Постанова № 9662307, 03.03.2010, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2010 р. Справа № 22-а-3053/08

Категорія:2.11.1 Головуючий в 1 інстанції: Васильєва Л.І.

Колегія судів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.,

при секретарі Косаренко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві на постанову Господарського суду Миколаївської області від 23 жовтня 2007 року за адміністративним позовом закритого акціонерного товариства “Миколаївський суднобудівний завод “Наваль” до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві про визнання нечинним податкового повідомлення рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2007 року закрите акціонерне товариство “Миколаївський суднобудівний завод “Наваль” (далі ЗАТ “МСЗ “Наваль”) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з адміністративним позовом до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (далі СДПІ), в якому просило визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 24.04.2007 р. № 00005536/0 про порушення з боку ЗАТ “МСЗ “Наваль” п.п. 5.1.20 п. 5.1 ст. 5, п.п. 7.2.1 п.п. 7.2 п. 7.3 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та визначення податкового зобовязання ЗАТ “МСЗ “Наваль” з податку на додану вартість на загальну суму 619813 грн..

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 23 жовтня 2007 року адміністративний позов ЗАТ “МСЗ “Наваль” задоволено.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушені норми матеріального права, у звязку з чим він просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що за результатами перевірки (акт 3811\23-600\31096782 від 06.04.2007 р.) СДПІ 24.04.2007 р. було прийняте податкове повідомлення рішення № 00005536/0, яким визначено суму податкового зобовязання по податку на додану вартість в сумі 619813 грн. Згідно висновків акту перевірки позивачем в порушення вимог п.п. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5, 7.2.1, 7.2.3, 7.3.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" операцію з передачі до статутного фонду ТОВ «Буг Білдінг» нерухомого майна девяти будинків гуртожитків загальною вартістю 3099065 грн. у податковій декларації за грудень 2005 р. визначив ці операції, як операції, що звільнені від оподаткування.

Вирішуючи справу суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивачем, здійснено операції з передачі до статутного фонду ТОВ «Буг Білдінг» нерухомого майна - гуртожитків загальною вартістю 3099065 грн., визначивши ці операції як операції , що звільнені від оподаткування.

Встановивши, що позивач здійснював операцію з поставки житла (обєктів житлового фонду), яка відповідно до «п.п.5.2.1 п.5.2.» ст.5 Закону України «Про податок на додану вартість»звільняється від оподаткування , суд першої інстанції задовольнив позов у повному обсязі.

Проте, вказаний висновок зроблений без дотримання судом першої інстанції вимог ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо офіційного зясування всіх обставин у справі.

Згідно з частинами четвертою та пятою цієї статті суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для зясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Відповідно до підпункту 1.4. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

Положеннями п.п. 5.1.20. п.5.1 ст.5 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що від оподаткування звільняються операції з поставки житла (об'єктів житлового фонду), крім їх першої поставки.

Для цілей цього підпункту під першою поставкою житла (об'єкта житлового фонду) розуміється:

а) перше передання готового новозбудованого житла (об'єкта житлового фонду) у власність покупця або поставка послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) із спорудження такого житла за рахунок замовника;

б) перший продаж реконструйованого або капітально відремонтованого житла (об'єкта житлового фонду) покупцю, який є особою, іншою, ніж власник такого об'єкта на момент виведення його з експлуатації (використання) у зв'язку з такою реконструкцією або капітальним ремонтом, або поставка послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) з такої реконструкції чи капітального ремонту за рахунок замовника.

Норми цього підпункту поширюються також на першу поставку дачних або садових будинків, а також будь-яких інших об'єктів власності, зареєстрованих згідно із законодавством як житло (житловий фонд), індивідуальних гаражів чи індивідуальних місць на гаражних стоянках.

За правилами п.п.7.7.1. п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

З огляду на це встановлення обставин щодо правильності визначення платником податку на додану вартість в податковій декларації суми відємного значення входить до предмету доказування в судовому процесі при розгляді судом спору стосовно права платника податку на відображення завищеного відємного значення чистої суми податкових зобовязань.

Правила податкового обліку сум відємного значення з ПДВ, встановлені пунктом п.п.7.7.1. п.7.1 ст.7 вказаного Закону, за яким сума відємного значення звітного періоду за відсутності податкового боргу зараховується до податкового кредиту, який, у свою чергу, складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Загальним принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки.

Отже, виходячи з положень підпункту 7.7.1 пункту 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та з огляду на наведені доводи податкового органу, при розгляді справи підлягає встановленню факт вчинення правочину та відповідної передачі житла, що в свою чергу вимагає встановлення реальності вчинення угоди позивачем. Необхідність встановлення дійсності поставки обумовлена тим, що за змістом норми зазначеного підпункту право на завищення відємного значення чистої суми податкових зобовязань виникає саме у звязку з передачею товарів у статутний фонд товариства, операції з продажу яких є обєктом оподаткування згідно з пунктом 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», що передбачає реальну наявність предмету поставки (результату роботи, послуги), а не просте оформлення відповідних документів між субєктами господарювання.

Судом апеляційної інстанції встановлені наступні обставини справи.

Відповідно до висновків Акту перевірки ( а.с.16-30), позивач в порушення вимог п.п. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5, 7.2.1, 7.2.3, 7.3.1 ст.7 Закону України Закону України від 03.04.1997, № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", операцію з передачі до статутного фонду ТОВ «Буг Білдінг» нерухомого майна девяти будинків гуртожитків загальною вартістю 3099065 грн. у податковійдекларації за грудень 2005 р. визначив її, як операції, що звільнені від оподаткування.

Таким чином СДПІ встановлено завищення позивачем суми відємного значення чистої суми податкових зобовязань по податку на додану вартість за грудень 2005 року на загальну суму 619813.00 грн.( а.с. 21) внаслідок здійснення господарської операції щодо передачі житла до статутного фонду іншого господарства.

Отже предметом спору у справі, яка розглядається є право позивача на формування відємного значення з ПДВ по операції з поставки житла, яка повинна мати реальний характер.

Аналізуючи надані позивачем акти прийому-передачі майна ( а.с.33-34) - правочину позивача з приводу передачі гуртожитків до статутного фонду ТОВ «БУГ Білдінг» колегія суддів надходить до наступних висновків.

Відповідно з п.1.4 ст.1 Закону України від 03.04.1997, № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" поставка товарів - операції які здійснюються згідно з цивільно-правовими угодами, які передбачають перехід права власності.

Положеннями, закріплені статтями 83,102 Цивільного кодексу України, стосовно визначення поняття установи, для здійснення своєї діяльності установа наділяється певним майном. У випадку коли засновником установи виступає одна особа - провадиться виділення майна, а у разі створення установи декількома особами - об'єднання майна. Перелік майна, яке передається установі, повинен бути чітко визначений та охарактеризований в установчому акті установи.

За правилами п.1 ч.1 ст.115 ЦК України господарське товариство є власником майна, переданого йому учасником товариства у власність як вклад до статутного фонду.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", об'єкти нерухомого майна - це земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці (будівля, споруда тощо), переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Частиною 1 ст. 181 Цивільного кодексу України встановлено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, пересування яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Частиною 1 статті 328 ЦК України визначено - право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до вимог статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 657 ЦК України визначено, що договір купівлі - продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

За правилами статті 219 ЦК України, у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним. На підставі п. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як убачається із матеріалів справи - акти прийму передачі майна та інші угоди між позивачем та ТОВ «Буг Білдінг»нотаріально не завірені.

Таким чином , судом встановлено, що позивач не навів реального характеру угоди, за вчинення якої набув право на відємне значення з податку на додану вартість, тобто не здійснив господарську операцію та безпідставно завищив відємне значення чистої суми податкових зобовязань по податку на додану вартість за грудень 2005 року на загальну суму 619813,00 грн., а рішення СДПІ щодо застосування фінансових санкцій ґрунтується на законі.

Суд першої інстанції наведене не врахував та помилково дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Крім того, колегія суддів зазначає , що суд першої інстанції розглядав вимогу (повністю її задовольнив) про визнання нечинним податкового повідомлення рішення, яке є правовим актом індивідуальної дії. Водночас, такий спосіб захисту ( вимога про визнання акта нечинним), як випливає з аналізу статей 105,162,171 КАС України, може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів.

Таким чином, суд першої інстанції при вирішені справи допустив порушення норм матеріального права та висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, та таке є підставою для скасування оскаржуваного рішення та винесення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ч.1 ст. 195, п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. 207 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві задовольнити.

Постанову Господарського суду Миколаївської області від 23 жовтня 2007 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову закритого акціонерного товариства “Миколаївський суднобудівний завод “Наваль” до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві про визнання нечинним податкового повідомлення рішення.

Постанова суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 9 березня 2010 року.

Головуючий суддя: Шляхтицький О.І.

Судді: Джабурія О.В.

Крусян А.В.