Рішення № 96598307, 22.04.2021, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/1267/20

Провадження № 2/740/80/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2021 року м.Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючої – судді Ковальової Т.Г.,

за участі секретаря судового засідання – Дьоміної Н.А.,

з участю: представника позивача – адвоката Скиби С.Е.,

представника відповідача АТ «Альфа-Банк» - Воронцової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Ананка Костянтина Вікторовича та акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання протиправними і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запису про право власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовомпро визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23.10.2019 за індексним номером 49303365, прийняте державним реєстратором Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Ананко К.В., та про визнання протиправним та скасування запису про державну реєстрацію права власності №33800144 від 23.10.2019 на нерухоме майно, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за акціонерним товариством (далі – АТ) «Альфа-Банк».

В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що 01.09.2008 між ОСОБА_2 та Акціонерно - комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» укладено кредитний договір №935/8-305, за яким Банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 89 900 доларів США.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 01.09.2008 між Банком та ним укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Чернігівської області Кізуб Т.Є. за реєстраційним №2660.

Відповідно до іпотечного договору було передано в іпотеку Банку трикімнатну квартиру за адресою:АДРЕСА_1 загальною площею 70,8 кв.м, яка належить йому на праві власності та в якій він проживає разом з сім*єю.

23 червня 2009 року між ним та АКБ «Укрсоцбанк» був укладений договір про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору у зв`язку з укладенням в цей же день додаткової угоди про внесення змін до Договору кредиту №935/8-305 між ОСОБА_2 та Банком, а саме: відбулася зміна суми кредиту замість 89900 доларів США стало – 95 326 доларів США 40 центів, що призвело до збільшення його відповідальності як іпотекодержателя.

З 03 грудня 2019 року АТ «Укрсоцбанк» припинив свою діяльність та його правонаступником стало АТ «Альфа-Банк».

Нещодавно йому стало відомо, що право власності на квартиру було перереєстровано державним реєстратором Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Ананко К.В. за АТ «Альфа-Банк» на підставі дублікату іпотечного договору, виданого 26.09.2019.

Позивач вважає, що дії державного реєстратора щодо перереєстрації права власності та внесення відповідного запису до державного реєстру є незаконними та протиправними. Посилаючись на те, що реєстрація права власності на спірне нерухоме майно здійснена реєстратором без достатніх правових підстав та з порушенням вимог Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон N 898-IV), Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004, Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету МіністрівУкраїни від 25.12.2015, Закону України від 03 червня 2014 року N 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (далі - Закон N 1304-VII).

Зазначає, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя ним не укладався, а в іпотечному договорі не міститься відповідного застереження, згідно з яким може бути здійснено позасудове врегулювання. Таким чином, за відсутності договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі немає правових підстав для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, та підстав для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позивач вважає незаконним факт набуття АТ «Альфа-Банк» права власності на спірне майно, що є єдиним житлом його та його родини. Вважає, що реєстрація права власності за АТ «Альфа-Банк» на предмет іпотеки відбулась незаконно, з порушенням порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, порушенням вимог ст.35-37 Закону України «Про іпотеку», оскільки йому не вручалася письмова вимога про усунення порушень основного зобов`язання, фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Також порушенням є здійснення державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі дубліката іпотечного договору, виданого 26.09.2019, а не іпотечного договору від 01.09.2008.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 21.04.2020 відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

19 травня 2020 року до суду надійшов відзив представника відповідача АТ «Альфа-Банк» на позов, в якому відповідач позов не визнає та зазначає, що за умовами укладеного між сторонами іпотечного договору передбачено право Банку у випадку невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки. Таке звернення здійснюється або на підставі рішення суду чи виконавчого напису нотаріуса, або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (позасудове врегулювання) шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, про що міститься відповідне застереження в Іпотечному договорі. Таке застереження є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 умов кредитного договору і виникненням заборгованості Банк набув право звернути стягнення на предмет іпотеки, в тому числі в позасудовому порядку. На адресу позивача було направлено відповідне письмове повідомлення, що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням.

Щодо тверджень позивача про вчинення реєстратором дій на підставі дублікату договору іпотеки, то дублікат має силу оригіналу, а тому є належним документом. Звертаючись до державного реєстратора, Банк надав усі необхідні документи для здійснення державної реєстрації права власності на іпотечне майно, реєстрація була проведена з дотриманням норм чинного законодавства, підстави для скасування реєстрації відсутні. Зазначає, що доводи позивача є безпідставними та спростовуються висновками Верховного Суду, відповідно до яких норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку Закону України «Про іпотеку» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі). Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нього іпотекодержателем не може вважатися примусовим стягненням, оскільки таке право виникло на підставі договору, згоду на яке іпотекодавець надав шляхом підписання відповідного договору. Просить в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні представник позивача – адвокат Скиба С.Е. позов підтримала з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача АТ «Альфа-Банк» - адвокат Воронцова М.В. проти задоволення позову заперечувала та пояснила, що Банком були виконані вимоги договору іпотеки та направлено позивачеві повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, передбаченого ст. 37 ЗУ «Про іпотеку». Отже, за наявності застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки реєстрація права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за АТ «Альфа Банк» є правомірною та відсутні підстави для її скасування.

В судове засідання відповідач - державний реєстратор Ананко К.В. не з`явився, будучи належним чином повідомленим про день, час і місце судового засідання.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що 01.09.2008 Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» та ОСОБА_2 уклали договір кредиту №935/8-305, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 89 900 доларів США. Пунктом 1.2. Договору визначено, що кредит надається позичальнику на споживчі потреби.

01.09.2008 з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АКБ «УКРСОЦБАНК» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, згідно якого в забезпечення виконання основного зобов`язання останній передав в іпотеку належне на праві власності майно - квартиру загальною площею 70,80 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Пунктом 2.4.3. іпотечного договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з п. 2.4.4. іпотечного договору у разі невиконання іпотекодавцем хоча б одного із своїх обов`язків, встановлених п.2.1.1 – 2.1.10 цього договору, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання, – задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до п. 4.5. іпотечного договору іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів:

- на підставі рішення суду; або

- на підставі виконавчого напису нотаріуса; або

- шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; або

- шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку»; або

- шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладання договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

23 червня 2009 року між ОСОБА_1 та АКБ «Укрсоцбанк» був укладений договір про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору у зв`язку з укладенням в цей же день додаткової угоди про внесення змін до Договору кредиту №935/8-305 між ОСОБА_2 та Банком, а саме: відбулася зміна суми кредиту - замість 89900 доларів США стало 95 326 доларів США 40 центів. Інші умови договору залишилися незмінними.

03 грудня 2019 року АТ «Укрсоцбанк» припинило свою діяльність та його правонаступником стало АТ «Альфа-Банк».

Згідно довідки відділу квартирного обліку, приватизації житла та ведення реєстру територіальної громади виконавчого комітету Ніжинської міської ради від 02.03.2020 ОСОБА_1 , його дружина ОСОБА_3 та дочка ОСОБА_4 , 2009 року народження, зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

23.10.2019 державним реєстратором Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Ананко Костянтином Вікторовичем було винесено рішення за реєстраційним №49303365 щодо державної реєстрації права власності, номер запису 33800144 від 23.10.2019, за АТ "АЛЬФА-БАНК" квартири загальною площею 70,8 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1943434874104, номер об`єкту в РПВН: 15573854.

Судом досліджено надані відділом з питань надання адміністративних послуг та державної реєстрації Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів документи, зокрема: копія заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23.10.2019, подана Банком до державного реєстратора та додані до неї документи - копія іпотечного договору від 01.09.2008, копія повідомлення АТ «Укрсоцбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, копії поштових конвертів із зазначенням відправника АТ «Укрсоцбанк», отримувачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №49303365 від 23 жовтня 2019 року, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №1858550887 від 23.10.2019.(а.с.94-109).

Відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №49303365 від 23 жовтня 2019 року було вирішено провести державну реєстрацію права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-Банк».

Згідно з витягом №1858550887 від 23.10.2019 до Державного реєстру внесено запис про право власності №33800144, державний реєстратор Ананко К.В., Чернігівська районна державна адміністрація Чернігівської області, про те, що на підставі рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та дублікату іпотечного договору, виданого 26.09.2019 приватним нотаріусом Кізуб Т.Є., було здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ «Альфа-Банк».

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч.1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором Банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників.

Згідно частини другої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Зміст процитованих правових норм вказує, що за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державний реєстратор може прийняти одне із рішень: про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або про відмову в державній реєстрації; у свою чергу, рішення про державну реєстрацію прав приймається за умови подання заявником достатніх та належним чином оформлених документів, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, а також підстав для відмови у державній реєстрації.

Таким чином, в межах спірних правовідносин необхідно встановити наявність підстав для проведення державної реєстрації прав та внесення запису про державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомого майна за АТ «Альфа Банк».

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України "Про іпотеку").

Згідно з ч. 1, 4 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому, частиною першою статті 12 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Так, відповідно до ч.1, 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з ч. 1 - 4 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Судом встановлено, що умовами Іпотечного договору від 01.09.2008 передбачені способи звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема пунктом 4.5.3. визначено, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань здійснюється в порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку». Отже, вказаний іпотечний договір містить застереження, яке надавало Банку право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у спосіб, встановлений статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.3. ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень`державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

За змістом ст.18 вказаного Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про обєкти та субєктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Згідно з частиною другою цієї статті передбачено, що перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до ч.4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Пунктом 40 Порядку № 1127 встановлено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону та Порядком.

Відповідно до п. 57 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

Згідно п. 61 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Отже, на державного реєстратора під час вчинення такої реєстраційної дії законом покладено обов`язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктом 61 Порядку № 1127, необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а й, передусім, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства.

У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку.

Однак за матеріалами реєстраційної справи суд не вбачає документу, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушень, як і відсутній відповідний звіт про оцінку предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

Водночас, 03.06.2014 Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набув чинності 07.06.2014 із дня його публікації в газеті Голос України.

Так, за приписами пп. 1 п. 1 цього Закону протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду в постанові від 19.05.2020 у справі №644/3116/18 квартира, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону №1304-VII («Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»), у тому числі і шляхом реєстрації права власності за кредитором як забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.

Розглядаючи аналогійні справи щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі договору про іпотеку та відповідного застереження в ньому, Верховний Суд в своїх постановах прийшов до висновків, що Закон про мораторій поширюється також і на позасудовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки.

Матеріали справи свідчать про те, що спірна квартира була передана позивачем Банку в іпотеку за відповідним іпотечним договором, укладеним на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором у іноземній валюті, отриманим ОСОБА_2 на споживчі потреби. При цьому, як встановлено судом, позивач не має іншого нерухомого майна, а спірна квартира не перевищує 140 кв.м. За таких обставин, суд приймає до уваги твердження позивача про те, що спірна квартира використовується ним як місце постійного проживання та є єдиним нерухомим житловим майном.

Системний аналіз наведених положень Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», з урахуванням встановлених обставин справи, свідчить про пряму імперативну заборону на примусове стягнення спірної квартири, наданої позивачем Банку в якості забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за споживчим кредитним договором, укладеним в іноземній валюті, а тому у державного реєстратора були відсутні підстави для вчинення оскаржуваної реєстраційної дії.

З урахуванням наведеного, рішення про перехід права власності на належне ОСОБА_1 майно у власність АТ «Альфа-Банк» було прийняте державним реєстратором всупереч Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) та в постанові Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 17 квітня 2020 року у справі № 661/5615/18 (провадження № 61-16864св19).

За наслідками прийнятих державним реєстратором рішень про проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за відповідним застереженням в іпотечному договорі фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом № 1304-VII.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) виклала правовий висновок про те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку», отже зазначений договір є одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від наявності згоди іпотекодавця. Звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі) є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог, а тому такий спосіб стягнення підпадає під дію Закону № 1304-VII.

Вказана правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справах № 127/16726/17-ц (провадження № 61-39438св18) та № 607/2754/16-ц (провадження № 61-29694св18).

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає наступне.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи результату, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

При цьому спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Таким чином, належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній до 16.01.2020, яка діяла на час прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

Зокрема, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, в розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить про те, що з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року в справі № 906/516/19 та від 20 серпня 2020 року в справі №916/2464/19.

При цьому, обраний позивачем спосіб захисту про скасування запису про право власності є неефективним та таким, що на час ухвалення рішення суду не передбачений законом в чинній редакції.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до державного реєстратора Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Ананка Костянтина Вікторовича та акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання протиправними і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запису про право власності на нерухоме майно, оскільки судом встановлено наявність підстав для скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 49303365 від 23.10.2019 щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

За нормою ч. 7 ст. 157 Цивільного процесуального кодексу України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Судові витрати суд розподіляє відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.15, 16, 1054 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", ст.13, 43, 76-81, 141, 263-265, 289 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 49303365 від 23.10.2019, прийняте державним реєстратором Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Ананко Костянтином Вікторовичем, форма власності: приватна; власник: акціонерне товариство «Альфа-Банк», код ЄДРПОУ: 23494714, щодо державної реєстрації права власності за акціонерним товариством "Альфа-Банк " квартири загальною площею 70,8 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису 33800144 від 23.10.2019, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1943434874104, номер об`єкту в РПВН: 15573854.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» та державного реєстратора Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Ананка Костянтина Вікторовича на користь держави по 420 (чотириста двадцять) грн 40 коп. судового збору.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду через Ніжинський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуюча суддя Т. Ковальова