Постанова № 9664632, 25.02.2010, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2010 р. Справа № 3/184-3/30-17/8/5018

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді Шевцової Н.В.,

суддів - Макаренко Я.М., Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засідання Карнаух А.М.

представника позивача Карманової Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Полтава на постанову Господарського суду Полтавської області від 26.02.2008 року по справі № 3/184-3/30-17/8/5018

за позовом Акціонерного комерційного банку «Правекс-Банк»

до Державної податкової інспекції у м. Полтава

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

30.08.2004 року Акціонерний комерційний банк «Правекс-Банк» (надалі по тексту позивач, АКБ «Правекс-Банк») звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтава (надалі по тексту - відповідач, ДПІ, ДПІ у м. Полтава), в якому просив суд:

-визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Полтава № 0003581702/0 від 03.08.2004 р. про стягнення з Полтавської філії АКБ «Правекс-Банк» суми податкового зобовязання в розмірі 78748 грн.

Постановою Господарського суду Полтавської області від 26.02.2008 року зазначений позов задоволено. Визнано нечинними податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтава № 0003581701/0 від 03.08.2004 р., яким визначено податкове зобовязання по прибутковому податку в сумі 78748 грн., в тому числі 26249, 64 грн. основний платіж та 52499, 28 грн. штрафна (фінансова) санкція.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.3, 4, 14 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 р., ст. ст. 2, 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»від 26.12.1992 р. ( надалі за текстом Декрет), Указу Президента України «Про збільшення неоподаткованого мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян»від 13.09.1994 року № 519 зі змінами від 03.02.1995 р. № 100, 21.11.1995 р. № 1082, а також на неповноту дослідження судом першої інстанції обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що податковим органом було здійснено комплексну перевірку АКБ "Правекс-Банк" з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2001р. по 01.10.2003р.

За результатами перевірки був складений Акт №1870/23-4/24829909 від 30.07.2004р. В Акті податковий орган посилається на те, що позивачем при оподаткуванні сукупних місячних доходів працівників за основним місцем роботи було застосовано мінімальні заробітні плати, а не неоподаткований мінімум громадян, чим порушено норми Декрету Кабінету Міністрів України №13-92 від 26.12.1992р. «Про прибутковий податок з громадян», Інструкції про прибутковий податок з громадян та Указу Президента України №1082/95 від 21.11.1995р. "Про внесення змін до Указу Президента України від 13.09.2004р. №519".

На підставі зазначеного Акту ДПІ у м.Полтаві винесено податкове повідомлення-рішення №0003581702/0 від 03.08.2004р., яким визначено суму податкового зобов"язання по прибутковому податку на загальну суму 78 748,92 грн. в тому числі 26 249,64 грн. основний платіж та 52499,28 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

При здійсненні перевірки податковий орган керувався положеннями Указу Президента України "Про збільшення неоподаткованого мінімуму доходів громадян".

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ставки прибуткового податку з громадян визначені у статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України №13-92 від 26.12.1992р. «Про прибутковий податок з громадян» з урахуванням мінімальної місячної заробітної плати, розмір якої законодавчо врегульований, змін щодо ставок оподаткування до статей 6, 7 Декрету в законодавчому порядку не вносилися, а тому застосування до спірних правовідносин приписів Указу Президента України № 519 від 13.09.1994 р. "Про збільшення неоподаткованого мінімуму доходів громадян" є безпідставним.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Статтею 67 Конституції України встановлено обовязок кожного громадянина сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Принципи побудови системи оподаткування, види податків, зборів та інших обовязкових платежів, порядок їх зарахування і напрями використання, перелік платників податків та обєктів оподаткування, відповідальність за порушення податкового зобовязання визначені в Законі України від 25 червня 1991 року №1251-ХІІ “Про систему оподаткування”.

Згідно із зазначеним Законом громадяни зобовязані сплачувати податок з отриманих доходів (статті 4, 14) і при цьому має додержуватися принцип соціальної справедливості, який полягає в забезпеченні соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі прибутки (стаття 3).

Починаючи з 1 січня 1993 року громадяни сплачували прибутковий податок відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України №13-92 від 26.12.1992р. «Про прибутковий податок з громадян», в якому визначено платників цього податку, обєкти і ставки оподаткування.

Пунктом 1 статті 6 Декрету встановлено, що сукупний оподатковуваний доход зменшується на суму, яка не перевищує за кожний повний місяць, протягом якого одержано доход, установленого чинним законодавством розміру мінімальної місячної заробітної плати (неоподатковуваний мінімум). Неоподатковуваний мінімум введено в шкалу ставок оподаткування, передбачену пунктом 1 статті 7 Декрету. При цьому ставки прибуткового податку із сукупного оподатковуваного доходу громадян за місцем основної роботи (служби, навчання) були визначені у тому самому пункті з урахуваанням мінімальної місячної заробітної плати. Зазначена обставина не створювала суперечності, оскільки на час прийняття Декрету розмір неоподатковуваного мінімуму дорівнював розміру мінімальної місячної заробітної плати. Це тривало до прийняття Верховною Радою України Постанови від 1 червня 1993 року №3243-ХІІ “Про підвищення мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком”, після чого мінімальна заробітна плата перестала дорівнювати неоподатковуваному мінімуму, а визначення ставок оподаткування доходів громадян із її урахуванням відповідати пункту 1 статті 6 Декрету, згідно з яким до шкали цих ставок було введено саме неоподатковуваний мінімум.

Тому згідно з пунктом 2 зазначеної постанови, для законодавчого врегулювання, Кабінету Міністрів України було доручено переглянути неоподатковуваний мінімум доходів громадян та ставки прогресивного оподаткування цих доходів.

Постановами Кабінету Міністрів України від 10 червня 1993 року №433, 10 вересня 1993 року №719 та від 14 грудня 1993 року №1032 було збільшено неоподатковуваний мінімум доходів громадян та встановлено нові ставки їх прогресивного оподаткування з урахуванням цього мінімуму.

Оскільки в законодавчому порядку ставки прибуткового податку з громадян з урахуванням неоподатковуваного мінімуму їх доходів так і не було встановлено, Президент України відповідно до пункту 74 статті 1145 Конституції (Основного Закону) України від 20 квітня 1978 року №888-ІХ видав Указ № 519 від 13.09.1994 р. "Про збільшення неоподаткованого мінімуму доходів громадян", яким установлено ставки прогресивного оподаткування доходів громадян з урахуванням неоподатковуваного мінімуму. У звязку із цим Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 26 вересня 1994 року №660 “Про визнання такими, що втратили чинність, пунктів 1, 2, 3 і 4 постанови Кабінету Міністрів України від 14 грудня 1993 року №1032”.

Конституційний Суд України ухвалою від 21 березня 2002 року № 9-у/2002 відмовив у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України “Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян”. При цьому суд зазначив, що Указ прийнято відповідно до положень Конституції (Основного Закону) України від 20 квітня 1978 року (пункт 74 статті 1145). Згідно із цією конституційною нормою Президент України мав повноваження ухвалювати укази з питань економічної реформи, не врегульованих законами України, які діють до прийняття відповідних законів. Положення Указу застосовуються з 1996 року Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України для розрахунку надходжень від податків, зборів (обовязкових платежів), а також визначення сум штрафів за адміністративні правопорушення.

Отже, виходячи з наведеного аналізу норм права, колегія суддів дійшла висновку, що на час виникнення спірних правовідносин положення Декрету, який передбачав сплату прибуткового податку із сукупного оподатковуваного доходу громадян, слід було застосовувати з урахуванням неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та ставок їх прогресивного оподаткування, установлених Указом (втратив чинність із 1 січня 2004 року на підставі Указу Президента України від 25 грудня 2003 року №1497/2003 “Про визнання такими, що втрачають чинність, деяких указів Президента України” у звязку з прийняттям Закону України від 22 травня 2003 року №889-IV“Про податок з доходів фізичних осіб”).

Таким чином судом першої інстанції при ухваленні рішення було порушено норми матеріального права щодо застосування ставок оподаткованого доходу громадян, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому постанова суду підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 160, 195, ч.3 ст. 198, ч.ч. 3, 4 ст. 202, ч.2 ст. 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтава задовольнити.

Постанову Господарського суду Полтавської області від 26.02.2008 року по справі № 3/184-3/30-17/8/5018 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог Акціонерного комерційного банку «Правекс-Банк»до Державної податкової інспекції у м. Полтава про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення відмовити.

Постанова набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання постанови у повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя <підпис > Шевцова Н.В.

Судді <підпис >

<підпис > Мінаєва О.М. Макаренко Я.М. <Список > <Текст > Повний текст постанови виготовлений 02.03.2010 р.