслуговування кредиту не спростовує протиправність відповідних положень кредитного договору та їх невідповідності вимогам частини 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Також суду відхиляє доводи відповідача про те, що Банк встанови таку плату за надання інформації більше як один раз на місяць, оскільки в розумінні ст. 1054 ЦК України, статей 47 та 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність», за користування кредитом, Позивач може отримувати на постійній основі лише проценти.

Послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (п. 17.ч.1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів».

Також констатує, що послуги з ведення рахунку, розрахункове касове обслуговування, комісія за надання кредиту є відмінним від послуг, за які Банк встановив плату у Кредитному договорі, оскільки такі дії Банку не являються обслуговуванням кредиту в розумінні ст.ст. 1, 8 Закону України «Про споживче кредитування», а лише може бути певним елементом надання інформації по кредиту за запитом позичальника в розумінні частини 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

У справі також відсутні докази, про те що Позичальник звертався до відповідача в період дії Кредитного зі запитами до Банку, а останній направляв такуінформацію про стан рахунку на адресу електронної пошти Позичальника, а тому суд резюмує, що така інформації і не надавалась, отже Банк не здійснював надання такої інформації, за яку встановив плату.

Суд також констатує, що розмір указаної оплати за обслуговування, що встановлений Банком у Кредитному договорі є аномально непропорційним визначеним договором процентам за кредит, внаслідок чого саме ця плата за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) має вже ознаки основного періодичного платежу позичальника в оплату кредиту (фактичної плати за кредит), а не оплати послуг.

Суд також констатує, що встановлена у п.1.10. Кредитного договору №Р36.13010.004398127 від 23 жовтня 2018 року плата за обслуговування кредитної заборгованості містить одночасно ознаки як і недійсного так і нікчемного правочину, оскільки Банк встановив плату за надання інформації не зважаючи, що безплатність надання такої інформації чітко передбачена ч.1 ст. 11 Закону України «Про споживе кредитування».

Окремо стаття 19 Закону України «Про захист прав споживачів» наголошує про заборону нечесної підприємницької практики, що включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Частина 3 статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману споживача послуг перелік яких не є вичерпним.

Суд вважає, що умови кредитного договору, що встановлюють плату за обслуговування кредитної заборгованості є також надуманими, оскільки вводить в оману споживачів послуг (позичальників) по кредитах та відповідно до ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» і містить ознаки нечесної підприємницької (банківської) практики з боку Акціонерного товариства «Ідея Банк».

Судом встановлено, що позичальник сплачував кошти за обслуговування кредитної заборгованості, що стверджується Випискою Банку за період з 23.10.2018 року по 03.08.2020 року, що додана і до матеріалів справи. Тому, як наслідок визнання недійсним умов кредитного договору в частині встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості належить зобов`язати позивача здійснити перерахунок здійснених з часу укладення вказаного договору платежів та зарахувати сплачену відповідачем суму в рахунок погашення основного боргу по Кредитному договору №Р36.13010.004398127 від 23 жовтня 2018 року, що з позиції суду, буде повністю відповідати нормам чинного законодавства, принципу верховенства права, та поняттю справедливості.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

За вимогами ст. 141 ЦПК України судовий збір за 2 вимоги немайнового характеру покладається на відповідача, оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі Закону України «Про захист прав споживачів».

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4-5, 12, 13, 76-83, 259, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсними пункти 1.1, 1.10, 6.1 кредитного договору №Р36.13010.004398127 від 23 жовтня 2018 року, укладеного між Акціонерним товариством «Ідея Банк» (код ЄДРПОУ 19390819, адреса: 79008, м. Львів, вул. Валова, 11) і ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) в частині встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості по кредитному договору.

Зобов`язати Акціонерне товариство «Ідея Банк» (код ЄДРПОУ 19390819, адреса: 79008, м.Львів, вул. Валова, 11) здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором №Р36.13010.004398127 від 23 жовтня 2018 року та зарахувати вже сплачені ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) платежі за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 28974 гривні 30 копійок в рахунок погашення кредиту за договором №Р36.13010.004398127 від 23 жовтня 2018 року.

Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» (код ЄДРПОУ 19390819, адреса: 79008, м.Львів, вул. Валова, 11)на користь держави судовий збір в розмірі 1681,6 гривень (одна тисяча шістсот вісімдесят одну гривню 60 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду через Хортицький районний суд м. Запоріжжя протягом 30 днів з дня проголошення.

Суддя: Д.С. Бредун