Рішення № 96642643, 28.04.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2021 року ЛуцькСправа № 140/16536/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Дмитрука В.В.,

за участю секретаря судового засідання Місюк І.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у м.Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про скасування постанови про стягнення виконавчого збору,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Першого відділу державної виконавчої служби у м.Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про скасування постанови державного виконавця Романовського В.В. від 16.11.2020 про стягнення виконавчого збору у ВП №54486650.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що як нормами Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, так і судовою практикою Верховного Суду стверджується можливість стягнення державним виконавцем виконавчого збору у розмірі 10% суми, яка фактично стягнута, в той час як існує довідка АТ «Укрсоцбанк» від 24.09.2019 про прощення боргу, що є припиненням зобов`язання, тобто на момент винесення оскаржуваної постанови жодного фактичного стягнення не відбулося.

Додатково позивач зазначає, що 03.12.2020 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань з підстав відкликання банківської ліцензії та припинення існування вилучено запис про юридичну особі АТ «Укрсоцбанк», в той час як державним виконавцем у оскаржуваній постанові від 16.11.2020 зазначено взагалі іншу юридичну особу – ПАТ «Укрсоцбанк».

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 30.12.2020 відмовлено у відкритті провадження у справі.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2021 ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 30.12.2020 про відмову у відкритті провадження у справі скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, в зв`язку з чим ухвалою судді від 22.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи, з урахування особливостей провадження визначених ст. 287 КАС України.

В поданому до суду відзиві (поясненні) на позовну заяву від 27.04.2021 відповідач позов не визнав та просить відмовити в його задоволенні, мотивуючи тим, що державним виконавцем правомірно не було закінчено виконавче провадження, що підтверджено як судовими рішеннями Луцького міськрайонного суду та Волинського апеляційного суду, так і письмовим повідомленням представника правонаступника АТ «Укрсоцбанк» - АТ «Альфа-Банк». Крім того, зазначає, що оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору обґрунтовано винесена в процесі примусового виконання рішення і сума виконавчого збору складає 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню з позивача, що відповідає положенню частини другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».

В судовому засіданні позивачем надано пояснення, аналогічні тим, що викладені в адміністративному позові та додатково зазначено, що в порушення вимог КАС України пояснення відповідача з приводу заявлених позовних вимог не були направлені на його адресу, а викладені в поясненнях обставини не стосуються предмету спору.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, що, однак, не є перешкодою для розгляду справи з огляду на приписи частини третьої статті 268 КАС України.

Вивчивши матеріали справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Судом встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 листопада 2016 року у цивільній справі №161/7017/15-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 2 801 925 гривень 68 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» 42028 гривень 88 копійок судового збору

На виконання вищенаведеного судового рішення судом 24 березня 2017 року був виданий виконавчий лист, який на даний час знаходиться на примусовому виконанні у Першому відділі державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).

Так, зокрема, 11.08.2017 державним виконавцем першого відділу ДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №54486650 по виконавчому листу від 24.03.2017, виданому Луцьким міськрайонним судом Волинської області у справі №161/7017/15-ц, пункт 3 якої містив вказівку про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 28 439 грн 54 коп.

09.10.2017 іншим державним виконавцем вказаного органу ДВС по даному виконавчому провадженню була винесена постанова про виправлення помилки у процесуальному документі, а саме: в зв`язку з виявленням помилки в п.3 постанови про відкриття виконавчого провадження від 11.08.2017, де була невірно вказана сума виконавчого збору - 28 439 грн 54 коп. замість вірної – 284 395 грн 45 коп., внесено виправлення у постанову від 11.08.2017 і п.3 якої викладено в наступній редакції: стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 284 395 грн 45 коп.

16.11.2020 державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у м.Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 10 % суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом, що складає 284 395 грн 45 коп.

Не погоджуючись із постановою про стягнення виконавчого збору від 16.11.2020, визначеного виходячи із 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З 05.10.2016 набув чинності Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII (далі - Закон № 1404- VIII).

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

Так, частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року, слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

Між тим, Законом України від 3 липня 2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, внесено зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ.

З урахуванням наведених змін, за змістом статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Тобто, з урахуванням редакцій Закону № 1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

Судом встановлено, що державний виконавець під час прийняття оскаржуваної постанови ВП № 54486650 від 16.11.2020 року про стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 284 395 грн 45 коп., визначив суму виконавчого збору в розмірі 10 % від суми, яка зазначена у виконавчому листі № 161/7017/15-ц від 24.03.2017.

Отже, державний виконавець визначив суми виконавчого збору у розмірі 10 % суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчими документами, застосувавши фактично таким чином Закон № 1404-VIII у редакції Закону № 2475-VIII.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

Таким чином, з урахуванням того, що внесені Законом України від 3 липня 2018 року № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ погіршили становище боржника – ОСОБА_1 , а також того, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом (доказів про що не подано суду), суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 284 395 грн 45 коп.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції, викладеній в постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 1340/5053/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 400/878/20, від 28 січня 2021 року у справі № 420/769/19.

Частиною 5 статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, враховуючи, що у цій справі наявні докази вчинення державним виконавцем виконавчих дій, спрямованих на стягнення боргу з позивача (винесення постанов в ході виконавчого провадження), такі дії виконавця мають бути окреслені певним результатом виконання (суму, яку фактично стягнуто у зв`язку із виконанням, залишок нестягнутої суми тощо), оскільки законодавець на момент початку примусового виконання чітко визначив, що виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.

З огляду на наведене, у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 2 843 грн 95коп., сплачений згідно з квитанцією від 21.12.2020.

Керуючись ст.ст. 73-76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 287, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) ВП №54486650 від 16.11.2020 про стягнення виконавчого збору.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (вулиця Винниченка, будинок 27а, місто Луцьк, 43021, код ЄДРПОУ 35041461) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 2 843 (дві тисячі вісімсот сорок три) гривні 95 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя В.В.Дмитрук