Рішення № 96621873, 26.04.2021, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/9542/20

2/357/1323/21

Категорія 38

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі - головуючий суддя Цуранов А. Ю. ,

при секретарі Севериненко Д. В.,

за участю:

представник відповідача - Панков К.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним цивільним позовом, в якому просив визнати недійсним кредитний договір № 133696 від 03.01.2020 року.

В обґрунтування позову вказував, що 03.01.2020 року між ним та відповідачем ТОВ «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» укладено договір позики № 133696 на суму 5 000 грн., строк повернення позики - 01.02.2020 року. Позивач вважає, що при укладанні вищевказаного договору позичальника не ознайомлено з умовами кредитування, правилами надання грошових коштів, які є невід`ємною частиною договору. Йому не надали інформацію про суть наданих фінансових послуг, чим порушено вимоги Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про захист прав споживачів».

14.12.2020 року від ТОВ «ФК «Гелексі» до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідач просив відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову.

Відзив мотивовано тим, що спірний договір укладено у повній відповідності з вимогами Закону України «Про електронну комерцію», ОСОБА_1 отримав повну інформацію про умови кредитування та натиснувши кнопку «Оформити заявку» на інтернет ресурсі https://cashinsky.ua прийняв пропозицію на укладення договору (оферту), тому правові підстави для визнання кредитного договору недійсним відсутні.

В судове засідання позивач не з`явився, у позовній заяві просив суд про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача Панков К.М. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, підтримав викладені у відзиві мотиви про відмову в позові.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

03.01.2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі» з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем укладено електронний договір позики № 133696.

Згідно з п. 1.1 договору позики позикодавець надає позичальнику у позику, а позичальник зобов`язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов договору, в національній грошовій одиниці України - гривні, в сумі та строк, визначений договором позики.

Підпунктом 1.1.1 договору позики визначена сума позики - 5000 грн.

Відповідно до умов п. 1.2 договору позики позика надається позичальнику в сумі, що зазначена в пп. 1.1.1 договору в безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок позичальника).

Підпунктом 1.1.2 договору позики сторонами погоджена плата за користування позикою у вигляді:

- процентів (процентної ставки) в розмірі 0,01% в день від поточного залишку позики (пп. 1.1.2.1 договору позики),

- комісії (комісійної винагороди) в розмірі 1,5% в день від поточного залишку позики (пп. 1.1.2.2 договору позики).

Підпунктами 1.1.3, 1.1.4 договору позики обумовлене нарахування процентів та комісії за фактичну кількість календарних днів користування позикою.

За змістом п.1.1.5 договору строк повернення позики 01.02.2020 року.

У п. 2.1 договору сторони визначили, що строк дії договору – до повного виконання позичальником зобов`язань за договором.

На виконання умов п. 1.2 договору позики відповідач зарахував на банківський рахунок позивача суму грошових коштів в розмірі 5 000 грн., що підтверджується електронною квитанцією № 187522137 від 03.01.2020 р., довідкою ТОВ "ФК "Гелексі" від 08.10.2020 р. про підтвердження успішного зарахування на карту клієнта НОМЕР_1 у АТ «ПриватБанк».

Сторони погодили, що у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми заборгованості (пп. 3.1.4 та 5.4 договору позики).

Відповідно до п. 7.2 договору, якщо сторони не можуть дійти згоди із спірних питань шляхом проведення переговорів, то такий спір вирішується у судовому порядку згідно чинного законодавства України.

ОСОБА_1 у позові зазначає, що перед укладенням кредитного договору відповідач не ознайомив його з умовами кредитування, як і не надали йому правила надання грошових коштів у позику, які є невід`ємною частиною договору. Позичальнику не була надана інформація, яка стосується суті наданих фінансових послуг. Оскільки відповідач не дотримався вимог ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», позивач вважає, що згідно ст. 215 ЦК України є підстави для визнання кредитного договору № 133696 від 03.01.2020 року недійсним.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд виходить з наступного.

За змістом ч. 8 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі.

З матеріалів, наданих відповідачем, вбачається, що укладенню електронного договору позики передували поетапні дії позивача з реєстрації як користувача на сайті відповідача шляхом створення унікального акаунту користувача (особистого кабінету) та заповнення анкети позичальника з його особистими персональними даними, паспортними даними, реєстраційним номером облікової картки платника податків, номерами контактних засобів зв`язку (телефонів), місяця фактичного проживання і місця реєстрації того, а також даних банківської картки ОСОБА_1 , обставина чого не заперечується позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 2, 3 ст. 6 ЦК України визначено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Статтею 536 ЦК України закріплено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплатити проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ч. 1, 2 ст. 1054, ч. 1, 2 ст. 1056 ЦК України за договором позики (кредитним договором) позикодавець (кредитодавець) має право на одержання від позичальника процентів суми позики (кредиту), причому тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом (позикою), розміру облікової ставки та інших факторів.

Таким чином, презумпція свободи договору та диспозитивність законодавчої регламентації відносин позики і кредитування надають сторонам договору позики (кредитного договору) право самостійно визначати будь які умови договору, в тому числі розмір і порядок плати за користування позикою, за однією лише умови - щоб домовленість сторін не суперечила законодавству.

Отже, умови договору позики погодженні сторонами до його укладання, викладенні в тексті договору позики у спосіб, що не допускає їх подвійного тлумачення, всі суми у їх грошовому вимірі, зобов`язання щодо сплати яких бере на себе позичальник, відображенні у графіку платежів, що є невід`ємною частиною договору позики.

Внаслідок відображення у графіку платежів сум, зобов`язання щодо сплати яких бере на себе позичальник, виключається будь-яка можливість впливу помилки чи обману щодо обставин, які мають істотне значення.

Через особливість укладання договору позики в електродній формі, тобто з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, яке здійснюється дистанційно відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», виключається прямий контакт позичальника з позивачем та можливість спонукання позичальника до укладання договору, можливість застосування до нього фізичного чи психічного тиску.

Таким чином, укладання договору позики на визначених у ньому умовах є результатом вільного волевиявлення сторін, в тому числі позивача, шляхом вчинення спільних дій та не суперечать вимогам чинного законодавства.

Згода позивача з умовами надання позики на погоджених умовах та встановленням з відповідачем правових відносин підтверджена тією обставиною, що після отримання від ТОВ «ФК «Гелексі» суми позики на власну банківську картку, позивачем не здійснено зворотного переказу коштів відповідача як помилково одержаних.

Відповідно до п. 9.9 договору позики позивач підтвердив, що умови договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановленні договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що умови оспорюваного позивачем договору позики не суперечать нормам чинного законодавства України та погодженні сторонами договору позики відповідно до ст. 6, 536, 626-628, 1046, 1048, 1054, 1056-1 ЦК України щодо свободи договору, визначення сторонами його умов, вибору контрагента, здійснення оплати за користування чужими грошовими коштами, правових наслідків порушення зобов`язання.

Разом з цим, умови договору позики не є такими, що суперечать вимогам п. 5 ч. 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, оскільки оспорюваний позивачем договір позики не суперечить нормам чинного законодавства України та погоджений сторонами у відповідності до норм цивільного права, суд дійшов висновку про те, що оспорюваним договором позики не порушено права позивача, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 12, 81, 89, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Оскільки в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду виготовлено 29.04.2021 року.

СуддяА. Ю. Цуранов