Рішення № 96649027, 16.04.2021, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/23934/20

Провадження № 2/686/1041/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 квітня 2021 року

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

в складі: головуючого судді – Чевилюк З.А.

за участі секретаря – Перун А.М.,

представника позивача Скоропада Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариство з обмеженою відповідальністю «СС Лоун», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» про визнання недійсним кредитного договору,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ «СС Лоун» про визнання недійсним кредитного договору «968752-А» від 25.07.2020 року. Факт неотримання грошових коштів від ТОВ «СС Лоун» та факт відсутності другого примірника кредитного договору при наявності обов`язку кредитодавця надання його споживачу(ст.13 З.У. Про споживче кредитування) є підтвердженням не укладення позивачем кредитного договору. Кредитний договір не відповідає внутрішній волі позивача та не направлений на настання правових наслідків, що обумовлені ним. Про факт несанкціонованого списання коштів з рахунків відповідача повідомлено негайно.

В судовому засіданні представником позивача заявлено клопотання про залучення співвідповідача ТОВ «Фінфорс» у зв`язку з укладеним між ТОВ «СС ЛОУН» та ТОВ`Фінфорс» договору факторингу №968752-А від 30.09.2020 року. За даним договором факторингу відступлено право вимоги за кредитним договором. Відповідачі подали відзиви на позов, заперечили позовні вимоги. Зауважено, що кредитний договір був підписаний за допомогою одноразового ідентифікатора електронного підпису. Кредитор діяв правомірно. Відсутні докази шахрайських дій. Обрано невірний спосіб захисту порушених прав. У відповідь на відзиви, подано відповідь позивачем з викладеними запереченнями.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матерали справи, суд знаходить позов не підлягаючим до задоволення.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із статтею 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Відповідно до частини першої статті 13ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Серед загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначених у статті 203 цього Кодексу в частинах третій та п`ятій визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.06.2020 року у справі №145/2047/16-ц визначила, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині рішення.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ «СС Лоун», ТОВ «Фінфорс» про визнання недійсним кредитного договору «968752-А» від 25.07.2020 року. ТОВ «Фінфорс» у зв`язку з укладеним між ТОВ «СС ЛОУН» та ТОВ`Фінфорс» договору факторингу №968752-А від 30.09.2020 року є правонаступником ТОВ «СС Лоун». За даним договором факторингу відступлено право вимоги за кредитним договором. Позивач вказав, що кредитний договір не відповідає внутрішній волі позивача та не направлений на настання правових наслідків, що обумовлені ним. Заперечив факт укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів. Повідомив суд про відсутність другого примірника кредитного договору при наявності обов`язку кредитодавця надання його споживачу(ст.13 З.У. Про споживче кредитування) є підтвердженням не укладення позивачем кредитного договору.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про неефективний спосіб захисту, обраний позивачем, відсутність підстав наведених позивачем, передбачених законом для визнання недійсним договору, який, за твердженням позивача, ним не укладався. У задоволені позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 263 - 265ЦПК України, ст.ст.4,15,203,204,207,626 ЦК України ,

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволені позову ОСОБА_1 до Товариство з обмеженою відповідальністю «СС Лоун», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» про визнання недійсним кредитного договору «968752-А» від 25.07.2020 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня проголошення рішення до Хмельницького апеляційного суду.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідачі:ТОВ «СС Лоун» м.Київ, вул.Максимовича Михайла8, ТОВ «Фінфорс», м.Київ, Новопечерський провулок 19/3, корп..2, офіс 9.

Повний текст виготовлено 16 квітня 2021 року.

Суддя З.А.Чевилюк