Ухвала суду № 9659595, 11.02.2010, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2010 р. Справа № 2-а-39674/09/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Катунова В.В. , Зеленського В.В.

за участю секретаря судового засідання Скороходової-Серопян Е.С.,

за участю представника відповідача Лавренчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2009р. по справі№2-а-39674/09/2070

за позовом Державного підприємства "Харківвибухпром" <Список ><Текст >

до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова <Текст > <3 особи > <3 особа > <за участю > <Текст >

про визнання податкового повідомлення-рішення нечинним,

ВСТАНОВИЛА:

Державне підприємство «Харківвибухпром» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова, в якому просить суд визнати не чинним податкове повідомлення-рішення № 0003281520/0 від 15.06.2009 року на суму 13139,01 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2009 року по справі№2а-39674/09/2070 позов задоволено.

Визнано не чинним прийняте державною податковою інспекцією у Червонозаводському районі м. Харкова податкове повідомлення-рішення №0003281520/0 від 15.06.2009 р. про нарахування штрафних санкцій Державному підприємству «Харківвибухпром» на загальну суму 13139,01 грн.

Стягнуто з державного бюджету України на користь Державного підприємства «Харківвибухпром» витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 грн. 40 коп.

Не погодившись з зазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідач просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити Державному підприємству "Харківвибухпром" у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції приписів ст. ст. 19, 129 Конституції України, п.п. 7.7 ст. 7, п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". ст. 2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні".

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що державне підприємство «Харківвибухпром» є платником податку на додану вартість та взято на податковий облік в ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова 03.04.1996р.

09.06.2009 р. фахівцями ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова була проведена невиїзна документальна перевірка ДП «Харківвибухпром» з питання своєчасності сплати податку на додану вартість за січень-березень 2006 року.

За результатами перевірки було складено акт №№2700/15-214/00292184, яким було зафіксовано порушення п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. №2181-111 із змінами та доповненнями.

На підставі акту перевірки було винесено податкове повідомлення - рішення, яким до підприємства застосовані штрафні (фінансові) санкції за несвоєчасну сплату узгоджених сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 13139,01 грн.

З даних картки особового рахунку ДП «Харківвибухпром» встановлено, що на час сплати податкових зобов'язань за поданими позивачем деклараціями підприємство мало борг з податку на додану вартість за результатами своєї господарської діяльності у минулих податкових періодах.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків. Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податковий орган не наділений повноваженнями змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з п.5 ст.50 Бюджетного Кодексу України податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визначаються зарахованими в дохід державного бюджету з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету.

Відповідно до п.5 ст.139 Господарського Кодексу України коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.

Згідно п.1 ст.134 Господарського Кодексу України суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що позивач має право на свій розсуд вільно розпоряджатися належним йому майном, до складу якого входять грошові кошти.

Відповідно до пункту 3 статті 9 Закону України «Про систему оподаткування» обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється зі сплатою податку, збору (обов'язкового платежу). Тому при сплаті податкових зобов'язань за конкретний період обов'язок підприємства щодо сплати податку на додану вартість припиняється зі сплатою податку за конкретний період.

Відповідно до п.2 статті 12 вказаного Закону фінансові установи виконують доручення платників податків і зборів (обов'язкових платежів) на перерахування податків і зборів до бюджетів у встановлений законом термін.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління національного банку України від 21.01.2004 року № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 року за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів. При цьому, згідно з пунктом 3.8 Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла до висновку, що право призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначенням у ньому призначення платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань чи податкового боргу.

Відповідач посилається на пункт 7.7 статті 7 Закону України Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», якою зазначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Однак, статтею 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено джерела погашення податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків. Податковий борг платник податків може погашати добровільно та самостійно, або за рішенням органу стягнення. При добровільному та самостійному погашенні податкового боргу платник податків вказує у платіжному документі період, за який сплачує борг. За рішенням органу стягнення суми ПДВ не стягувались, тому застосування норми, передбаченої пунктом 7.7 вказаного Закону є неправомірним.

Фактично, відповідачем примусово стягнено всю суму на погашення податкового боргу без запропонованих заходів по забезпеченню сплати суми податкового боргу, що передбачено підпунктом 6.2.2 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податковий орган не наділений повноваженнями змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Крім того, колегія суддів зазначає, що чинним законодавством України не передбачено застосування спеціальних заходів відповідальності за порушення платником податків вимог щодо першочергового погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань у порядку календарної черговості їх виникнення. У вказаних випадках до платника податків вживаються передбачені Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» заходи примусового стягнення податкового боргу, а також застосовуються штрафні санкції за порушення граничних строків сплати податкових зобов'язань.

З наданих позивачем платіжних доручень, декларацій з податку на додану вартість вбачається своєчасність та повнота сплати ДП «Харківвибухпром» податкових зобов'язань з податку додану вартість підприємства, відповідно до чітко визначеного позивачем призначення платежу в платіжних документах. Тому висновки в прийнятому податковому повідомленні-рішенні про порушення позивачем граничних строків сплати податку на додану вартість не відповідають фактичним обставинам справи.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкове повідомлення-рішення Державна податкова інспекція у Червонозаводському районі м. Харкова № 0003281520/0 від 15.06.2009 року, відповідач діяв на підставі та у спосіб, що передбачені Законами України «Про державну податкову службу України» та «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", а тому позовна вимога щодо визнання не чинним податкове повідомлення-рішення № 0003281520/0 від 15.06.2009 року на суму 13139,01 грн. є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Отже, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2009р. по справі№2-а-39674/09/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя <підпис > Дюкарєва С.В.

Судді <підпис >

<підпис > Катунов В.В. Зеленський В.В. <Список > <Текст > Повний текст ухвали виготовлений 16.02.2010 р.