Рішення № 96696756, 02.03.2021, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/22991/20-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2021 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі Ємець Д.О.,

за участю сторін:

представника позивача / відповідача ( ОСОБА_1 ) адвоката Поліщука Р.М.,

представника відповідача / позивача (АТ "АЛЬФА-БАНК")адвоката Гуйвана І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Михайленка Сергія Анатолійовича про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно,

та за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими, що втратили право користування майном,

В С Т А Н О В И В :

02.06.2021 до Печерського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Михайленка Сергія Анатолійовича, в якому позивач, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просить суд скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 51002231 від 06.02.2020 12:47:16, приватний нотаріус Михайленко Сергій Анатолійович, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що 14.05.2007 р. між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» було укладено Договір кредиту № 42.07-07/213.

З 15 жовтня 2019 року АТ «Альфа-Банк» набуло усіх прав і обов`язків щодо погашення грошових зобов`язань чи податкового боргу АТ «Укрсоцбанк», у зв`язку з чим АТ «Укрсоцбанк» вважається юридичною особою, у якої відсутня заборгованість зі сплати податків, зборів та обов`язкових платежів».

26.05.2020 р. позивач дізнався про те, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком Сергієм Анатолійовичем було внесено запис про право власності /довірчої власності: 35362532 (дата, час державної реєстрації: 31.01.2020 09:58:57), відповідно до якого відповідач-1 набув право приватної власності на квартиру позивача. Підстава для державної реєстрації права власності, зокрема, повідомлення про звернення стягнення.

За вказаних обставин, ОСОБА_1 вважає, що її квартира яка використовується як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі шляхом реєстрації права власності за Відповідачем-1, як забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.

Таким чином, у відповідача-2 були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за відповідачем-1.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05.06.2020 відкрито провадження у справі та визначено її розглядати за правилами з позовного провадження.

06.07.2020 ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва Волкової С.Я. цивільну справу 757/24941/20-ц за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими, що втратили право користування майном та справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Михайленка Сергія Анатолійовича про визнання протиправним та скасування запису про право власності на нерухоме майно, було об`єднано в одне провадження, присвоївши справі № 757/22991/20-ц.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.02.2020 р. № 199230794, було зареєстровано право власності за АТ «Альфа-Банк», а саме на: трьохкімнатну квартиру, загальною площею 61,90 кв. м., житловою площею 43,90 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, як вказу, банк законним власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 є АТ «Альфа Банк».

Вказані обставини вказують, що оскільки відповідачі не є власниками житла, своїми діями порушують законні права АТ «Альфа Банк», вони підлягають виселенню, у зв`язку з тим, що незаконно займають та проживають в квартирі без будь-яких правових підстав, що послугувало підставою для звернення до суду та просить суд визнати громадян: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими що втратили право користування - трьохкімнатною квартирою, загальною площею 61.90 кв. м., житловою площею 43.90 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зняти з реєстраційного обліку громадян: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з трьохкімнатної квартири, загальною площею 61.90 кв. м. житловою площею 43.90 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

05.08.2020 до суду надійшов відзив АТ «Альфа-Банк» на позовну заяву ОСОБА_1

25.01.2021 до суду надійшла заява ОСОБА_1 про зміну предмету позову, яка 28.01.2021 прийнято судом.

28.01.2021 в підготовчому судовому засіданні АТ «Альфа-Банк» подано письмові пояснення на позовну заяву ОСОБА_1

28.01.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Поліщук Р.М. в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав та просив задовольнити, щодо задоволення позову банку просив відмовити вказуючи на його безпідставність.

Представник АТ «Альфа-Банк» - адвокат Гуйван І.В. позов ОСОБА_1 просив залишити без задоволення та задовольнити позов банку, враховуючи що останній набув право власності на нерухоме майно, а відтак наявні підстави для зняття з реєстрації осіб, які там проживають.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про місце і час судового розгляду повідомлені належним чином, заяв, клопотань до суду не подано.

За вказаних обставин, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність нез`явившихся осіб на підставі наявних у матеріалах справи доказах.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, за відсутності заперечень відповідача, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК Україна кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб .

Судовим розглядом встановлено, що 14.05.2007 р. між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» було укладено Договір кредиту № 42.07-07/213 соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» надав позивачу грошові кошти в сумі 196 800 доларів США з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 14.05.2032 року (включно).

Кредит надано для придбання нерухомого майна - 3 кімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

14.05.2007 р. між позивачем та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» було укладено Іпотечний договір № 42.02-11/445, зареєстрований в реєстрі № 2220, відповідно до якого нерухоме майно - 3 кімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , була передана в забезпечення виконання зобов`язань за Договором кредиту № 42.07-07/213 від 14.05.2007р.

Згідно рішення №5/2019 АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року, було прийнято рішення щодо припинення Акціонерного Товариства «УКРСОЦБАНК» шляхом приєднання до Акціонерного Товариства «АЛЬФА-БАНК», де в п.п.1.2. визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк» виникає у Акціонерного Товариства «Альфа-Банк» з 15 жовтня 2019 року.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.02.2020 р. № 199230794, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком Сергієм Анатолійовичем було зареєстровано право власності (запис про право власності /довірчої власності: 35362532 (дата, час державної реєстрації: 31.01.2020 09:58:57) за АТ «Альфа-Банк», а саме на: трьохкімнатну квартиру, загальною площею 61,90 кв. м., житловою площею 43,90 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава для державної реєстрації права власності, зокрема, Повідомлення про звернення стягнення.

Відповідно до статті 1 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону № 898-IV).

За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті 37 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону № 898-IVпередбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Приписами статті 36 Закону № 898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону № 898-IV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим, відповідно до пункту 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), який набрав чинності на момент прийняття оскаржуваного рішення, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

У цьому випадку умовами іпотечного договору від 20 травня 2008 року, зокрема підпукту 16.7.1 пункту 16.7 Договору іпотеки, передбачено, що іпотекодержатель має право, доки він залишається власником заставної, з метою задоволення своїх вимог і в порядку, передбаченому пункту 22 цього Договору, звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань за кредитним договором вони не будуть виконані.

Згідно з пунктом 22 Договору іпотеки у випадку порушення кредитного договору позичальником або цього договору іпотекодавцем іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору.

Із наведеного слідує, що згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя,шляхом позасудового врегулювання, є надсилання іпотекодавцю та боржнику (позичальнику) письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором.

7 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, підпуктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та Договору іпотеки) споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV).

Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця, з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.

Відповідно ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону № 1304-VII міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, та підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18.

Таким чином, на квартиру, як на предмет іпотеки за адресою: АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 61,90 кв. м та використовується як місце постійного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не може бути звернуте стягнення шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно, з урахуванням норм, передбачених Законом № 1304-VII, у тому числі шляхом реєстрації права власності за ПАТ «Альфа-Банк»» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 14 травня 2007 року № 42.07-07/213, укладеного в іноземній валюті.

За вказаних обставин задоволення позовних вимог ОСОБА_1 виключає задоволення позовних вимог АТ «Альфа-Банк», оскільки встановлено відсутність правових підстав для реєстрації права власності за банком та таке рішення було скасовано, що, як наслідок, вказує на те, що ОСОБА_1 являється повноправним володільцем квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка разом з ОСОБА_2 має право на володіння, користування та розпорядження власним майном, а відтак в задоволенні позовних вимог АТ «Альфа-Банк» слід відмовити.

Наряду з вказаним, в частині вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Михайленка Сергія Анатолійовича, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі Закону), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону, на кожний об`єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на нього вперше у Державному реєстрі прав відкривається новий розділ та формується реєстраційна справа, присвоюється реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна.

За приписами ч. 1 ст. 15 Закону, реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна є індивідуальний номер, який присвоюється кожному індивідуально визначеному об`єкту нерухомого майна при проведенні державної реєстрації права власності на нього вперше, не повторюється на всій території України і залишається незмінним протягом усього часу існування такого об`єкта.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону, реєстраційна справа формується у паперовій та електронній формі після відкриття розділу на об`єкт нерухомого майна у Державному реєстрі прав та внесення до нього відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав та зберігається протягом всього часу існування об`єкта. Реєстраційній справі присвоюється реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна.

Згідно з ч. 2 статті 26 Закону, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону України «Про нотаріат» право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Особи, які не брали участі у вчиненні нотаріальних дій, але вважають, що їх права і охоронювані законом інтереси порушені нотаріальною дією, вправі звернутися до суду з відповідним самостійним позовом про недійсність посвідченого акта, але не до нотаріуса, а до інших суб`єктів спірних матеріальних правовідносин, з приводу яких виник спір. Саме таке процесуальне правило визначення суб`єктного складу осіб наведене у ст. 50 Закону № 3425-ХІІ.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга статті 51 ЦПК України).

Таким чином, пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Вказана позиція підтверджується також пунктом 8 Постанови Пленуму ВСУ «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 № 2 а також позицією Верховного Суду, викладеною у рішеннях у даній категорії спорів.

Відповідно ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 дійшла висновку щодо неналежності відповідача - приватного нотаріуса у подібних спорах.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-Ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі М 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 36)).

Отже, позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, якого позивач визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).

З огляду на те, що позивач заявила позов також до неналежного співвідповідача - приватного нотаріуса, позов в цій частині підлягає відмові.

У статті 1 Протоколу №1 вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, що одночасно закріплено і в ст. 41 Конституції України.

Відповідно до ч.1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з нормами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Окрім вказаного, суд вважає за необхідне зауважити, що на виконання вимог статті 134 Цивільного процесуального кодексу України, позивачем було надано орієнтовний (попередній) розрахунок судових витрат. При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 134 Цивільного процесуального кодексу України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи, а відтак це спростовує доводи відповідача, що позивач не надав доказів, які б підтверджували б сплату послуг з надання правничої допомоги.

Так, оскільки позов задоволено частково (з 2 вимог судом задоволено 1, тобто 50%), а також приймаючи до уваги заяву про зміну предмета позову, то за правилами статті 141 ЦПК України, з урахуванням того, що позивачем заявлено судові витрати у розмірі 1681,60 грн., з АТ «Альфа-Банк»» підлягають стягнення судові витрати у розмірі 840,80 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 77-81, 141, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Михайленка Сергія Анатолійовича про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно - задовольнити частково.

Скасувати Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 51002231 від 06.02.2020 12:47:16, приватний нотаріус Михайленко Сергій Анатолійович, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ.

Стягнути з Акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 840 (вісімсот сорок гривень) гривень 80 копійок.

В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 . ІПН НОМЕР_1 .

Відповідач 1: Акціонерне товариство «АЛЬФА-БАНК», 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, код за ЄДРПОУ 23494714.

Відповідач 2: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Михайленко Сергій Анатолійович, 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 11.

У задоволенні позову Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими, що втратили право користування майном - відмовити.

Позивач: Акціонерне товариство «АЛЬФА-БАНК», 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, код за ЄДРПОУ 23494714.

Відповідач 1: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 . ІПН НОМЕР_1

Відповідач 2: ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 . ІПН НОМЕР_1 , ІПН НОМЕР_2 .

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено та підписано 02.03.2021 року.

Суддя Т.Г. Ільєва