Рішення № 96643509, 22.04.2021, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 22.04.2021

Справа № 937/9255/20

Провадження № 2/937/1044/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2021 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого – судді: Іваненко О.В.,

за участю секретаря: Захарової І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ігнатов Євген Євгенович, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Мирненської селищної об`єднаної територіальної громади Мелітопольського району Запорізької області, Мелітопольської районної ради Запорізької області, Приватного підприємства «Фелікс» про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ігнатов Є.Є., Турчина І.В., ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовною заявою до Мирненської селищної об`єднаної територіальної громади Мелітопольського району Запорізької області, Мелітопольської районної ради Запорізької області, Приватного підприємства «Фелікс» про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

В обґрунтування позову, позивачі посилаються на те, що вони на підставі ордеру № 864 виданого 29.03.2004 року виконавчим комітетом Мирненської селищної ради Мелітопольського району Запорізької області, вселилися в квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка мала статус державної квартири та використовувалась як сімейний гуртожиток військової частини А3840 Мелітопольського гарнізону. З березня 2004 року по теперішній час вони зареєстровані у вказаний квартирі, вільно та відкрито нею володіють, несуть затрати на її утримання, не приховували факт знаходження майна у їх володінні, та вважали, що вказана квартира перебуває у державній власності Мирненської селищної ради Мелітопольського району Запорізької області. 19.12.2017 року ОСОБА_1 звернувся з заявою на приватизацію вищезазначеної квартири на умовах найму відповідно до ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» на безоплатну передачу у власність. Розпорядженням органу приватизації № 3484 від 19.12.2017 року Мелітопольською районною радою, задоволена заява ОСОБА_1 та передана вказана квартира у приватну спільну сумісну власність та видано свідоцтво про право власності на житло від 19.12.2017 року. У липні 2018 року у встановленому законом порядку, вони звернулися до реєстраційної служби для внесення відомостей про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, але їм було відмовлено оскільки в зазначеному реєстрі не містилися відомості про попереднього власника квартири і їм було рекомендовано звернутися в КП «ММБТІ». Листом №1447 від 10.07.2018 року КП «ММБТІ» їм повідомило, що станом на 01.01.2013 року право власності на квартиру зареєстровано за ПП «Фелікс» на підставі договору купівлі-продажу від 26.12.2001 року № б/н. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна № 1633198885 від 11.04.2019 року, у вказаних реєстрах відсутні відомості про власника вищевказаної квартири. Оскільки вони відкрито, добросовісно володіють квартирою з 29.03.2004 року по теперішній час, вони не знали і не могли знати, що право власності на цю квартиру зареєстровано за ПП «Фенікс», ніколи не приховували факт знаходження квартири у їхньому володінні, яке було безперервним понад 16 років, то змушені звернутися до суду з позовом про набуття права власності за набувальною давністю. Тому на підставі викладеного, вони просять суд визнати за ними, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в рівних частинах право власності за набувальною давністю на квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

В судове засідання позивачі та їх представник не з`явилися, але надали заяви про розгляд справи за їх відсутності, позов підтримують в повному обсязі.

Представник відповідача – Мирненської селищної об`єднаної територіальної громади Мелітопольського району Запорізької області - в судове засідання не з`явився, але від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, проти задоволення позову не заперечує.

Представник відповідача - Мелітопольської районної ради Запорізької області - в судове засідання не з`явився по невідомій суду причині, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином поштовим повідомленням за зареєстрованим місцем перебування. До Мелітопольського міськрайонного суду повернулися повідомлення про вручення поштового відправлення.. Згідно ч.3 ст.131 ЦПК України, причини неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не надійшло. Суд вважає причини неявки відповідача в судове засідання неповажними.

Представник відповідача - Приватного підприємства «Фелікс» - в судове засідання не з`явився по невідомій суду причині, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином поштовим повідомленням за вказаним у його заявах місцем перебування. До Мелітопольського міськрайонного суду повернулися конверти з відміткою листоноші «по закінченню терміну зберігання» так як адресата не було дома та він не отримує поштове повідомлення. Згідно ч.3 ст.131 ЦПК України, причини неявки суду не повідомила, заяви про розгляд справи за її відсутності не надійшло. Суд вважає причини неявки відповідача в судове засідання неповажними. Згідно наданого відзиву проти задоволення позову заперечує та надав відзив, згідно якого дійсно, ПП «Фелікс» у 2001 році було власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 , однак в подальшому квартира була передана у державну власність в особі Військової частини А-3840. Договору або іншого правочину щодо такої передачі ПП «Фелікс» надати не може, так як усі документи ПП «Фелікс» залишилися на окупованої території у м.Сорокіне (б.Краснодон) Луганської області та доступу до них немає. Крім того, Позивачі є власниками вказаної квартири на підставі Свідоцтва про право власності. За загальним правилом право власності позивачів на квартиру не може витікати з одночасно двох підстав - набувальної давності та приватизації. Одна підстава (набувальна давність) виключає другу підставу (приватизацію). Необхідною умовою (але не достатньою) для визнання за позивачами права на квартиру за набувальною давністю є визнання нечинною приватизації. Таким чином, позовні вимоги можуть бути задоволені лише за умови попереднього визнання нечинним та скасування Свідоцтва про право власності. Отже, позивачам необхідно визначитися, на якої підставі вони є власниками квартири - набувальної давності чи приватизації, бо одне виключає інше. Не визиває сумніву та обставина, що позивачі є власниками вказаної квартири на підставі свідоцтва про право власності (внаслідок приватизації), доки вказане свідоцтво є чинним. Отже - є ознаки невизнання права власності позивачів на квартиру. Таким чином, Позивачі вибрали неправильний спосіб захисту їх прав, а саме мали або позиватися щодо визнання права власності з подальшою реєстрацією вказаного судового рішення, або в порядку адміністративного судочинства про зобов`язання реєстратора провести відповідні реєстраційні дії.

Відповідно до ч.3 ст. 211, ч.4 ст.223, ч.1 ст.280, ст.281 ЦПК України, суд ухвалив розглядати справу за відсутності сторін на підставі наявних у ній даних і доказів та ухвалити заочне рішення.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України у зв`язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд вважає позов таким, що підлягає повному задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Згідно ч.5 ст.263 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Як встановлено в судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 з березня 2004 року по теперішній час зареєстровані квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить їм на праві власності на підставі свідоцтво про право власності на житло від 19.12.2017 року, що підтверджується наданими копіями паспортів (а.с.9-18, 53).

Судом згідно позову встановлено, що в липні 2018 року у встановленому законом порядку позивачі звернулися до реєстраційної служби для внесення відомостей про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон, відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, як то передбачено вимогами ч.4 ст.334 ЦК України.

Так листом № 1447 від 10.07.2018 року КП «ММБТІ» позивача було повідомило, що станом на 01.01.2013 року право власності на квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ПП «Фелікс» на підставі договору купівлі-продажу від 26.12.2001 року № б/н. Крім того, до інвентарної справи залучено копію (не зареєстрованого) свідоцтва про право власності на житло б/н від 19.12.2017 року, виданого Мелітопольською районною радою: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 (а.с.57).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 1633198885 від 11.04.2019 року, у вказаних реєстрах відсутні відомості про власника вищевказаної квартири.

Відповідно до ст. 4 ЖК України, жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України, утворюють житловий фонд.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 16 ЖК України до компетенції виконавчих комітетів селищних, сільських рад належить видача ордерів на жилі приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду (частина 1 ст. 58)

Відповідно до ч.1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Судом згідно матеріалів справи щодо походження вищевказаної квартири встановлено наступне.

Згідно з договором №19 від 29.10.1999 року, TOB «Енерготранзит» уклало договір з КП АБ «Райагробуд» на дольову участь у будівництві 4-х кімнатної квартири АДРЕСА_3 . Згідно довідки КП АБ «Райагробуд», сума дольової участі у будівництві вказаної квартири по договору № 19 від 29.10.1999 року сплачена, та відповідно до протоколу № 5 від 05.05.2000 року ради трудового колективу КП АБ «Райагробуд», розподілена TOB «Енерготранзит», що підтверджується випискою з вказаного протоколу (а.с.59,60).

На підставі рішення виконавчого комітету Мирненської селищної ради Мелітопольського району, Запорізької області №30 від 27.03.2001 року, оформлено право власності на TOB «Енерготранзит», що підтверджується копією вказаного рішення (а.с.61).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 11.12.2001 року серії АЕЕ №4444527, зареєстрованого в КП «ММБТІ» 15.12.2001 року, TOB «Енерготранзит» продало КП АБ «Райагробуд», квартиру АДРЕСА_4 , що підтверджується копією вказаного договору (а.с.62).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 26.12.2001 року б/н, зареєстрованого в КП «ММБТІ» КП АБ «Райагробуд» продало ПП «Фелікс», квартиру АДРЕСА_3 , що підтверджується копією вказаного договору (а.с.62).

Рішенням виконавчого комітету Мирненської селищної ради Мелітопольського району, Запорізької області № 145 від 28.12.2001 року, на підставі ЗУ «Про місцеве самоврядування» в зв`язку з прийняттям до спільної власності територіальної громади Мирненської селищної Ради 40-ка квартирного житлового будинку АДРЕСА_5 згідно з рішенням Мелітопольської районної ради «Про передачу майна», передано вищевказаний будинок на постійне комунальне обслуговування Мирненському виробничому управлінню ЖКГ та передано на баланс Мирненському виробничому управлінню ЖКГ, що підтверджується копією вказаного рішення (а.с.63).

Рішенням виконавчого комітету Мирненської селищної ради Мелітопольського району, Запорізької області № 1 від 23.01.2002 року, квартирі АДРЕСА_4 , наданий статус сімейного гуртожитку (а.с.64).

Рішенням виконавчого комітету Мирненської селищної ради Мелітопольського району, Запорізької області № 08 від 23.01.2002 року, на підставі ЗУ «Про місцеве самоврядування» на підставі листа командира в/ч A3840 від 23.01.2002 рок за № 75 вказана квартира була надана для проживання військовослужбовцю в-я A3 840, що підтверджується копією вказаного рішення, та листа командира в/ч A3840 (а.с.65).

Так рішенням п`ятої сесії виконавчого комітету Мирненської селищної ради Мелітопольського району, Запорізької області № 09 від 08.11.2002 року «Про надання згоди на розпорядження майном», що враховано на балансі Мирненської ВУЖКГ, до комунальної власності Мирненської селищної ради для обслуговування населення смт. Мирне Мелітопольського району Запорізької області та надано дозвіл Мирненській ВУЖКГ розпоряджатися майном згідно з діючим законодавством, в тому числі і будинок АДРЕСА_5 , переданий йому відповідно до рішення виконавчого комітету Мирненської селищної ради Мелітопольського району, Запорізької області №145 від 26.12.2001 року, на підставі ЗУ «Про місцеве самоврядування», що підтверджується копією вказаного рішення (а.с.66).

Рішенням сьомої сесії виконавчого комітету Мирненської селищної ради Мелітопольського району, Запорізької області № 05 від 07.02.2003 року на підставі рішення Мирненської селищної ради топольського району, Запорізької області № 09 від 08.11.2002 року «Про надання згоди на розпорядження майном» у зв`язку зі створенням КП «Житлосервіс Мирне», прийнято майно спільної власності територіальних громад Мелітопольського району, що враховано на балансі Мирненського ВУЖКГ, до комунальної власності Мирненської селищної ради для обслуговування населення смт. Мирне з подальшою передачею на баланс КП «Житлосервіс Мирне» згідно з актом прийому-передачі, серед яких зазначений будинок АДРЕСА_5 , що підтверджується копією вказаного рішення та актом прийому-передачі (а.с.67-70).

Рішенням виконавчого комітету Мирненської селищної ради Мелітопольського району, Запорізької області №22 від 24.03.2004 року відповідно до ЗУ «Про місцеве врядування» на підставі листа начальника Мелітопольського гарнізону в/ч A3840 № 68 від 1702.2004 року про заміну статусу приміщення в зв`язку з відсутністю необхідності його використання як сімейного гуртожитку про виведення зі складу житлового фонду будинку, вирішено надати статус державної квартири приміщенню розташованому за адресою: АДРЕСА_6 , яка використовувалась як сімейний гуртожиток військової частини, що підтверджується копією вказаного рішення (а.с.71).

Рішенням виконавчого комітету Мирненської селищної ради Мелітопольського району, Запорізької області № 25 від 24.03.2004 року на підставі подання начальника КЕВ м. Запоріжжя про розподіл житлової площі по Мелітопольському гарнізону в/ч A3840, квартира АДРЕСА_4 розподілена військовослужбовцю ОСОБА_7 у складі сім`ї з 4-х чоловік, що підтверджується копією вказаного рішення та подання начальника КЕВ м. Запоріжжя від 03.02.2004 року (а.с.72).

На підставі ордеру № 864 виданого 29.03.2004 року, виданого виконавчим комітетом Мирненської селищної ради Мелітопольського району Запорізької області, згідно рішення виконавчого комітету Мирненської селищної ради Мелітопольського району Запорізької області № 25 від 24.03.2004 року, ми ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 вселилися в квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_7 (а.с.50-51).

Рішенням виконавчого комітету Мирненської селищної ради Мелітопольського району, Запорізької області № 51 від 25.05.2004 року «Про затвердження переліку жилих будинків і квартир, що підлягають приватизації у 2004 році» був затверджений вказаний перелік, згідно з яким квартира АДРЕСА_3 підлягала приватизації у 2004 році, що підтверджується копією вказаного рішення та переліку (а.с.75).

Відповідно до розпорядження органу приватизації № 3484 від 19.12.2017 року Мелітопольською районною радою, задоволена заява ОСОБА_1 та передана вказана квартира у приватну спільну сумісну власність, що підтверджується вказаним розпорядженням.

На підставі вказаного розпорядження, органом приватизації Мелітопольською районною радою видано свідоцтво про право власності на житло від 19.12.2017 року, яке посвідчує, що квартира яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , дійсно належить на праві приватної власності нам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , що підтверджується вказаним свідоцтвом. Характеристика квартири та її обладнання наведені в технічному паспорті, який є невід`ємною частиною цього свідоцтва, де зазначено, що квартира яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрована Мелітопольською районною радою на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності і записана у реєстрову книгу за № 3484 (а.с.53).

Згідно ч.1 ст.317 ЦПК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч.1, 2 ст.319 ЦПК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ч.1 ст.321 ЦПК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч.1 ст.328 ЦПК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч.1, 2 ст.344 ЦПК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Інститут набувальної давності є одним із первинних способів виникнення права власності, тобто такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ - не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а базується на сукупності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 344 ЦК України. Тобто, об`єктом набуття права власності за набувальною давністю на підставі ст. 344 ЦК України є чуже майно, а умовами виникнення права власності за давністю володіння є: відкритість, безперервність, тривалість та добросовісність володіння. Відкритість володіння означає, що особа не приховує свого статусу від інших осіб, не приховує факту, що вона не є власником майна, але володіє і користується таким майном як власник. Тривалість володіння означає, що для виникнення права власності на нерухоме майно особа повинна ним проволодіти протягом десяти років. Фактичне володіння вважається правомірним, якщо інше не випливає з закону або не встановлено рішенням суду (ст. 397 ЦК України).

Зокрема, володілець за давністю є незаконним володільцем, про що зазначено в ч.1 ст. 344 ЦК України (особа заволоділа чужим майном). Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею та незалежно від волі колишнього власника. При цьому добросовісне володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно, обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна.

Згідно п.9 Постанови пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні.

Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

Згідно п.13 зазначеної постанови, можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Згідно п.14 зазначеної постанови, виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв`язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю. Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Згідно ст.392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно правового висновку зазначеного в Постанові ВП ВС від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження №12-291гс18), зазначено, що правовий інститут набувальної давності опосередковує один з первинних способів виникнення права власності. Це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ. Воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності усіх вказаних умов у сукупності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент заволодіння ним не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Водночас він повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка надалі претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння чи користування, проте не у власність.

Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння чи користування, проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Таким чином, Велика Палата ВС дійшла висновку, що після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

Крім того, у Постанові ВС по справі № 920/999/16 від 09.07.2019 року, Верховний Суд роз`яснив, що набуття права власності на річ за набувальною давністю - це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, за сукупністю умов визначених ч. 1 ст. 344 ЦК України.

Таким чином судом встановлено, що з березня 2004 року по теперішній час, позивачі зареєстровані у вищевказаній квартирі, вільно та відкрито нею володіють, не приховували факт знаходження майна у нашому володінні, та вважали, що згідно наданих ним документів вказана квартира перебуває у їх власності. Твердження представника відповідача ПП «Фелікс» про неправильність вибору позивачами способу захисту не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні. Таким чином суть позовних вимог зведена до добросовісного, але неправомірного, в тому числі безтитульного, заволодіння позивачами майном, що є підставою на набуття цього майна у власність за набувальною давністю, т.я. між ними і власником вказаного майна ПП «Фелікс» не було укладено жодних договорів, що опосередковує передання майна ним у володіння чи користування, проте не у власність. У своєму відзиві представник відповідача ПП «Фелікс» також зазначив, що не визиває сумніву та обставина, що позивачі є власниками вказаної квартири на підставі свідоцтва про право власності (внаслідок приватизації), доки вказане свідоцтво є чинним, а тому фактично визнав позовні вимоги, визнавши право власності позивачів на квартиру.

Згідно ч.1, 4 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Враховуючи викладене, керуючись конституційним принципом верховенства права, оцінивши всебічно, повно та об`єктивно всі наявні у справі докази окремо та у сукупності, застосовуючи відповідні норми матеріального права, забезпечуючи права людини і основоположні свободи сторін, враховуючи принципи справедливості та неупередженості, суд дійшов до висновку про те, що позивачі дійсно з березня 2004 року по теперішній час зареєстровані у вищевказаній квартирі, добросовісно, вільно та відкрито володіють вищезазначеною квартирою, несуть затрати на її утримання, ніколи не приховували факт знаходження квартири у їх володінні, позивачі фактично володіють спірним майном більше 16 років поспіль, та в подальшому мають намір володіти, користуватися та розпоряджатися вищевказаним нерухомим майном, однак на теперішній час оформити право власності у позасудовому порядку не має можливості, відповідачі проти позову не заперечують, тому суд вважає за необхідне визнати за позивачами право власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, а може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року, SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справа №591/519/19 (№ 61-18146св19) від 18.02.2021 року, колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

На підставі вищевикладеного, та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 131, 141, 259, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 317-344, 1216-1296 ЦК України, Пленумом ВСУ, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ігнатов Євген Євгенович, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Мирненської селищної об`єднаної територіальної громади Мелітопольського району Запорізької області, Мелітопольської районної ради Запорізької області, Приватного підприємства «Фелікс» про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (і.н. НОМЕР_1 ) мешкає: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 (і.н. НОМЕР_2 ) мешкає: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 (і.н. НОМЕР_3 ) мешкає: АДРЕСА_1 , ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 (і.н. НОМЕР_4 ) мешкає: АДРЕСА_1 , в рівних частинах право власності за набувальною давністю на квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Мелітопольського

міськрайонного суду О. В. Іваненко