Рішення № 96660499, 29.04.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/2231/21

Провадження № 2/638/3267/21

РІШЕННЯ

Іменем України

29 квітня 2021 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Латки І.П.,

за участю секретаря судового засідання Котельнікової А.Р.,

учасники справи:

позивач – Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі»,

відповідачі – ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадженні у залі суду м. Харкова цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги,

в с т а н о в и в:

У лютому 2021 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги, в обґрунтування якого вказав, що 02 лютого 2021 року до позивача надійшов лист від ОСОБА_1 , яким повідомлено про укладення 01 грудня 2020 року між нею та ОСОБА_2 договору про відступлення права вимоги за рішенням Комінтерновського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2018 року про стягнення грошових коштів у розмірі 25704,80 грн з Комунального підприємства «Харківські теплові мережі».

За вказаним договором ОСОБА_1 відступила ОСОБА_2 право вимоги від позивача належного виконання зобов`язання щодо сплати грошових коштів на суму 25704,80 грн на підставі рішення Комінтерновського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2018 року.

Позивач вважає, що зазначений договір є недійсним, оскільки фактично між відповідачами укладено договір заміни кредитора у зобов`язанні.

Також, позивач вказує не та, що після ухвалення судом рішення між сторонами виникли правовідносини, засновані на державному примусі, що регулюються виключно нормами цивільного процесуального законодавства та Закону України «Про виконавче провадження», а тому відносини, пов`язані з виконанням судового рішення, не мають характеру цивільно-правових.

Отже, при укладенні оспорюваного договору відповідача, не змінюючи кредитора у зобов`язанні, фактично змінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що відступлення права вимоги стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди законодавством не передбачено.

Крім того, позивач зазначає про те, що оспорюваний договір не відповідає вимогам ст. 203, 513 ЦК України, які передбачають, що правочин щодо зміни у зобов`язанні кредитора вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Однак зобов`язання позивача по сплаті коштів в сумі 25704,80 грн виникло на підставі рішення суду.

Також, позивач вказує, що оспорюваний договір направлено на уникнення наслідків результату розгляду кримінального правопорушення № 12019220540001017 за фактом заволодіння шахрайським шляхом грошовими коштами позивача в сумі 25000 грн.

Позивач просив суд визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 01 грудня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , судові витрати покласти на відповідачів.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 зазначила, що передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги є правонаступництвом і такий правонаступник кредитора має право звертатись до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження з наданням йому статусу сторони виконавчого провадження. Також, вказує на те, що ухвалою Комінтерновського районного суду м. Харкова на підставі договору цесії замінено сторону виконавчого провадження.

Від ОСОБА_2 відзиву на позовну заяву не надійшло.

В судове засідання відповідачі не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що рішенням Комінтерновського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2018 року по справі № 641/4441/18-ц зобов`язано Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» повернути ОСОБА_1 суму помилково сплачених грошових коштів в розмірі 25000 грн та стягнуто з Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 704,80 грн.

01 грудня 2020 рокуОСОБА_1 (цедент) та ОСОБА_2 (цесіонарій) укладено договір відступлення права вимоги (цесії), відповідно до п. 1 якого цедент відступає цесіонарію, а цесіонарій набуває право вимоги належне цедентові, і стає кредитором за рішенням Комінтерновського районного суду м. Харкова по справі № 641/4441/18-ц від 10 жовтня 2018 року по відношенню до Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» про стягнення грошових коштів у розмірі 25704,80 грн (а.с. 8-9).

Відповідно до п. 2 вказаного договору цесіонарій набуває право вимагати від боржника належного виконання таких зобов`язань: сплати боржником грошових коштів на загальну суму 25704,80 грн.

До цесіонарія переходить вищезазначене право вимоги цедента в обсязі та на умовах, що існували на момент набуття чинності рішенням суду, зазначеним в ч. 1 цього договору (набуло чинності 31 січня 2019 року). До цесіонарія переходять усі права, які забезпечують виконання зобов`язань боржника (п.п. 3, 7 договору).

Згідно п. 9 зазначеного договору цедент зобов`язаний письмово повідомити божника про відступлення права вимоги протягом 90 календарних днів з дня набуття чинності цим договором.

ОСОБА_1 надіслано повідомлення про укладення оспорюваного договору відступлення права вимоги на адресу Комунального підприємства «Харківські теплові мережі», та отримано останнім 02 лютого 2021 року, про що свідчить копія повідомлення (а.с. 7).

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є цесія (відступлення права вимоги).

З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії може бути будь-яка фізична або юридична особа.

Згідно із частиною п`ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Аналогічні положення містяться у частинах першій та другій статті 442 ЦПК України.

Правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення. Підставою правонаступництва є відступлення права вимоги відповідно до положень глави 47 ЦК України.

Правонаступництвом у виконавчому провадженні є заміна однієї зі сторін (стягувача або боржника) з переходом прав його попередника до іншої особи, що раніше не брала участь у виконавчому провадженні.

Підставою правонаступництва юридичної особи є, зокрема, й відступлення права вимоги за кредитними договорами, яке підтверджено документально.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно із статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи із приписів норм права, які регламентують спірні правовідносини, заміна осіб у окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії судового процесу.

Беручи до уваги положення статей 512, 514 ЦК України, статті 442 ЦПК України, статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином чи правонаступництвом на стадії виконання судового рішення, відбувається вибуття кредитора. Заміна кредитора у матеріально-правових правовідносинах відбувається поза межами виконавчого провадження. Оскільки до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, переходить і право бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним для розгляду судом заяви про заміну стягувача.

Звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу сторони виконавчого провадження відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України, статті 15 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесії), правонаступництва тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі шляхом набуття прав сторони виконавчого провадження.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13.

З урахуванням наведеного безпідставним є посилання позивача на те, що при укладенні оспорюваного договору відповідача, не змінюючи кредитора у зобов`язанні, фактично змінили стягувача на стадії виконання судового рішення, проте що відступлення права вимоги стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди законодавством не передбачено

З цих же підстав не заслуговує на увагу і посилання позивача на те, що після ухвалення судом рішення між сторонами виникли правовідносини, засновані на державному примусі, що регулюються виключно нормами цивільного процесуального законодавства та Закону України «Про виконавче провадження», а тому відносини, пов`язані з виконанням судового рішення, не мають характеру цивільно-правових.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилалася на те, оспорюваний договір є недійсним, оскільки фактично між відповідачами укладено договір заміни кредитора у зобов`язанні.

Разом з тим, розділ І книги п`ятої ЦК України регулює загальні положення про зобов`язання, зокрема положення щодо сторін у зобов`язанні.

Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У частині першій статті 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Закон не обмежує передачу прав кредитора у зобов`язанні за договором цесії категорією боржників, право вимоги до яких відступається за цим договором.

При цьому, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору, тому зміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин.

Посилання позивача на те, що оспорюваний договір не відповідає вимогам ст. 203, 513 ЦК України, які передбачають, що правочин щодо зміни у зобов`язанні кредитора вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору, однак зобов`язання позивача по сплаті коштів в сумі 25704,80 грн виникло на підставі рішення суду, є суб`єктивним тлумаченням позивачем норм діючого законодавства.

У статті 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах від 21 березня 2018 року у справі № 6-1355/10, провадження № 61-12076св18, і від 09 грудня 2019 року у справі № 2-3627/09, провадження № 61-16520сво18, Верховний Суд дійшов висновку, що заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

Крім того, твердження позивача, що заміна сторони стягувача можлива лише в межах виконавчого провадження є безпідставним, оскільки заміна кредитора у зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. У зв`язку з заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, і її заміна новим кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою заінтересованої особи. Такою заінтересованою особою є новий кредитор (правонаступник).

Також є необгрунтованим посилання позивача на те, що оспорюваний договір направлено на уникнення наслідків результату розгляду кримінального правопорушення № 12019220540001017 за фактом заволодіння шахрайським шляхом грошовими коштами позивача в сумі 25000 грн.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Проте, позивачем не доведено, як це передбачено ст. 81 ЦПК України і є його процесуальним обов`язком, обставини того, що оспорюваний договір направлено на уникнення наслідків результату розгляду кримінального правопорушення № 12019220540001017 за фактом заволодіння шахрайським шляхом грошовими коштами позивача в сумі 25000 грн, суд же відповідно до ч. 1 ст. 13 УПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги не підлягають задоволенню.

Оскільки позовні вимоги не підлягають задоволенню, тому підстав для розподілу судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з розглядом справи, немає.

Керуючись ст. 7, 10, 12, 13, 76, 81, 258, 259, 263-265, 273-274, 279, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги відмовити.

Із урахуванням пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017) рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 30 квітня 2021 року.

Суддя І.П. Латка