Рішення № 96702612, 05.05.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

05 травня 2021 р. Справа № 120/2333/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправними діями відповідача щодо недоплати щорічної грошової допомоги до 05 травня за 2019-2020 роки, відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Ухвалою суду від 24.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), в порядку ст. 263 КАС України.

19.04.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні. Як зазначає відповідач, розмір щорічної грошової допомоги для учасників бойових дій у 2019 році визначався постановами Кабінету Міністрів України, з урахуванням положень пункту 26 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України (в редакції Закону від 28.12.2014 № 79-VIII), які були чинними та неконституційними не визнавалися. Крім того, згідно із статтею 87 Бюджетного кодексу України виплата щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни здійснюється виключно за рахунок коштів Державного бюджету України. Тому органи місцевого самоврядування при виконанні делегованих повноважень мають право та повноваження їх виконувати виключно в межах передбачених та виділених для цього фінансових ресурсів. Також відповідач зауважує, що виплата щорічної разової грошової допомоги у 2020 році здійснювалась позивачу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 за № 112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", якою встановлений чіткий розмір допомоги до 5 травня для певних пільгових категорій. Водночас стаття 48 Бюджетного кодексу України прямо забороняє розпорядникам бюджетних коштів здійснювати будь-які виплати за рахунок бюджетних коштів у розмірі іншому ніж той, що передбачений відповідними бюджетними асигнуваннями. Крім того, на думку відповідача, позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до частини 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , та має право на пільги, а саме на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII.

Не погодившись з розміром виплаченої разової допомоги та враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020, позивач 08.03.2021 звернувся до відповідача з заявою, у якій просив здійснити йому доплату грошової допомоги до 5 травня за період з 2019 по 2020 роки.

Листом від 16.03.2021 відповідач відмовив у здійсненні перерахунку та виплати позивачу спірної допомоги у зазначеному розмірі, посилаючись на те, що виплата допомоги проводилася правомірно та в межах виділених департаменту фінансових ресурсів.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо недоплати щорічної грошової допомоги до 05 травня у 2019-2020 роках, виходячи з розміру п`яти мінімальних пенсій за віком, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною другою статті 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Пунктом 3 статті 116 Конституції України визначено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року (далі - Закон № 3551-XII).

Відповідно до ст. 12, 13 Закону № 3551-XII (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року №367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком; щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Підпунктом "б" підпункту 1 пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28 грудня 2007 року (набрав чинності 01 січня 2008 року) статтю 12 частину 5 Закону України № 3551-XII викладено у такій редакції: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України" та статтю 13 частину 5 Закону України № 3551-XII викладено у такій редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення підпункту "б" підпункту 1 пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28 грудня 2007 року.

У подальшому Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (набрав чинності 01 січня 2015 року) розділ VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", Кабінетом Міністрів України щороку приймалися відповідні щодо окремого бюджетного року постанови, а саме: № 147 від 31 березня 2015 року, № 141 від 02 березня 2016 року, № 233 від 05 квітня 2017 року, № 170 від 14 березня 2018 року, № 237 від 20 березня 2019 року та № 112 від 19 лютого 2020 року, якими визначався, зокрема, розмір та порядок виплати разової грошової допомоги учасникам бойових дій.

Зокрема, у постанові Кабінету Міністрів України "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" №112 від 19 лютого 2020 року (набрала чинності 25 лютого 2020 року) визначено розмір виплати разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни: I групи - 4120 гривень; II групи - 3640 гривень; III групи - 3160 гривень та учасникам бойових дій - 1390 гривень.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У цьому ж рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Отже, з 27 лютого 2020 року норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, з 27 лютого 2020 року застосовуються положення статті 12, 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року № 367-XIV (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008), а саме:

- щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком;

- щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09 липня 2003 року, мінімальна пенсія - державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом.

Відповідно до статті 28 частини 1 вказаного Закону мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 294-IX від 14 листопада 2019 року встановлено у 2020 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2020 року - 1638 гривень.

Таким чином, розмір щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2020 році становить 8190 грн.; особам з інвалідністю внаслідок війни у 2020 році становить: І групи - 16380 грн. (1638 грн. х 10); ІІ групи - 13104 грн. (1638 грн. х 8); ІІІ групи - 11466 грн. (1638 грн. х 7).

На момент нарахування і виплати у 2020 року позивачу одноразової грошової допомоги, діяла стаття 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій - 5 мінімальних пенсій за віком.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 29.09.2020 у справі №440/2722/20, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2020, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (ч. 5 ст. 242 КАС України).

При цьому, це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій (бездіяльності) органу, уповноваженого здійснювати нарахування і виплату разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році у розмірі, передбаченому Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Оскільки разову грошову допомогу у 2020 році позивачу виплачено у розмірі, меншому ніж передбачено статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", суд приходить до висновку про порушення прав позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі.

Втім, на переконання суду, відсутні правові підстави для здійснення позивачу перерахунку спірної допомоги за 2019 рік.

Так, у вказаний період був чинним підпункт 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28.12.2014 № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", яким розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII, застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, враховуючи наведене нормативне регулювання спірних правовідносин, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження щодо встановлення протягом 2019 року розміру разової грошової допомоги до 5 травня, у тому числі учасникам бойових дій.

На реалізацію приписів вищезазначеної норми закону, Урядом прийнято постанову № 237 від 20.03.2019.

Таким чином, здійснюючи позивачу виплату спірної допомоги за період 2019 року у розмірах, передбачених вказаними постановами, відповідач діяв правомірно та не мав встановленого законом обов`язку обчислювати розмір такої допомоги з розрахунку п`яти мінімальних пенсій за віком.

Позивач зазначає, що Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 27.02.2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) дійшов висновку про неконституційність делегування повноважень Уряду визначати розмір допомоги в цілому. Тому, на думку позивача, це рішення Конституційного Суду є застосовним й до виплат, які були проведені у попередні роки, а не тільки в 2020 році. Як наслідок, позивач вважає, що відповідач діяв протиправно, а тому просить суд зобов`язати його провести перерахунок та доплатити недоотриману у 2016-2019 рр. суму допомоги.

Проте суд враховує, що згідно з ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Норма аналогічного змісту міститься у частині першій статті 91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України" (далі - Закон № 2136-VIII).

Тобто, загальним є правило про втрату чинності законів, які визнані неконституційними, саме з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Водночас винятки з такого правила можуть бути встановлені у самому рішенні Конституційного Суду України, адже згідно з ч. 1 ст. 97 Закону № 2136-VIII суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

При цьому суд звертає увагу, що додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує та не підміняє загальної обов`язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях та висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абзац 6 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).

Крім того, як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2000 у справі № 1-31/2000, рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади.

Поняття прямої дії рішень Конституційного Суду у Законі не розкрито. Водночас у абзаці 2 пункту 2 Рішення від 09.02.1999 у справі № 1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів, Конституційний Суд України зазначив, що принцип прямої дії у часі закону чи іншого нормативно-правового акту потрібно розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Вказаний принцип є гарантією стабільності суспільних відносин та забезпечення принципу юридичної визначеності, оскільки в іншому випадку усі суспільні відносини, у яких було застосовано "неконституційний закон", підлягали б "ревізії".

Таким чином, з огляду на відсутність у Рішенні Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 вказівки на інше, суд доходить висновку, що це Рішення підлягає застосовуванню виключно до тих правовідносин, які виникли з дня його ухвалення.

Відтак суд вважає, що встановлена у зазначеному рішенні неконституційність закону має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду правовідносин із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни в такий спосіб стану правової визначеності.

Отже, враховуючи те, що підпункт 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28.12.2014 № 79-VIII про доповнення розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України пунктом 26 був чинний у 2019 році на момент виплати позивачу щорічної разової допомоги до 5 травня, її розмір правомірно визначався на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 237 від 20.03.2019.

Тому позовні вимоги про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу вказаної допомоги за 2019 рік у розмірі, передбаченому статтею 12 Закону № 3551-XII, не можуть бути задоволені.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача вказує, що органи місцевого самоврядування при виконанні делегованих повноважень мають право та повноваження їх виконувати виключно в межах передбачених та виділених для цього фінансових ресурсів (бюджетних коштів). У 2020 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" проводить Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних державних адміністрацій, які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад відповідно до вимог пункту 47 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України.

Верховний Суд при розгляді вищезазначеної зразкової справи надав оцінку аналогічним доводам відповідача та прийшов до висновку, що відповідач визначений відповідальним органом, який зобов`язаний завершити процедуру проведення розрахунків шляхом нарахування і виплати одноразової грошової допомоги. Посилання на неможливість здійснення своїх зобов`язань через ненадходження коштів від головного розпорядника, не ґрунтується на вимогах закону та є безпідставними.

Беручи до уваги те, що ця справа має ознаки типової адміністративної справи, що розглядалась Верховним Судом як зразкова справа (№440/2722/20), і правові висновки у такій справі, відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, є обов`язковими для врахування судом, тому відсутні підстави не застосовувати наведений висновок Верховного Суду.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році у меншому розмірі, ніж передбачено статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, Верховний Суд вважав за необхідне визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у відповідному розмірі та зобов`язати його нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у відповідному розмірі, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.

Згідно з вимогами частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Отже, аналізуючи фактичні обставини справи, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, а також зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

Щодо процесуального питання про строки звернення позивача до суду із позовом у цій справі, то при наданні йому оцінки суд керується такими мотивами.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вже зазначалося, підстави цього позову насамперед ґрунтуються на Рішенні Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі № 1-247/2018(3393/18).

Водночас прийняття Конституційним Судом вказаного рішення стало для позивача приводом для звернення до відповідача з заявою від 08.03.2021, у якій поставлено вимогу про виконання вимог закону та проведення перерахунку і виплати спірної допомоги, виходячи з розміру п`яти мінімальних пенсій за віком. Отримавши відмову відповідача від 16.03.2021, позивач звернувся до суду з цим позовом про оскарження дій Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради і щодо нарахування та виплати позивачу щорічної грошової допомоги до 5 травня, як учаснику бойових дій, у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 (справа № 510/1286/16-а) зазначила: "Визначаючи початок перебігу строку звернення до суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. У спорах, що виникають з органами ПФУ, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФУ відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Таким чином, ураховуючи, що позивач, дізнавшись про прийняте Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020, уважав, що таке рішення стане підставою для проведення перерахунку та виплати йому оспорюваної допомоги у позасудовому порядку, і в подальшому з цією метою звернувся з заявою до відповідача, то, на думку суду, у даному випадку відсутні підстави для висновку про те, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду, в тому числі ураховуючи предмет оскарження - бездіяльності суб`єкта владних повноважень, яка має триваючий характер.

Відтак, за наведених вище обставин та з метою забезпечення права на справедливий суд, суд вважає необхідним вирішити по суті спір між сторонами в частині наявності підстав для перерахунку та виплати позивачеві спірної грошової допомоги за 2019 рік.

Крім того, за змістом статті 17-1 Закону № 3551-XII особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Отже, 30.09.2020 необхідно вважати встановленим законом кінцевим строком, до якого могла бути здійснена виплата спірної допомоги за 2020 рік і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж йому була фактично виплачена.

Відтак, на думку суду, є підстави стверджувати, що перебіг строку звернення до суду з цим позовом в частині перерахунку спірної допомоги за 2020 рік слід обчислювати саме з 30.09.2020. Аналогічну правову позицію щодо обрахунку строку звернення до суду висловлював Верховний Суд, зокрема, у постановах від 10.05.2018 в справі № 389/1042/17 та від 06.02.2018 в справі № 607/7919/17.

Таким чином, оскільки позивач звернуся до суду в березні 2021 року, при обчисленні строку звернення до суду з 30.09.2020, відсутні підстави дійти висновку щодо пропущення шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною другою статті 122 КАС України, щодо позовних вимог про перерахунок спірної грошової допомоги за 2020 рік.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд не встановив факту їх понесення позивачем, адже від сплати судового збору його звільнено в силу Закону України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року № 3674-VI.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу у цій справі, суд керується такими мотивами.

Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати на професійну правничу допомогу входять до складу судових витрат.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 року у справі № 810/3806/18.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, позивачем до суду подано наступні документи: договір № 28/8/21-а від 08.03.2021, додаток №1 до договору від 08.03.2021, квитанція до прибуткового касоваго ордера №58/8 від 08.03.2021 на суму 5000 грн., ордер на надання правничої допомоги, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно поданого до суду 29.04.2021 представником позивача детального опису робіт (наданих послуг), останній просить стягнути витрати, пов`язані з розглядом справи, в розмірі 5000 грн. Зокрема до витраченого часу включено підготовку та написання відповіді на відзив, однак, суд враховує, що вказана категорія справ є справами незначної складності та розглядається в порядку ст. 263 КАС України, яка не передбачає подання відповіді на відзив. При цьому, відповідь на відзив представником позивача до суду не подавалася.

Крім того, представник вказує на витрати пов`язані з розглядом справи, як підготовка позовної заяви з додатками до неї, а також доставка до суду для реєстрації, з урахуванням часу на дорогу та паливно-мастильних матеріалів.

Водночас, відповідно до ст. 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є:

надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного,

засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування в кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адмінвідповідальності під час розгляду справи про адмінправопорушення;

надання правової допомоги свідку в кримінальному провадженні;

представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адмінправопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача в кримінальному провадженні;

представництво інтересів фіз- і юросіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших держорганах, перед фіз- та юрособами;

представництво інтересів фіз- і юросіб, держави, органів держвлади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо іншого не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ;

надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Отже, приїзд адвоката до Вінницького окружного адміністративного суду для подання позову для реєстрації не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені в ст. 19 Закону №5076-VI. А тому витрати на здійснення вказаних видів робіт не можуть бути відшкодовані як витрати на професійну правничу допомогу.

Аналогічний висновок міститься в ухвалі Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №9901/264/19.

Водночас, представником відповідача разом з відзивом на позовну заяву подано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу. Обґрунтовуючи вказане клопотання представник зазначає, що дана справа є незначної складності, не потребує складних правових досліджень та вивчення великого обсягу фактичних даних та аналізу первинних документів, а обсяг процесуальних документів не є значним, крім того, судова практика у аналогічних спорах є сталою, тому заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000 грн. не є співмірним зі складністю справи.

Перевіривши зміст наведених документів, суд зазначає, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу за вказані послуги вартістю 5000 грн. є неспівмірними зі складністю справи, яка є типовою справою та відповідає ознакам зразкової справи № 440/2722/20-а.

Крім того, з урахуванням того, що даний позов задоволено судом частково, суд доходить висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат позивача на правничу допомогу підлягає зменшенню, а тому розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню позивачу у співмірності до наданих послуг, на переконання суду, становить 1000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви представника позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Зобов`язати Департамент соціальної політики Вінницької міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: Департамент соціальної політики Вінницької міської ради (вул. Соборна, 50, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 38782790)

Суддя Комар Павло Анатолійович