Рішення № 96626987, 22.04.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.04.2021Справа № 910/4421/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "УСМАРЬ"

2) Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "УКРГАЗБАНК"

3) Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ"

про визнання додаткової угоди недійсною та визнання договору недійсним в частині

представники сторін:

від позивача: Березінський О.С.

від відповідача 1: не з`явився

від відповідача 2: Сподін В.С.

від відповідача 3: Компанець Н.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УСМАРЬ"; Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "УКРГАЗБАНК"; Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" (у редакції заяви про зміну предмету позову) про:

- визнання додаткової угоди (доповнення) від 01.11.2010 №б/н до договору від 14.10.2010 №ЦПХ-14-02210-01 укладеної між Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПММ Сервіс-І" недійсною;

- визнання договору про заставу майнових прав № 34/11-VIP/16-K від 24.05.2011 укладеного між Публічним акціонерним товариством акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "УСМАРЬ" недійсним в частині передачі в заставу Публічному акціонерному товариству акціонерному банку "УКРГАЗБАНК" майнових прав за Договором поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що додаткова угода (доповнення) від 01.11.2010 №б/н до договору від 14.10.2010 №ЦПХ-14-02210-01 виконуючим обов`язки директора ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" ОСОБА_1 не підписувалася, відповідний правочин відповідачем-3 не укладався, а наявні на примірнику додаткової угоди підпис та печатка з боку останнього було нанесено шляхом демонтажу із використанням фрагмента документа із зображенням підпису та печатки, який міститься у договорі поставки від 14.10.2010 №ЦХП-14-02210-01.

Обґрунтовуючи наявність підстав для визнання недійсним договору застави майнових прав від 24.05.2011 №34/11-VIP/16-K, позивач послався на те, що відповідач-3 згоди на передання прав вимоги за договором поставки в заставу відповідача-2 не надавав всупереч умов пунктів 11.1, 12.4 договору від 14.10.2010 №ЦХП-14-02210-01, що свідчить про невідповідність умов договору застави майнових прав від 24.05.2011 №34/11-VIP/16-K приписам статті 516 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2019 позов задоволено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "УКРГАЗБАНК" залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2019 у справі №910/4421/18 - без змін.

Постановою Верховного Суду від 08.09.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 у справі № 910/4421/18 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За результатом проведення автоматичного розподілу справ між суддями, справу №910/4421/18 передано для розгляду судді Турчин С.О.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 28.09.2020 прийняв справу №910/4421/18 до свого провадження, призначив підготовче засідання у справі на 20.10.2020.

13.10.2020 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшло клопотання про закриття провадження у справі.

19.10.2020 через відділ діловодства суду від відповідача-3 надійшли письмові пояснення, у яких ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" зазначає, що позовні вимоги зустрічної позовної заяви у справі №34/16 містять відмінності від позовних вимог Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" у цій справі, у зв`язку із чим твердження АБ "УКРГАЗБАНК" про аналогічність вимог у вказаних справах не відповідають фактичним обставинам, а тому не можуть братися судом до уваги при ухваленні рішення у справі №910/4421/18.

19.10.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення, у яких АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" зазначила, що висновок суду у справі №34/16 про відмову у задоволенні зустрічного позову ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" не має преюдиційного значення під час розгляду справи №910/4421/18.

Судове засідання у справі №910/4421/18, призначене на 20.10.2020, знято з розгляду.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 04.11.2020 призначив підготовче засідання №910/4421/18 на 17.11.2020.

Протокольною ухвалою від 17.11.2020 відкладено підготовче судове засідання на 03.12.2020.

25.11.2020 через канцелярію суду від Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" надійшла заява про вжиття заходів забезпечення позову.

27.11.2020 через канцелярію суду від Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "УКРГАЗБАНК" надійшло клопотання про виклик сторін для розгляду заяви про забезпечення позову.

Господарський суд міста Києва постановив ухвалу 30.11.2020 про виклик сторін для розгляду заяви Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" про вжиття заходів забезпечення позову по справі №910/4421/18 у судове засідання 03.12.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2020 відмовлено у задоволенні заяви Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" про вжиття заходів забезпечення позову.

Протокольною ухвалою від 03.12.2020 відкладено підготовче засідання на 15.12.2020.

Протокольною ухвалою від 15.12.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче судове засідання на 21.01.2021.

18.12.2020 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшла заява про застосування строку позовної давності.

У підготовчому засіданні 21.01.2021 суд розглянувши клопотання відповідача-2 про закриття провадження у справі, відмовив у його задоволенні, з огляду на наступне.

Так, відповідач у своєму клопотанні просить суд закрити провадження у справі №910/4421/18 посилаючись на те, що ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" реалізувало своє право на судовий захист щодо оскарження договору застави шляхом подання зустрічного позову у справі №34/16. Предметом розгляду справи №910/4421/18 є аналогічні доводи та посилання позивача, що були заявлені у зустрічній позовній заяві ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ". Рішенням суду по вказаній справі, яке набрало законної сили, у задоволенні зустрічного позову було відмовлено.

Оскільки з приводу вимог Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" як правонаступника ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" є рішення суду, яке набрало законної сили, між тими самими сторонами, про той же предмет із тих же підстав, відповід-2 посилаючись на ч.4 ст.75, п.3 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що є всі підстави для закриття провадження у справі №910/4421/18 про визнання додаткової угоди (доповнення) від 01.11.2010 №б/н до договору від 14.10.2010 №ЦПХ-14-02210-01 та договору про заставу майнових прав № 34/11-VIP/16-K від 24.05.2011 недійсними.

У відповідності до п.3 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Поряд з цим, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб. Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

З означеного вбачається, що у справі №34/16 в якості підстав позову ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" посилалося на відсутність письмової форми згоди між ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" та ТОВ "УСМАРЬ" щодо передачі (відступлення) прав вимоги за договором поставки до банку.

У свою чергу у справі №910/4421/18 підставою позову позивач визначає те, що додаткова угода (доповнення) від 01.11.2010 №б/н до договору від 14.10.2010 №ЦПХ-14-02210-01 виконуючим обов`язки директора ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" ОСОБА_1 не підписувалася, відповідний правочин відповідачем-3 не укладався, а наявні на примірнику додаткової угоди підпис та печатка з боку останнього було нанесено шляхом демонтажу із використанням фрагмента документа із зображенням підпису та печатки, який міститься у договорі поставки від 14.10.2010 №ЦХМ-14-02210-01.

З наведеного вбачається, що підстави позовних вимог у справі №34/16 та справі №910/4421/18 є різними.

Суд зауважує, що для закриття провадження у справі на підставі п.3 ч.1 ст.231 ГПК України визначальним є наявність одночасно трьох обставин, а саме: спір між тими самими сторонами; про той самий предмет; і з таких самих підстав.

Лише за наявності одночасного існування визначених трьох обставин можливий розгляд питання про закриття провадження у справі з цих підстав.

З наведеного вище вбачається, що рішення по справі №34/16 що набрало законної сили, не є таким, що ухвалене з тих самих підстав, що заявлені по даній справі №910/4421/18, а тому відсутні підстави для закриття провадження у справі.

Також у підготовчому засіданні 21.01.2021 представник відповідача-2 заявив усне клопотання про залишення позову без розгляду, посилаючись на те, що позивачем заявлено завідомо безпідставний позов.

За приписами частини 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства. До таких дій, зокрема, віднесено подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Критеріями завідомо безпідставного позову є його очевидна неправомірність, про що може свідчити подання позову всупереч наявних правових висновків у спірних правовідносинах, установлених суспільних і судових поглядах на них, тощо.

Для застосування п.3. ч.2 ст.43 ГПК України важливе практичне значення також має вказівка положень закону на "завідомість" подання безпідставного позову, яка свідчить про умисний (цілеспрямований) характер дій позивача та дає змогу відрізнити зловживання процесуальними правами від реалізації права особи на звернення до суду за судовим захистом.

Однак, відповідачем-2 не наведено та судом не встановлено обставин, які б підтверджували подання позивачем безпідставного позову.

Більш того, стаття 55 Конституції України встановлює, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

За змістом, відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Крім того, в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

За таких обставин, позивач не може бути позбавлений права на пред`явлення до суду даного позову.

З урахуванням вище наведеного, протокольною ухвалою від 21.01.2021 суд відмовив у задоволенні усного клопотання відповідача-2 про залишення позову без розгляду.

У підготовчому засіданні 21.01.2021 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 18.02.2021.

18.02.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшли заперечення на заяву відповідача-2 про застосування строків позовної давності.

Протокольною ухвалою від 18.02.2021 суд відклав судове засідання на 11.03.2021.

Протокольною ухвалою від 11.03.2021 суд відклав судове засідання на 08.04.2021.

У судовому 08.04.2021 суд заслухав вступні слова присутніх у судовому засіданні представників позивача, відповідача-2, відповідача-3.

Представник позивача надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача-2 надав пояснення по суті заперечень на позов, просив суд відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача-3 проти надав пояснення, позовні вимоги підтримав.

Протокольною ухвалою від 08.04.2021 суд відклав судове засідання на 22.04.2021.

12.04.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про поновлення строку позовної давності.

Представник відповідача-1 у судове засідання 22.04.2021 повторно не з`явився.

Представник позивача надав пояснення щодо поданого до суду клопотання про поновлення строку позовної давності. Позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача-2 заперечив щодо поданого позивачем клопотання про поновлення строку позовної давності. Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача-3 проти надав пояснення, позовні вимоги підтримав.

У судовому засіданні 22.04.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-2 та відповідача-3, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

14.10.2018 між Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПММ Сервіс-1" (постачальник) було укладено договір поставки №ЦХП-14-02210-01, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити, а замовник прийняти та оплатити дизельне паливо марки Л-0,2-62, найменування, марка та кількість якого вказується в специфікації, яка є невід`ємною частиною договору, на умовах, що визначені у цьому договорі.

Відповідно до пункту 2.1 договору поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010 ціна на товар, який продається за цим договором, встановлюється в національній валюті України - гривні на умовах FCA (Франко-перевізник) станція відправлення (відповідно до вимог "ІНКОТЕРМС" ред. 2000 р.), і включає: вартість товару, всі податки та збори, що встановлені українським законодавством, у тому числі податок на додану вартість, і вказується у рознарядках та специфікаціях до цього договору.

Згідно із п.2.3 договору поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010 сторони планують за цим договором поставити товар на суму 151875000, грн, крім того податок на додану вартість 20% - 30375000 грн, на загальну суму 182250000, грн.

Відповідно до п.3.1 договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010 постачальник здійснює поставку товару залізничним транспортом загального користування на умовах FCA (Франко-перевізник) станція відправлення (відповідно до вимог "ІНКОТЕРМС" ред. 2000 р.) відповідно до рознарядок замовника, що вказується у специфікації до цього договору із подальшим направленням за реквізитами одержувача, які вказуються у рознарядці Замовника.

Пунктом 6.2 договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010 передбачено, що замовник здійснює оплату в гривнях за банківськими реквізитами постачальника протягом 80 банківських днів із дати поставки товару.

Згідно з п.6.4 договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010 остаточні фінансові взаєморозрахунки сторони здійснюють після підписання акту звірки, який складається і підписується сторонами протягом дії цього договору на партію товару, поставлену протягом календарного місяця.

За змістом пункту 12.4 договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010 права та обов`язки за цим договором можуть бути передані (відступлені) сторонами третім особам лише за взаємною згодою сторін, що оформлено відповідно до п.12.7 договору.

Згідно п.12.7 договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010 всі доповнення і зміни даного договору дійсні лише в тому випадку, якщо вони зроблені в письмовій формі і підписані обома сторонами.

Згідно із наявною у матеріалах справи додаткової угоди (доповнення) від 01.11.2010 до договору №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010 замовник (Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ") дає згоду передати права та обов`язки за договором №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010 Акціонерному банку "УКРГАЗБАНК" (п.1.1. додаткової угоди).

27.04.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПММ Сервіс-1" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УСМАРЬ" (новий кредитор) було укладено договір №22/1УПТ про заміну кредитора у зобов`язанні (відступлення права вимоги), відповідно до пункту 1 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право затребування боргу першого і стає кредитором за зобов`язаннями, що виникли згідно з договором поставки між первісним кредитором і Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ", код 19014832 на суму 68308287,30 грн.

Відповідно до п.2 договору про заміну кредитора, новий кредитор набуває право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання наступних зобов`язань: "часткова оплата за продукцію в розмірі 68308287,30 грн.; згідно акту звірки №5 від 27.04.2011 до договору поставки (загальна заборгованість складає 68346775,90 грн.)".

Згідно із п.3 договору про заміну кредитора від 27.04.2011р. право вимоги підтверджується наступними документами: копія договору поставки (з усіма додатковими угодами та доповненнями); акт звірки №5 від 27.04.2011 до договору поставки.

Відповідно до п.4 договору про заміну кредитора документи, вказані у пункті 3 договору, передані первісним кредитором новому кредитору в момент підписання цього договору.

24.05.2011 між Публічним акціонерним товариством акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" (заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УСМАРЬ" (заставодавець) було укладеного договір №34/11-VIP/16-К про заставу майнових прав, який відповідно до п.1.1 забезпечує всі вимоги заставодержателя, які випливають з кредитного договору №16-К/11- VIP від 24.05.2011 (а також договорів про внесення змін до нього), укладеного між заставодержателем та заставодавцем, згідно якого заставодавець зобов`язаний у порядку та на умовах, викладених у кредитному договорі не пізніше 30.04.2012р. повернути кредит в розмірі 68000000 грн., сплатити проценти за користування кредитними коштами у межах строку кредитування, виходячи з 18% річних, сплатити проценти за користування кредитними коштами, що не повернуті у терміни, передбачені кредитним договором (прострочена заборгованість), виходячи з 23% річних при настанні умов, передбачених п.3.8 кредитного договору, сплатити проценти за користування кредитними коштами у межах строку кредитування у розмірі 21% річних, комісійні винагороди, а також штрафи та пені в розмірі і випадках, передбачених кредитним та цим договорам, відшкодувати заставодержателю всі збитки, понесені ним внаслідок невиконання заставодавцем умов кредитного договору у розмірі і у випадках, передбачених кредитним договором.

Зі змісту п.2.1 договору №34/11-VIP/16-К від 24.05.2011 полягає, що предметом застави є належні заставодавцю на момент укладання цього договору та такі, що виникнуть у майбутньому, майнові права вимоги грошових коштів згідно, в тому числі, договору поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010 (контракт 1), укладеному між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПММ СЕРВІС-1" та Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ", з урахуванням договору про заміну кредитора у зобов`язанні (відступлення права вимоги) №22/1УПТ від 27.04.2011, укладеного між заставодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПММ СЕРВІС-1". Предметом договору поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПММ СЕРВІС-1" та боржником є поставка дизельного палива марки Л-0,2-62, код ДК 23.20.1, код продукції МТР УЗ 25140, у кількості 22 500 тонн. Відповідно до договору про заміну кредитора в зобов`язанні (відступлення права вимоги) №22/1УПТвід 27.04.2011, що укладений між заставодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПММ СЕРВІС-1", заставодавець приймає на себе право затребування боргу першого та стає кредитором за зобов`язаннями, що виникли згідно договору поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р. на суму 68308287,30 грн.

Під майновими правами сторони у вказаному договір застави розуміють право вимоги заставодавця про належне виконання умов, контракту №1, звернене до боржника - Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" про здійснення боржником оплати на суму 68308287,30 грн., за здійснення поставки Товариством з обмеженою відповідальністю "ПММ СЕРВІС-1" дизельного палива марки Л-0,2-62. Предмет застави сторонами загалом оцінено в 398308287,30 грн (заставна вартість).

У розділі V договору застави №34/11-VIP/16-К від 24.05.2011р. сторонами погоджено порядок звернення стягнення на предмет застави.

Згідно із п.5.2 договору №34/11-VIP/16-К від 24.05.2011 звернення стягнення на предмет застави здійснюється на підставі рішення суду, в порядку встановленому чинним законодавством України, або в позасудовому порядку згідно з Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" з урахуванням положень цього договору.

У п.5.3 договору №34/11-VIP/16-К від 24.05.2011 визначено, що підписанням цього договору заставодавець здійснює відступлення заставодержателю права вимоги на предмет застави з відкладальною обставиною. Відкладальною обставиною є невиконання або неналежне виконання заставодавцем своїх зобов`язань за кредитним договором.

Цей договір набирає чинності з моменту його укладення та діє до повного виконання зобов`язань, забезпечених заставою за цим договором. У випадку продовження строків виконання зобов`язань за кредитним договором (шляхом укладання договорів про внесення змін до нього) застава, передбаченим цим договором, зберігається до повного виконання зобов`язань.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що додаткова угода від 01.11.2010 до договору №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010 з боку Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" не підписувалась та є підробленою. Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" згоди на передання постачальником своїх прав за договором поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010 іншій особі, а саме в заставу відповідачу-2 не надавалось.

Зазначені обставини, на думку позивача, свідчать про невідповідність умов договору застави №34/11-VIP/16-К від 24.05.2011 вимогам приписів ст.516 Цивільного кодексу України.

За доводами позивача, оскільки додаткова угода від 01.11.2010 до договору №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010 з боку Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" не підписувалась та є підробленою, а тому Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" згоди на передання постачальником своїх прав за договором поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010 іншій особі, а саме в заставу відповідачу-2 не надавалось. За наведених обставин, договір застави №34/11-VIP/16-К від 24.05.2011 не відповідає вимогам приписів ст.516 Цивільного кодексу України.

Посилаючись на вище викладене, у квітні 2018 року Акціонерне товариство "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УСМАРЬ"; Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "УКРГАЗБАНК"; Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" (у редакції заяви про зміну предмету позову) про:

- визнання додаткової угоди (доповнення) від 01.11.2010 №б/н до договору від 14.10.2010 №ЦПХ-14-02210-01 укладеної між Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПММ Сервіс-І" недійсною;

- визнання договору про заставу майнових прав № 34/11-VIP/16-K від 24.05.2011 укладеного між Публічним акціонерним товариством акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "УСМАРЬ" недійсним в частині передачі в заставу Публічному акціонерному товариству акціонерному банку "УКРГАЗБАНК" майнових прав за Договором поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010.

Відповідач-2 проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №34/16, в якій судом було розглянуто зустрічний позов Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" про визнання недійсним договору застави № 34/11-VIP/16-K від 24.05.2011. Рішенням суду по справі №34/16, яке набрало законної сили, у задоволенні зустрічного позову було відмовлено.

Відповідач-2 також зазначає, що посилання позивача на підроблення додаткової угоди б/н від 01.11.2010 до договору №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010 є такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування.

На переконання відповідача-2 вказано, що нормами чинного законодавства та умовами договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010 не передбачено обов`язку кредитора отримати згоду боржника на передання права вимоги до останнього в заставу.

Також відповідачем-2 заявлено про застосування строків позовної давності.

Відповідач-3 (ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ") у відзиві наголосив на обґрунтованості позовних вимог та наявності підстав для їх задоволення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2019 позов року Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ"задоволено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "УКРГАЗБАНК" залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2019 у справі №910/4421/18 - без змін.

Постановою Верховного Суду від 08.09.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 у справі № 910/4421/18 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Під час нового розгляду справи відповідачем-2 подано заяву про застосування строків позовної давності.

Частиною 5 статті 310 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи вказівки Верховного Суду у постанові від 08.09.2020 суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як підтверджено матеріалами справи, 14.10.2018 між Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПММ Сервіс-1" (постачальник) було укладено договір поставки №ЦХП-14-02210-01, у відповідності до умов якого постачальник зобов`язується поставити, а замовник прийняти та оплатити дизельне паливо марки Л-0,2-62, найменування, марка та кількість якого вказується в специфікації, яка є невід`ємною частиною договору, на умовах, що визначені у цьому договорі.

Відповідно до ст.572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

24.05.2011 між Публічним акціонерним товариством акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" (заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УСМАРЬ" (заставодавець) було укладеного договір №34/11-VIP/16-К про заставу майнових прав, предметом застави є належні заставодавцю на момент укладання цього договору та такі, що виникнуть у майбутньому, майнові права вимоги грошових коштів згідно, в тому числі, договору поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010 (контракт 1), укладеному між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПММ СЕРВІС-1" та Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ", з урахуванням договору про заміну кредитора у зобов`язанні (відступлення права вимоги) №22/1УПТ від 27.04.2011, укладеного між заставодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПММ СЕРВІС-1".

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину визначено статтею 215 цього Кодексу.

Згідно частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Тобто, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав та із застосуванням наслідків, передбачених законом.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Аналогічна позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі №905/1227/17.

За змістом постанови №9 від 06.11.2009 Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору в частині недійсним та додаткової угоди до договору недійсною повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Так, підставою для визнання додаткової угоди до договору поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010 недійсною позивачем було визначено те, що вказана угода з боку Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" не підписувалась та є підробленою.

На підтвердження вказаних обставин позивачем було надано суду висновок 26.01.2018 №14593 Київського експертно-дослідного центру за результатами проведення технічного дослідження документів, у якому зазначено, що:

- документ, з якого була виконана надана на дослідження копія додаткової угоди (доповнення) від 01.11.2010 б/н до договору поставки, виготовлений шляхом монтажу із використанням фрагменту документу із зображенням підпису від імені ОСОБА_1 , лінії для підпису та печатки від імені ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" та ТОВ "ПММ Сервіс-І", який міститься в наданій копії договору поставки, за допомогою або копіювально-множинної техніки, або із застосуванням графічних редакторів коп`ютерних програм;

- копія договору поставки і копія додаткової угоди (доповнення) до договору поставки, містять графічне зображення одного й того ж фрагменту із підписом від імені ОСОБА_1 , відтиском печатки від імені ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" та частині лінії для підпису.

Позивач також надав суду заяву від 25.01.2018 ОСОБА_1, підпис від імені якого значиться у спірній додатковій угоді, в якій вказаною особою зауважено, що вказану додаткову угоду останній не підписував, а про її існування стало відомо лише 19.01.2012. Підпис ОСОБА_1 на заяві посвідчено приватним нотаріусом Київського міського округу Халявко Н.М.

З метою повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи ухвалою від 18.02.2019 Господарського суду міста Києва було призначено судову експертизу по справі №910/4421/18, проведення якої доручено Київському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України.

На вирішення експерту поставлено наступні питання: чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 та відтиск печатки Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ", що містяться на додатковій угоді (доповнення) від 01.11.2010р. до договору №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010, шляхом монтажу з використанням фрагменту із зображенням підпису від імені ОСОБА_1 та печатки Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ", яке міститься в договорі поставки №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010, за допомогою або копіювально-розмножувальної техніки, або із застосуванням графічних редакторів комп`ютерних програм? Чи дійсно договір поставки №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010р. і додаткова угода (доповнення) від 01.11.2010р. до договору №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010р. містять графічне зображення одного і того ж фрагменту з підписом від імені ОСОБА_1 та печатки Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ"?

21.05.2019 до суду надійшов висновок №17-3/463 від 08.05.2019 Київського науково-дослідного експертно-криміналістичному центру МВС України разом з матеріалами справи.

Відповідно до висновку від 08.05.2019 №17-3/463 Київського науково-дослідного експертно-криміналістичному центру МВС України, документ, з якого була виконана надана на дослідження копія додаткової угоди (доповнення) від 01.11.2010 б/н до договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010, виготовлений шляхом монтажу із використанням фрагменту документу із зображенням підпису від імені ОСОБА_1, лінії для підпису та печатки від імені Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ПММ Сервіс-І", який міститься в наданій копії договору поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010, що укладений між Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПММ Сервіс-1", за допомогою або копіювально-множинної техніки, або із застосуванням графічних редакторів коп`ютерних програм.

За наслідками проведення експертизи судовим експертом встановлено, що договір поставки та додаткова угода містять графічне зображення одного і того ж фрагменту з підписом від імені ОСОБА_1 та печаткою ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ".

Оцінюючи наданий до матеріалів справи висновок Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України судом прийнято до уваги, що згідно ст.1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об`єктивності і повноти дослідження (ст.3 Закону України "Про судову експертизу").

Зі змісту ст.4 Закону України "Про судову експертизу" полягає, що незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються, зокрема, визначеним законом порядком призначення судового експерта; забороною під загрозою передбаченої законом відповідальності втручатися будь-кому в проведення судової експертизи; кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу завідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

За приписами ст.104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

У перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід з`ясовувати: чи було додержано вимоги законодавства при проведенні судової експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи (п.18 постанови №4 від 23.03.2012 Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи").

Дослідивши наявний у матеріалах справи висновок судової експертизи, суд знаходить його таким, що не викликає сумнівів у його правильності, не містить розбіжностей і відповідає вимогам чинного законодавства, в тому числі, стосовно критеріїв повноти, ясності, обґрунтованості.

Водночас заперечення відповідача-2, що експертне дослідження проводилось за копіями документів, ніяким чином не спростовують доказової сили висновку судової експертизи, оскільки згідно п.3.5 Наказу №53/5 від 08.10.1998 Міністерства юстиції України "Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень" коли об`єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об`єкта (крім об`єктів почеркознавчих досліджень), його описами та іншими матеріалами, доданими до справи в установленому законодавством порядку, якщо це не суперечить методичним підходам до проведення відповідних експертиз. Про проведення експертизи за такими матеріалами вказується в документі про призначення експертизи (залучення експерта) або письмово повідомляється експерт органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта).

У даному випадку судом призначалась по справі саме технічна експертиза документів, а не почеркознавче дослідження, яке б виключало можливість надання експерту в якості зразка копії відповідного документа.

У контексті наведеного суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Проте, всупереч наведеного вище, відповідачем належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки судової експертизи, а отже і встановлені за наслідками її проведення обставини, що документ, з якого була виконана надана на дослідження копія додаткової угоди (доповнення) від 01.11.2010 б/н до договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010, виготовлений шляхом монтажу із використанням фрагменту документу із зображенням підпису від імені ОСОБА_1 та зображення відбитка печатки ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ", яке міститься в договорі поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010, і застосування графічних редакторів комп`ютерних програм та за допомогою копіювально-розмножувальної техніки, надано до матеріалів справи не було.

Враховуючи вище викладене, суд приймає до уваги висновок №17-3/463 від 08.05.2019 Київського науково-дослідного експертно-криміналістичному центру МВС України разом з матеріалами справи в якості належного та допустимого доказу у справі.

За таких обставин, з огляду на вищевикладене та оскільки матеріали справи не містять, а сторонами не надано оригіналу додаткової угоди (доповнення) від 01.11.2010 б/н до договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010, а також враховуючи наявність заяви від 25.01.2018 ОСОБА_1, в якій вказаною особою зазначено, що вказану додаткову угоду останній не підписував, суд дійшов висновку, що додаткова угода (доповнення) від 01.11.2010 до договору поставки №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010 з боку Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" не підписувалась та є підробленою, що вказує на наявність підстав для визнання вказаного правочину недійсним.

З урахуванням вище наведеного, на підставі до ст.203, 215 ЦК України суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання додаткової угоди (доповнення) б/н від 01.11.2010 до договору №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010, укладеної між Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПММ Сервіс-І" недійсною.

З приводу посилань відповідача-2 на те, що факт підроблення додаткової угоди (доповнення) б/н від 01.11.2010 повинен бути встановлений вироком суду в кримінальному провадженні, суд відхиляє, оскільки встановлення наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) встановлюються господарським судом на підставі зібраних доказів. При цьому, у цій справі позивачем належними та допустимими доказами підтверджено, що додаткова угода (доповнення) від 01.11.2010 до договору поставки №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010 з боку Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" не підписувалась та є підробленою.

Щодо вимог про визнання договору про заставу майнових прав № 34/11-VIP/16-K від 24.05.2011р. укладеного між Публічним акціонерним товариством акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "УСМАРЬ", недійсним в частині передачі в заставу Публічному акціонерному товариству акціонерному банку "УКРГАЗБАНК" майнових прав за договором поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010, суд зазначає наступне.

Як зазначено судом вище, за приписами ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із ст.514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.516 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом, відступлення права вимоги здійснюється без згоди боржника, оскільки це не погіршує становище останнього та не зачіпає його інтересів. Тобто, заміна кредитора у зобов`язанні не впливає на характер, обсяг та порядок виконання боржником своїх обов`язків, а особа кредитора, на користь якої повинно бути здійснене таке виконання, не має істотного значення для боржника, адже внаслідок відступлення права вимоги відбувається заміна кредитора у конкретному зобов`язанні, а не заміна сторони в договорі.

Враховуючи, що норма ст. 516 Цивільного кодексу України має диспозитивний характер, сторони договору можуть передбачити необхідність згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні або ж взагалі обумовити заборону на відступлення права вимоги.

За умовами п.12.4 договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010 права та обов`язки за цим договором можуть бути передані (відступлені) сторонами третім особам лише за взаємною згодою сторін, що оформлено відповідно до п.12.7 договору.

Відповідно до п.12.7 договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010 всі доповнення і зміни даного договору дійсні лише в тому випадку, якщо вони зроблені в письмовій формі і підписані обома сторонами.

За приписами ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого первісний кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити, а правонаступництво є самостійною підставою заміни кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України сторонами у зобовязанні є боржник і кредитор.

Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (ч.3 ст.510 Цивільного кодексу України).

Таким чином, зобов`язання за договором поставки в цілому включає в себе не тільки обов`язки сторін, але й права, тому й передача права вимоги, що виникає на підставі такого договору, має відбуватись відповідно до умов договору та закону.

Зі змісту умов договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010 випливає, що сторонами було досягнуто згоди стосовно можливості заміни сторони, в тому числі, заміни кредитора у зобов`язанні лише за наявності взаємної згоди та передачу прав та/чи обов`язків третій особі, яка б була оформлена додатковою угодою до договору.

При цьому, надаючи оцінку наведеним умовам договору поставки судом враховано, що частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У ст.627 Цивільного кодексу України вказаного нормативно-правового акту зазначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2014 №7-рп/2013 по справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

З урахуванням наведеного, умови пунктів 12.4, 12.7 договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010 є результатом волевиявлення сторін договору та в повному обсязі відповідають принципу свободи договору, визначеному чинним цивільним законодавством.

Враховуючи зміст пунктів 12.4, 12.7 договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010 передача права вимоги оплати до покупця за вказаним правочином в заставу банку могла відбуватись лише за наявності додаткової угоди між сторонами договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010 щодо погодження відповідної передачі прав.

При цьому відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За приписом ч.1 ст.576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

З аналізу наведеної норми наявність права на передання певного майна (в тому числі, права вимоги) в заставу обумовлюється саме наявністю повноважень розпорядження таким майном, оскільки за своєю правовою природою передання майна заставу є розпорядженням.

Суть застави полягає в тому, що кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Тобто право застави - це право на чуже майно, внаслідок встановлення якого власник може бути примусово позбавлений права на своє заставлене майно. Отже, застава - це один зі способів забезпечення виконання зобов`язання, особливістю якого є передача майна. Заставодавець передає майно у заставу заставодержателю. Заставодавцем може бути як боржник, так і майновий поручитель - власник певного майна, який має право на його відчуження.

При заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права, або в інший спосіб, не заборонений законом, у тому числі шляхом продажу права вимоги третій особі (ч.1 ст.23 Закону України "Про заставу".

У відповідності до ч.1 ст.32 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначено, що якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги, звернення стягнення на нього здійснюється шляхом відступлення обтяжувачу відповідного права.

Умовами п.5.2 договору №34/11-VIP/16-К від 24.05.2011 передбачено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється на підставі рішення суду, в порядку визначеному чинним законодавством України, або в позасудовому порядку згідно з Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" з урахуванням положень цього договору.

У пункті 5.3 договору №34/11-VIP/16-К від 24.05.2011 встановлено, що підписанням цього договору заставодавець здійснює відступлення заставодержателю права вимоги на предмет застави з відкладальною обставиною. Відкладальною обставиною є невиконання або неналежне виконання заставодавцем своїх зобов`язань за кредитним договором.

Отже, вказаний правочин направлено саме на відчуження права вимоги на користь заставодавця.

З приводу посилань відповідача-2 на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 21 серпня 2018 у справі №910/10179/16, зокрема що наявність у заставодержателя передбаченого законом права звернення стягнення на предмет застави, зокрема, набуття ним прав кредитора у відповідному зобов`язанні, право вимоги за яким передано в заставу, не надає підстав ототожнювати договір застави з договором відступлення права вимоги, то суд зазначає, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п.6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п.5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).

З урахуванням наведеного, з огляду на дійсні обставини справи, суд відхиляє посилання відповідача-2 на правові висновки, які викладено у постанові Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №910/10179/16, оскільки відповідні висновки зроблено за інших обставин, зокрема, з аналізу інших умов договору поставки саме щодо заборони відступлення прав вимоги та переведення боргу, а не передачі прав та обов`язків, як має місце у спірних правовідносинах.

За встановлених вище обставин, сторонами договору застави досягнуто згоди щодо можливості звернення стягнення шляхом фактичної заміни кредитора у зобов`язаннях за договором поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010, а саме шляхом набуття заставодержателем права вимоги оплати до покупця за вказаним правочином, що з урахуванням умов пунктів 12.4, 12.7 договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010 могло бути вчинено лише за наявності погодження сторонами договору поставки у письмовій формі шляхом укладання відповідної додаткової угоди.

Однак, як підтверджено матеріалами справи та за поясненнями позивача та відповідача-3 вказаної згоди останнім з контрагентом по договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010 досягнуто не було.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення від 27.10.1993 Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п.26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Усупереч обов`язку з доказування, відповідачами 1 та 2 належних та допустимих у розумінні ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів наявності згоди сторін договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010 на передання в заставу Публічному акціонерному товариству акціонерному банку "УКРГАЗБАНК" майнових прав за договором поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010 не надано.

При цьому, як підтверджено наведеним вище, додаткова угода (доповнення) від 01.11.2010 до договору поставки №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010 з боку Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" не підписувалась та є підробленою.

За встановлених обставин, враховуючи, що матеріали справи не містять доказів погодження сторонами договору поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010 можливості передачі права вимоги оплати до покупця за договором в заставу відповідачу-2 (АБ "УКРГАЗБАНК"), суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання договору про заставу майнових прав № 34/11-VIP/16-K від 24.05.2011р. укладеного між Публічним акціонерним товариством акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "УСМАРЬ", недійсним в частині передачі в заставу Публічному акціонерному товариству акціонерному банку "УКРГАЗБАНК" майнових прав за договором поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010, у зв`язку із чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

Відповідач-2 посилається на те, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №34/16, в якій судом було розглянуто зустрічний позов Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" про визнання недійсним договору застави № 34/11-VIP/16-K від 24.05.2011.

На думку відповідача-2, ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" реалізувало своє право на судовий захист щодо оскарження договору застави шляхом подання зустрічного позову у справі №34/16. Предметом розгляду справи №910/4421/18 є аналогічні доводи та посилання позивача, що були заявлені у зустрічній позовній заяві ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ".

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено у постанові від 03.07.2018 Великої палати Верховного Суду по справі №917/1345/17.

Так, згідно із наявної у матеріалах справи зустрічна позовна заява у справі №34/16 мотивована тим, що відповідно до пункту 12.4 договору поставки, права та обов`язки за цим договором можуть бути передані (відступлені) сторонами третім особам лише за взаємною згодою сторін, що оформлено відповідно до пункту 12.7 даного договору (у письмовій формі за підписами обох сторін). Такої письмової форми згоди між ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" та ТОВ "УСМАРЬ" щодо передачі (відступлення) прав вимоги за договором поставки до банку не було. Відтак, ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" вказувало, що оспорюваний договір застави суперечить вимогам частини 1 статті 516 ЦК України, оскільки у даному разі заміна кредитора у зобов`язанні повинна бути здійснена лише за згодою ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ".

Про додаткову угоду від 01.11.2010 до договору поставки №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010 ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" стало відомо безпосередньо під час розгляду справи, факт її існування ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" заперечувався.

У судовому рішенні по справі №34/16 було зазначено, що матеріали справи містять лише додаткову угоду (доповнення) до Договору поставки від 01.11.2010 (яка заперечується ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ") та додаткову угоду № 1 до договору поставки від 10.11.2010 та виходячи з граматичного тлумачення умови пункту 3 договору № 22/1 УПТ про заміну кредитора у зобов`язанні (відступлення права вимоги) від 27.04.2011, вбачається факт існування додаткової угоди від 01.11.2010 до договору поставки.

Разом з тим під час розгляду справи №34/16, у тому числі за зустрічними позовними вимогами, питання щодо не підписання з боку Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" та факту підроблення додаткової угоди (доповнення) від 01.11.2010 до договору поставки №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010 не досліджувалося, додаткова угода (доповнення) від 01.11.2010 до договору поставки №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010 предметом дослідження у справі №34/16 не була.

Така підстава як те, що додаткова угода (доповнення) б/н від 01.11.2010 є підробленою для визнання недійсним договору про заставу майнових прав від 24.05.2011 №34/11-VIP/16-K ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" у зустрічному позові по справі №34/16 не вказувалася.

У той же час, у розглядуваній справі №910/4421/18 позивач посилається на те, що додаткова угода (доповнення) від 01.11.2010 №б/н до договору від 14.10.2010 №ЦПХ-14-02210-01 виконуючим обов`язки директора ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" ОСОБА_1 не підписувалася, відповідний правочин відповідачем-3 не укладався, а наявні на примірнику додаткової угоди підпис та печатка з боку останнього було нанесено шляхом демонтажу із використанням фрагмента документа із зображенням підпису та печатки, який міститься у договорі поставки від 14.10.2010 №ЦХМ-14-02210-01.

У свою чергу, посилаючись на те, що додаткова угода є підробленою, внаслідок чого відсутнє погодження сторонами договору поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010 можливості передачі права вимоги оплати до покупця за договором в заставу АБ "УКРГАЗБАНК", позивачем заявлено вимогу про визнання договору про заставу майнових прав №34/11-VIP/16-K від 24.05.2011, укладеного між Публічним акціонерним товариством акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "УСМАРЬ" недійсним в частині передачі в заставу Публічному акціонерному товариству акціонерному банку "УКРГАЗБАНК" майнових прав за договором поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010.

З огляду на наведене, враховуючи у справі №34/16 обставини і докази не є тотожними зі справою №910/4421/18, у даному випадку висновок суду у справі №34/16 про відмову в задоволенні зустрічного позову Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" про визнання недійсним договору застави № 34/11-VIP/16-K від 24.05.2011 не має преюдиційного значення під час розгляду справи №910/4421/18.

З урахуванням наведених обставин судом і було також встановлено відсутність підстав для закриття провадження у справі.

Водночас відповідачем-2 було подано заяву по застосування строків позовної давності. В обґрунтування своєї заяви АТ "УКРГАЗБАНК" посилається на те, що АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" є правонаступником ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ", яке відповідно було обізнане щодо наявності правочинів, які позивач просить визнати недійсними, ще з 18.01.2012 - день, який зазначають ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" та АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ", коли вони дізнались про наявність додаткової угоди до договору поставки та договору застави. Отже, на думку відповідача-2, днем початку перебігу строку позовної давності для заявлених позовних вимог у даній справі слід вважати 18.01.2012.

Згідно зі ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові 14.08.2018 Верховного Суду у справі № 922/1425/17.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд зазначає, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз понять "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.09.2019 у справі №924/1114/18, від 03.04.2018 у справі № 910/31767/15).

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України у визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.

Згідно із наявної у матеріалах справи заяви від 25.01.2018 ОСОБА_1, підпис від імені якого значиться у спірній додатковій угоді, в якій вказаною особою вказано, що про існування додаткової угоди від 01.11.2010 до договору поставки №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010 стало відомо лише 19.01.2012.

Також згідно із додаткових пояснень від 06.02.2012 ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ", поданих у межах розгляду справи №34/16 (том 2, а.с.58) про існування додаткової угоди від 01.11.2010 до договору поставки ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" стало відомо у судовому засіданні 18.01.2012.

Щодо обізнаності про існування додаткової угоди від 01.11.2010 саме з 18.01.2012 також зазначає і позивач.

У контексті того, що ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" стало відомо про існування додаткової угоди від 01.11.2010 до договору поставки з 18.01.2012 та із розглядуваним позовом звернулося саме Акціонерне товариство "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ", суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Згідно із ч.5 ст.104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з частиною 3 статті 3 Закону України "Про акціонерні товариства" акціонерне товариство може бути створене шляхом, зокрема злиття підприємницького (підприємницьких) товариства, державного (державних), комунального (комунальних) та інших підприємств у акціонерне товариство. Товариство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дати його державної реєстрації в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частини 15 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (у редакції, яка діяла станом на дату реєстрації АТ "Укрзалізниця") злиття вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.

Законом України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" визначено правові, економічні та організаційні особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі, управління і розпорядження його майном та цей Закон спрямований на забезпечення економічної безпеки і захисту інтересів держави.

Відповідно до частин третьої, шостої, сьомої та дев`ятої статті 2 цього Закону: товариство утворюється як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття; товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту; оприлюднення затвердженого КМУ переліку підприємств залізничного транспорту, на базі яких утворюється товариство, є офіційним повідомленням для кредиторів про припинення таких суб`єктів господарювання; одночасно з прийняттям рішення про утворення товариства КМУ формує комісію з утворення товариства, до складу якої входять представники КМУ, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, Державної адміністрації залізничного транспорту України, Фонду державного майна України, центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики, профспілок, що діють у галузі; комісія у чотиримісячний строк з дня затвердження її складу подає центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, для затвердження у місячний строк зведений передавальний акт, зведений акт оцінки майна залізничного транспорту загального користування, а також проект статуту товариства для подання КМУ; зведені передавальний акт та акт оцінки складаються на основі узагальнених даних передавальних актів та актів оцінки, складених стосовно цілісного майнового комплексу кожного підприємства залізничного транспорту; розмір статутного капіталу товариства визначається під час його утворення згідно зі зведеним актом оцінки майна залізничного транспорту загального користування.

Пунктом 2 розділу ІІІ "Перехідні та прикінцеві положення" цього Закону встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

При реорганізації юридичної особи відбувається універсальне правонаступництво. При універсальному правонаступництві все майно особи як сукупність прав та обов`язків, які їй належать, переходить до правонаступника чи правонаступників, при цьому в цій сукупності переходять усі окремі права та обов`язки, які належали на момент правонаступництва правопопереднику незалежно від їх виявлення на той момент.

Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю на передачу не окремого майна, прав або обов`язків, а усієї їх сукупності.

У процедурі реорганізації підприємств залізничного транспорту у формі злиття все майно, права та обов`язки державних підприємств, які припиняються, переходять до правонаступника - АТ "Укрзалізниця". Держава не має права вилучити якусь частину майна, зокрема ту, що знаходиться на неконтрольованій території, і не передати її (частину) правонаступнику.

Отже, державну реєстрацію АТ "Укрзалізниця" здійснено 21.10.2015 і згідно зі Статутом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 735, тому АТ "Укрзалізниця" є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, серед яких ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ".

Оскільки АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" набуло статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації, тому в установленому законом порядку все майно, права та у тому числі обов`язки державних підприємств, які припиняються, перейшли до правонаступника - АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ". При реорганізації у формі злиття не має значення, чи указано у передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків, адже правонаступник лише один, що унеможливлює виникнення будь-яких спорів щодо переходу майна, прав чи обов`язків.

Наведене узгоджується із правовим висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17.

Також злиття вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття (частина 15 статті 37 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (у редакції, що діяла станом на дату реєстрації АТ "Українська залізниця").

Законом України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту", постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" передбачено такі етапи проведення реорганізації: 1) інвентаризація майна юридичних осіб, які підлягають злиттю, та складення передавального акта, 2) затвердження статуту нової юридичної особи (АТ "Українська залізниця"), 3) державна реєстрація АТ "Українська залізниця"; 4) припинення державних підприємств залізничного транспорту.

Передавальний акт ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" складено 01.12.2015, державну реєстрацію АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" здійснено 21.10.2015, однак припинення ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" не зареєстровано.

Враховуючи те, що відповідно до частини 6 статті 2 Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту" товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, правонаступництво не пов`язується з державною реєстрацією припинення підприємства залізничного транспорту, а кредиторам не надавалося право вимагати дострокового виконання вимог у порядку, передбаченому статтею 107 Цивільного кодексу України, тобто всі їхні вимоги перейшли в повному обсязі до АТ "Українська залізниця". Датою виникнення універсального правонаступництва АТ "Українська залізниця" щодо підприємств залізничної галузі, які припиняються шляхом злиття, слід вважати дату його державної реєстрації - 21.10.2015, з якої воно є правонаступником ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ".

Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17.

З урахуванням вище наведеного, АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" є правонаступником усіх прав і обов`язків ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ".

У постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №910/1879/17 викладені такі висновки: "При універсальному правонаступництві майно особи, як сукупність прав та обов`язків, які їй належать, переходить до правонаступника як єдине ціле, причому в цій сукупності єдиним актом переходять всі окремі права та обов`язки, які належали на момент правонаступництва праводавцю, незалежно від того, виявлені вони на цей момент чи ні. При універсальному правонаступництві, зважаючи на відсутність повної визначеності у складі майна, правонаступник спрямовує свою волю не на набуття окремих прав або обов`язків, а на набуття усієї їх сукупності. В результаті він вступає навіть в такі правовідносини, про існування яких міг не знати.

Чинний Цивільний кодекс України не містить загальної норми щодо моменту виникнення універсального правонаступництва юридичної особи, утвореної внаслідок злиття. Шляхом системно-логічного тлумачення законодавства можна зробити висновок про те, що моментом виникнення універсального правонаступництва Укрзалізниці є дата її державної реєстрації.

Після створення Укрзалізниці реорганізаційні відносини щодо припинення підприємств транспорту, на базі яких утворилося Товариство шляхом злиття, залишаються внутрішньогосподарськими відносинами цього ПАТ, і їх подальша динаміка не може впливати на права та інтереси кредиторів.

Правонаступництво відображає зміну суб`єктного складу у господарських правовідносинах, змістом яких є відповідні права та обов`язки, на підставі певного юридичного факту або юридичного складу (прийняття рішення про реорганізацію, затвердження передавального акту). Саме зміна суб`єктного складу зумовлює перехід до нового суб`єкта прав та обов`язків юридичної особи, що реорганізується.

Тому універсальне правонаступництво при злитті можна визначити як зміну суб`єктного складу правовідношення в силу закону, внаслідок чого усі права та обов`язки правопопередників переходять до правонаступника".

З урахуванням вище наведеного, з огляду на універсальне правонаступництво АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" усіх прав і обов`язків ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ", слід вважати, що дата, з якої АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" стало відомо про існування додаткової угоди від 01.11.2010 до договору поставки №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010 є 18.01.2012.

З позовом АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" у даній справі звернулося до суду 11.04.2018, тобто з пропуском строків позовної давності.

Водночас АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" подано клопотання про поновлення строку позовної давності до позовних вимог щодо визнання додаткової угоди від 01.11.2010 до договору поставки від 14.10.2010 № ЦПХ-14-02210-01 недійсною та визнання договору про заставу майнових прав №34/11-VIP/16-K від 24.05.2011 недійсним в частині передачі в заставу АБ "УКРГАЗБАНК" майнових прав за договором поставки з врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08.09.2020 у справі № 910/4421/18 - 07.09.2015.

В обґрунтування заявленого клопотання позивач посилається на те, що АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" було обізнане 18.01.2012 про існування додаткової угоди від 01.11.2010 до договору поставки, однак, фактично порушення прав відбулось з 07.09.2015, коли судом, при розгляді справи № 34/16 було взято до уваги копія зазначеної додаткової угоди, без наявності її оригіналу. За твердженнями позивача пропуск строків позовної давності відбувся після набрання законної сили рішення у справі № 34/16.

У частині 5 статті 267 ЦК України встановлено, що в разі, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, за приписом зазначеної норми позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропущення позовної давності саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права (аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17).

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

Суд має право надати особі (визнати право на) судовий захист порушеного права за сукупності умов:

- особа (позивач) наведе поважні, на її думку, причини пропущення позовної давності при зверненні до суду за захистом порушеного права, вказавши на конкретні обставини, які об`єктивно перешкоджали їй звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності, та надасть суду докази, що підтверджують існування цих обставин (стаття 74 ГПК України);

- суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження цих обставин, встановить їх існування та дійде висновку про їх об`єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропущення позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права.

Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків.

Оскільки поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи.

За таких обставин можна дійти висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі (подібні за змістом висновки наведено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19).

Як встановлено судом під час розгляду справи №34/16 ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" заявлено зустрічний позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "УСМАРЬ" про визнання недійсним договору про заставу майнових прав №34/11-VIP/16-K від 24.05.2011.

Зустрічна позовна заява у справі №34/16 мотивована тим, що відповідно до пункту 12.4 договору поставки, права та обов`язки за цим договором можуть бути передані (відступлені) сторонами третім особам лише за взаємною згодою сторін, що оформлено відповідно до пункту 12.7 даного договору (у письмовій формі за підписами обох сторін). Такої письмової форми згоди між ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" та ТОВ "УСМАРЬ" щодо передачі (відступлення) прав вимоги за договором поставки до банку не було. Відтак, ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" вважає, що оспорюваний договір застави суперечить вимогам частини 1 статті 516 ЦК України, оскільки у даному разі заміна кредитора у зобов`язанні повинна була бути здійснена лише за згодою ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ".

Під час розгляду справи ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" стало відомо про існування додаткової угоди від 01.11.2010 до договору поставки №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010.

При цьому факт існування додаткової угоди від 01.11.2010 ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" заперечувався.

Судом встановлено, що у рішенні по справі №34/16 суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що угоду було сфальсифіковано та виходячи з граматичного тлумачення умови пункту 3 договору № 22/1 УПТ про заміну кредитора у зобов`язанні (відступлення права вимоги) від 27.04.2011 вбачається факт існування додаткової угоди від 01.11.2010 до договору поставки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.05.2012 року по справі №34/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2015 у задоволенні зустрічного позову ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" про визнання недійсним договору про заставу майнових прав №34/11-VIP/16-K від 24.05.2011 відмовлено.

Виходячи з вище наведеного, аналізуючи викладені положення законодавства щодо строку позовної давності, оскільки про наявність додаткової угоди від 01.11.2010 до договору поставки №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010 ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" стало відомо лише під час розгляду справи (факт існування якої ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" заперечувався) та у рішенні суду у справі №34/16 були зроблені висновки щодо існування вказаної додаткової угоди, відповідне порушення прав ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" та можливість останнього звернутися за захистом своїх прав виникли у ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" (правонаступником якого є позивач) лише після набрання законної сили рішенням суду у справі №34/16.

Враховуючи наведене, суд вважає обґрунтованими доводи позивача, що лише після набрання рішення суду у справі №34/16 законної сили (07.09.2015), стало можливим подання позову про визнання додаткової угоди від 01.11.2010 до договору поставки №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010 недійсною, так як про її існування та порушення свого права ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" (правонаступником якого є позивач) стало відомо саме у межах судового провадження №34/16.

Наявність судового провадження №34/16 у якому ДП "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" стало відомо про додаткову угоду та за результатами якого були зроблені висновки щодо існування вказаної додаткової угоди, свідчать про наявність об`єктивних обставин за яких позивач не міг звернутися за захистом свого порушеного права.

Наведені обставини підтверджують наявність поважних причин пропуску АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" строку позовної давності для звернення до суду із позовом про визнання додаткової угоди від 01.11.2010 до договору поставки №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010 недійсною.

Європейським судом з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992).

З метою недопущення порушення права особи на доступ до правосуддя, визначеного статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовуючи наведені вище положення ЦК України щодо позовної давності, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини, враховуючи характер спірних правовідносин, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, а також принцип справедливості, добросовісності і розумності, з огляду на фактичні обставини справи суд дійшов висновку про необхідність захисту порушеного права позивача та поновлення строку позовної давності.

Відповідно в даному випадку відсутні підстави задоволення заяви відповідача-2 про застосування строку позовної давності та відповідно для відмови у позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Окрім того, господарський суд, при вирішення даного спору враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" про визнання недійсною додаткової угоди (доповнення) б/н від 01.11.2010 до договору №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010, укладеної між Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПММ Сервіс-І" та визнання договору про заставу майнових прав №34/11-VIP/16-K від 24.05.2011, укладеного між Публічним акціонерним товариством акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "УСМАРЬ" недійсним в частині передачі в заставу Публічному акціонерному товариству акціонерному банку "УКРГАЗБАНК" майнових прав за договором поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідачів.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсною додаткову угоду (доповнення) б/н від 01.11.2010 до договору №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010, укладену між Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" (03049, м. Київ, ПРОСПЕКТ ПОВІТРОФЛОТСЬКИЙ, будинок 11/15, ідентифікаційний код 19014832) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПММ Сервіс-І" (63503, Харківська обл., місто Чугуїв, БУЛЬВАР КОМАРОВА, будинок 1, ідентифікаційний код 36555294).

Визнати договір про заставу майнових прав №34/11-VIP/16-K від 24.05.2011, укладений між Публічним акціонерним товариством акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" (03087, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЄРЕВАНСЬКА, будинок 1, ідентифікаційний код 23697280) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УСМАРЬ" (35350, Рівненська обл., Рівненський р-н, селище міського типу Квасилів, ВУЛИЦЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, будинок 2, ідентифікаційний код 33725082), недійсним в частині передачі в заставу Публічному акціонерному товариству акціонерному банку "УКРГАЗБАНК" майнових прав за договором поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010.

Стягнути з Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" (03049, м. Київ, ПРОСПЕКТ ПОВІТРОФЛОТСЬКИЙ, будинок 11/15, ідентифікаційний код 19014832) на користь Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЄЖИ ҐЕДРОЙЦЯ, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) судовий збір у сумі 1762,00 грн та витрати на проведення експертизи у сумі 2256,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УСМАРЬ" (35350, Рівненська обл., Рівненський р-н, селище міського типу Квасилів, ВУЛИЦЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, будинок 2, ідентифікаційний код 33725082) на користь Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЄЖИ ҐЕДРОЙЦЯ, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) судовий збір у сумі 881,00 грн та витрати на проведення експертизи у сумі 2256,00 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "УКРГАЗБАНК" (03087, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЄРЕВАНСЬКА, будинок 1, ідентифікаційний код 23697280) на користь Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЄЖИ ҐЕДРОЙЦЯ, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) судовий збір у сумі 881,00 грн та витрати на проведення експертизи у сумі 2256,00 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 29.04.2021.

Суддя С. О. Турчин