Рішення № 96609142, 16.04.2021, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/10159/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2021 року Галицький районний суд м. Львова

в складі: головуючої судді Волоско І.Р.

секретар судового засідання Береза П.Р.

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Мірошнікова П.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) в інтересах ОСОБА_1 (адреса: 81700, Львівська обл., м. Жидачівський район, с. Кам`яне, РНОКПП НОМЕР_1 ) до Львівського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» (адреса: 79000, м. Львів, вул. С.Стрільців, 9, ЄДРПОУ 10030765), Акціонерного товариства «Банк Форвард» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 105, ЄДРПОУ 34186061), приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків Тетяни Леонідівни (адреса: 01135, м. Київ вул. Златоустівська, 55, оф.61) про захист прав споживача, -

в с т а н о в и в:

Магарський М.З. в інтересах ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до Львівського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України», Акціонерного товариства «Банк Форвард», приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків Тетяни Леонідівни, в якій, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить: визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №4080 від 05.09.2020 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Євдокії Юріївни; визнати незаконною, протиправною та такою, що порушує права споживача ОСОБА_1 відмову Львівського міського управління ПАТ «Державний ощадний банк України» у видачі ОСОБА_1 з її соціального рахунку № НОМЕР_2 у ПАТ «Державний ощадний банк України» коштів соціальної допомоги на дітей та по безробіттю; визнати недійсним кредитний договір №200228556 від 17.01.2017 року, укладений між ОСОБА_1 та АТ «Банк Форвард»; визнати незаконними, протиправними, такими, що порушують права споживача ОСОБА_1 дії АТ «Банк Форвард» щодо примусового стягнення заборгованості згідно кредитного договору №200228556 від 17.01.2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Банк Форвард»; визнати незаконними, неправомірними, такими, що порушують права споживача ОСОБА_1 дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків Тетяни Леонідівни та зобов`язати її скасувати постанови №63129592 від 24.09.2020 року про відкриття виконавчого провадження та про арешт майна боржника; стягнути солідарно з Акціонерного товариства «Банк Форвард» та приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Павелків Тетяни Леонідівни на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 10 000 грн щомісячно до вступу рішення в законну силу та моральну шкоду в розмірі 150 000 грн. В обґрунтування даного позову вказує на те, що 07.11.2019 року між ОСОБА_1 та АТ «Банк Форвард» у м. Львові було укладено Кредитний договір №200228556. Вважає, що АТ «Банк Форвард», всупереч умовам Кредитного договору №200228556 від 07.11.2019 р., безпідставно отримав виконавчий напис та розпочав примусове стягнення боргу. 12.10.2020 року від працівників ЛОУ ПАТ «Державний ощадний банк України» позивач дізналась, що її соціальний рахунок у цьому банку заблоковано, тому щомісячно з жовтня 2020 року позивач не може отримати соціальну допомогу на трьох дітей та по безробіттю в орієнтованому розмірі 10 тисяч грн в місяць. 24.11.2020 року адвокатом Магарським М.З. отримано відповідь на адвокатський запит від 06.11.2020 року від приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків Тетяни Леонідівни за № Б/Н від 20.11.2020 року, з якої вбачається, що здійснюється виконавче провадження №63129592 для виконання виконавчого напису №4080 від 05.09.2020 року, виданого приватним нотаріусом КМНО Буждиганчук Є.Ю. про стягнення з позивача на користь АТ «Банк Форвард» заборгованості в розмірі 26 811, 45 грн. Позивач вважає, що в межах даного виконавчого провадження накладено арешт на її соціальний банківський рахунок, що призначається для отримання коштів, які є необхідною для прожиття соціальною допомогою. У зв`язку з цим, просить позов задоволити.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 18 грудня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 10 лютого 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Позивач та його представник у судовому засіданні позов підтримали, надавши пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача АТ «Державний ощадний банк України» Мірошніков П.В. заперечив проти задоволення позову з мотивів, наведених у відзиві, який надійшов до суду 05.02.2021 року.

Представником відповідача АТ «Банк Форвард» 05.02.2021 року подано письмові пояснення на позовну заяву з доказами щодо предмету спору, в яких просить суд відмовити у задоволенні позову.

Відповідачем приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Павелків Тетяною Леонідівною 08.02.2021 року подано відзив на позовну заяву з доказами щодо предмету спору, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

При цьому, виходячи з положень ст. 16 ЦК України особа звертається до суду за захистом свого порушеного права.

Перевіривши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Суд встановив, що 07.11.2019 року між ОСОБА_1 та АТ «Банк Форвард» у м. Львові було укладено Кредитний договір №200228556, згідно якого позивач отримала кредит у розмірі 23526,00 грн строком з 07.11.2019 по 07.11.2022 без комісій, ставка 0,01% річних (а.с.31-32).

05.09.2020 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Євдокією Юріївною вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №4080, яким запропоновано стягнути на користь Акціонерного товариства «Банк Форвард» заборгованість, що виникла по кредитному договору № 200228556 від 07.11.2019 p., боржником за яким є ОСОБА_1 (а.с.29).

Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. відкрито виконавче провадження №63129592 з примусового виконання виконавчого напису №4080 від 05.09.2020.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. від 24.09.2020 в межах ВП №63129592 накладено арешт на майно боржника ОСОБА_1 , в т.ч. на рахунок № НОМЕР_2 у ПАТ «Державний ощадний банк України» (а.с.64-65).

Позивач у позовній заяві просить визнати недійсним вказаний кредитний договір.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, згідно зі ст.203 ЦК України умовою чинності правочину є також його вчинення у формі, встановленій законом.

Згідно зі статтею 217 ЦК правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно ст. 628 ЦК України.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Судом встановлено, що 07.11.2019 ОСОБА_1 звернулася до Банку із підписаною нею заявою № 200228556, яка в п.1 містить пропозицію (оферту) про укладення кредитного договору.

Банк 07.11.2019 р. акцептував (прийняв) пропозицію (оферту), викладену в заяві клієнта, і уклав з клієнтом Кредитний договір №200228556, шляхом здійснення дій, які відповідно до п.4.1. заяви вважаються акцептом оферти клієнта, а саме, відкрив клієнту поточний рахунок № НОМЕР_3 та зарахував на нього кредит в сумі 23 528.00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України, якщо особа (у даному випадку Банк), яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Таким чином, наслідком акцепту (прийняття) Банком оферти (пропозиції), викладеної в п. 1 Заяви Клієнта, став факт укладення Кредитного договору.

Відповідно до п. 1 підписаної Клієнтом Заяви, Кредитний договір укладений на умовах, викладених в цій Заяві та Умовах надання та обслуговування лояльних кредитів Банку.

Відповідно до п. 5 Заяви, Клієнт розуміє і підтверджує те, що він ознайомлений і згоден зі всіма фінансовими умовами Кредитного договору; згідно цього ж п.5 Заяви, складовою і невід`ємною частиною Кредитного договору є. зокрема: Заява, Графік платежів та Умови по кредитам. Відповідно до п. 5 Заяви, Клієнт підтверджує те, що діє зі згоди чоловіка, за наявності такого.

Відповідно до п. 1.7. Умов по кредитам, заборгованість Клієнта перед Банком за Кредитним договором складають всі грошові суми, які належать до сплати Клієнтом на користь Банку за Кредитним договором, включаючи суму основного боргу (тобто, неповерненого Клієнтом кредиту), суму нарахованих, але несплачених процентів за користування кредитом, суму щомісячних комісій за розрахунково-касове обслуговування, суму плат, передбачених Кредитним договором, суму нарахованої неустойки (пені) (далі -Заборгованість).

Згідно п. 2.2. Кредит надається Банком Клієнту на строк, зазначений в Оферті, шляхом сукупності дій по зарахуванню суми Кредиту на Рахунок та подальшому безготівковому переказу кредитних коштів з Рахунку згідно зі всіма дорученнями Клієнта, викладеними в Оферті, та вважається наданим в момент виконання всіх зазначених дій по списанню/безготівковому переказу.

З моменту надання Клієнту Кредиту у Клієнта виникає зобов`язання сплачувати Банку проценти за користування Кредитом (проценти нараховуються Банком з дня надання Кредиту до дня, що передує дню повного погашення Заборгованості (у випадку планового або дострокового погашення Заборгованості), або до дня, що передує Даті оплати Заключної вимоги (у випадку формування та направлення Клієнту Заключної вимоги)) (п. 2.3 Умов по кредитам). Проценти за користування Кредитом на строкову суму Основного боргу нараховуються Банком та підлягають сплаті Клієнтом за ставкою, зазначеною в Заяві, виходячи з фактичної кількості днів в місяці та році на суму Основного боргу, зменшену на суму її простроченої частини. Проценти на строкову суму Основного боргу нараховуються Банком у день платежу за Графіком платежів та в останній робочий день кожного місяця (п. 2.4. Умов по кредитам).

Згідно п. 2.7. У випадку пропуску(-ів) платежу(-ів) за Графіком платежів Клієнт зобов`язаний сплатити Банку відповідну плату за пропуск чергового платежу в розмірі, обумовленому в Оферті, або відповідну суму плати за пропуски чергових платежів у разі пропуску Клієнтом двох та/або більше чергових платежів за Графіком платежів. Пропуском чергового платежу в рамках Договору вважаються наступні випадки:

-першим пропуском вважається випадок, коли Клієнт до дати чергового платежу, відповідно до Графіку платежів, не сплатив черговий платіж (тобто не забезпечив на дату чергового платежу наявність на Рахунку суми грошових коштів, що дорівнює сумі такого платежу). При цьому вперше пропущений платіж вважатиметься сплаченим повністю за умови надходження на Рахунок необхідної суми грошових коштів до наступної дати чергового платежу включно та плати за пропуск чергового платежу в розмірі, обумовленому в Оферті;

-другим/третім/четвертим пропуском поспіль вважається несплата чергового платежу у встановлену Графіком платежів дату за наявності відповідно одного/двох/трьох несплаченого(-их) платежу (-ів).

Плата за пропуск чергового платежу нараховується на наступний робочий день після пропуску чергового платежу та підлягає оплаті в дату наступного чергового платежу за Графіком платежів. При цьому, з урахуванням вимог ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», сукупна сума нарахованих плат за пропуск платежів не може перевищувати половини суми Кредиту.

Згідно п. 3.6. Умов по кредитам, щомісячна комісія за розрахунково-касове обслуговування (далі-РКО) підлягає сплаті Клієнтом Банку на щомісячній основі протягом строку, на який наданий Кредит.

Згідно п. 1.2 Заяви та розділу 2 Інформаційного блоку (таблиці) Заяви, шляхом зарахування суми кредиту на Рахунок Банк надав Клієнту кредит в сумі 23 528,00 грн., що підтверджується Випискою по Рахунку. Кредит наданий на наступних умовах: розмір процентної ставки за кредитом - 0,01 % річних; щомісячної комісійної винагороди за розрахунково-касове обслуговування (РКО) - 938,77 грн.; Строк кредиту - з 07.11.2019 р. по 07.11.2022 р.

Згідно п. 4.5.1 Умов по кредитам, має право на власний розсуд, у тому числі у випадку невиконання Клієнтом своїх зобов`язань, передбачених даними Умовами, вимагати від Клієнта дострокового погашення Заборгованості в повному обсязі (що визначається відповідно до п. 4.5.2 Умов), і направити Клієнту з цією метою Заключну вимогу, а Клієнт зобов`язаний виконати таку Заключну вимогу та погасити Заборгованість достроково в розмірі та в строк, зазначені в такій вимозі. Заключна вимога направляється Клієнту рекомендованим листом без повідомлення або вручається особисто Клієнту. Неотримання Клієнтом Заключної вимоги поштою або відмова від її отримання не звільняє Клієнта від обов`язку погашати Заборгованість та сплачувати Банку нараховану(-і) плату(плати) за пропуск чергового платежу, а також суми неустойки, що нараховується відповідно до п. 4.5.4 Умов..

Згідно п. 4.5.2 Для оплати Заключної вимоги Клієнт зобов`язаний до Дати оплати Заключної вимоги розмістити на Рахунку суму грошових коштів, що дорівнює сумі всієї Заборгованості, яка включає в себе: суму Основного боргу станом на дату формування Заключної вимоги; суму процентів за користування Кредитом, нарахованих до дня, що передує дню оплати Заключної вимоги (за вирахуванням сплачених Клієнтом); суму всіх Щомісячних комісій, що підлягають сплаті за період фактичного користування Кредитом, за вирахуванням сплачених раніше; суму плат за пропуск чергового платежу, за вирахуванням сплачених раніше (за їх наявності). Сума, зазначена в Заключній вимозі, є сумою повної Заборгованості Клієнта перед Банком (за умови погашення Клієнтом Заборгованості в Дату оплати Заключної вимоги).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України позичальник за кредитним договором зобов`язаний повернути кредит та сплатити відсотки в розмірі та на умовах, встановлених договором.

Згідно зі ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог цивільного законодавства та у встановлений зобов`язанням строк.

Згідно ст. 1049 Глави 71 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором..

Згідно п. 4.5.2 Умов по кредитам, Клієнт зобов`язаний виконати таку Заключну вимогу та погасити Заборгованість достроково в розмірі та в строк, зазначені в такій вимозі (07.06.2020 р.).

Судом встановлено, що після направлення Заключної вимоги Банком станом на 05.02.2021 р. в порушення умов Кредитного договору Клієнтом не погашена кредитна заборгованість перед Банком в сумі 24 331,95 грн, що підтверджується випискою по Рахунку Клієнта та Розрахунком заборгованості за Кредитним договором № 200228556.

Відповідно до пункту 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 6 листопада 2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Виходячи із змісту ст. ст. 1054, 1055 Цивільного кодексу України, слід визнати, що між Позивачем і Відповідачем було узгоджено всі істотні умови, необхідні для договорів даного виду, а відповідно відсутні будь-які правові підстави для визнання кредитного договору недійсним в цілому чи його частин.

Як наслідок, правочин, що оспорюється позивачем, повністю відповідає вимогам законодавства, складений з урахуванням вимог закону щодо його форми і змісту, а отже відсутні підстави для визнання його недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.09.2020 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Євдокією Юріївною вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №4080, яким запропоновано стягнути на користь Акціонерного товариства «Банк Форвард» заборгованість, що виникла по кредитному договору № 200228556 від 07.11.2019 p., боржником за яким є ОСОБА_1 .

У оспорюваному виконавчому написі зазначено, що строк платежу по кредитному договору настав, боржником допущено прострочення платежів. Стягнення заборгованості проводиться за період з 12.04.2020 року по 12.05.2020 року. Загальна сума заборгованості становить 25 961,45 грн.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595.

Згідно статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 88 Закону України «Про нотаріат» встановлює, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Згідно з підпунктом 2.1 п. 2 глави 16 розділу II Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 п. 2 Глави 16 розділу II Порядку).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 п. З глави 16 розділу II Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Згідно з п. 2 Переліку документів за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 для одержання виконавчого напису про стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин додаються: а) оригінал кредитного договору б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, для вчинення нотаріусом виконавчого напису АТ «Банк Форвард» подав повний пакет документів, що свідчив про наявність безспірної грошової заборгованості ОСОБА_1 перед AT «Банк Форвард» за Кредитним договором.

Разом з цим, вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не розглядає спір про право. Виконавчий напис вчиняється виключно за документально оформленими вимогами, які вичерпно викладені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.1999р. № 1172, тільки за наявності всіх умов, передбачених Законом України «Про нотаріат», Цивільним кодексом України та іншим законодавством.

Безспірність вимог визначається не нотаріусом або стягувачем, а відповідно до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17 міститься правовий висновок про те, що суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком № 1172.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. У цій постанові також зазначено, що законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлює суд відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

У пунктах 20, 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19) зазначено, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на і підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Відповідно до норм чинного законодавства, для вчинення виконавчого напису нотаріусом обов`язково необхідно встановити факт безспірності грошового зобов`язання, щодо якого здійснюється такий напис. Безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не лише кредитора, а й самого боржника, або ж безумовно підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 07.11.2019 ОСОБА_1 звернулася до Банку із заявою № 200228556, яка в п. 1 містить пропозицію (оферту) про укладення кредитного договору. Банк 07.11.2019 р. акцептував (прийняв) пропозицію (оферту), викладену в Заяві Клієнта, і уклав з Клієнтом Кредитний договір № 200228556 шляхом здійснення дій, які відповідно до п. 4.1. Заяви вважаються акцептом оферти Клієнта, а саме, відкрив Клієнту поточний рахунок № НОМЕР_3 та зарахував на нього кредит в сумі 23 528.00 грн.

Відповідно до п. 1 підписаної Клієнтом Заяви, Кредитний договір укладений на умовах, викладених в цій Заяві та Умовах надання та обслуговування лояльних кредитів Банку. Відповідно до п. 5 Заяви, Клієнт розуміє і підтверджує те, що він ознайомлений і згоден зі всіма фінансовими умовами Кредитного договору; згідно цього ж п.5 Заяви, складовою і невід`ємною частиною Кредитного договору є. зокрема: Заява. Графік платежів та Умови по кредитам.

З питань обізнаності позивача щодо наявності у неї заборгованості перед Кредитором слід зазначити, що підписанню Договору передувало погодження всіх його умов, в тому числі щодо розмірів та строків погашення грошових зобов`язань Позичальника, відповідальності за порушення договірних умов кожною із сторін. Відтак, підписуючи Договір Позивач погодилась із запропонованим банком графіком платежів за Кредитним договором, зобов`язалась дотримуватись умови щодо строків та суми таких погашень, а при умові порушень таких договірних умов - нести відповідальність, зазначену у Договорі.

Крім того, у зв`язку із виникненням у позивача заборгованості перед відповідачем, 06.05.2020 p. Банк направив Відповідачу заключний Рахунок-виписку із вимогою погасити заборгованість за Кредитним договором в сумі 27 989,45 грн., що підтверджується копіями поштових документів.

Згідно п. 4.5.2 Умов по кредитам, Клієнт зобов`язаний виконати таку Заключну вимогу та погасити Заборгованість достроково в розмірі та в строк, зазначені в такій вимозі.

Ознака безспірності грошового зобов`язання, щодо якого вчинено виконавчий напис, повинна була встановлюватись власне на момент його вчинення. Будь-які спори щодо розміру та правильності нарахування грошової суми, що стягується на підставі виконавчого напису, після вчинення нотаріусом такого, не можуть бути підставою для визнання його таким, що не підлягає виконанню.

Вищевказане підтверджується позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в справі № 201/11696/16-ц, для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Однак, вказавши на відсутність ознаки безспірності заборгованості, щодо якої було вчинено виконавчий напис, ОСОБА_1 не зазначено, які конкретно документи слід було подати відповідачу нотаріусу з метою вчинення такого.

Ппозивач не надала суду жодних розрахунків або доказів на підтвердження того, що на час вчинення виконавчого напису її заборгованість за кредитним договором була відсутня або була у іншому розмірі, ніж зазначено у виконавчому написі.

Крім того, витребовування нотаріусом додаткових документів, що містять інформацію, яка має відношення до вчинення виконавчого напису, є диспозитивним правом, а не обов`язком нотаріуса.

Таким чином, для вчинення виконавчого напису нотаріусом AT «Банк Форвард» подано, а нотаріусом отримано повний пакет документів передбачений чинним в Україні законодавством, а тому суд приходить до висновку, що нотаріус вчинив виконавчий напис відповідно до закону, а підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, відсутні.

Щодо вимоги ОСОБА_1 про скасування постанов приватного виконавця Павелків Т.Л. у ВП №63129592 про відкриття виконавчого провадження та про арешт майна боржника, суд зазначає наступне.

Статтею 1 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч.1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

При цьому, відповідно до ч. 7 ст. 56 цього Закону у порядку, встановленому цією статтею, виконавець, в провадженні якого знаходиться виконавче провадження, за заявою стягувача чи з власної ініціативи може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед стягувачем, яка підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Отже, виконавець зобов`язаний вживати передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також зобов`язаний здійснювати заходи забезпечення та заходи щодо примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, у тому числі накладати арешт на кошти, які перебувають на рахунках.

Судом встановлено, що 24 вересня 2020 року від Акціонерного товариства «Банк Форвард» до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. надійшла заява про примусове виконання рішення, в якій стягувач просить відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису за № 4080 від 05.09.2020 року, виданого приватним нотаріусом КМНО Буджиганчук С.Ю. про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Банк Форвард» заборгованості у розмірі 26 811,45 гривень.

24 вересня 2020 року, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 63129592.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. від 24.09.2020 в межах ВП №63129592 винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на всіх відкритих рахунках боржника у т.ч. на рахунку № НОМЕР_2 у ПАТ «Державний ощадний банк України».

Позивач ОСОБА_1 зазначає, що вказаний рахунок № НОМЕР_2 у ПАТ «Державний ощадний банк України» є соціальним, оскільки на нього надходять кошти, які є необхідною для прожиття соціальною допомогою.

При цьому, згідно з ч. 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Слід додати, що відповідно до абзацу другого частини другої статті 59 Закону виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із ним Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.

Відповідно до ч.4 ст.59 Закону України "Про виконавче провадження" підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувана про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

Тобто, саме рахунки, визначені у ч. 2 ст. 48 Закону є спеціальними для цілей застосування обмежень при застосуванні положень, визначених у п. 7 ч. 3 ст, 18, ч. 2. ст. 48. ч. З ст. 52, ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» щодо накладення арешту на кош ти на таких рахунках.

Також ст. 73 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що стягнення не може бути звернено на такі виплати: 1) вихідну допомогу, що виплачується в разі звільнення працівника; 2) компенсацію працівнику витрат у зв`язку з переведенням, направленням на роботу до іншої місцевості чи службовим відрядженням; 3) польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, що виплачуються замість добових і квартирних; 4) матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу по безробіттю; 5) допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами; 6) одноразову допомогу у зв`язку з народженням дитини; 7) допомогу при усиновленні дитини; 8) допомогу на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування; 9) допомогу на дітей одиноким матерям; 10) допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною з інвалідністю, по тимчасовій непрацездатності у зв`язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом; 11) допомогу на лікування; 12) допомогу на поховання; 13) щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території, що зазнала радіоактивного забруднення; 14) дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв і будинків відпочинку за рахунок фонду споживання.

Таким чином, наведеними законодавчими положеннями обмежено право виконавця в частині накладення арешту на кошти боржника, звернення стягнення, па які заборонено законом.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, картковий рахунок № НОМЕР_2 в ТВБВ №10013/0174 на ім`я ОСОБА_1 відкритий відповідно до договору рахунка, укладеного у формі заяви ОСОБА_1 від 13.01.2020 №12511114/130120 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки) (а.с.62-63).

За змістом договору рахунка Банк відкриває позивачеві поточний рахунок НОМЕР_2 за тарифним пакетом «Мій рахунок» (п.3.4.1. заяви). При цьому, у п.2.16 заяви клієнтом не зазначено з яких джерел будуть надходити кошти на вищезазначений рахунок.

Таким чином, рахунок № НОМЕР_2 , кошти на якому арештовані, має статус поточного (карткового) рахунку, на який можуть зараховуватися будь-які надходження (грошові кошти), а не виключно грошові кошти, які перераховуються як заробітна плата, пенсія, соціальна допомога тощо. Тобто, рахунок не має статус соціального (для зарахування коштів соціальної допомоги).

Крім того, стаття 7 Закону України «Платіжні системи та переказ коштів в Україні», яка визначає види рахунків, шо можуть відкриватися банками своїм клієнтам, не містить такого виду рахунків, як соціальний.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про Національний банк України», Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України.

За таких обставин, порядок виконання банками заходів щодо арешту коштів на рахунках клієнтів, який визначається у главі 9 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 22.01.2004 р. №22, відповідає вимогам законодавства України. Такої ж позиції дотримується й Національний Банк України у своєму листі №57-0009/13737 від 16.03.2020 р.

Крім того, згідно правової позиції Верховного суду України від 24.06.2015 року у справі №6-535цс15, кошти після зарахування на рахунок отримувача стають його власністю та втрачають свій цільовий статус (заробітна плата, пенсія, соціальна виплата), та набувають статусу вкладу. Тому, кошти зараховані на відповідні рахунки, є вкладом, а не заробітною платою, пенсією, соціальною виплатною, тощо.

Отже, судом встановлено, що рахунок, з якого боржник просить зняти арешт, не відноситься до рахунків із спеціальним режимом використання або інших рахунків, звернення стягнення на які заборонено законом, оскільки не відповідає визначеним законодавством ознакам такого рахунку. Боржником не надано виписки з рахунку, які саме операції здійснюються по вказаному рахунку. А відтак у приватного виконавця відсутні законні підстави для зняття арешту з вказаного рахунку.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що дії приватного виконавця в межах виконавчого провадження №63129592, вчинялися відповідно до вимог, встановлених Законом України «Про виконавче провадження», є правомірними.

Щодо вимоги ОСОБА_1 до Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» про визнання незаконною, протиправною, такою що порушує права споживача ОСОБА_1 відмову Львівського обласного управління AT «Ощадбанк» у видачі ОСОБА_1 з рахунку № НОМЕР_2 , то суд зазначає, що правове регулювання правовідносин між ОСОБА_1 та Львівським обласним управлінням AT «Ощадбанк» визначено у ч.1 ст.59 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця, приватного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця, приватного виконавця або за рішенням суду.

Тобто, AT «Ощадбанк», в силу наведеної правової норми, зобов`язаний виключно та безальтернативно виконати відповідне рішення як про накладення арешту на грошові кошти, так і про зняття арешту з грошових коштів боржника, і не наділений правом самостійно приймати відповідні рішення. А враховуючи те, що арештований рахунок не є рахунком зі спеціальним режимом використання, оскільки не відповідає визначеним законодавством ознакам такого рахунку, то банком було прийнято до виконання постанову приватного виконавця про арешт коштів боржника.

Щодо відшкодування шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди суд повинен зокрема з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору, а отже згадані обставини підлягають доведенню позивачем.

Таким чином, сам по собі факт порушення права, за відсутності доведеної наявності вищезазначених втрат немайнового характеру, не є підставою для відшкодування моральної шкоди, а її наявність відповідно до загальних засад змагальності цивільного процесу, закріплених у ст. 10, 57 - 60 Цивільного процесуального кодексу України (сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог), підлягає доведенню особою, що порушує питання про її відшкодування, на загальних підставах.

Позивач не надала суду жодних доказів, що підтверджували б вину відповідачів у заподіянні їй моральної шкоди/страждань, внаслідок порушення її прав.

Згідно п. 5 Постанови Пленуму ВСУ № 4, суд, зокрема, повинен з`ясувати в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Позивач не обґрунтовує та не надає розрахунки витребуваної нею суми стягнення.

Відповідно до п. 5 Постанови ВСУ № 4, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Позивач, посилаючись на порушення її прав та наводячи певні міркування на їх обґрунтування, одночасно не підтверджує належними доказами наявність у нього втрат нематеріального характеру, з якими цивільне законодавство пов`язує виникнення права на відшкодування моральної шкоди; не підтверджує наявність неправомірних дій з боку відповідачів; не приводить докази зв`язку між погіршенням здоров`я Позивача та діями відповідачів; не наводить обґрунтування розміру суми, витребуваної в якості відшкодування збитків.

Виходячи з вищезазначеного, суд приходить до висновку, що позивачем не обгрунтовано наявності страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких вона зазнала, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідачів, відповідно до яких заподіяно шкоду, яку саме заподіяно шкоду та в чому вона полягає.

Водночас позивачем не надано жодних доказів заподіяння їй моральних страждань протиправною поведінкою відповідачів по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій відповідачів.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до правил ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та їх зміст, а також враховуючи те, що позивачем не надано суду доказів в обґрунтування та підтвердження заявлених позовних вимог, а також не надано об`єктивних і переконливих доказів на підтвердження факту заподіяння їй матеріальної та моральної шкоди внаслідок дій відповідачів, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність цих вимог та про необхідність відмовити у задоволенні позову.

З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 не знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись Законом України «Про судовий збір», ст. 141 ЦПК України, беручи до уваги відмову в задоволенні позову позивача, звільненому від сплати судового збору у порядку Закону України «Про захист прав споживачів», суд вважає за необхідне компенсувати судові витрати по сплаті судового збору за рахунок держави.

Керуючись ст.ст.2, 10-13, 76-81, 141, 258, 259, 279, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

у задоволені позову ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до Львівського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України», Акціонерного товариства «Банк Форвард», приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків Тетяни Леонідівни про захист прав споживача - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 26.04.2021.

Суддя Волоско І.Р.