Рішення № 96675602, 29.04.2021, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/758/21-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання дії протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області в зарахуванні до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, періоду роботи ОСОБА_1 в кооперативі “Нива” та “Освіта” з 15.10.1989 р. по 01.10.1996 р.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, періоду роботи ОСОБА_1 в кооперативі “Нива” та “Освіта” з 15.10.1989 р. по 01.10.1996 р., призначити йому та виплатити пенсію за вислугу років з часу звернення за її призначенням.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вирішив скористатись належним йому правом на призначення пенсії за віком, однак відповідач відмовив йому в призначенні пенсії, мотивуючи це відсутністю необхідного стажу для її призначення. Зокрема, відповідачем до стажу не зараховано період роботи в кооперативах “Нива” та “Освіта” з 15.10.1989 р. по 01.10.1996 р.

Позивач вважає таку відмову необґрунтованою, оскільки відповідачем безпідставно не враховано період роботи в кооперативах “Нива” та “Освіта” з 15.10.1989 р. по 01.10.1996 р., які занесені до трудової книжки.

Відповідач подав до суду відзив на позов, у якому зазначив, що на час звернення позивача до Головного управління його загальний страховий стаж, відповідно до поданих документів, становив 22 роки 1 місяць 24 дні.

До стажу не зараховано період роботи позивача в кооперативі “Нива” з 15.10.1989 р. по 01.07.1990, оскільки відсутні посада та підпис посадової особи, яка внесла запис про трудовий період роботи до трудової книжки та в кооперативі “Освіта” з 01.10.1996 по 01.10.1996 - відсутній запис про прийом на роботу.

Зважаючи на наведене, відповідач вважає, що правомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком, оскільки в останнього відсутній необхідний стаж для призначення пенсії за віком.

З`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

23.11.2020 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка прийнята та зареєстрована за №12673 від 23.11.2020.

За результатами розгляду заяви позивача та доданих до неї документів, відповідач листом №2400-1706-8/35179 від 14.12.2020 повідомив позивачу, що йому відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного стажу 27 років.

Вважаючи відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Процедура призначення та отримання пенсії, встановлена Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон №1788-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 р. №1058-IV (далі - Закон № 1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 1 Закону №1788-XII передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується.

Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію (ст. 7 Закону №1788-XII).

Статтею 12 Закону №1788-XII передбачено, що право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Норма аналогічного змісту міститься у ст. 26 Закону №1058-IV.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Крім того, ст. 48 Кодексу законів про працю України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (далі - Порядок №637, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Пунктом 17 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

В такому ж порядку показаннями свідків підтверджується час роботи громадян із числа національних меншин, примусово виселених з місць постійного проживання в 30-40 роки, а також час роботи в колгоспі до 1965 року у випадках, коли неможливо одержати документи про наявний стаж роботи, незалежно від причин відсутності необхідних документів.

Відповідно до п. 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в п. 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Судом встановлено, що 23.11.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За результатами розгляду заяви позивача та доданих до неї документів, відповідач листом №2400-1706-8/35179 від 14.12.2020 повідомив позивачу, що йому відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного стажу 27 років.

В обґрунтування відмови відповідач зазначив, що згідно з наданими документами, страховий стаж позивача становить 22 роки 1 місяць 24 дні.

До стажу не зараховано період роботи позивача в кооперативі “Нива” з 15.10.1989 р. по 01.07.1990, оскільки відсутні посада та підпис посадової особи, яка внесла запис про вказаний трудовий період роботи до трудової книжки та в кооперативі “Освіта” з 01.07.1990 по 01.10.1996, оскільки відсутній запис про прийом на роботу.

Зважаючи на те, що зазначені записи внесено до трудової книжки з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного стажу 27 років.

Однак, суд вважає відмову передчасною, з огляду на наступне.

Дослідженням трудової книжки серії НОМЕР_1 встановлено, що на підставі протоколу № 2 від 22.06.1989, позивач з 15.10.1989 прийнятий членом кооперативу «Нива» при обласному об`єднанні «Чернівціколгоспздравниця» на посаду інженера-будівельника (запис № 19).

Відповідно до запису № 20, на підставі протоколу № 1 від 20.06.1990, позивач 01.07.1990 переведений в кооператив «Освіта», у зв`язку з об`єднанням кооперативів.

Згідно запису № 21, на підставі протоколу № 18 від 20.09.1996, позивач звільнений з посади за власним бажанням з 28.09.1996.

Дослідженням відповідей наданих Трудовим архівом виконавчого комітету Чернівецької міської ради та Державним архівом Чернівецької області встановлено, що до вказаних архівних установ документи з кадрових питань від кооперативів “Нива” та “Освіта” на зберігання не надходили.

Згідно із ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Згідно із ч. 1 ст. 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Тобто, Законом № 1058-IV передбачено, що як для призначення, так і для перерахунку пенсії особа повинна звернутися із відповідною заявою та необхідними документами особисто або через представника до територіального органу Пенсійного фонду.

За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.

Згідно з п. 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Пенсійного фонду України 25.11.2005 р. № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за № 1566/11846 (далі - Порядок №22-1, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Відповідно до п. 2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:

1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.

Пунктом 3.3 розділу III Порядку № 22-1 визначено, що саме "орган, що призначає пенсію", надає роз`яснення особам з питань призначення та виплати пенсій.

Пункт 4.7 розділу IV Порядку 3 22-1 також визначає, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Натомість, відповідач проігнорував вище зазначені нормативно визначені вимоги для належного прийняття та розгляду документів щодо призначення пенсії позивачу за віком.

З урахуванням положень п. 4.7 розділу IV Порядку № 22-1 саме відповідач як орган, що призначає пенсію, повинен спочатку всебічно, повно і об`єктивно розглянути усі подані документи, на підставі пункту 3.3 розділу III вказаного Порядку надати необхідні роз`яснення, і лише після цього вирішувати питання про наявність чи відсутність права особи на призначення пенсії.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач належним чином не оцінював подані позивачем документи, не надавав необхідних фахових роз`яснень (порушення п. 3 Порядку N 637), не пропонував в рамках наданих повноважень (п. 3.3 Порядку № 22-1) можливість виклику до пенсійного органу свідків (п. 17, 18 Порядку 3 637).

Водночас, з матеріалів справи видно, що разом із заявою про призначення пенсії за віком позивач подав до відповідача довідки архівних установ щодо відсутності у них на зберіганні документів з кадрових питань стосовно періоду роботи в кооперативах «Нива» та «Освіта».

Таким чином, на переконання суду, позивач повідомив про неможливість надання довідок про роботу в кооперативах «Нива» та «Освіта».

За наведених обставин, суд приходить до переконання, що дії відповідача щодо відмови позивачу у призначенні пенсії є передчасними, відтак позов є обґрунтованим та підлягає до задоволення в цій частині позовних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час судового розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність відмови позивачу в призначенні пенсії за віком.

Враховуючи викладені висновки, що суд вважає, що наявні підстави для визнання протиправною відмову пенсійного органу у призначенні позивачу пенсії за віком, оформлену листом від 14.12.2020 № 2400-1706-8/35179.

Стосовно позовної вимоги позивача про зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, періоду роботи в кооперативі “Нива” та “Освіта” з 15.10.1989 р. по 01.10.1996 р., призначити йому та виплатити пенсію за вислугу років з часу звернення за її призначенням, суд зазначає наступне.

У постанові від 05.09.2018 року у справі № 826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України та дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналогічний правовий висновок висвітлено у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі № 2340/2921/18.

Суд враховує, що повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.80 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

У спірних правовідносинах, в разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви можуть бути лише визначені законом обставини. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Отже, зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.07.2020 року у справі № 825/2228/18 та від 31.07.2020 року у справі № 810/2474/18.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Виходячи із обставин даної справи, суд вважає, що оскаржувана позивачем відмова у призначенні пенсії за віком не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним та важливим при розгляді питання про призначення пенсії. Такі недоліки у діяльності відповідача, окрім того, що вказують на протиправність рішення, перешкоджають суду надати оцінку дотриманню усіх, передбачених пенсійним законодавством, умов для прийняття рішення про призначення позивачу пенсії за віком.

З урахуванням викладеного, суд вбачає підстави для часткового задоволення цієї позовної вимоги у спосіб зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача та прийняти мотивоване рішення із оцінкою усіх істотних обставин, які у відповідності до наведених вище норм матеріального права мають значення при вирішенні питання про призначення чи відмову у призначенні пенсії позивачу за вислугу років.

З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем понесено судові витрати (судовий збір) у розмірі 908,00 грн.

Зважаючи на часткове задоволення позову, суд присуджує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 454,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, незважаючи на те, що позов задоволено частково.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 139, 189, 194, 241 та 246, 255 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного Фонду України в Чернівецькій області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, оформлену листом від 14.12.2020 № 2400-1706-8/35179.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 23.11.2020 № 12673 та прийняти мотивоване рішення з урахуванням окреслених у рішенні висновків, та правової оцінки суду.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області судові витрати (судовий збір) в сумі 454,00 грн.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.

Повне найменування сторін:

позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (пл. Центральна, 3, м. Чернівці, 58002, код ЄДРПОУ 40329345).

Суддя В.К. Левицький