Рішення № 96650721, 28.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2021 року м. Київ № 640/395/20

Окружний адміністративний суд міста Києва Шевченко Н.М. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві, про визнання протиправними та скасування рішень,

У С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду в місті Києві надійшов позов ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0070854211 від 12.09.2019;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0070864211 від 12.09.2019;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0070844211 від 12.09.2019;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0070834211 від 12.09.2019.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначає про безпідставність висновків контролюючого органу стосовно отриманого ним доходу від оренди квартири, з огляду на що, нарахування ПДФО та військового збору здійснено протиправно. Натомість, штрафна санкція за не забезпечення зберігання первинних документів бухгалтерського обліку та не подання декларацій про доходи фізичної особи не мають правового підґрунтя.

У відзиві зазначено про наявність належних та допустимих доказів отримання позивачем доходу, з яким пов`язане виникнення обов`язків, зокрема, подати декларацію, зберігати первинні документи та сплатити податок.

Вивчивши наявні у матеріалах справи документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір оренди житлового приміщення від 02.03.2015, предметом якого є передача в користування квартири АДРЕСА_1 за плату, яка становила 9500,00 грн на місяць. У подальшому між сторонами укладено додаткові угоди від 07.09.2015, 07.03.2016, 07.11.2016 (збільшено орендну плату до 12 000,00 грн на місяць).

На підставі наказу № 10167 від 16.07.2019 ГУ ДФС у м. Києві провело документальну позапланову невиїзну перевірку ОСОБА_1 , результати якої викладено в акті від 09.08.2019.

Висновки акту перевірки полягають в порушення позивачем ст. 179 ПК України щодо неподання податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2015- 2016 роки, пп. «а» п. 176.1 ст. 176, п. 44.1, п. 44.3 ст. 44 ПК України, стосовно ненадання до перевірки книги обліку доходів і витрат, пп. 170.1.5 п. 170.1 ст. 170 ПК України, оскільки ОСОБА_1 не задекларовано дохід від надання житлового приміщення в оренду, п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України щодо не нарахування та не сплати військового збору.

У подальшому податковим органом направлено позивачу наступні податкові повідомлення рішення:

- № 0070854211 від 12.09.2019, яким нараховано грошове зобов`язання з ПДФО в розмірі 48 451,00 грн та застосовано штрафну санкцію в розмірі 12 112,75 грн;

- № 0070864211 від 12.09.2019, яким нараховано грошове зобов`язання з військового збору в розмірі 3 930,00 грн та застосовано штрафну санкцію в розмірі 982,50 грн;

- № 0070844211 від 12.09.2019, яким застосовано штрафну санкцію в розмірі 510,00 грн за незабезпечення зберігання первинних документів бухгалтерської звітності;

- № 0070834211 від 12.09.2019, яким застосовано штрафну санкцію в розмірі 510,00 грн: по 170 грн за кожен рік (2015- 2017), в якому не подавалась декларація на доходи фізичних осіб.

Позивач не погодився зі згаданими ППР та звернувся із адміністративним позовом. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1- 2 ст. 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка (п. 86.1 ст. 86 ПК України).

Для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки, надані відповідно до статті 84 цього Кодексу та інших законів України; судові рішення; виключено; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Як зазначено в п. 2.5 Акту перевірки, контролюючим органом використовувались: відомості з державного реєстру фізичних осіб про суми отриманих доходів за період з 01.01.2015 по 31.12.2017; відомості відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дарницької РДА щодо місця проживання та реєстрації фізичної особи ОСОБА_1 ; договір оренди житлового приміщення від 02.03.2015, укладений між фізичною особою ОСОБА_1 та фізичною особою ОСОБА_2 ; а також податкова інформація, що надійшла до ГУ ДФС у м. Києві про взаємовідносини вищезгаданих фізичних осіб.

За даними перевірки, за 2015- 2017 роки позивачем отримано дохід за договором оренди в розмірі 262 000,00 грн, який не відображено в податкових деклараціях, оскільки такі не подавались, натомість, не сплачено ПДФО та військовий збір.

Порядок справляння податку на доходи фізичних осіб унормований розділом IV ПК України.

Відповідно до п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 ПК України платниками податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України (п. 163.1 ст. 163 ПК України).

За змістом п. 164.1 ст. 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 ПК України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Визначення доходу також міститься в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» (затверджено наказом Міністерства фінансів України № 290 від 29.11.1999), за змістом п. 5 якого, Дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Критерії визнання доходу, наведені в цьому Національному положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Аналіз наведених норм дозволяє зробити висновок про те, що поняття «дохід» застосовується з метою оподаткування не однаково, зокрема, відрізняється момент його нарахування (визнання), а також елементи, що входять до його складу.

При цьому, базою оподаткування ПДФО ПК України визначає саме дохід, який нарахований, виплачений, наданий платнику податків.

Статтею 170 ПК України регламентуються особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів.

Відповідно до пп. 170.1.5 п. 170.1 ст. 170 ПК України Якщо орендар є фізичною особою, яка не є самозайнятою особою, особою, відповідальною за нарахування та сплату (перерахування) податку до бюджету, є платник податку - орендодавець.

При цьому: а) такий орендодавець самостійно нараховує та сплачує податок до бюджету в строки, встановлені цим Кодексом для квартального звітного (податкового) періоду, а саме: протягом 40 календарних днів, після останнього дня такого звітного (податкового) кварталу, сума отриманого доходу, сума сплаченого протягом звітного податкового року податку та податкового зобов`язання за результатами такого року відображаються у річній податковій декларації; б) у разі вчинення нотаріальної дії щодо посвідчення договору оренди об`єктів нерухомості нотаріус зобов`язаний надіслати інформацію про такий договір контролюючому органу за податковою адресою платника податку - орендодавця за формою та у спосіб, встановлені Кабінетом Міністрів України. За порушення порядку та/або строків подання зазначеної інформації нотаріус несе відповідальність, передбачену статтею 119-1 цього Кодексу;

Інших особливостей визначення бази оподаткування ПДФО ПК України не містить.

Із викладених в акті перевірки висновків, з урахуванням використаних податковим органом відомостей, очевидним є те, що несплачений позивачем ПДФО розрахований, шляхом визнання доходом грошових коштів, які мали б бути отримані за договором оренди, проте жодних доказів фактичного нарахування або отримання позивачем згаданої суми контролюючий орган не наводить, матеріали справи не містять.

При цьому, до позовної заяви ОСОБА_3 додано заяву з відміткою про отримання Головним управлінням ДФС у м. Києві 19.10.2018, в якій позивач зазначає про відсутність будь-яких виплат по договору оренди від ОСОБА_2 .

Суд не має підстав оцінити достовірність викладених позивачем відомостей та встановити обставини, водночас, оскільки відповідач під час перевірки не використав жодних доказів фактичного отримання ОСОБА_3 коштів від ОСОБА_2 , слід констатувати порушення принципу обґрунтованості ППР, основу якого склали висновки контролюючого органу про несплачений ПДФО, оскільки база та об`єкт оподаткування визначений без належних доказів.

Пунктом 16-1 Підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України встановлено тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Оскільки ПДФО та військовий збір мають спільний об`єкт оподаткування, нарахування грошового зобов`язання з військового збору також позбавлене належного обґрунтування.

Згідно з п. 123.1 ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

За наведеною нормою податковим органом застосовано 25 % штраф, розрахований із суми нарахованого ПДФО та військового збору. Оскільки судом встановлена безпідставність такого нарахування, застосування в ППР № 0070854211 від 12.09.2019 та № 0070864211 від 12.09.2019 штрафних санкцій позбавлена правових передумов.

ППР № 0070844211 від 12.09.2019 до позивача застосовано штраф у розмірі 510,00 грн за незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених ст. 44 ПК України строків.

В акті перевірки згадане порушення відображене висновком про обов`язок ОСОБА_1 вести Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності (п. 44.3 ст. 44 ПК України).

Згідно з п. 177.10 ст. 177 ПК України фізичні особи - підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді.

Згаданою нормою передбачено ведення книги доходів і витрат виключно фізичними особами-підприємцями.

При цьому Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» пов`язує набуття фізичною особою статусу підприємця з відповідною державною реєстрацією.

Водночас, ні матеріали справи, ні Єдиний державний реєстр фізичних осіб-підприємців не містить відповідних та активних, на період спірних правовідносин, записів про ОСОБА_1 . Дана обставина свідчить про безпідставність вимог контролюючого органу надати Книгу доходів і витрат.

За змістом п. 121.1 ст. 121 ПК України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

Оскільки відповідачем не доведено фактичне отримання позивачем коштів за договором оренди, зважаючи на декларування відповідачем нереальності змісту правовідносин за таким договором, інші первинні документи, окрім договору, могли не складатись, натомість, обов`язок їх зберігати не застосовується, склад податкового правопорушення, передбачений п. 121.1 ст. 121 ПК України, відсутній.

Згідно з пп. «в» п. 176.1 ст. 176 ПК України платники податку зобов`язані: подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов`язковим.

Платник податку зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу (п. 179.1 ст. 179 ПК України).

Пунктом 120.1 ст. 120 ПК України передбачено, що неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Податковим повідомленням-рішенням № 0070834211 від 12.09.2019 до позивача застосовано штрафну санкцію за неподання декларацій за 2015- 2017 роки в розмірі 510,00 грн.

За змістом п. 179.2 ст. 179 ПК України відповідно до цього розділу обов`язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, якщо такий платник податку отримував доходи:

від податкових агентів, які згідно з цим розділом не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу;

виключно від податкових агентів незалежно від виду та розміру нарахованого (виплаченого, наданого) доходу, крім випадків, прямо передбачених цим розділом;

від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів за якими був сплачений податок відповідно до цього розділу;

у вигляді об`єктів спадщини, які відповідно до цього розділу оподатковуються за нульовою ставкою податку та/або з яких сплачено податок відповідно до пункту 174.3статті 174 цього Кодексу.

При цьому висновок про невиконання обов`язку подати річну декларацію про майновий стан і доходи сформований виключно на підставі податкової інформації про отримання ОСОБА_1 доходу не від податкового агента. Оскільки встановлені на підставі такої інформації факти визнані судом необґрунтованими, акт перевірки не містить відомостей про отримання інших доходів, з наявністю яких ПК України пов`язує виникнення обов`язку подати щорічну декларацію, натомість, підстави для застосування штрафу за її неподання відсутні.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 90 КАС України Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Резюмуючи викладене, зважаючи на те, що ланцюг доведення відповідачем наявності складу податкових правопорушень в діях позивача обривається на етапі визначення фактично отриманого доходу ОСОБА_1 , кожне з оскаржуваних ППР слід визнати необґрунтованими, що є підставою для визнання їх протиправними та скасування.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 139, 241- 247, 255, 293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві, про визнання протиправними та скасування рішень задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0070854211 від 12.09.2019.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0070864211 від 12.09.2019.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0070844211 від 12.09.2019.

5. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0070834211 від 12.09.2019.

6. Стягнути судові витрати зі сплати судового збору на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві в розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління ДПС у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ: 43141267).

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко