Рішення № 96675916, 29.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2021 року м. Київ № 640/17548/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Клименчук Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - політичної партії «Слуга Народу», про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів на відшкодування матеріальної та моральної шкоди,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач, Мін`юст), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (т. 2 а.с. 186-190), просить суд про:

визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиконання положень частини 1 статті 24 Закону України № 2365-ІІІ «Про політичні партії в Україні» та частини 8315 статті 4 Положення про Міністерство юстиції України, яка полягає у нездійсненні подання до суду щодо анулювання свідоцтва про реєстрацію політичної партії «Слуга Народу» № 377-п.п.;

зобов`язання відповідача вчинити дії, які полягають у здійсненні подання до суду щодо анулювання свідоцтва про реєстрацію політичної партії «Слуга Народу» № 377-п.п.;

стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди (упущеної вигоди) у сумі 439 990,70 грн.;

стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у сумі 439 990,70 грн.;

стягнення з Мін`юсту на користь позивача матеріальної шкоди (упущеної вигоди) у сумі 528 387,84 грн.;

стягнення з Мін`юсту на користь позивача моральної шкоди у сумі 939 990,70 грн.

встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2020 прийнято позовну заяву, відкрито провадження в даній адміністративній справі, а також залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - політичну партію «Слуга Народу» (далі - третя особа, ПП «Слуга Народу»).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПП «Слуга Народу» протягом шести місяців з дня реєстрації не забезпечила утворення та реєстрацію в порядку, встановленому Законом України «Про політичні партії в Україні», своїх обласних організацій та, відповідно, незаконно прийняла участь у чергових виборах Президента України 31.03.2019 та позачергових виборах народних депутатів України 21.07.2019.

При цьому, позивач переконаний, що голосуванням монобільшість, яка складається з народних депутатів, обраних від ПП «Слуга Народу», обрала Кабінет Міністрів України, який прийняв протиправні постанову від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та розпорядженням від 25.03.2020 № 338-р «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації» про запровадження карантину, що обмежило можливість позивача потрапити до Великої Британії з метою працевлаштуватись у сфері сільського господарства цієї країни.

Отже, позивач вважає, що йому нанесено матеріальну та моральну шкоду у вказаних розмірах, а також він упустив можливість через карантин заробити відповідні кошти, які ідентифікує як упущену вигоду.

У поясненнях представник третьої особи зазначає, що ПП «Слуга Народу» забезпечила протягом шести місяців з дня її державної реєстрації утворення та реєстрацію в порядку, встановленому частиною 7 статті 11 Закону України «Про політичні партії», своїх обласних організацій (структурних утворень) у більшості областей України, містах Києві, Севастополі та в Автономній Республіці Крим.

Також представник ПП «Слуга Народу» вважає, що ані Мін`юст, ані ПП «Слуга Народу» не мають ніякого юридичного та фактичного відношення до актів Кабінету Міністрів України, які начебто слугують підставою для нарахування позивачем матеріальної та моральної шкоди. Отже, представник третьої особи просив відмовити у задоволенні позову.

У відзиві на позовну заяву (т. 3 а.с. 68-78) представник відповідача стверджує про відсутність підстав для звернення з позовом до суду про анулювання свідоцтва про реєстрацію ПП «Слуга Народу», а також про відсутність порушеного права позивача.

Таким чином, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У відповіді на відзив (т. 3 а.с. 160-163) позивач посилається на неподання відзиву, оскільки у представника відповідача відсутні повноваження адвоката чи прокурора, з огляду на що просить проводити подальший розгляд справи без врахування відзиву відповідача.

Заперечення на відповідь на відзив відповідача (т. 4 а.с. 1-3) обґрунтовані наявністю відповідного запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про те, що представник є підписантом Мін`юсту та діє виключно в судах України без окремого доручення керівника з правом посвідчення копій документів щодо повноважень; без права: відмови, зміни, відкликання, визнання позову, відмови від апеляційних, касаційних скарг, укладання мирової угоди.

Отже, такий запис є належним і достовірним підтвердженням того, що Бурла Віталій Едуардович уповноважений на вчинення будь-яких процесуальних дій від імені відповідача в судах України у розумінні статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.03.2016 Мін`юстом складено правовий висновок щодо відповідності законодавству України установчих документів, поданих на реєстрацію політичної партії «Партія рішучих змін» (т. 1 а.с. 48-49), згідно з яким політична партія може бути зареєстрована. Одночасно у висновку зазначено, що відповідно до частини 6 статті 11 Закону України «Про політичні партії в Україні» протягом шести місяців з дня реєстрації партія забезпечує утворення та реєстрацію в порядку, встановленому цим Законом, своїх обласних організацій у більшості областей України, містах Києві, Севастополі та в Автономній Республіці Крим. У разі невиконання політичною партією вказаних вимог, виявлення протягом трьох років з дня реєстрації політичної партії недостовірних відомостей у поданих на реєстрацію документах, невисування політичною партією своїх кандидатів по виборах Президента України та виборах народних депутатів України протягом десяти років орган, який зареєстрував політичну партію, має звернутися до Верховного Суду України з поданням про анулювання реєстраційного свідоцтва на підставі статті 24 Закону України «Про політичні партії в Україні».

31.03.2016 відповідачем, відповідно до статті Закону України «Про політичні партії в Україні», на підставі установчого з`їзду політичної партії «Партія рішучих змін» від 01.02.2015 про створення політичної партії «Партія рішучих змін», затвердження її статуту та програми, обрання керівних та контролюючих органів (протокол № 1), рішень позачергового з`їзду політичної партії «Партія рішучих змін» від 30.12.2015 про внесення змін до статуту та програми партії (протокол № 2), прийнято наказ № 929/5 (т. 1 а.с. 50) зареєструвати політичну партію «Партія рішучих змін», найменування якої в подальшому змінено на ПП «Слуга Народу» (свідоцтво про реєстрацію № 377-п.п.).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання положень частини 1 статті 24 Закону України № 2365-ІІІ «Про політичні партії в Україні» та частини 8315 статті 4 Положення про Міністерство юстиції України, яка полягає у нездійсненні подання до суду щодо анулювання свідоцтва про реєстрацію політичної партії «Слуга Народу» № 377-п.п., а також такою, що порушує його права, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Так, згідно з статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено право на звернення до суду і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини 3 статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1, 2 статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 826/4406/16, від 26.06.2018 у справі № 802/1064/17-а, від 03.07.2018 у справі № 826/16634/16, від 12.09.2019 у справі № 826/18573/14 (адміністративні провадження № К/9901/8152/18, № К/9901/8155/18), від 31.10.2019 у справі № 826/4802/17 (адміністративне провадження № К/9901/17913/18), від 07.11.2019 у справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18).

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Однак, порушення вимог Закону діями/бездіяльністю суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями/бездіяльністю.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 802/2678/15-а (провадження № К/9901/1141/18), 03.08.2018 у справі № 808/967/17 (адміністративне провадження № К/9901/992/17), від 28.02.2019 у справі № 683/182/17 (провадження № К/9901/21182/18), від 24.04.2019 у справі № 803/1184/17 (адміністративне провадження № К/9901/29206/18, № К/9901/26536/18).

Отже, право позивача на звернення до адміністративного суду з позовом виникає лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Інакше кажучи, наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні положення норм законодавства впливають на його правове становище.

Слід також відмітити, що звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Так, аналіз матеріалів справи свідчить про те, що позивач не надав суду жодних належних в розумінні статті 72 КАС України доказів на підтвердження того, що бездіяльністю відповідача порушені його права, свободи та інтереси в сфері публічно-правових відносин.

Натомість, як слідує зі змісту позовної заяви та пояснень позивача, спір між позивачем та Мін`юстом виник внаслідок (1) незгоди позивача з результатами виборів Президента України та до Верховної Ради України, (2) запровадження Кабінетом Міністрів України карантинних заходів, які на думку позивача є безпідставними та протиправними, що зрештою і призвело, за переконанням позивача, до матеріальної (упущеної вигоди) та моральної шкоди у заявлених позивачем розмірах.

І саме з цими обставинами позивач пов`язує обмеження можливості потрапити до Великої Британії з метою працевлаштуватись у сфері сільського господарства цієї країни.

Отже, зміст суб`єктивного права, про порушення якого стверджується в позовній заяві, міркування, висловлені на його підтвердження, дійсний характер (природа) бездіяльності, яка позивачем кваліфікується як порушення його прав, у тому числі нанесення йому майнової та моральної шкоди, розуміння того, що незгода з результатами президентських та парламентських виборів, державною політикою Кабінету Міністрів України не може мати на меті звернення до суду з позовом саме до Мін`юсту, у тому числі для відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах, дає підстави вважати, що захист заявленого позивачем права знаходиться поза межами правовідносин, які виникли у зв`язку з вказаними обставинами.

За таких умов, суд прийшов до висновку, що відповідач у рамках публічно-правових відносин з позивачем не порушував його права під час проведення виборів Президента України та до Верховної Ради України, а також запровадження Кабінетом Міністрів України карантинних заходів.

В цьому контексті також варто зазначити, що чинним законодавством України передбачено відповідні процедури захисту прав відповідних суб`єктів, в тому числі фізичних осіб, в тих правовідносинах, у яких виникають спірні питання.

Зокрема, захист порушених прав позивача можливий шляхом звернення до суду з відповідним позовом до Кабінету Міністрів України, яким неправомірно, на думку позивача, запроваджено ті чи інші карантинні заходи.

Враховуючи викладене у сукупності, суд не вбачає належних правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиконання положень частини 1 статті 24 Закону України № 2365-ІІІ «Про політичні партії в Україні» та частини 8315 статті 4 Положення про Міністерство юстиції України, яка полягає у нездійсненні подання до суду щодо анулювання свідоцтва про реєстрацію політичної партії «Слуга Народу» № 377-п.п., зобов`язання відповідача вчинити дії, які полягають у здійсненні подання до суду щодо анулювання свідоцтва про реєстрацію політичної партії «Слуга Народу» № 377-п.п. та, як наслідок, стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної (упущеної вигоди) та моральної шкоди.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Що стосується клопотання позивача про колегіальний розгляд справи (т. 4 а.с. 41-42), то воно задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до вимог частини 2 статті 33 КАС України дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження та не належить до категорії і складності справ, які мають бути розглянуті колегіально.

Керуючись статтями 2, 6, 72-77, 241-246, 255, 264 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - політичної партії «Слуга Народу», про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, стягнення коштів на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Н.М. Клименчук