Рішення № 96675696, 20.04.2021, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2021 року Чернігів Справа № 620/124/21

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Зайця О.В.,

за участі секретаря Гариги Л.О.;

позивача ОСОБА_1 ;

представника позивача Ананенко І.В.;

представника відповідача Лотоцького А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини А4583, Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просить:

-визнати протиправними дії Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, військової частини А 4583 та зобов`язати вчинити певні дії;

- зобов`язати Чернігівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку з 09.02.2017 (дня виключення зі списків особового складу Борзнянського РВК) до 30.11.2020 (дня фактичного розрахунку);

- зобов`язати військову частину А 4583 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку з 28.04.2019 (дня виключення зі списків особового складу військової частини А 4583) до 30.09.2020 (дня фактичного розрахунку).

В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що 27.04.2019 його було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, а остаточні розрахунки при звільненні були проведені з ним лише 30.09.2020 військовою частиною А 4583 та 30.11.2020 Чернігівським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. Таким чином, позивач вважає, що дії відповідачів є протиправними та згідно статті 117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Ухвалою судді від 13.01.2021 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами. Учасникам справи встановлено строк для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень.

Відповідачі у встановлений ухвалою судді строк, подали до суду відзиви на позов. Чернігівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (далі Чернігівський ОТЦК та СП) у відзиві просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Вказує на те, що твердження позивача щодо несвоєчасного повного розрахунку заробітної плати при звільненні та доплачену 20.02.2020 позивачу суми не підлягає задоволенню, оскільки кошти виплачені на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду та не є основою грошового забезпечення військовослужбовців, на підставі якої відбулась затримка розрахунку при звільнені, тим паче всі інші належні до виплати при звільненні кошти відповідачем виплачені своєчасно. Також зазначає, що позивач проходив службу у Збройних Силах України, тож враховуючи його статус військовослужбовця, а не працівника Збройних Сил України - цивільної особи, з яким укладається трудовий договір, положення КЗпП України поширенню на спірні правовідносини не підлягають.

Військова частина А 4583 у відзиві на позов вказує на те, що сума коштів, яка виплачена позивачу стосується виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.06.2019 у справі № 620/1211/20 та оскільки, при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню вимоги Кодексу законів про працю України, а саме відповідно до статті 117 КЗпП України він має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки виплати індексації грошового забезпечення.

Ухвалою судді від 11.03.2021 продовжено строк підготовчого провадження по справі на тридцять днів, призначено підготовче засідання на 25 березня 2021 року о 10:00 год. та витребувано у Військової частини А 4583 та Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку про одноденне грошове забезпечення та довідку про розмір місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 за два календарних місяця, що передували його звільненню.

У підготовче засідання, призначене на 25.03.2021 довідка про доходи від 23.03.2021 № 487 була надана позивачем.

У судове засідання, призначене на 20.04.2021 сторонами надано довідку про нараховане місячне грошове забезпечення за період з 01 грудня 2016 року по 31 січня 2017 року від 08.04.2021 № 5/2293ф та витяг з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі, представник відповідача Чернігівського ОТЦК та СП заперечував щодо позову та просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Згідно копії витягу з наказу військового комісара Борзнянського РВК (по стройовій частині) від 09.02.2017 № 28 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а. с. 9).

Згідно копії витягу з наказу командувача військ оперативного командування «Північ» (по особовому складу) від 23.04.2019 № 89 ОСОБА_1 був звільненій з військової служби у запас, та наказом командира військової частини А 4583 (по стройовій частині) від 27.04.2019 № 111 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а. с. 10).

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2020 частково скасовано рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.06.2020 у справі № 620/1211/20. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А4583 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 10.02.2017 по 28.02.2018; зобов`язано Військову частину А4583 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 10.02.2017 по 28.02.2018; зобов`язано Чернігівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 09.02.2017.

На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду у справі № 620/1211/20, Військова частина А 4583 (через Військову частину А 1624) 30.09.2020 виплатила ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення, що підтверджується випискою по рахунку АТ КБ «ПриватБанк» від 06.01.2021 № V1E8BA9H7OM6EII8 у розмірі 878,53 грн, Чернігівський ОТЦК та СП 30.11.2020 виплатив ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення , що підтверджується випискою по рахунку АТ КБ «ПриватБанк» від 06.01.2021 № FKF0D18KAF67010S у розмірі 9295,92 грн та (а. с. 11,12).

Військова частина А 4583 та Чернігівський ОТЦК та СП перерахували позивачу кошти у сумі 878,53 грн та 9295,92 грн, які ОСОБА_1 отримав 30.09.2020 та 30.11.2020, що не заперечується відповідачами.

Вважаючи, дії відповідачів щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Дата, розмір та виплата вищевказаних сум, на виконання рішення суду, не оскаржується у даній справі, не заперечується сторонами.

Спірними питаннями у справі є обґрунтованість заявлених вимог позивача щодо визнання протиправними дій Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки та військової частини А 4583 щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку та стягнення з відповідачів середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку на підставі положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Трудові відносини, які складаються під час проходження військової служби, мають специфічну правову природу, а тому потребують детального регулювання спеціальним законодавством, яке визначатиме, зокрема, норми оплати праці, соціальні гарантії, тощо.

Разом з тим, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» або іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, у тому числі і не встановлено відповідальність роботодавця за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

В силу частин другої та третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).

Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення роботодавцем, строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.

Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що принцип рівності прав і можливостей та заборона дискримінації у сфері праці закріплені у частині 1 статті 21 та у статті 24 Конституції України, статті 21 та 22 Кодексу законів про працю України.

Дискримінацію можна визначити, перш за все, як порушення принципу рівності.

Статтею 23 Загальної Декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948, встановлено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, виданої 01.07.1949 Міжнародною організацією праці та ратифікованої Президіумом Верховної Ради СРСР 31.01.1961, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 цієї Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15) за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Отже, у даному випадку, враховуючи те, що спеціальним законодавством не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, зокрема, норм статей 116 та 117, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби військовослужбовців.

Аналогічна правова позиція висловлена і Верховним Судом у постановах: від 07.02.2018 у справі № 806/535/16 (провадження № К/9901/1799/18), від 08.02.2018 у справі № 805/977/16-а (провадження № К/9901/8708/18) та від 04.04.2018 у справі № 805/5111/15-а (провадження № К/9901/6929/18), висновки якого, в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Так, згідно з частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Аналізуючи вищезгадані норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 (справа №21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, тощо).

У свою чергу, виходячи із загальних засад права, під «виною» слід розуміти психічне ставлення особи до своїх протиправних дій або до бездіяльності та їхніх наслідків у формі умислу чи необережності.

Вина є одним з елементів суб`єктивної сторони будь-якого правопорушення, а тому відповідальність, за загальним правилом, можлива лише при винному вчиненні будь-якого діяння або бездіяльності.

Як слідує з матеріалів справи, 27.04.2019 позивача виключено із всіх видів забезпечення, а виплата індексації грошового забезпечення, на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 620/1211/20, перерахована на картковий рахунок позивача лише 30.09.2020 та 30.11.2020, тобто фактична виплата індексації грошового забезпечення здійснена із затримкою.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У той же час, згідно з частиною 2 статті 77 цього Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачами, як суб`єктами владних повноважень, у даній справі не доведено суду правомірність своєї бездіяльності щодо не проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні.

Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з частиною першої статті 27 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (із змінами і доповненнями) порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом «л» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі також - Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться, виходячи із середньої заробітної плати.

Абзацом 3 пункту 2 вказаного Порядку № 100 визначено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (п. 5 Порядку № 100).

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Враховуючи, що 09.02.2017 та 27.04.2019 були останніми днями військової служби позивача у Військовій частині А 4583 та Борзнянському РВК Чернігівської області, відповідно необхідно було здійснити розрахунок з ОСОБА_1 , але відповідачами, на виконання вищезазначеного судового рішення, остаточні розрахунки були проведені лише 30.09.2020 та 30.11.2020. Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання дій відповідачів протиправними щодо не невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13ц.

Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

Згідно з довідкою військової частини А4583 одноденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням становить 625,56 грн, а середній заробіток за час затримки розрахунку з 28.04.2019 по 29.09.2020 складає 344 058 грн (625,56 грн Ч 550 днів).

Відповідно до довідки Чернігівського ОТЦК та СП одноденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням становить 356 грн, а середній заробіток за час затримки розрахунку з 10.02.2017 по 29.11.2020 складає 494 128 грн (356 грн Ч 1388 днів).

При цьому суд зауважує, що суми заборгованості, виплачені із затримкою становлять 878,53 грн та 9295,92 грн відповідно, що є значно меншими порівняно із сумами, розрахованими щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності та з огляду на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 26.06.2019, у справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020, у справі № 821/1083/17, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України та з урахуванням таких критеріїв, як наявність спору між позивачем та відповідачами з приводу стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог. А саме: стягнення з військової частини А 4583 середнього заробітку за час затримки розрахунку з 28.04.2019 (дня виключення зі списків особового складу військової частини А 4583) до 29.09.2020 (дня фактичного розрахунку) у сумі 878,53 грн та стягнення з Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки середнього заробітку за час затримки розрахунку з 10.02.2017 (дня виключення зі списків особового складу Борзнянського РВК) до 29.11.2020 (дня фактичного розрахунку) у сумі 9295,92 грн.

Згідно із частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 слід задовольнити частково.

Оскільки, позивач відповідно до Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, як учасник бойових дій, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 77, 139, 241-243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини А4583, Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини А 4583 щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Визнати протиправними дії Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Стягнути з військової частини А 4583 середній заробіток за час затримки розрахунку з 28.04.2019 (дня виключення зі списків особового складу військової частини А 4583) до 29.09.2020 (дня фактичного розрахунку) у сумі 878,53 грн.

Стягнути з Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки середній заробіток за час затримки розрахунку з 10.02.2017 (дня виключення зі списків особового складу Борзнянського РВК) до 29.11.2020 (дня фактичного розрахунку) у сумі 9295,92 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Військова частина А 4583 (вул. Шевченка, 57, м. Чернігів, 14030, код ЄДРПОУ 26616313).

Відповідач: Чернігівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (вул. Гетьмана Полуботка, буд. 68, м. Чернігів, 14013, код ЄДРПОУ 08536958).

Повне рішення суду складено 29.04.2021.

Суддя О.В. Заяць