Рішення № 96673345, 29.04.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1550/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2021 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (вул. Академіка Філатова, 15-А, м. Одеса, 65080, код ЄДРПОУ 40108740) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання сплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання сплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки у сумі 161678,47 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено (з урахуванням уточненої позовної заяви), що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.12.2018 по справі № 815/1112/18 задоволено позов ОСОБА_1 до УМВС України на Одеській залізниці про зобов`язання задовольнити у повному обсязі вимоги позивача про звільнення з органів внутрішніх справ за п.64 «г» (через скорочення штатів). Наказом УМВС України на Одеській залізниці від 04.06.2020 № 1 о/с позивача скорочено з 16.03.2018. Позивач вказує, що роботодавцем - УМВС, взагалі не повідомлено в день видання цього наказу про такий наказ або про намір прийняття відносно позивача такого наказу. Останній раз - 29.10.2020, коли позивач знов прийшов за трудовою книжкою та не отримав її, був змушений вже письмово звернутись до УМВС із вимогою щодо надання трудової книжки, і тільки потім в усній формі отримав запрошення. 03.11.2020 позивач видано трудову книжку. Отже, роботодавцем порушено строки видачі позивача трудової книжки. Позивач вважає, що якщо рішення приймається 04.06.2020, як у наказі УМВС № 1, то в такий день його повинні запросити до роботодавця, ознайомити з наказом, видати витяг з нього, видати трудову книжку та здійснити розрахунок, що роботодавцем свідомо проігноровано, що тягне за собою відповідальність з боку роботодавця, у вигляді: виплати середнього заробітку у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки з вини роботодавця, за період з дня звільнення: 16.03.2018 по день затримки видачі трудової книжки: 03.11.2020, у розмірі: 161 678,47 грн. Також позивач зазначає, що він 6 (шість) років знаходиться у постійних судах та листуваннях, зіткається з відвертим ігноруванням роботодавцем норм закону та рішень суду, вимог виконавчих органів, відсутності відповідальності винних осіб і т.д. Обсяг листування та документів наданих до суду, витрати, як моральні та моральні, на всі ці заходи незліченні. Тому, нанесену позивачу моральну шкоду оцінює в половину вимушеного прогулу, а саме: 80839,24 грн.

Ухвалою судді від 24.02.2021 року відкрито провадження по справі та повідомлено сторін, що суд розгляне справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Станом на момент розгляду справи відзив на адміністративний позов до суду не надходив.

Частиною 6 ст. 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Провадження по справі відкрито 24.02.2021 року, у зв`язку з чим 23.04.2021 року був останнім днем для розгляду справи.

Зважаючи на перебування головуючого судді у відпустці в період з 19.04.2021 по 28.04.2021 включно, справа розглядається 29.04.2021 року - у перший робочий день після виходу судді з відпустки, який є останнім днем строку, визначеного ст. 258 КАС України для розгляду справи, з урахуванням приписів ч.1 та ч.6 ст.120 КАС України.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Згідно матеріалів справи судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2018 року по справі №815/1112/18 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано УМВС України на Одеській залізниці задовольнити у повному обсязі вимоги позивача, викладені у заяві від 12.03.2018, адресованій УМВС України на Одеській залізниці а саме: «звільнити ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за п.64 “г” (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ з 16.03.2018 р. або будь-якої іншої дати, яка не минула».

Наказом УМВС на Одеській залізниці від 04.06.2020 року №1 о/с позивача - ОСОБА_1 звільнено майора поліції ОСОБА_1 (М-120583), старшого інспектора з пожежної безпеки відділу матеріального забезпечення Управління МВС України на Одеській залізниці, вважати звільненим за п.64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 16 березня 2018 року.

29.10.2020 року позивач звернувся до голови комісії з ліквідації УМВС України на Одеській залізниці із заявою в якій просив: знайти час та запросити ОСОБА_2 , вказавши точну дату, місце та час, для належного ознайомлення позивача з прийнятими рішеннями комісією з ліквідації УМВС України на Одеській залізниці щодо проходження ним служби, які прийняті без його запрошення, присутності позиавча та його належного повідомлення про дату, час та місце прийняття таких рішень; на день запрошення: здійснити всі необхідні заходи щодо підготовки та приведення всіх документів, що регулюють трудові відносини між роботодавцем та робітником під час звільнення у відповідність до норм діючого трудового законодавства України.

03.11.2020 року ОСОБА_1 отримав копію витягу з наказу та трудову книжку.

Позивач вважаючи, що відповідачем вчинено протиправну бездіяльність щодо затримки видачі йому трудової книжки, просить суд стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки, а також просить стягнути моральну шкоду.

Суд зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (частина перша статті 48 Кодексу законів про працю України).

Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України (частина п`ята статті 48 Кодексу законів про працю України).

Питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі Інструкція № 58).

Абзацами другим, четвертим пункту 2.2 глави 2 Інструкції № 58 передбачено, що до трудової книжки вносяться відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

У разі необхідності власник або уповноважений ним орган видає працівникам на їх прохання завірені виписки з трудових книжок відомостей про роботу (пункт 2.7 Інструкції № 58).

Абзацом першим пункту 2.26 глави 2 Інструкції № 58 передбачено, що записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Главою 4 Інструкції № 58 врегульовані питання щодо видачі трудової книжки у разі звільнення.

Так, згідно з пунктом 4.1 цієї глави у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Відповідно до пункту 4.2 глави 4 Інструкції № 58 якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Відповідно до частини п`ятої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Отже, конструкція статті 235 КЗпП України та пункту 4.1 Інструкції № 58 як на підставу для відповідальності роботодавця вказує саме на вину власника або уповноваженого ним органу щодо затримки в видачі трудової книжки звільненому працівникові.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем не було внесено до трудової книжки запис про звільнення позивача та не було видано трудову книжку.

Вирішуючи питання про наявність/відсутність вини відповідача щодо невидачі позивачеві трудової книжки, суд бере до уваги таке.

Як установлено судом, в день прийняття наказу позивач вже не проходив службу в органах внутрішніх справ. Відтак, роботодавець був позбавлений можливості видати позивачеві трудову книжку у зв`язку з тим, що позивач вже був звільнений.

Суд зауважує, що пересилання трудової книжки поштою відповідно до Інструкції № 58 допускається тільки за письмовою згодою працівника. Доказів наявності письмової згоди позивача у відповідача до суду не надано.

Щодо посилання позивача на те, що він 29.10.2020 звертався до відповідача з заявою про видачу документів, суд зазначає, що вказаною заявою позивач просив знайти час та запросити ОСОБА_1 , вказавши точну дату, місце та час, для належного ознайомлення позивача з прийнятими рішеннями комісією з ліквідації УМВС України на Одеській залізниці щодо проходження ним служби, які прийняті без його запрошення, присутності позивача та його належного повідомлення про дату, час та місце прийняття таких рішень; на день запрошення: здійснити всі необхідні заходи щодо підготовки та приведення всіх документів, що регулюють трудові відносини між роботодавцем та робітником під час звільнення у відповідність до норм діючого трудового законодавства України.

Отже, позивач не звертався за отриманням саме трудової книжки. Крім того, позивачем не було надано доказів звернення із заявою про видачу трудової книжки.

У постанові від 09.03.2021 у справі № 600/121/19 Верховний Суд наголошує, що трудове законодавство України побудоване на балансі прав та обов`язків як працівника, так і роботодавця. За положеннями трудового законодавства невиконання зобов`язань, як і зловживання правами, не допускається. А право працівника отримати трудову книжку в день звільнення пов`язується не лише з обов`язком роботодавця видати трудову книжку, а й з обов`язком працівника її забрати, якщо роботодавець створив всі умови для її вчасної видачі.

Також суд зазначає, що позивач ОСОБА_1 не надано доказів що йому відмовлялось у видачі трудової книжки.

Суд відхиляє доводи позивача щодо наявності вини органу у затримці видачі трудової книжки позивачеві.

Позовна вимога про стягнення на користь позивача моральної шкоди є похідною від інших заявлених вимог, в задоволенні яких відмовлено, а тому в суду немає підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення моральної шкоди.

Решта доводів висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (вул. Академіка Філатова, 15-А, м. Одеса, 65080, код ЄДРПОУ 40108740) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання сплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу – відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук

.