Рішення № 96673070, 30.04.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2021 р. № 400/1171/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (надалі - відповідач) з позовними вимогами про:

- визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївської області щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївської області перевести ОСОБА_1 на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889, починаючи з 12.01.2021 року (з дати подання заяви).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на пенсійному обліку та отримує пенсію за віком відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 12.01.2021 року він звернувся до ГУ ПФУ в Миколаївській області із заявою про перехід на пенсію за віком згідно із Законом України «Про державну службу». Рішенням відповідача від 12.01.2021 року №4.1/03.04-п відмовлено в переведенні з пенсії за віком, згідно із Законом №1058 на пенсію за віком відповідно до Закону «Про державну службу» №889 в зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби. Позивач вважає таку відмову органу пенсійного фонду протиправною, тому й звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою від 02.03.2021 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/1171/21 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

24.03.2021 року за вх. № 6176 до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від Головного управління пенсійного фонду України в Миколаївській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що позивач звернувся до відповідача з заявою про перехід з пенсії за віком відповідно до Закону № 1058 на пенсію за віком відповідно до Закону № 889. За результатами розгляду заяви відповідач рішенням від 12.01.2021 року №4.1/03.04-п відмовив у переведенні пенсії, посилаючись на те, що дія Закону № 889 не поширюється на посадових осіб місцевого самоврядування, а тому періоди служби позивача на посадах в органах місцевого самоврядування, з відповідним присвоєнням рангу посадової особи місцевого самоврядування, не підлягають зарахуванню до стажу державної служби для визначення права на пенсію відповідно до Закону № 889. Разом з тим, заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що чиним законодавством не передбачено зарахування до стажу державної служби періоду роботи в партійних та комсомольських органах. Таким чином, відповідачем прийнято правомірне рішення про відмову у переведенні на інший вид пенсії, а вимоги позивача є необгрунтованими та безпідставними.

30.03.2021 року за вх. № 6561 до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказав, що відповідачем проігноровано вимоги пункту 3 Порядку обчислення стажу державної служби, згідно якого до стажу державної служби включається також час роботи в організаціях, передбачених статтею 118 Кодексу законів про працю України, зокрема, у партійних, профспілкових та комсомольських організаціях на виборних посадах.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 було призначено пенсію за віком на підставі положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

12.01.2021 року ОСОБА_1 звернулався із заявою про перехід на інший вид пенсії - пенсію за віком, що передбачена Законом України "Про державну службу" № 889.

12.01.2021року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області прийнято рішення № 4.1/03.04-п про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону № 889.

Рішення мотивоване тим, що за даними трудової книжки ОСОБА_1 з 29.03.1983 року по 03.08.1987 року працював на посадах партійних та комсомольських органах. З 10.07.2002 року по теперішній час заявник займає посаду особи місцевого самоврядування та йому присвоєно 4 ранг посадової особи місцевого самоврядування. Вказано, що до стажу державної служби на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, для визначення права на пенсію за віком відповідно до Закону № 889 можливо зарахувати періоди з 23.07.1998 року по 12.05.1999 року та з 20.03.2008 року по 01.05.2016 року, який складає 8 років 11 місяців 02 дні.

Не погодившись з відмовою Головногл управління ПФУ в Миколаївській області рішенням № 4.1/03.04-п від 12 січня 2021року, позивач оскаржив вказані дії суб`єкта владних повноважень в судовому порядку, звернувшись до суду із даною позовною заявою.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Так, відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За змістом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Статтею 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 90 Закону № 889-VІІІ, який набрав чинності з 01.05.2016, встановлено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно із пунктом 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Суд вказує, що вищевказаним Законом збережено право на призначення пенсії державних службовців особам, які мають стаж не менше 20 років на посадах віднесених до категорій посад державних службовців.

Також, пунктом 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VІІІ встановлено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Згідно з частиною першою статті 37 Закону №3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абзацом 1 частини першої статті 28 Закону №1058-IV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Таким чином, спір, що виник між сторонами, зводиться до того, чи зараховується до стажу державної служби для призначення пенсії за Законом № 889 стаж роботи в органах місцевого самоврядування.

Пунктом 4 ч. 2 ст. 46 Закону № 889 передбачено, що до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Відповідно до приписів ст. 1, 2, 22 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" (надалі - Закон № 2493), служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Дія цього Закону не поширюється на технічних працівників та обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування.

До стажу служби в органах місцевого самоврядування зараховується період роботи на посадах, на які поширюється дія цього Закону, а також на посадах і в органах, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.

Відповідно до пункту 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 року № 229, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом № 889 обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 889.

Згідно з п. 8 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 889, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

До набрання чинності Законом № 889 діяв Порядок обчислення стажу державної служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 року № 283 (надалі - Порядок № 283).

Відповідно до п. 2 Порядку № 283, до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону № 3723 (закон втратив чинність на підставі Закону № 889, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 та 12 розділу XI Закону № 889), на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі, стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

З огляду на вищезазначену норму, необхідною умовою для наявності в осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті, є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1058.

Таким чином, до 01.05.2016 року (дата набрання чинності Законом № 889) право на пенсію державного службовця мали особи, які:1) досягли певного віку (62 роки для чоловіків, 60 років для жінок) та мають передбачений законодавством страховий стаж; 2) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Після 01.05.2016 року відповідно до ст. 90 Закону № 889 пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону № 1058.

При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723.

Так, відповідно до п. 10 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 889, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723 та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно з п. 12 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 889 для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723 та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723 в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, Прикінцевими та Перехідними положеннями Закону № 889 передбачено, що за наявності в особи станом на 01.05.2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 року на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, ст. 37 Закону № 3723 передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.

Таким чином, обов`язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723 після 01.05.2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону № 3723 і Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 889, а саме щодо віку, страхового стажу та стажу державної служби.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 10.04.2018 року в справі № 295/16375/16-а (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73335073).

Так, відповідно до записів трудової книжки, ОСОБА_1 з 29.03.1983 року по 30.05.1983 року працював на посаді завідуючого відділу комсомольських організацій Доманівського РК ЛКСМ України; з 30.05.1983 року по 13.05.1986 року на посаді секретаря Доманівського РК ЛКСМ України; з 13.05.1986 року по 03.08.1987 року на посаді інструктора відділу пропаганди та агітації у Доманівському райкомі Компартії України; з 12.08.1987 року по 22.07.1998 року у Доманівському районному агропромисловому об`єднанні; з 22.07.1998 року по 12.05.1999 року на посаді заступника заступника начальника управління соціального захисту населення у Доманівському управлінні соціального захисту населення; 22.07.1998 року згідно Закону України «Про державну службу» присвоєно 14-й ранг державного службовця; з 10.07.2002 року по 19.03.2008 року на посаді заступника начальника Доманівського управління соціального захисту населення; 11.07.2002 року присвоєно 13-й ранг посадової особи місцевого самоврядування; 09.07.2004 року присвоєно 12-й ранг посадової особи місцевого самоврядування; 01.02.2005 року присвоєно 11-й ранг п`ятої категорії посадової особи місцевого самоврядування; 09.02.2007 року присвоєно 10-й ранг п`ятої категорії посадової особи місцевого самоврядування; з 20.03.2008 року по 31.05.2013 року на посаді начальника відділу архітектури та регіонального розвитку Доманівської райдержадміністрації; 20.03.2008 року присвоєно 10-й ранг державного службовця; з 01.06.2013 року по 24.02.2014 року на посаді завідуючого сектору містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та будівництва Доманівської РДА; з 25.02.2014 року по 04.01.2021 року на посаді завідуючого сектору містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та будівництва (згодом – сектор містобудування та архітектури відділу житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля); 04.05.2016 року присвоєно 6-й ранг державного службовця; 01.06.2017 року присвоєно 5-й ранг державного службовця; 01.06.2020 року присвоєно 4-й ранг державного службовця.

Той факт, що посади, які обіймав позивач за час роботи в органах місцевого самоврядування, відносяться до посад, визначених ст. 14 Закону № 2493 підтверджується тим, що позивачу присвоєно ранг посадової особи місцевого самоврядування, адже в трудовій книжці позивача 22.07.1998 року зазначено: "Присвоєно 14 ранг державного службовця", 11.07.2002 року зазначено: «Присвоєно 13-й ранг посадової особи місцевого самоврядування», 09.07.2004 року зазначено: «Присвоєно 12-й ранг посадової особи місцевого самоврядування», 01.02.2005 року зазначено: «Присвоєно 11-й ранг п`ятої категорії посадової особи місцевого самоврядування», 09.02.2007 року зазначено: «Присвоєно 10-й ранг п`ятої категорії посадової особи місцевого самоврядування», 20.03.2008 року зазначено: «Присвоєно 10-й ранг державного службовця», 04.05.2016 року зазначено: «Присвоєно 6-й ранг державного службовця», 01.06.2017 року зазначено: «Присвоєно 5-й ранг державного службовця», 01.06.2020 року зазначено: «Присвоєно 4-й ранг державного службовця».

В силу п. 4 ч. 2 ст. 46 Закону № 889, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом № 2493 зараховуються до стажу державної служби.

Таким чином, доводи відповідача про те, що стаж роботи на посадах в органах місцевого самоврядування в період з 10.07.2002 року по 19.03.2008 року та з 01.05.2016 року по 04.01.2021 року не може бути зарахований як стаж державного службовця, який за наявності відповідного стажу дає право на призначення пенсії державного службовця, є безпідставними.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що періоди роботи позивача на посадах в органах місцевого самоврядування з 10.07.2002 року по 19.03.2008 року та з 01.05.2016 року по 04.01.2021 року підлягають зарахуванню до стажу державної служби.

Щодо періоду роботи в партійних та комсомольських органах, суд зазначає наступне.

Як визначено абзацами першим, другим, третім пункту 2 Порядку №283, до стажу державної служби зараховується робота (служба): на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України «Про державну службу», а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком.

Крім цього, пунктом 3 Порядку обчислення стажу державної служби до стажу державної служби включається також час роботи в організаціях , передбачених абз 4 п.3 Положення про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за вислугу років працівникам органів виконавчої влади та інших державних органів, затвердженого постановою КМУ від 20.12.1993 року №1049, а саме час роботи в організаціях (крім роботи у кооперативних та інших громадських організаціях), передбачених статтею 118 Кодексу законів про працю України, зокрема, у партійних, профспілкових та комсомольських організаціях на виборних посадах.

За правилами статті 118 Кодексу законів про працю України до стажу роботи, який надає право на одержання надбавки за вислугу років зараховується, зокрема, стаж роботи в партійних, профспілкових і комсомольських на виборних посадах.

Суд звертає увагу й на Роз`яснення №4-5-1156, де зазначено, що до стажу державної служби зараховують період роботи в цих органах лише на виборних та відповідальних посадах до припинення дії статті 6 Конституції УРСР і внесення змін до статті 7 Конституції УРСР (до 24 жовтня 1990 року). Відповідальною вважається посада, прийняття на яку здійснювалось колегіальним органом (рішення, бюро, комітету, постановою конференції, зборів) партійних, профспілкових, комсомольських організацій.

Законом УРСР від 24.10.1990 року №404-XII "Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) Української РСР " статтю 6 Конституції Української РСР виключено та внесено зміни до статті 7. Цими статтями, до прийняття Закону Української РСР від 24.10.1990 року, за партійними, профспілковими, комсомольскими організаціями закріплювалося право на участь у здійсненні управлінських функцій.

Таким чином, зважаючи на зміст вищезазначених законодавчих положень, Верховний Суд дійшов висновку, що стаж роботи в партійних організаціях зараховується до стажу державного службовця, особам, які працювали на виборних та відповідальних посадах в органах до 24.10.1990.

Як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_1 у період з 29.03.1983 року по 30.05.1983 року перебував на виборній посаді завідуючого відділу комсомольських організацій Доманівського РК ЛКСМ України (2 місяці 1 день); з 30.05.1983 року по 13.05.1986 року на виборній посаді секретаря Доманівського РК ЛКСМ України (2 роки 11 місяців 17 днів); з 13.05.1986 року по 03.08.1987 року на посаді інструктора відділу пропаганди та агітації у Доманівському райкомі Компартії України (1 рік 2 місяці 21 день).

Діяльність комсомолу регулювалась Статутом, прийнятим XIV з`їздом ВЛКСМ, із змінами, внесеними XV, XVII и XVIII з`їздами. Пунктом 11 цього Статуту було встановлено, що одним із керівних принципів організаційної будови комсомолу є демократичний централізм, що означає, зокрема, виборність усіх керівних органів комсомолу знизу доверху.

Пунктами 13, 14 цього Статуту визначено, що вищим керівним органом комсомольської організації є: загальні збори (для первинних організацій), конференція (для районних, міських, окружних, обласних, крайових організацій), з`їзд (для комсомольських організацій союзних республік, для ВЛКСМ). Загальні збори, конференція або з`їзд обирають бюро або комітет, які є їх виконавчим органом та здійснює керівництво усією поточною роботою комсомольської організації.

Отже, посада завідуючого відділу комсомольських організацій Доманівського РК ЛКСМ України та секретаря Доманівського РК ЛКСМ України були виборними відповідно до Статуту ВЛКСМ.

Факт обрання позивача на посаду завідуючого відділу комсомольських організацій Доманівського РК ЛКСМ України доводить запис у трудовій книжці за номером 8 від 29.03.1983 року, де підставою для звільнення з попередньої роботи зазначено: «Уволен с работы по п. 5 ст. 36 КЗОТ УССР в связи с переходом на выборную должность в РК ВЛКСМ» (мовою оригіналу).

Також, факт обрання позивача на посаду секретаря Доманівського РК ЛКСМ України доводить запис у трудовій книжці за номером 10 від 30.05.1983 року, де зазначено: «Избран вторым секретарём Доманевского РК РК ЛКСМУ» (мовою оригіналу).

Крім того, судом встановлено, що на посаду інструктора відділу пропаганди та агітації у Доманівському райкомі Компартії України позивач призначався відповідно до постанови Бюро райкому КП України від 13.05.1986 року.

Відтак періоди роботи позивача на посадах завідуючого відділу комсомольських організацій Доманівського РК ЛКСМ України з 29.03.1983 року по 30.05.1983 року, секретаря Доманівського РК ЛКСМ України з 30.05.1983 року по 13.05.1986 року та інструктора відділу пропаганди та агітації у Доманівському райкомі Компартії України з 13.05.1986 року по 03.08.1987 року також підлягають зарахуванню до стажу державної служби.

Правова позиція у спірних правовідносинах узгоджується з позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 07.03.2018 у справі №240/381/17, від 07.02.2019 у справі №742/1718/17, від 13.05.2020 року №2240/2515/18.

Вказане свідчить про те, що стаж роботи позивача на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, на день набрання чинності Законом № 889 становить більше 20 років, що дає йому право на призначення пенсії згідно Закону № 889 з 12.01.2021 року (дата звернення із заявою про перехід на пенсію згідно Закону № 889).

Враховуючи викладене, а також беручи до уваги наявність у трудовій книжці позивача усіх необхідних записів на підтвердження наявного у нього стажу роботи на посадах, період роботи на яких зараховується до стажу державної служби, суд дійшов до висновку, що дії відповідача щодо відмови позивачу в переведенні з одного виду пенсії на інший, а саме, в переведенні з пенсії за віком, призначеної на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» є протиправними.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи те, що в досліджуваних правовідносинах встановлено, що відповідач безпідставно не зарахував до стажу на посадах, віднесених до категорій посад державної служби період роботи позивача з 29.03.1983 року по 30.05.1983 року працював на посаді завідуючого відділу комсомольських організацій Доманівського РК ЛКСМ України; з 30.05.1983 року по 13.05.1986 року на посаді секретаря Доманівського РК ЛКСМ України; з 13.05.1986 року по 03.08.1987 року на посаді інструктора відділу пропаганди та агітації у Доманівському райкомі Компартії України; з 10.07.2002 року по 19.03.2008 року на посаді заступника начальника Доманівського управління соціального захисту населення; з 01.05.2016 року по 04.01.2021 року на посаді начальника відділу архітектури та регіонального розвитку Доманівської РДА, та приймаючи до уваги необхідність ефективного захисту прав та інтересів позивача, що ґрунтується на чинному законодавстві України, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог позивача на підставі ч.2 ст.9 КАС України та встановити позивачу належний спосіб захисту порушених прав та інтересів шляхом: зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 період роботи в органі місцевого самоврядування з 29.03.1983 року по 30.05.1983 року працював на посаді завідуючого відділу комсомольських організацій Доманівського РК ЛКСМ України; з 30.05.1983 року по 13.05.1986 року на посаді секретаря Доманівського РК ЛКСМ України; з 13.05.1986 року по 03.08.1987 року на посаді інструктора відділу пропаганди та агітації у Доманівському райкомі Компартії України; з 10.07.2002 року по 19.03.2008 року на посаді заступника начальника Доманівського управління соціального захисту населення; з 01.05.2016 року по 04.01.2021 року на посаді начальника відділу архітектури та регіонального розвитку Доманівської РДА.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївської області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889, починаючи з 12.01.2021 року з урахуванням до загального стажу державної служби періоду роботи в органах місцевого самоврядування, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 45 Закону України № 1058 переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена.

Крім того, у рішенні від 22 травня 2018 року №5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Як було встановлено судом в процесі розгляду справи, загальний стаж державної служби позивача становить більше 20 років, що безумовно дає підстави для переведення на пенсію за віком як державному службовцю.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином сплачений позивачем судовий збір у розмірі 908, 00 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області за рахунок його бюджетних асигнувань.

Щодо вимог про відшкодування витрат, пов`язаних із професійною правничою допомогою, отриманою від адвоката, суд зазаначає наступне.

Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із частиною другою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Крім того згідно з частиною 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (269).

Таким чином, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

При визначенні суми відшкодування інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, Суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Як вбачається із позовної заяви, представником позивача заявлені вимоги про відшкодування витрат, пов`язаних із професійною правничою допомогою, отриманою від адвоката у вигляді попередньої консультації з приводу характеру спірних правовдносин, збирання доказів по справі (підготовка на направлення адвокатських запитів), підготовка позовної заяви з додатками.

В матеріалах справи міститься договір про наданняя правової допомоги № 4/21 від 15.02.2021 року, згідно якого невідома суду фізична особа ОСОБА_2 та адвокат ОСОБА_3 улали вказаний договір.

До матеріалів справи приєднано лише розрахунок судових витрат за надання правової допомоги ОСОБА_1 від 17.02.2021 року та акт про приймання-передачі наданих послуг від 17.02.2021 року.

Як вбачається з розрахунку судових витрат за надання правової допомоги ОСОБА_1 , правова допомога складається з:

- роз`яснення правової позиції клієнту – 500 грн.;

- збір доказів та інших документів – 500 грн.;

- підготовка позовної заяви та інших процесуальних документів, представництво клієнта як позивача у цивільній справі – 2000 грн.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Разом з тим, суд зазначає, що стаття 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини 5 статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12 вересня 2018 року (справа №810/4749/15), аналізуючи положення статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначив, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, а також такі обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, тобто доведеними стороною в процесі.

В даному випадку, суд зауважує про безпідставність включення до суми вартості послуг на правничу допомогу вартості послуг адвоката на роз`яснення правової позиції клієнту та збір доказів та інших документів, оскільки вказані дії є складовими підготовки адміністративного позову та формування додатків до нього та не можуть бути кваліфіковані як окремо визначені дії з окремо визначеною вартістю.

Крім того, суд ввжажє за необхідне вказати, що окрім позовної заяви з додатками інших процесуальних документів адвокатом суду не надавались, а тому включення до суми вартості послуг на правничу допомогу вартості послуг адвоката на підготовку інших процесуальних документів є безпідставною.

В свою чергу, згідно акту про приймання-передачі наданих послуг, відповідно до якого сторони підтверджують, що адвокат надав, а клієнт прийняв надані адвокатом послуги, вартість яких становить 3000 грн.

Разом з тим, ані позивачем, ані представником позивача не надано суду договору про надання правничої допомоги, акту виконаних робіт, банківських розрахункових документів (платіжного доручення чи касового ордера).

Таким чином, заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є необгрунтованими.

На підставі вище викладеного, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат шляхом компенсації позивачу витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 139, 241-246, 255, 291, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївської області щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 період роботи в органі місцевого самоврядування з 29.03.1983 року по 30.05.1983 року працював на посаді завідуючого відділу комсомольських організацій Доманівського РК ЛКСМ України; з 30.05.1983 року по 13.05.1986 року на посаді секретаря Доманівського РК ЛКСМ України; з 13.05.1986 року по 03.08.1987 року на посаді інструктора відділу пропаганди та агітації у Доманівському райкомі Компартії України; з 10.07.2002 року по 19.03.2008 року на посаді заступника начальника Доманівського управління соціального захисту населення; з 01.05.2016 року по 04.01.2021 року на посаді начальника відділу архітектури та регіонального розвитку Доманівської РДА.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївської області перевести ОСОБА_1 на пенсію державного службовця, починаючи з 12.01.2021 року (з дати подання заяви) відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу", нарахувати та виплатити різницю недоотриманої пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу".

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 908, 00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 30.04.2021 року.

Суддя Г. В. Лебедєва