Рішення № 96658428, 21.04.2021, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 696/709/18

2/703/29/21 .

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2021 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого-судді Опалинської О.П.,

при секретарі Бойко Л.М.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОТП Банк» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання кредитного договору фіктивним та визнання дій з передачі стягнення по договору незаконним, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання кредитного договору фіктивним та визнання дій з передачі стягнення по договору незаконним.

В обґрунтування позову позивач вказує, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» вимагає від нього сплатити заборгованість по двом договорам про надання споживчого кредиту, а саме по договору № 2006511041 від 31 жовтня 2013 року та по договору №2008673651 від 29 квітня 2014 року суму в розмірі 92338 гривень 54 копійки.

Вказані вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» позивач вважає незаконними, вимогу про стягнення з нього заборгованості у вказаному розмірі необґрунтованою та такою що не відповідає нормам законодавства.

Вказує, що 08 серпня 2013 року між ним та АТ «ОТП Банк» укладено кредитний договір №2005114825. Цього ж дня позивачем, з метою страхування фінансових ризиків, було укладено страховий договір № 107.Т10274.2005114825 з страховою компанію ПрАТ «Альфа Страхування». Однак, оскільки в період дії договору в нього настав страховий випадок та після отриманих в результаті ДТП травм йому було призначено II групу інвалідності, вважає, що заборгованість по вказаному договору кредитор повинен був стягувати із страхової компанії, а не з нього, як відшкодування внаслідок настання страхового випадку.

Позивач також зазначає, що 29 квітня 2014 року між ним та АТ «ОТП Банк» без мети настання правових наслідків, тобто без фактичної передачі йому кредитних коштів укладено кредитний договір №2008673651, докази отримання останнім кредитних коштів відсутні, тому такий договір, на думку позивача, є фіктивним.

Крім того, позивач заперечує факт укладення ним зазначеного договору №2008673651 від 29 квітня 2014 року, оскільки його укладено без одночасного оформлення договору страхування на випадок виникнення страхових фінансових ризиків.

Позивач також вважає незаконним договір факторингу №22/12/14/1-2 від 22 грудня 2014 року за яким ПАТ «ОТП Банк» передав ТОВ «ОТП Факторинг Україна» право вимоги по вищевказаним оспорюваним договорам, оскільки сам договір факторингу не містить відомостей про нього, як боржника, тоді як витяг з додатку до вказаного договору факторингу № 1, в якому зазначено лише прізвище, ім`я та по батькові позивача, а також розмір його заборгованості за кредитними договорами – вважає неналежним та недопустимим доказом, оскільки витяг не містить підпису і печатки попереднього кредитора.

Крім того, позивач вважає, що АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не набули права достроково стягувати кредитні грошові кошти, оскільки процедура пред`явлення дострокової вимоги виконання кредитного зобов`язання, передбачена договором та законом, не дотримана та оскільки загальний строк виконання кредитного зобов`язання по договору №2008673651 від 29 квітня 2014 року відповідно до умов договору встановлено до 29 квітня 2019 року.

Вказує, що право дострокової вимоги повернення грошових коштів виникає у кредитора внаслідок невиконання боржником взятих на себе зобов`язань протягом 30 днів, саме з дня отримання позичальником вимоги про дострокове повернення кредиту, як це передбачено п. 1.5.5 кредитного договору.

Крім того, вимога про сплату заборгованості не була отримана ним, а тому у кредитора не виникло право дострокової вимоги повернення кредитних грошових коштів.

Відтак, на думку позивача, передача прав вимоги є незаконною, оскільки строк вимоги ще не наступив.

Зазначає також, що відповідно по положень ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні та згідно ст. 1082 ЦКУ боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Таким чином, позивач вважає, що у нього відсутній обов`язок виконувати кредитне зобов`язання оскільки він не отримував від ПАТ «ОТП Банк» чи ТОВ «ОТП Факторинг Україна» доказів передання права вимоги та повідомлення про таку передачу.

Також ставить під сумнів правильність наданого відповідачем розрахунку заборгованості, який зроблено в довільній формі, не підтвердженого первинними документами оформленими згідно правил бухгалтерського обліку, зокрема витягом з особового рахунку, що не є доказом отримання позивачем коштів за вказаними договорами споживчого кредиту.

Вважає, що договір факторингу, в частині передачі спірних кредитних договорів, не відповідає вимогам розпорядження Держфінспослуг №231 від 3 квітня 2009 року, яке було чинним під час підписання договору факторингу.

На підставі викладених обставин, позивач просить суд визнати фіктивним договір по стягненню заборгованості №2008673651 від 29 квітня 2014 року укладений між ним та ПАТ «ОТП Банк», а також визнати незаконними дії ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» з укладання договору факторингу №22/12/14/1-2 від 22 грудня 2014 року в частинні передачі прав вимоги по стягненню з нього заборгованості по договору № 2008673651 від 29 квітня 2014 року.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві та просив їх задовольнити.

Представник відповідача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в судове засідання не з`явився, однак в поданій до суду заяві просив справу розглядати без його участі та врахувати доводи викладені ним у відзиві.

Так, 27 листопада 2018 року на адресу суду надійшов відзив ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на позовну заяву, заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 відповідач не визнав у повному обсязі, посилаючись на те, що такі вимоги є безпідставними та надуманими, просив відмовити у їх задоволенні, в зв`язку з їх необґрунтованістю, застосувавши при цьому строк позовної давності.

Так, у відзиві представник відповідача ТОВ вказує, що 29 квітня 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір надання споживчого кредиту за №2008673651.

Згідно з умовами договору факторингу від 22 грудня 2014 року, ПАТ «ОТП Банк» у відповідності ст.ст. 512,514,1077-1079,1082,1084 Цивільного кодексу України відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги, в тому числі за вказаним кредитним договором № 2008673651 від 29 квітня 2014 року.

В зв`язку з невиконанням грошових зобов`язань, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в березні 2017 року звернулось до Кам`янського районного суду Черкаської області про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , включаючи заборгованість за вказаним кредитним договором.

Під час судового розгляду ухвалою Кам`янського районного суду від 13 червня 2017 року за заявою ОСОБА_1 у ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було витребувано докази, а саме належним чином завірені копії розгорнутого розрахунку заборгованості (з даними погашення сум кредиту) за договорами про надання споживчих кредитів №2008673651 від 29 квітня 2014 року та №2006511041 від 31 жовтня 2013 року.

Заочним рішенням Кам`янського районного суду Черкаської області № 696/319/17 від 01 листопада 2017 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено.

Ухвалою Кам`янського районного суду Черкаської області від 13 березня 2018 року заяву ОСОБА_1 про скасування заочного рішення у даній справі залишено без задоволення.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 10 квітня 2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішенням Кам`янського районного суду Черкаської області від 01 листопада 2017 року.

Постановою апеляційного суду Черкаської області від 17 липня 2018 року заочне рішення Кам`янського районного суду Черкаської області від 01 листопада 2017 року змінено, скасовано в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судового збору в розмірі 1600 гривень, в іншій частині рішення суду залишено без змін.

Апеляційна скарга була обґрунтована тим, що позивач не довів обставину того, що він являється правонаступником за вказаними кредитними договорами. Вказав, що суд не мав права стягувати з нього достроково кредитні кошти, оскільки процедура дострокової вимоги виконання кредитного зобов`язання, передбачена договором та законом, позивачем не дотримана. Також зазначив, що позивач не навів, а ні доказів передання права вимоги, а ні повідомлення про таке передання. Крім цього вказав, що в справі міститься розрахунок заборгованості в довільній форм, який не підтверджений первинними документами, оформленими згідно правил бухгалтерського обліку, зокрема, витяги з особового рахунку. Вважає, що договір факторингу, в частині передачі спірних кредитних договорів, не відповідає вимогам розпорядження Держфінспослуг №231 від 3 квітня 2009 року, яке було чинним під час підписання договору факторингу. Також звертав увагу на те, що судом не досліджувалось питання щодо страховки та аварії, оскільки ОСОБА_1 попав в аварію, за наслідками якої йому була призначена друга група інвалідності та не міг вчасно розраховуватися за кредитами.

Таким чином Черкаським апеляційним судом вже були досліджені усі обставини, доводи та заперечення ОСОБА_1 , які повторно викладені ним у даному позові про визнання кредитного договору фіктивним та визнання незаконними дій з укладення договору факторингу.

Таким чином, на думку представника відповідача - ТОВ «ОТП Факторинг Україна» дії ОСОБА_1 щодо подання позову про визнання кредитного договору фіктивним після ухвалення судом рішення про стягнення боргу за цим договором, спрямовані виключно на затягування процесу примусового виконання судового рішення на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Зауважив, що вищевказаними рішеннями суду встановлено факт видачі кредитних коштів ОСОБА_1 по спірному договору споживчого кредиту. Зазначена обставина не потребує повторного доказування.

Крім того, відповідно до постанови апеляційного суду Черкаської області від 17 липня 2018 року, судом вже було досліджено питання переходу права вимоги від АТ «ОТП Банк» до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та вказано, що доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів переходу права нового кредитора до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» від ПАТ «ОТП Банк» та відсутності повноважень в осіб, які підписали договір факторингу, не знайшли свого підтвердження.

Також судом вже встановлено факт наявності доказів переходу права вимог від АТ «ОТП Банк» до ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Зазначена обставина не потребує повторного доказування. Відтак, представник відповідача - ТОВ «ОТП Факторинг Україна» вважає доводи позивача про відсутність доказів переходу права вимоги надуманими та безпідставними.

Доводи позивача про те, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не має права достроково стягувати кредитні кошти, як і твердження щодо неотримання ним вимог про дострокове погашення кредитного договору, на думку представника відповідача ТОВ «ОТП Факторинг Україна», також є безпідставними. Зазначені обставини були предметом розгляду судом апеляційної інстанції та не потребують повторного доказування.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим має заборгованість за кредитними договорами, в тому числі і за спірним договором №2008673651 від 29 квітня 2014 року. Так, встановлено, що станом на 24 листопада 2016 року заборгованість по ньому складає 68919 гривень 55 копійок, з яких: 62621 гривня 89 копійок - заборгованість за кредитом; 4 гривні 08 копійок - сума відсотків за користування кредитом; 6293 гривні 58 копійок - сума комісії. Обставини розміру боргу за кредитним договором встановлено при розгляді цивільної справи і повторному доказуванню не підлягають.

Безпідставними вважає також доводи позивача і про невідповідність договору факторингу розпорядженню Держфінспослуг №231 від 3 квітня 2009 року, яке було чинним під час підписання договору факторингу, оскільки обставина правомірності договору факторингу встановлена при розгляді справи про стягнення з ОСОБА_1 боргу за кредитним договором, а відтак повторному доказуванню не підлягає.

Отже, набуття ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права вимоги до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 є правомірним, договір відступлення права вимоги в повній мірі відповідає нормам чинного законодавства України, був укладений між сторонами в належній формі та у встановленому порядку, містить усі істотні умови, що передбачені нормами права для договорів відповідного типу, для визнання недійсними таких правочинів відсутні підстави.

Окрім того, позивач не є стороною договору факторингу, за яким мало місце відступлення права вимоги від первісного до нового кредитора, тому відсутні будь-які порушення прав позивача, оскільки згода боржника на заміну кредитора у зобов`язанні не потрібна.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач не зазначив чим конкретно порушене його право, оскільки договір факторингу не змінює розміру зобов`язань позивача, а також не створює для нього нових зобов`язань, а отже доводи позовної заяви є необґрунтованими.

На підставі викладених обставин представник відповідача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просив суд в задоволенні позову відмовити, в зв`язку із безпідставністю заявлених вимог.

Крім того, представник відповідача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у даному відзиві також зауважив, що спірний кредитний договір було укладено 29 квітня 2014 року, договір факторингу укладено 24 грудня 2014 року. Разом з тим, позивач звернувся до суду із вказаним позовом про визнання кредитного договору фіктивним та визнання дій з передачі стягнення незаконними лише в липні 2018 року, тобто з пропуском строку позовної давності, після вирішення питання про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором. Таким чином, наполягав на застосуванні строків позовної давності, що є додатковою підставою для відмови в позові.

В судове засідання представник відповідача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не з`явився, однак в поданій до суду заяві просив справу розглядати без участі уповноваженого представника відповідача, у задоволенні позову – відмовити в повному обсязі в зв`язку із безпідставністю заявлених вимог, додатковою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, вважає пропуск позивачем строку позовної давності.

Представник відповідача АТ «ОТП Банк» в призначені судові засідання жодного разу не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про день та час призначених судових засідань повідомлявся вчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами поштової кореспонденції, однак явку свого представника відповідач не забезпечив, відзив АТ «ОТП Банк» не подавався.

Заслухавши доводи позивача, вивчивши матеріали справи, надані сторонами докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом свої порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як передбачено ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності з наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 08 серпня 2013 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 2005114825, за умовами якого банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі у сумі 50 000 гривень строком на 60 місяців, з 08 серпня 2013 року по 08 серпня 2018 року, під 15 % річних (а.с. 8-10).

31 жовтня 2013 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 20046511041, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 19 000 грн. строком на 36 місяців, з 31 жовтня 2013 року по 31 жовтня 2016 року, під 0,01 % річних (а.с. 23-25).

29 квітня 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 2008673651, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 58 938 грн. 25 коп. строком на 60 місяців, з 29 квітня 2014 року 29 квітня 2019 року, під 0,01 % річних (а.с. 13-15). Саме вказаний кредитний договір, на думку позивача, є фіктивним, оскільки укладений без мети настання правових наслідків, тобто без фактичної передачі кредитних коштів, крім того з метою страхування фінансових ризиків, між ним і страховою компанією одночасно не було укладено страхового договору.

22 грудня 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір факторингу № 22/12/14/1-2 (а.с. 18-21).

Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору факторингу ПАТ «ОТП Банк» передає, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» приймає право грошової вимоги, що належить ПАТ «ОТП Банк», і стає кредитором за кредитними договорами, укладеним між клієнтом і боржниками, в розмірі портфеля заборгованості.

Згідно пункту 1.3 договору факторингу, фактор одержує право (замість клієнта) вимагати від боржників належного виконання всіх зобов`язань за договором.

У витягу з додатку 1 до договору факторингу зазначено, що загальна сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №2008673651 від 29 квітня 2014 року становить 68 919 гривень 55 копійок, з яких 62 621 гривня 89 копійок - заборгованість за тілом кредиту та 6297 гривень 66 копійок – заборгованість за процентами, нарахованих на суму заборгованості за кредитним договором (а.с. 22).

В зв`язку з невиконанням грошових зобов`язань, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулось до Кам`янського районного суду Черкаської області про стягнення заборгованості, в тому числі за оспорюваним кредитним договором №2008673651 від 29 квітня 2014 року.

Заочним рішенням Кам`янського районного суду Черкаської області № 696/319/17 від 01 листопада 2017 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором №2006511041 від 31 жовтня 2013 року в розмірі 23418 гривень 99 копійок та заборгованість за кредитним договором №2008673651 від 29 квітня 2014 року в розмірі 68919 гривень 55 копійок, а також витрати по оплаті судового збору в сумі 1600 гривень 00 копійок (а.с. 48-50).

Ухвалою Кам`янського районного суду Черкаської області від 13 березня 2018 року заяву ОСОБА_1 про скасування заочного рішення № 696/319/17 від 01 листопада 2017 року залишено без задоволення (а.с. 61).

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 10 квітня 2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішенням Кам`янського районного суду Черкаської області від 01 листопада 2017 року (а.с. 63).

Постановою апеляційного суду Черкаської області від 17 липня 2018 року, яка набрала законної сили, заочне рішення Кам`янського районного суду Черкаської області від 01 листопада 2017 року змінено, скасовано його в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судового збору в розмірі 1600 гривень. В іншій частині рішення суду залишено без змін (а.с. 51-56).

Апеляційна скарга була обґрунтована тим, що позивач не довів обставину того, що він являється правонаступником за вищевказаними кредитними договорами. Вказав, що суд не мав права стягувати з нього достроково кредитні кошти, оскільки процедура дострокової вимоги виконання кредитного зобов`язання, передбачена договором та законом, позивачем не дотримана. Також вказав, що позивач не навів, а ні доказів передання права вимоги, а ні повідомлення про таке передання. Крім цього зазначив, що в справі міститься розрахунок заборгованості в довільній форм, який не підтверджений первинними документами, оформленими згідно правил бухгалтерського обліку, зокрема, витяги з особового рахунку. Вважає, що договір факторингу, в частині передачі спірних кредитних договорів, не відповідає вимогам розпорядження Держфінспослуг №231 від 3 квітня 2009 року, яке було чинним під час підписання договору факторингу. Також звертає увагу на те, що судом не досліджувалось питання щодо страховки та аварії, оскільки він попав в аварію, за наслідками якої йому була призначена ІІ група інвалідності та не міг вчасно розраховуватися за кредитами.

Таким чином, судом апеляційної інстанції були досліджені усі обставини, доводи та заперечення ОСОБА_1 , які ним повторно викладені у позовній заяві про визнання кредитного договору № 2008673651 від 29 квітня 2014 року фіктивним та визнання незаконним договору факторингу в частині передачі права вимоги між відповідачами по вказаному кредитному договору.

Згідно п. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вказаною постановою апеляційного суду Черкаської області від 17 липня 2018 року встановлено факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, в тому числі за спірним кредитним договором № 2008673651 від 29 квітня 2014 року. Зазначена обставина не потребує повторного доказування. Відтак доводи позивача про не отримання кредиту є надуманими та безпідставними, матеріали справи не містять доказів на предмет неотримання позивачем коштів за вказаним кредитним договором.

Крім того, судом апеляційної інстанції також досліджено питання переходу права вимоги від АТ «ОТП Банк» до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та встановлено, що доводи ОСОБА_2 щодо відсутності доказів переходу права нового кредитора до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» від ПАТ «ОТП Банк» та відсутності повноважень в осіб, які підписали договір факторингу, не знайшли свого підтвердження.

Суд не погоджується із позицією позивача щодо визнання недійсним оспорюваного правочину (договору факторингу) внаслідок порушення сторонами цього правочину (відповідачами) статті 516 ЦК України через неповідомлення позивача як боржника про відступлення права вимоги за Кредитним договором з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже отримання згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні є обов`язковою передумовою здійснення такої заміни, якщо ця умова погоджена сторонами договору, за яким здійснюється заміна кредитора, або така умова прямо визначена законом.

Разом з тим, пунктом 3.6 спірного кредитного договору прямо передбачено, що банк має право відступити повністю чи частково свої права вимоги за кредитним договором третій особі.

Частиною 2 статті 516 ЦК України передбачено, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Отже законодавець відокремлює надання боржником згоди на заміну кредитора у зобов`язанні та письмове повідомлення боржника про таку заміну, а відповідно і визначає різні правові наслідки недотримання вказаних вимог.

Відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні, якщо обов`язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі частини першої статті 203 Цивільного кодексу України договору про відступлення права вимоги, оскільки у такому випадку договір про відступлення права вимоги суперечить приписам частини першої статті 516 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 904/11838/16.

Як встановлено судом, спірним кредитним договором не передбачено такої умови, як отримання згоди позивача (як боржника за зобов`язанням) на заміну кредитора у цьому зобов`язанні у розумінні частини 1 статті 516 ЦК України.

Неповідомлення боржника про заміну кредитора у зобов`язанні за викладених обставин не має наслідком недійсність правочину про заміну кредитора, однак тягне за собою ризик настання для нового кредитора несприятливих наслідків, зокрема визначених частиною 2 статті 516 ЦК України та частиною 2 статті 518 ЦК України. Таким чином, позивач, поки він не був письмово повідомлений про заміну кредитора не звільнявся від виконання зобов`язання на користь первісного кредитора.

Інших правових наслідків факт не повідомлення боржника про заміну кредитора чи ненадання йому доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредитору законодавство України не передбачає.

Таким чином, жодна норма чинного законодавства України не передбачає, що не інформування позичальника про зміну кредитора у зобов`язанні може бути підставою для визнання договору про відступлення прав вимоги за Кредитним договором недійсним.

Фактично, приписи ані наведених норм, ані інших норм чинного законодавства України, ані умов спірного кредитного договору не позбавляють боржника обов`язку виконувати зобов`язання згідно його умов на користь первісного кредитора та не надають боржникові право на припинення (в тому числі тимчасове) виконання зобов`язань у разі не повідомлення його про заміну кредитора чи при не наданні йому доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Відповідна правова позиція щодо наслідків не повідомлення боржника про заміну кредитора чи ненадання йому доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні була визначена Верховним Судом України у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15.

Безпідставними також є доводи позивача, про те що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не має право достроково стягувати кредитні кошти. Зазначена обставина також була предметом розгляду Черкаського апеляційного суду та встановлено, що умовами кредитних договорів передбачено обов`язок кредитора направити вимогу рекомендованим листом (без повідомлення) та встановлено факт направлення на адресу ОСОБА_1 повідомлення про відступлення права вимоги, що відбулася, з вимогою погасити заборгованість за договорами. Крім того, зазначено, що направлення письмової вимоги про дострокове повернення кредитних коштів не є обов`язковою умовою, яка передує зверненню Банку з відповідним позовом до суду та є, за вказаних обставин, його абсолютним правом, передбаченим ч.2 ст. 1050 ЦК України, яке він може використати на свій розсуд.

Доводи ОСОБА_1 про невідповідність договору факторингу розпорядженню Держфінспослуг №231 від 3 квітня 2009 року, яке було чинним під час підписання договору факторингу розглядаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд зазначив, що такі твердження є безпідставними, оскільки стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Слід також зазначити, що поняття факторингу та його особливості визначені главою 73 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Натомість відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов`язанні допускається протягом усього часу існування зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

З вищенаведеного можна зробити висновок про те, що відступлення права вимоги - це одна з підстав заміни кредитора в зобов`язанні. Факторинг є фінансуванням під відступлення права грошової вимоги. У договорі факторингу фактором виступає виключно банк або інша фінансова установа.

Положення ЦК України не містять жодних обмежень щодо предмету договору факторингу (право грошової вимоги), за критерієм віднесення носія вказаної заборгованості до кола суб`єктів господарювання. Так, згідно статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» № 2664-III від 12.07.2001 року фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог ЦК України та цього Закону.

Таким чином, Цивільний кодекс України не містить вимог щодо предмету договору в залежності від належності вказаної заборгованості до фізичної особи чи до суб`єкта господарювання.

Відтак, чинне законодавство не встановлює жодних обмежень стосовно складу осіб, щодо яких може здійснюватися відступлення права вимоги. Тобто, законодавець не виключає фізичних осіб з кола осіб, що беруть участь у фінансовій операції факторингу.

Матеріали справи не містять доказів, того, що при набутті ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права вимоги до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 було допущено порушення норм чинного законодавства.

Окрім того, позивач не є стороною договору факторингу, за яким мало місце відступлення права вимоги від первісного до нового кредитора, тому відсутні будь-які порушення прав позивача, оскільки згода боржника на заміну кредитора у зобов`язанні не потрібна.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач не зазначив чим конкретно порушене його право, оскільки договір факторингу не змінює розміру зобов`язань позивача, а також не створює для нього нових зобов`язань.

Матеріали справи не містять доказів на предмет фіктивності оспорюваного позивачем договору про споживчий кредит № 2008673651 від 29 квітня 2014 року.

За таких обставин суд приходить до висновку, що доводи позовної заяви є необґрунтованими.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України.

Позивач вказані вимоги ЦПК не виконав та не довів обставини, на які він посилається в позові як на підставу своїх вимог.

Крім того, під час розгляду даної справи, за клопотанням позивача судом 02 березня 2020 року було постановлено ухвалу про витребування доказів, а саме договору добровільного страхування фінансових ризиків № 107.Т10274.2005114825 від 08 серпня 2013 року укладеного між ПрАТ «СК «Альфа Страхування» та ОСОБА_1 , шляхом зобов`язання кредитора надати такі докази.

15 травня 2020 року на електронну адресу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області надійшла заява відповідача - ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в якій останній з приводу виконання ухвали суду про витребування доказів повідомив про те, що 30 серпня 2019 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (79018, Львівська область, м. Львів, Франківський район, вул. Смаль-Стоцького, 1 корпус 28) укладено договір факторингу, згідно умов якого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відступив право вимоги по кредитним договорам укладеним між ОСОБА_1 та АТ «ОТП Банк» на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал». Всі оригінали документів по кредитній справі ОСОБА_1 передано новому кредитору - ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», відтак виконати ухвалу суду про витребування доказів не вбачається можливим. На підтвердження вказаних обставин, до вказаної заяви долучив копію договору факторингу № 30082019п від 30 серпня 2019 року з додатками до нього (а.с. 108-120).

Таким чином, судом встановлено, що право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №2006511041 від 31 жовтня 2013 року та право вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором №2008673651 від 29 квітня 2014 року (спірним кредитним договором) відступлено ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал».

Згідно ч.2 та ч.3 ст.13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Підстави для збирання доказів за ініціативи суду у даній справі під час судового розгляду не встановлено.

Відповідно до ч.1, 2 та 3 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

За змістом ст. 51 ЦПК України належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Відповідачем є та зі сторін у процесі, яка вказується позивачем як порушник його права. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Тому, неналежним відповідачем є особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом.

Як вбачається зі змісту ст. ст. 51, 175 ЦПК України на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому, суд, при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Якщо позивач помилився відносно обов`язку відповідача щодо поновлення порушеного права, суд має виходити із положень ст. 51 ЦПК України та, з урахуванням ч. 5 ст. 12 ЦПК України, роз`яснити позивачеві право на заміну неналежного відповідача.

Таким чином, суд, як державний орган, на який покладено обов`язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов`язаний визначити суб`єктний склад учасників процесу залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Це передбачено п. 1 ч. 1 ст. 189 ЦПК України та іншими нормами процесуального права, які передбачають заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом.

Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові.

Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі.

Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) також зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до вказаних норм закону позивач, звертаючись до суду з позовом повинен довести факт порушення невизнання чи оспорення його прав свобод чи інтересів саме вказаним ним відповідачем. При цьому, слід вважати, що заявлені позовні вимоги до неналежного відповідача не можуть бути задоволені судом, оскільки вказане слід вважати порушенням вимог процесуального закону, за якими суд не в змозі вирішувати та задовольняти позов без особи, яка повинна відповідати за позовом, прав, обов`язків, інтересів якої такий прямо стосується (належного відповідача).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що належним відповідачем у цій справі за заявленими вимогами є ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», який отримав право вимоги за кредитними договорами, укладеними між ОСОБА_1 та ПАТ «ОТП Банк», в тому числі і за спірним кредитним договором.

Матеріали справи свідчать, що позивач, будучи належно ознайомленим під час розгляду справи із вказаними обставинами, жодних клопотань про заміну первісних відповідачів належним відповідачем або ж про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв.

Таким чином, враховуючи визначений позивачем склад учасників справи, суд позбавлений можливості вирішити спір по суті, оскільки нормами процесуального права не передбачено право суду самостійно здійснення заміни відповідача, відтак суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволені заявлених позовних вимог.

При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що він не позбавлений можливості звернутися до суду з таким самим позовом до належного відповідача.

Зважаючи, що у позові відмовлено із вищевказаних підстав, суд, також відмовляє відповідачу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у задоволенні клопотання про застосування строків позовної давності.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заявлених позивачем позовних вимог.

При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Питання розподілу судових витрат суд вирішує на підставі ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої у разі відмови в задоволенні позову позивача, який звільнений від сплати судового збору, судові витрати відносяться на рахунок держави.

На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст.ст. 203, 512, 514, 516, 1050, 1077-1078 Цивільного Кодексу України ст.ст. 3, 4, 5, 11, 12, 13, 15, 33, 48, 76-82, 89, 141, 229, 252-255, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», постановою Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 904/11838/16, постановою Верховного Суду України у від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15, п. 8 постанови пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», постановою Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, -

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОТП Банк» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання кредитного договору фіктивним та визнання дій з передачі стягнення по договору незаконним – відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі оскарження після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не буде скасовано.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Смілянський міськрайонний суд Черкаської області.

Повний текст рішення суду виготовлено 27 квітня 2021 року.

Сторони по справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Кам`янським РВ УМВС України в Черкаській області 15 червня 2012 року, ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач 1: Акціонерне товариство «ОТП БАНК» - юридична адреса: вул. Жилянська. 43, м. Київ, 01033, ідентифікаційний код: 21685166 код банку (МФО): 300528

Відповідач 2: Товариство і обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - юридична адреса: вул. Фізкультури, 28д, м. Київ, 04210, Код ЄДРПОУО 3678942.

Головуючий О.П.Опалинська