Рішення № 96691449, 05.04.2021, Генічеський районний суд Херсонської області

Справа № 653/3999/20

Провадження № 2/653/131/21

РІШЕННЯ

іменем України

05 квітня 2021 року

Генічеський районний суд Херсонської області в складі:

головуючого судді Берлімової Ю.Г.

за участю секретаря Волвенко А.О.

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Генічеськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» про захист прав споживачів та визнання умов кредитного договору недійсними,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» про захист прав споживачів та визнання умов кредитного договору недійсними.

Позовні вимоги мотивує тим, що 02 грудня 2020 року він отримав претензію від ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» з вимогою сплатити 46440 гривень заборгованості за кредитним договором, право вимоги за яким належить ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» на підставі відступлення вимог за кредитним договором № 1195606, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» 06 грудня 2019 року.

Вказує, що з умовами та правилами надання фінансових послуг був ознайомлений в електронному кабінеті споживача, але усі умови кредитного договору (фінансової частини) йому були невідомі, про них він дізнався лише отримавши відповідь на запит до ТОВ «Мілоан».

Наголошує, що ним була підписана лише заява-анкета позичальника, де зазначена тільки сума кредиту та процентна ставка. При цьому відповідач надіслав позивачу анкету-заяву, що нібито позивач ознайомився та приєднався до правил надання фінансових послуг, розміщених на сайті miloan.ua, що не визнається позивачем.

Посилається на те, що він як пересічний громадянин не мав можливість ефективно бути проінформований про умови кредитування, тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» були дотримані вимоги щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, по які вважав узгодженими відповідач.

Також вказує, що на договірні відносини, що виникли між ТОВ «Мілоан» та позивачем-споживачем банківських послуг додатково поширюються вимоги законів, якими споживачів звільнено від штрафних санкцій та заборонено підвищувати процентну ставку за споживчими кредитами, а також звільнено від штрафних санкцій на період карантину.

За таких обставин, вважає, що пред`явлені до сплати штрафні санкції в розмірі 34440 грн. стягненню не підлягають.

У зв`язку із вищевикладеним, просить суд визнати протиправними та такими, що не підлягають стягненню нараховані відповідачем: відсотки за користування кредитом, комісії за користування кредитом, нарахування пені.

Відповідач ТОВ «Мілоан» надав відзив на позовну заяву, в якій заперечував проти позовних вимог, посилаючись на те, що відносини між сторонами вийшли з фінансових зобов`язань, та позивач є споживачем саме фінансового кредиту. Крім того, між сторонами був укладений електронний договір, здійснений в рамках законодавства. Більш того, навіть сама анкета-заява містить інформацію й щодо суми кредиту, строку, суму до повернення, складові частини сукупної вартості за умови належного виконання умов договору, комісію, проценти, реквізити, й інше. За таких обставин, позивач був ознайомлений зі всіма умовами та наслідками невиконання договору. Вважає, що подача такого позову має штучний характер. Також наголосив, що відступлення права вимоги за кредитним договором здійснено належним чином та ТОВ «Мілоан» відступив право вимоги до ТОФ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» про що позивач був належним чином проінформований. Вказує, що підстав для визнання договору недійсним немає, тому просить в позові відмовити.

Відповідач ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» надав відзив на позовну заяву, в якій заперечував проти позовних вимог, посилаючись на те, що договір між позивачем та ТОВ «Мілоан» укладений належним чином та ОСОБА_1 всупереч умов кредитного договору свої зобов`язання не виконав, кредитні кошти не повернув. Вказує, що вимога про стягнення з позичальника крім суми боргу заборгованості по процентам, комісії та пені є правомірною, оскільки це передбачено умовами договору, який укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем й вважається таким, що укладений в письмовій формі. Також наголосив, що всі нарахування були здійсненні первинним кредитором на момент передачі права відступлення вимоги 27 березня 2020 року. До того підкреслив, що позивач був належним чином проінформований про наявну заборгованість, та йому надавався строк для її погашення. Просить в позові відмовити.

Позивач, в свою чергу, надав відповідь на відзив, в якій наголосив, що вказанні відповідачами заперечення не спростовують його позицію про недійсність умов договору, які стосуються нарахування відсотків за користування кредитом, комісії та пені, оскільки анкета-заява такі умови не містила. При цьому посилаючись на ст. 215 ЦК України вказує на недійсність правочину, а також посилаючись на ЗУ «Про захист прав споживачів» посилається на те, що умови договору повинні бути справедливими, що не було дотримано.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, наголосивши на тому, що умови договору є несправедливими, він не був з ними належним чином ознайомленим, тому не погоджується з інформацією, викладеною в направленій до нього претензії про погашення боргу та із сумою заборгованості за виконавчим написом, вчиненим нотаріусом, оскільки до суми боргу за кредитним договором включені штрафні санкції у вигляді відсотків, комісії та пені. Вважає, що відсутність його підпису на умовах договору та не ознайомлення із ним є підставою для визнання штрафних санкцій такими, що не підлягають стягненню.

В судовому засіданні представник відповідача ТОВ «Мілоан» був відсутнім. Надав заяву, в якій просив розгляд справи проводити за його відсутністю й відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» був відсутнім. Надав заяву, в якій просив розгляд справи проводити за його відсутністю й відмовити в задоволенні позову.

Суд, вислухавши позивача, дослідивши письмові докази по справі, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.

Судом встановлено, що 06 грудня 2019 року між ТОВ «Мілоан» (позикодавцем) та ОСОБА_1 (позичальником) укладено договір про надання фінансового кредиту № 1195606 у формі електронного документу з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, на підставі якого позивачем був отриманий кредит, шляхом перерахування на банківську картку позичальника.

Для укладення вказаного договору позивач подав відповідну заявку на кредит на сайті відповідача ТОВ «Мілоан», в якій вказав свої персональні дані, зокрема прізвище, ім`я, по-батькові, номер телефону, адресу електронної пошти, паспортні дані ідентифікаційний номер, номер банківської картки для перерахування коштів, що підтверджується відповідною роздруківкою з сайту.

За даним договором позивачу було перераховано 12000 грн., що сторонами не оспорюється.

В подальшому, позивач отримав претензію від ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», в якій йому повідомлено про те, що ТОВ «Мілоан» здійснив відступлення права вимоги за кредитним договором № 1195606 та що новим кредитором у зобов`язанні є ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» й вказано про те, що розмір заборгованості за кредитом становить 46440 гривень, що складається з: 12000 грн. – суми заборгованості по кредиту, 27000 грн. –по несплаченим відсоткам за користування кредитом, 1440 грн. – по несплаченій комісії, 6000 грн. – по пені.

Позивач не здійснив оплату заборгованості та в результаті за зверненням кредитора – приватним нотаріусом було вчинено виконавчий напис про стягнення заборгованості, відкрито виконавче провадження.

Так, судом встановлено, що договір між сторонами був укладений в електронній формі.

Слід зазначити, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі (ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію»).

Відповідно до ч. 1 ст. 5, ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Також, відповідно до ч.1, 2 ст. 6 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З урахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Нормою статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Частиною 8 даної статті встановлено, що у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті, зокрема заповненням формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Також, приписами ст. 12 цього закону, передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет договору, умови, визначені законом як істотні, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди). Різновидом договору є кредитний договір, який укладається в письмові формі (ст. ст.1054, 1055 ЦК України).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

В даному випадку, позивачем ОСОБА_1 було заповнено заявку в електронному вигляді на отримання кредиту на сайті відповідача ТОВ «Мілоан», що не заперечується позивачем.

Разом з тим, ним фактично заперечується факт ознайомлення з умовами індивідуальної частини кредитного договору, про що свідчить відсутність його підпису на ньому, що на його думку, є підставою для визнання нарахованих йому штрафних санкцій за невиконання договору такими, що не підлягають стягненню.

Суд не може погодитись з вказаною позицією та наголошує на тому, що зі змісту кредитного договору вбачається, що кредит був наданий позичальнику (позивачу) виключно за допомогою веб-сайту кредитодавця, за умови ідентифікації позичальника та використання електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором.

Правила надання грошових коштів у кредит перебувають в загальному доступі, будучи опублікованими на сайті.

Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Так, відповідно до п. 6.1, 6.2 кредитного договору, цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений на веб-сайті товариства miloan.ua. Розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицію товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладання цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається товариством електронним повідомленням (sms) на мобільний телефонний номер позичальника або передається іншим чином засобами зв`язку вказаними позичальником під час реєстрації особистого кабінету, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту) в особистому кабінеті на сайті товариства. Після укладення цей договір розміщується в особистому кабінеті позичальника.

Згідно з п. 6.3 кредитного договору, приймаючи пропозицію товариства про укладання цього кредитного договору, позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами (у т.ч. Правилами та Графіком розрахунків) та підтверджує, зокрема, що: він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов`язується неухильно дотримуватись умов кредитного договору та Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що розміщені на веб-сайті Товариства та є невід`ємною частиною цього договору.

Враховуючи вказане та те, що позивач ініціював укладення такого договору, оформивши заявку на сайті товариства, підписавши договір з використанням аналогового підпису, суд приходить до висновку, що між сторонами склались договірні правовідносини.

Про цей факт свідчить й хронологія дій щодо укладення кредитного договору, а саме те, що після заповнення позивачем заяви, 06 грудня 2019 року о 08:43 годині відбулась верифікація за телефоном, та о 09:24 годині в особистому кабінеті позивача розміщені умови договору, що були прийняті позивачем о 09:25 годині.

Так, ОСОБА_1 здійснив акцепт пропозиції ТОВ «Мілоан» та в цей же день кредитні кошти були перераховані на картку позичальника.

Позивач не заперечує, що отримав від ТОВ «Мілоан» грошові кошти в сумі 12000 грн., проте вказує, що не укладав договір з останнім, проте такі доводи суд вважає неспроможними, оскільки отримання грошових коштів здійснюється після дотримання перелічених дій.

Отже, дії ТОВ «МІЛОАН» під час вчинення даного електронного правочину, відповідають Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Посилання позивача на неналежну форму оспорюваного правочину, через відсутність його підпису на договорі спростовується з огляду на приписи ст. 12 наведеного Закону «Про електронну комерцію» в якому визначено поняття «підпис у сфері електронної комерції»; та за змістом якого якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Так, позивач фактично оформив даний договір відповідно до визначеної правилами процедури, прийняв пропозицію щодо його укладення, здійснив його підписання з застосуванням одноразового ідентифікатора та отримав кошти в кредит.

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до вимог ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зі змісту оспорюваного кредитного договору вбачається, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, розмір процентів, умови кредитування. Позичальник погодився на укладення договору, про що свідчить його заявка до Товариства з та підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

В позовній заяві позивач посилається також на те, що він не міг бути проінформований про умови кредитування за конкретним кредитним договором, оскільки умови є значним за обсягом документом та потребують як значного часу для ознайомлення так і фахової підготовки.

Суд вважає таке посилання незмістовним, оскільки позивач фактично прийняв публічну пропозицію оферту, розміщену на офіційному сайті відповідача, на якій залишив заявку на отримання коштів, отже така інформація є відкритою та доступною для невизначеного кола осіб. До того, він прийняв та погодився з умовами індивідуальної частини договору, в якій зазначена вся повна інформація щодо умов укладення кредитного договору.

Так, відповідно до п. 5.5 Правил, індивідуальна частина кредитного договору розміщується в особистому кабінеті позичальника, про що повідомляється позичальника за допомогою фінансового номеру телефону з направленням одноразового ідентифікатора для підписання кредитного договору, то ж відповідно погодження з індивідуальними умовами договору здійснюється шляхом введення одноразового коду, введення якого прирівнюється до акцепту.

Як зазначалось вище, прийняття пропозиції, та відповідно погодження з запропонованими індивідуальними умовами договору було здійснено позивачем за 1 хвилину, не зважаючи на те, що відповідь на пропозицію повинна бути надана протягом 24 годин.

Тобто у позивача була можливість детально ознайомитися з умовами договору, у тому числі з пунктами 1.5.1, 1.5.2, 1.6, 1,7 договору, які визначають комісію за надання кредиту, проценти за користування кредитом й порядок їх нарахування; пунктом 4.1 договору щодо нарахування пені за невиконання договору.

Більш того, й сама сума кредитування визначена також умовами кредитного договору, ознайомлення з яким заперечує позивач.

За таких обставин суд вважає твердження позивача про те, що відповідач приховував інформацію про нарахування відсотків, комісії за користування кредитом та пені хибним та таким, що не відповідає дійсності, як й не знайшло свого підтвердження посилання позивача на те, що він не підписував кредитний договір.

Обставин, які б свідчили про невідповідність умов договору вимогам законодавства або про несправедливість його умов не встановлені, так як доводи позивача в цій частині ґрунтуються виключно на його поясненнях і спростовуються змістом самого договору, отже відсутні підстави вважати такий договір недійсним з підстав, передбачених ст. ст. 203, 215 ЦК України.

При цьому слід наголосити, що суд не приймає до уваги посилання позивача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин правового висновку Великої Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17, оскільки висновки Верховного Суду не стосувались електронного правочину, а отже, не стосуються правовідносин, що виникли між сторонами.

Також суд не може прийняти до уваги посилання позивача на зміст ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням короновірусної хвороби» від 24 червня 2020 року, а також на ЗУ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню короновірусної хвороби» від 13 травня 2020 року, якими звільнено від штрафних санкцій до закінчення карантину.

Так, суд розглядає вказаний спір з позиції позивача, що вказував на підстави недійсності правочину, а вказівки на дані норми законів вказують на його непогодження із порядком нарахування заборгованості.

Більш того, з наданих доказів, розрахунків заборгованості вбачається, що заборгованість нарахована та визначена до набрання законної сили законів, на які посилається позивач.

При цьому, як вже наголошував суд при розгляді заяви позивача про забезпечення позову, оспорювання суми, що підлягає до стягнення й самого виконавчого документа, яким являється виконавчий напис нотаріуса може бути здійснений в рамках розгляду справи про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, а в даному випадку позивач взагалі заперечував наявність та дійсність кредитного договору.

Суд також вважає за необхідне наголосити на тому, що суд, здійснюючи розгляд справи керувався вимогами ст. 213 Цивільного процесуального Кодексу України (ЦПК України), згідно до якої рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Так, відповідно до ст. ст. 215 - 235 ЦК України, особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту.

Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

При цьому, способи захисту прав та інтересів не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж тим, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність або відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення, захисту в обраний спосіб.

Тобто суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суд виходить із його ефективності (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Так, позивач, звертаючись до суду фактично заявив позовні вимоги щодо визнання штрафних санкцій такими, що не підлягають стягненню.

При цьому, в якості обґрунтувань позову посилався саме на невизнання факту укладення договору та визнання його недійсним, вимоги щодо чого фактично заявлені не були.

Разом з тим, суд вважає, що належним способом захисту в спірних правовідносинах є саме визнання правочину недійсним, а не визнання штрафних санкцій такими, що не підлягають стягненню, оскільки недійсний правочин по своїй суті не створює юридичних наслідків.

За результатами розгляду спору щодо визнання правочину недійсним судом вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Так, враховуючи, що позивач фактично наголошував на недійсності правочину, судом при здійсненні судового розгляду була оцінена поведінка сторін при укладенні договору на предмет правомірності та як зазначено судом вище, позиція позивача не знайшла свого підтвердження, а підстави для визнання правочину недійсним відсутні, як й підстави для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 526, 530, 611, 625, 629, 1048, 1050, 1052, 1054 ЦК України, ст.ст.10-13, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» про захист прав споживачів та визнання умов кредитного договору недійсними – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Херсонського апеляційного суду через Генічеський районний суд Херсонської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду виготовлений 15 квітня 2021 року.

Суддя Генічеського районного суду Ю. Г. Берлімова