Рішення № 96650722, 28.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2021 року м. Київ № 640/527/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Шевченко Н. М. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду в місті Києві надійшов позов ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДФС у м. Києві (відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 1449996-1305 від 26.04.2017;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 4806-3313-2615 від 22.10.2019.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначає про безпідставність висновків податкового органу щодо нарахування грошового зобов`язання за земельним податком, оскільки визначена земельна ділянка не належить на праві власності або користування ОСОБА_1 .

У відзиві відповідач наводить розрахунок земельного податку, нарахованого оскаржуваними ППР, зазначаючи про неможливість володіння (користування) приміщеннями у будівлі без користування земельною ділянкою, на якій таке приміщення розташоване.

Вивчивши наявні у матеріалах справи документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.

Як зазначає позивач, що підтверджується наданими відповідачем документами, ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 . Дана обставина підтверджується договором купівлі-продажу нерухомого майна від 25.11.2010, укладеного між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), предметом якого є передача у власність однієї другої частки нежитлових приміщень за згаданою адресою на оплатній основі.

На підставі згаданого договору Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 15.12.2010 зареєстровано право власності на Ѕ частку приміщень за адресою АДРЕСА_1 .

Виходячи із нормативної оцінки вартості земельної ділянки площею 0,013255 га, на якій розташована будівля зі згаданими приміщеннями, із застосуванням ставок земельного податку, затверджених в 2017 та 2018 роках, контролюючим органом сформовано та направлено податкові повідомлення-рішення:

№ 1449996-1305 від 26.04.2017, яким позивачу нараховано 20 818,86 грн грошового зобов`язання за земельним податком з фізичних осіб;

№ 4806-3313-2615 від 22.10.2019, яким позивачу нараховано 31 998,30 грн грошового зобов`язання за земельним податком з фізичних осіб

Не погоджуючись із оскаржуваним ППР, позивач звернувся до суду. Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1- 2 ст. 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 206 цього Кодексу передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Підпунктом 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що плата за землю є обов`язковим платежем у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до ст. 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Особливості справляння податку суб`єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Підпунктом 271.1.1 п. 271.1 ст. 271 ПК України встановлено, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Згідно з п. 271.2 ст. 271 ПК України рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок розташованих у межах населених пунктів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення - рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу (пп. 286.5 ст. 286 ПК України).

Згідно з п. 287.1 ст. 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Відповідно до п. 287.6 ст. 287 ПК України (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Пункт 287.6 ст. 287 ПК України (у редакції Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII, яка діє з 01.01.2015), при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Отже, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України та статтею 377 Цивільного кодексу України, якими встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування).

З моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

Нормою п. 287.6 ст. 287 ПК України, законодавець пов`язував обов`язок сплати податку за земельні ділянки з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке розташоване на такій земельній ділянці (до 01.01.2015) та з моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (після 01.01.2015).

При цьому, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.8 ст. 287 ПК України).

Аналіз наведених норм суперечить висновку позивача стосовно відсутності обов`язку сплачувати земельний податок за відсутності реєстрації права власності або користування земельною ділянкою безпосередньо.

Натомість, право володіння або користування нежитловими приміщеннями в будівлі, безпосередньо пов`язано із земельною ділянкою, на якій така будівля розташована.

У відзиві контролюючий орган наводить розрахунок земельного податку, відображеного в оскаржуваних ППР.

Так, нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 0,013255 га, на якій розташована будівля за адресою АДРЕСА_1 , становить 2 081 885,76 грн у період 2017, 2018 років.

Відповідно до п. 5 додатку 3 «Положення про плату за землю в місті Києві» до Рішення КМР від 23.06.2011 № 242/5629, ставка земельного податку за 2017 рік становить 1% нормативної грошової оцінки.

У 2018 році згадане рішення зазнало змін, ставка земельного податку підвищена до 3%.

Таким чином, за 2017 рік позивачу нараховано 20 818,86 грн (2 081 885,76 грн * 1%), за 2018 рік - 31 998,30 грн (2 081 885,76 грн * 3 % / 365*187), де 187 - кількість днів користування приміщеннями.

Із наведеного убачається, що не зважаючи на те, що у власності ОСОБА_1 перебувала Ѕ частина нежитлових приміщень, що розташовані на земельній ділянці, об`єкт оподаткування розрахований із загальної площі такої ділянки без зменшення на частину нежитлових приміщень, якими позивач не володів та не користувався.

За таких обставин, необґрунтованим слід визнати оскаржувані ППР в частині половини суми грошового зобов`язання, оскільки за 2017 рік позивач має сплатити земельний податок в розмірі 10 409,43 грн (2 081 885,76 грн * 1% / 2), а за 2018 рік - 15999,15 грн (2 081 885,76 грн * 3 % / 365 * 187 / 2).

Решта нарахованого відповідачем земельного податку має сплачуватись особою, у володінні або користуванні якої перебуває інша половина нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_1 , що виключає можливість покладення такого обов`язку на позивача.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 90 КАС України Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Зважаючи на доведення відповідачем підстав нарахування земельного податку ОСОБА_1 за 2017 та 2018 роки, звертаючи увагу на помилковість розрахунку ГУ ДФС у м. Києві загальної суми такого податку, наявні підстави для задоволення позову частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 139, 241- 247, 255, 293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 1449996-1305 від 26.04.2017 в частині нарахування земельного податку в розмірі 10 409,43 (десять тисяч чотириста дев`ять) гривень 43 копійки.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 4806-3313-2615 від 22.10.2019 в частині нарахування земельного податку в розмірі 15999,15 (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять) гривень 15 копійок.

4. У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

5. Стягнути витрати зі сплати судового збору на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві в розмірі 768,50 грн (сімсот шістдесят вісім) гривень 50 копійок.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління ДФС у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ: 39439980).

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко