Рішення № 96600523, 23.04.2021, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/2362/19

Провадження №

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2021 року м. Бахмут

Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Медінцевої Н.М.

за участю секретаря Петрейко А.О.

відповідача ОСОБА_1

представника відповідача Каморнікова Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі м. Бахмут Донецької області за правилами загального позовного провадження в залі суду за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

Позивач Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК», місцезнаходження якого: 03087, м. Київ, вул. Єреванська, 1, звернувся з позовом до ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , про стягнення заборгованості за кредитом. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір № Ф-455 від 14 січня 2008 року, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати відповідачеві грошові кошти, а відповідач зобов`язався повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом в порядку, на умовах та в строки, передбачені кредитним договором. Умовами кредитного договору передбачені наступні істотні умови кредитування: сума кредиту – 5380 доларів США, процентна ставка за користування кредитом 12,5 % річних. Строк повернення кредитних коштів, до 13 січня 2018 року. Банк виконав свої договірні зобов`язання за кредитним договором, надавши відповідачу кредитні кошти, але він не виконав належним чином зобов`язання за кредитним договором та не повернув кредитні кошти у визначений кредитним договором строк. Станом на 18 січня 2019 року відповідачем не сплачено: нараховані та несплачені проценти за користування кредитом за період з 01 липня 2014 року по 30 квітня 2015 року – 197,54 доларів США, заборгованість за кредитом 1882,68 доларів США, загальна заборгованість за кредитним договором, станом на 18 січня 2019 року складає 2080,22 доларів США. Позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за кредитом в доларах США, а не в національній валюті обґрунтовано тим, що кредит позичальнику був наданий у доларах США. Просить позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 15 березня 2019 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 14 годину 30 хвилин 18 квітня 2019 року.

До судового засідання представник позивача не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином: у відповідності до частини 6 статті 128 ЦПК України – шляхом направлення судової повістки із розпискою рекомендованим листом з повідомленням на адресу, зазначену позивачем у позовній заяві, вказавши в позовній заяві, що просить розглянути дану справу без присутності представника позивача.

Відповідач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги частково не визнає, зазначивши, що кредитний договір № Ф-455 від 14 січня 2008 року встановлював саме такі окремі зобов`язання, які деталізували обов`язок відповідача повернути борг частинами – 1-го по 10-е число кожного місяця сплачувати суму не меншу за 44,83 доларів США, щомісячний до кожного 10-го числа кожного місяця, сплачувати проценти за користування кредитом, та передбачав самостійну відповідальність за невиконання цих обов`язків. Зі змісту позовних вимог і доданих до нього розрахунку заборгованості за кредитним договором, виписки з позичкового рахунку відповідача, слідує, що мова йде саме про певну кількість невиконаних, всупереч графіку, передбаченого кредитним договором, окремих самостійних зобов`язань і про визначену договором відповідальність за невиконання таких окремих зобов`язань. З вимогою про захист свого цивільного права (щомісячно, з 1-го по 10-е число кожного місяця отримувати суму не меншу за 44,83 доларів США) до суду позивач звернувся 15 березня 2019 року. Вказавши дату першого невиконаного належним чином окремого зобов`язання відповідача, тобто позивач чітко визначив початок перебігу позовної давності – липень 2014 року. Таким чином, на час звернення позивача до суду – березень 2019 року, строк, у межах якого останній міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність), сплинув по двадцяті одному окремому самостійному зобов`язанню (враховуючи визначений договором строк кредитування), загальна сума яких дорівнює 941,43 доларів США (21 місяць * 44,83 доларів США). У зв`язку з чим відповідач 31 травня 2020 року звернувся до суду із заявою про застосування строків позовної давності до вимог позивача. Просять застосувати позовну давність, у зв`язку з чим відмовити позивачу у задоволені його позову, в частині по яким сплила позовна давність.

Суд, заслухавши відповідача та його представника, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

14 січня 2008 року між Публічним акціонерним товариством акціонерний банк «Укргазбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № Ф-455, відповідно до умов якого Банк зобов`язався надати відповідачеві грошові кошти, а відповідач зобов`язався повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом в порядку, на умовах та в строки, передбачені кредитним договором. Умовами кредитного договору є: сума кредиту – 5380 доларів США на строк з 14 січня 2008 року по 13 січня 2018 року, процентна ставка за користування кредитом 12,5 % річних. (а.с.20-24). Також пунктом 3.3.3 передбачено, що повернення суми кредиту здійснювати щомісячно з 1-го по 10-е число кожного місяця, починаючи з місяця наступного за місяцем початку стандартного періоду, в розмірі не менше 1/120 від суми отриманого кредиту, що становить 44,83 долара США. Якщо останній день для сплати частини кредиту припадає на вихідний або святковий день, то сплата чергового платежу по кредиту здійснюється напередодні.

Відповідно до копії додаткової угоди № 1 до кредитного договору від 14 січня 2008 року № Ф-455 від 05 березня 2009 року (а.с.25) з моменту укладення цієї додаткової угоди до кредитного договору, отримані від позичальника на рахунок № НОМЕР_1 кошти направляються банком в першу чергу для оплати простроченої заборгованості по кредиту, потім строкової заборгованості по нарахованим комісіям, потім строкової заборгованості по процентах за кредитом, потім строкової заборгованості по кредиту.

Зважаючи на те, що позивач свої обов`язки за кредитним договором виконав повністю, а свої договірні зобов`язання відповідач належним чином не виконує, внаслідок чого перед позивачем виникла заборгованість, у зв`язку з чим суд приймає до уваги та вважає таким, що проведений вірно, представлений представником позивача розрахунок заборгованості, за яким станом на 18 січня 2019 року відповідачем не сплачено: нараховані та несплачені проценти за користування кредитом за період з 01 липня 2014 року по 30 квітня 2015 року – 197,54 доларів США, заборгованість за кредитом 1882,68 доларів США, загальна заборгованість за кредитним договором, станом на 18 січня 2019 року складає 2080,22 доларів США. (а.с.5-19).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Відповідно до ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Пунктом 12 Постановою пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», визначено, що у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 533 ЦК України.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року по справі № 373/2054/16-п, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом, на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошових еквівалентів в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи та послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачено законом та договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

У цій справі сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання. Так, судом встановлено, що 14 січня 2008 року сторони уклали договір, за умовами якого відповідач отримав строком до 13 січня 2018 року включно, кредитні кошти у сумі 5380 доларів США, які зобов`язався повернути зі сплатою відсотків у розмірі 12,58% річних.

Повернення кредиту та сплату відсотків відповідач мав здійснювати щомісячними платежами, надаючи позивачеві до щомісячно з 1-го по 10-е число кожного місяця, починаючи з місяця наступного за місяцем початку стандартного періоду, в розмірі не менше 1/120 від суми отриманого кредиту, що становить 44,83 долара США. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов`язання.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Тобто, зобов`язання з надання кредиту, його повернення та сплати процентів є основним, а зобов`язання зі сплати штрафу та пені є додатковим до основного.

Позивач обов`язки за умовами договору виконав, надавши кредитні кошти відповідачеві. Останній зобов`язався за договором повертати кредит з процентами періодичними платежами до 13 січня 2018 року включно.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов`язання простроченого боржника за договором не припиняється. Так, зобов`язання може бути належно виконане простроченим боржником і після спливу позовної давності. Згідно з частиною першою статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий до 13 січня 2018 року включно.

Відтак, у межах строку кредитування до 13 січня 2018 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами з 1-го по 10-е число кожного місяця, починаючи з місяця наступного за місяцем початку стандартного періоду, в розмірі не менше 1/120 від суми отриманого кредиту, що становить 44,83 долара США. Починаючи з 01 лютого 2008 року, відповідач мав обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, суд вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

На підставі вищевикладеного, суд вважає за необхідне у даному випадку застосувати правові висновки до цієї справи, які викладені Великою Палатою Верховного суду у своїй постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, де вони відхиляють аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року роз`яснено щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 ст.1 ст. 11, ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України “Про захист прав споживачів” у взаємозв`язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України, а саме у п. 3.2 вказаного рішення одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у п. 3 ст. 3 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, зазначена свобода є обмеженою – межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності.

Конституційний Суд вважає, що держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.

Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної асамблеї Ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, зокрема, передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

Слід зауважити на той факт, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строкукредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 03 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.

Отже, оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів періодичними (щомісячними) платежами з 1-го по 10-е число кожного місяця, починаючи з місяця наступного за місяцем початку стандартного періоду, в розмірі не менше 1/120 від суми отриманого кредиту, що становить 44,83 долара США, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Відтак, за наведених умов, а саме оскільки позивач звернувся до суду з даним позовом лише 05 березня 2019 року, то суд вважає, що оскільки відповідач та його представник заявили про застосування судом до спірних правовідносин строк позовної давності, це клопотання підлягає задоволенню на підставі вищевикладеного, а тому слід задовольнити частково позовні вимоги, а саме починаючи з 05 березня 2016 року (оскільки позивач подав до суду цей позов саме 05 березня 2019 року) по 18 січня 2019 року (саме по цей період позивач просить стягнути з відповідача заборгованість), з урахуванням того, що щомісячний платіж становить 44,83 долара США, то суд робить наступний розрахунок 44,83 (доларів США)*34 (місяців, з 05 березня 2016 року по 18 січня 2019 року) = 1524,22 доларів США, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в межах строку позовної давності, а 358, 46 доларів США не підлягають задоволенню, оскільки саме ця сума знаходиться поза межами строку позовної давності, а тому при застосуванні судом строку позовної давності саме ця сума не підлягає задоволенню, тобто позов підлягає частковому задоволенню за наведених вище підстав.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача нараховані та несплачені проценти за користування кредитом за період з 01 липня 2014 року по 30 квітня 2015 року – 197,54 доларів США, то суд вважає, що в цьому випадку слід відмовити у цих позовних вимогах, застосувавши строк позовної давності та правовий висновок, який викладений Великою Палатою Верховного суду у своїй постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, де зазначено, що у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-900цс16 Верховний Суд України констатував, що є неправильними та не відповідають нормам матеріального права висновки судів про те, що позовна давність не спливла щодо частини щомісячних платежів за кредитом, право на стягнення яких виникло у межах трьох років до дня звернення банку з позовом до суду. Вказане підтверджує позицію Великої Палати Верховної Суду про наявність підстав для відступлення від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15.

Оскільки позовні вимоги задоволені частково, суд відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати присуджує позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 1407,56 гривень, виходячи з наступного розрахунку: 42729,38х1921/58316,06=268,52, де 42729,38 гривень – сума задоволених позовних вимог; 1921 гривень – сума сплаченого позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви; 58316,06 гривень – ціна позову, 1407,56 гривень – судові витрати, присуджені позивачу.

Керуючись статтями 39, 40, 41, 60, 61, 63, 65, 67, 68, 71, 72, 79, 526, 530, 546, 549, 1054, 1184 Цивільного кодексу України,ст.ст. 12, 81, 82, 141, 259, 264-265, 268, 280-284, 356 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК», місцезнаходження якого: 03087, м. Київ, вул. Єреванська, 1, до ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , про стягнення заборгованості за кредитом на загальну суму 2080,22 доларів США – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 , на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК», місцезнаходження якого: 03087, м. Київ, вул. Єреванська, 1, Код ЄДРПОУ 23697280, заборгованість за кредитним договором № Ф-455 від 14 січня 2008 року в розмірі 1524 (одна тисяча п`ятсот двадцять чотири) долари США 22 центи.

Стягнути з ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 , на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК», місцезнаходження якого: 03087, м. Київ, вул. Єреванська, 1, Код ЄДРПОУ 23697280, витрати по сплаті судового збору в розмірі 1407 (одна тисяча чотириста сім) грн. 56 коп.

Повний текст рішення суду виготовлено 23 квітня 2021 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Донецького апеляційного суду через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя