Ухвала суду № 9664635, 24.02.2010, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2010 р. Справа № АС 10/50-09/5021

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Сіренко О.І.

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А.

за участю секретаря судового засідання Дерев'янко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в м. Суми на постанову Господарського суду Сумської областi від 16.06.2009р. по справі№АС 10/50-09/5021

за позовом Державної податкової інспекції в м. Суми <Список ><Текст >

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Універбур", Приватне підприємство "Калина" <Текст > <3 особи > <3 особа > <за участю > <Текст >

про стягнення вартості товару,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Господарського суду Харківської області від 16 червня 2009 року в задоволенні адміністративного позову Державної податкової інспекції в м. Суми щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Універбур" в доход держави грошові кошти в сумі 227150 грн., а саме вартість долота, визначеної в податкових накладних від 16.10.2006р. № 331 та від 27.11.2006р. № 461, одержані за нікчемним правочином, а також стягнення з Приватного підприємства "Калина" в доход держави грошові кошти в сумі 227150 грн., одержані за нікчемними правочинами було відмовлено.

Не погодившись з даною постановою суду, Державної податкової інспекції в м. Суми, (далі - ДПІ у м. Суми) було подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на прийняття судом першої інстанції рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповного з`ясування обставин, просила скасувати постанову суду та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що відповідно до вироку Білоцерківського міськрайонного суду від 13.06.2008р. директор Приватного підприємства "Калина"(далі - ПП "Калина") ОСОБА_1 був визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченому ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України, а саме в умисному ухиленні від сплати податків, що входять в систему оподаткування, введених в установленому законом порядку. В звязку з чим, на думку позивача, правочин між Товариством з обмеженою відповідальністю "Універбур" (далі ТОВ "Універбур") та ПП "Калина"був вчинений з метою, яка завідома суперечить інтересам держави і суспільства, укладений з метою ухилення від сплати податків, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже є нікчемним. Окрім того, позивач вказує, що судом першої інстанції було неправомірно застосовано строк позовної давності передбачений ст. 250 Господарського кодексу України, оскільки в даному випадку повинно застосовуватись положення ст. 258 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача., правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що основним критерієм визнання угоди нікчемною, є її недійсність встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Окрім того, за період проведення господарських операцій між ТОВ "Універбур" та ПП "Калина", працівниками Білоцерківської ОДПІ порушень податкового законодавства з боку ПП "Калина" встановлено не було. Також, судом першої інстанції було зазначено, що адміністративний позов було подано за межами строків застосування адміністративно-господарських санкцій, встановлених 250 Господарського кодексу України.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду виходячи з наступного.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що співробітниками ДПІ у м. Суми була проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ "Універбур" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 20.06.2006 р. по 30.06.2008 р., за результатами якої був складений акт від 05.12.2008 р. № 9946/2314/34328050/65.

На підставі вказаного акту, відповідачем було допущено порушення п.п.5.3.2 п.5.3 ст. 5, п.5.1 ст.5, п.п.5.2.1 п. 5.2 ст.5, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 283/97-ВР від. 22.05.1997 р. (далі Закон України N 283/97-ВР), ч. 1.2 ст.228 та ст.ст. 215-216 Цивільного кодексу України щодо загальних вимог нечинності угод, додержання яких є необхідним для чинності правочину, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2006 р. в сумі 47474 грн., у тому числі за 4-й квартал 2006 року у сумі 47474 грн. та зменшено відємне значення за півріччя 2008 року у сумі 222767 грн. ,у тому числі за 1-й квартал 2008 року у сумі 114997 грн., за 2-й квартал 2008 року у сумі 107770 грн.; п.4.1 ст. 4, п.п. 3.1.1. п. 3 ст. 3, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7, п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7, п.п.7.4.5 п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. (далі Закон України N 168/97-ВР), ч.1,2 ст. 228 та ст.ст. 215-216 Цивільного кодексу України щодо загальних вимог додержання яких є необхідним для чинності правочину за період з 20.06.2006р. по 30.07.2007 р. підприємством занижено податок на додану вартість на суму 37858 грн. в тому числі за жовтень 2006 року на суму 27533 грн., за листопад 2006 року в розмірі 10325 грн., завищено залишок відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 26) за червень 2008 року на загальну суму 34435 грн. та завищено суму відємного значення (рядок 21) за червень 2008 року на суму 8316 грн.; п.п. 4.2.9 (е,г) п.4.2 ст.4, п.п. 9.11.1 п.9.11 ст. 9, п.8.1 ст.8, п.19.2 ст. 19Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" № 889-IV від 22.05.2003 року (далі Закон України N 889-IV) в результаті чого встановлено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету на суму 593 грн. 43 коп. (в т.ч. в 2006 році 166 грн. 10 коп., в 2007 році 205 грн. 71 коп., в 2008 році 221 грн. 62 коп.) На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у м. Суми було винесено податкове повідомлення-рішення від 15.06.2009р. №0000612302/1 з аналогічною сумою податкового зобовязання з ПДВ.

На підставі вказаного акту, позивачем були ухвалені податкові повідомлення-рішення: № 0000932314/0/96559 від 18.12.2008р. яким ТОВ "Універбур" донараховано податкове зобов'язання по податку на прибуток підприємств у розмірі 71211 грн. 00 коп., у тому числі за основним платежем 47474 грн. 00 коп., штрафні (фінансові) санкції 27737 грн. 00 коп.; та № 0000932314/0/96558 від 18.12.2008р., яким донараховано податкове зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 56787 грн. 00 коп., у тому числі за основним платежем 37858 грн. 00 коп., штрафні (фінансові) санкції 18929 грн. 00 коп.

Як було встановлено під час судового розгляду, фактичною підставою для винесення зазначених податкових повідомленьрішень слугував викладений в акті від 05.12.2008 р. № 9946/2314/34328050/65 висновок позивача про те, що вироком Білоцерківського міськрайонного суду від 13.06.2008р. директор ПП "Калина"ОСОБА_1 був визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченому ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України, а саме в умисному ухиленні від сплати податків, що входять в систему оподаткування, введених в установленому законом порядку. Злочинні дії колишнього керівника ПП "Калина" перевіряючи вважають незаперечним доказом того, що ПП "Калина" здійснювала діяльність, яка суперечить вимогам Закону, шляхом укладення угод надавала можливість іншим субєктам, в т.ч. ТОВ "Універбур" безпідставно відносити несплачені суми податкових зобовязань до валових витрат та податкового кредиту, що в свою чергу призвело ненадходження податків до бюджету.

Як вбачається з матеріалів справи, у ТОВ "Універбур" за період з жовтня по листопад 2006 року існували правовідносини з ПП "Калина". Так, ТОВ "Універбур" уклало договір купівлі-продажу з ПП "Калина" від 15.10.2006 року б.н., згідно якої відповідачем, було придбано товар (долота). На виконання вимог зазначеної угоди, позивачем 16.10.2006 року та 21.11.2006 року була здійснена оплата в розмірі 165000 грн. та 61950 грн. відповідно. 10.11.2006 року за накладною № 327 був отриманий товар на суму 165200 грн., та 27.11.2006 року за накладною № 452 на суму 61950 грн. Відповідачем, ПП "Калина", були виписані податкові накладні № 331 від 16.10.2006 року та № 461 від 27.11.2006 року за якими ТОВ "Універбур" отримало право на податковий кредит. Товар приймався згідно прибуткових накладних, оплата за товари була проведена у повному обсязі на банківській рахунок ПП "Калина". Порушень щодо ведення податкового та бухгалтерського обліку вказаних операцій перевіркою виявлено не було.

В подальшому, придбані товари були використані ТОВ "Універбур" в господарській діяльності, що підтверджується доданими до матеріалів справи видатковими та податковими накладними.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно п.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також має бути спрямованим на реальне настання наслідків.

Виходячи з вище викладеного, відповідачем у своїй господарській діяльності були використані всі придбані у ПП "Калина" товари (долота). Витрати, спрямовані на закупівлю товарів, були віднесені відповідачем до складу валових витрат. У відповідності до акту перевірки, відомостей про порушення валових витрат встановлено не було (том. 1, а.с.7-56). Виходячи з цього, всі витрати ТОВ "Універбур"по взаємовідношенням з ПП "Калина" були визначені відповідачем як такі, що мають безпосереднє відношення до господарської діяльності підприємства, та визнані валовими витратами підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.І ст. 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Стосовно застосування наслідків недійсності угоди, передбачені ст. 208 ГК України.

Статтею 19 ГК України визначено, що держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання в тому числі у сфері фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин - за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни. При цьому органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.

Згідно з ч. 1 ст. 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Адміністративно-господарські санкції згідно з частиною першою статті 238 ГК України застосовуються за порушення правил здійснення господарської діяльності, є публічно-правовими, конфіскаційними санкціями і не можуть застосовуватись за відсутності вини особи.

Статтею 239 ГК України передбачені види адміністративно-господарських санкцій, які органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф: стягнення зборів (обов'язкових платежів); зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання; застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патент)) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання; скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Згідно із ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності. крім випадків, передбачених законом.

Встановлені частиною 1 статті 208 ГК України санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Зокрема, днем порушення суб'єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності є дата укладення відповідного господарського договору.

Як вбачається з позовної заяви та матеріалів справи, спірний договір купівлі-продажу було укладено 15.10.2006 року, податкові накладні виписані 16.10.2006 року та 27.11.2006 року, а позов до суду про застосування санкцій, передбачених ст. 208 ГК України, заявлено податковою інспекцією 26 січня 2009 року, тобто поза межами строку, встановленого ст. 250 Господарського кодексу України.

Посилання позивача на п. 4 ст. 258 ЦК України, відповідно до якої позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину є не обґрунтованим виходячи з вище викладених підстав та висновків суду першої інстанції не спростовують.

У даному випадку стосунки між відповідачами, оскільки вони виникли в сфері господарювання, підпадають під визначення господарського зобовязання, встановленого ст.. 173 ГК України, а тому і наслідки визнання їх недійсним та строки застосування санкцій мають здійснюватись на підставі саме норм ГК України.

З огляду на вищезазначене, постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що підстав для її скасування немає.

Що стосується посилання позивача на вирок Білоцерківського міськрайонного суду від 13.06.2008р., як на незаперечний доказ того, що ПП "Каліна" здійснювала діяльність, яка суперечить Закону, а отже і угоди з ТОВ "Універбур" є нікчемними то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки колишній керівник ПП "Каліна" був засуджений за ч. 3 ст. 212 КК України за дії вчинені в період часу з листопада 2005 року по січень 2006 року, а договірні стосунки між відповідачами по справі виникли та були реалізовані в жовтні, листопаді 2006 року. В даний час ПП "Каліна" було діючим. А тому даний довод апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовує.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Сумської областi від 16.06.2009р. по справі№АС 10/50-09/5021 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя <підпис > Сіренко О.І.

Судді <підпис >

<підпис > Любчич Л.В. Спаскін О.А. <Список > <Текст > Повний текст ухвали виготовлений 01.03.2010 р.