Рішення № 96675174, 30.04.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/819/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А3137 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення невиплаченого грошового забезпечення та середнього заробітку за час затримки виплати такого грошового забезпечення,

встановив:

05.03.2021 року до Херсонського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Військової частини А3137 Міністерства оборони України (далі – відповідач), у якому позивач з урахуванням заяви про відмову від частини позовних вимог та зменшення їх розміру, просить стягнути з Військової частини А3137 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки, з 31.01.2021 (включно) по 26.02.2021 р. (день фактичного розрахунку), в розмірі 32 952,36 грн.

Вказані вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 30.01.2021 року був звільнений з військової служби і з цього дня був виключений зі списків Військової частини А3137. Проте, при звільненні з ним не було проведено остаточний розрахунок, а належні до виплати суми виплачено частинами 12 та 26 лютого 2021 року. З огляду на викладене позивач вважає порушеним своє право на своєчасний розрахунок при звільненні, що відповідно до ст. 116, 117 КЗпП України зумовлює виникнення у відповідача, як роботодавця, відповідальності у вигляді обов`язку виплатити середній заробіток за час затримки такого розрахунку.

Ухвалою суду від 10.03.2021 року провадження у справі відкрито, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

05.04.2021 року представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, яким вважає вимоги позивача необґрунтованими. Зокрема, відповідач вважає, що у даних спірних правовідносинах відсутні підстави для застосування до Військової частини А3137 відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України щодо виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, оскільки слід застосовувати спеціальні норми, передбачені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 р. №2232-ХІІ та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яке затверджено Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 р. Оскільки ані Законом №2232-ХІІ, ані Положенням не передбачено відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні, тому відсутні підстави для задоволення вимог позивача.

Ухвалою суду від 30.04.2021 року прийнято відмову ОСОБА_1 та закрито провадження в частині позовних вимог, прийнято заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив, що наказом командира Військової частини А3137 (по стройовій частині) від 30 січня 2021 року сержанта ОСОБА_1 , командира бойової машини – командира 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу механізованої роти військової частини А3137, звільненого наказом командира військової частини А3137 (по особовому складу) від 23.12.2020 №92-РС з військової служби за пунктом «а» (у зв`язку з закінченням строку контракту) частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 30 січня 2021 року виключено зі списків особового складу військової частини А3137 та всіх видів забезпечення.

Належні позивачу суми заробітної плати та прирівняних до неї виплат виплачено ОСОБА_1 кількома етапами у лютому 2021 року, зокрема: 12.02.2021 р. – 21 969,01 грн. (в тому числі 11 184,14 грн. – грошове забезпечення, нараховане при звільненні з військової служби за 30 календарних днів січня 2021 року; 10 485,42 грн. – компенсація за невикористану відпустку), 26.02.2021 р. – 21 516,13 грн. (в тому числі 15 903,23 грн. – винагорода за участь в ООС за січень поточного року, 5612,90 грн. – винагорода за створення безпечних умов виконання бойових завдань та збереження життя і здоров`я під час участі у заходах ЗНБО за січень поточного року).

Сторони визнають, що остаточний розрахунок з ОСОБА_1 внаслідок звільнення його з військової служби 30 січня 2021 року проведено 26 лютого 2021 року.

Позивач вважає, що відповідач на підставі ст. 117 КЗпП України зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 31.01.2021 по 26.02.2021 у розмірі 32 952,36 грн, а тому звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Необхідно звернути увагу на те, що Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 р. №2232-ХІІ, Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 р. №1153/2008, Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 р. №260 не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Таким чином, нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Необхідно зазначити, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справа № 2340/4192/18.

З урахуванням наведеного суд вважає, що у межах спірних правовідносин відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо несвоєчасного здійснення розрахунку при звільненні позивача, що має наслідки передбачені КЗпП України.

Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 роз`яснив, що згідно зі ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Пунктом 242 Положення №1153/2008 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Враховуючи, що позивач виключений зі списків військової частини А3137 з 30.01.2021 року, а остаточний розрахунок з ним проведено лише 26.02.2021 р., що визнається відповідачем, тому суд приходить до висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку з 31.01.2021 по 26.02.2021.

Щодо розміру належних позивачу сум та порядку обчислення вказаного середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, то суд зазначає наступне: згідно пункту 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1992 №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати

за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством

- на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 від 30.03.2021 №133, виданої Військовою частиною А3137, за останні два повні календарні місяці військової служби, що передували місяцю звільнення (листопад та грудень 2021 року) позивачу нараховано 22 468,76 грн за 61 календарний день. Виходячи з цього, середньоденний заробіток позивача становить 368,34 грн (22 468,76 грн / 61 = 368,34 грн).

Наведений позивачем розрахунок його середньоденного заробітку суд вважає помилковим та не бере його до уваги як такий, що ґрунтується на хибному тлумаченні норм Порядку № 100, оскільки виплати за участь в Операції Об`єднаних Сил (ООС) та винагорода за створення безпечних умов виконання бойових завдань та збереження життя і здоров`я під час участі у заходах ЗНБО, відповідно до п.4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються.

Період затримки розрахунку з 31.01.2021 по 26.02.2021 р. становить 27 календарних днів.

Таким чином, середній заробіток за час затримки виплати позивачу при звільненні зі служби, який підлягає стягненню з відповідача, складає: 368,34 грн х 27 = 9945,18 грн.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).

З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Оскільки, п.13 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав, тому судом не вирішується питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Військової частини А3137 Міністерства оборони України (85772, Донецька область, Волноваський район, смт. Донське, код ЄДРПОУ26613668) про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення – задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини А3137 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.01.2021 по 26.02.2021 в сумі 9945,18 грн. (дев`ять тисяч дев`ятсот сорок п`ять грн. 18 коп.)

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Д.К. Василяка

кат. 106030000