Рішення № 96583376, 21.04.2021, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/3503/21

Провадження № 2/752/5159/21

РІШЕННЯ

Іменем України

21.04.2021 року Голосіївський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.

з участю секретаря Шевчук М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Смартівей Юкрейн» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача ТОВ «Смартівей Юкрейн», в якому просила визнати недійсним договір № 3993792116 від 10.10.2020 року, укладений між позивачем та відповідачем.

В обґрунтування позову зазначено, що між позивачем та відповідачем було укладено договір, відповідно до умов якого позивачем було отримано позику. Однак, ознайомившись зі змістом договору, позивач вважає, що наявні підстави для визнання його недійсним, оскільки, їй було надано фінансову послугу шляхом обрання форми укладення договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи, проти, позивачем договір підписано не було. Крім того, останній, не було надано інформацію про умови договору, сукупну вартість послуги, у відповідності до вимог закону, та цей факт не підтверджено письмово або за допомогою електронного повідомлення. Відповідач скористався тим, що позивачу, як позичальнику, об`єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і позивач була введена в оману при отриманні кредитних послуг. З огляду на викладене, позивач вважає, що відповідач не надав повної інформації про умови надання кредиту, ввів її в оману та у такий спосіб здійснює нечесну підприємницьку практику, а тому позивач вимушена звернутись з даним позовом до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 09.02.2021 року, у справі було відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22.03.2021 року, було вирішено перейти від розгляду справ в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін до розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

13.04.2021 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого сторона відповідача просить в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на недоведеність та безпідставність позовних вимог.

Позивач в судове засідання не з`явилась. В матеріалах справи наявна письмова заява про розгляд справи без її участі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився. Суду подав письмове клопотання про розгляд справи без його участі.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторін на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.

Суд, дослідивши матеріали справи вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити за наступних підстав.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права.

Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Отже зміст положень зазначених норм цивільного та цивільного процесуального права свідчить про те, що підставою для судового захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом встановлено, що 10.10.2020 року між позивачем та відповідачем було укладено з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи товариства через мобільний додаток електронний договір № 3993792116, за яким позивачем було отримано кредиті кошти в розмірі 5490,00 грн.

Відповідно до пункту 1.1. договору, кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) або повністю в межах максимального строку дії договору, який становить 180 календарних днів на умовах строковості, платності, а позичальник зобов`язується повернути у передбачені цим договором строки кредит (транш) та сплатити проценти за користування кредитом, зазначені у пункті 3.1. цього договору.

Згідно з пунктом 2.2. договору, цей договір є укладеним з моменту одержання кредитодавцем заяви позичальника про прийняття пропозиції (оферти) в електронній формі, підписаної одноразовим ідентифікатором в мобільному додатку товариства.

Позивач вказує, що при укладенні договору відповідач не надав їй повної інформації про умови надання кредиту, фактично ввів її в оману, а тому наявні підстави для визнання договору недійсним.

Сторона відповідача в обґрунтування заперечень на позов зазначала про те, що договір було укладено у відповідності до вимог закону та доводи сторони позивача є безпідставними.

Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, та заперечень на позову, суд приймає до уваги те, що відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, серед яких волевиявлення учасника правочину, яке має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а також вчинення правочину у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини третої статті 207 ЦК України, використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини першої статті 208, частини першої статті 1055 ЦК України, для кредитного договору законом визначена обов`язкова письмова форма.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

У силу частини першої статті 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до статей 7, 8 Закону України «Про електрону комерцію», продавець (виконавець, постачальник) товарів, робіт, послуг в електронній комерції під час своєї діяльності та у разі поширення комерційного електронного повідомлення зобов`язаний забезпечити прямий, простий, стабільний доступ інших учасників відносин у сфері електронної комерції до інформації про себе, визначену законодавством, а покупець, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов`язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (стаття 11 Закону).

Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Умовами спірного договору визначено, що клієнт виконує дії передбачені даною офертою, зокрема, шляхом подання заявки в мобільному додатку товариства під назвою «Смартівей».

Згідно із частиною дванадцятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту) вказується особа, яка створила замовлення.

Отже, вказане положення законодавства передбачає альтернавні дії, які свідчать про підписання електронного договору, серед яких його підписання одноразовим ідентифікатором, що відповідає пункту 2.1 договору.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги», електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис.

На виконання вимог закону відповідачем ТОВ «Смартівей Юкрейн» на своїй сторінці в мережі Інтернет на сайті www.smartiway.com.ua було розміщено Правила надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Смартівей Юкрейн» у редакції від 20 серпня 2020 року, що діяла на дату укладення договору, що є публічною пропозицією (договором оферти), який є публічним договором у розумінні статті 633 ЦК України.

Частина восьмою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» зазначає, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Позивачем було здійснено ідентифікацію в мобільному додатку ТОВ «Смартівей Юкрейн» та надано інформацію, що могла бути відома лише позивачу, а саме: особисті дані про себе (включаючи реєстраційний номер облікової картки платника податків) та реквізити платіжної картки (номер, строк дії, СУУ2/СУС2 - код). Позивачем самостійно у межах встановленого мобільним додатком ліміту, обрано суму кредиту, строк отримання кредиту та банківську картку, на яку позивач бажає отримати кредитні кошти.

Крім того, судом встановлено, що 10.10.2020 року на банківський рахунок позивача надійшли грошові кошти від ТОВ «Смартівей Юкрейн» у розмірі 5490,00 грн. за укладеним між сторонами договором, та доказів зворотному з боку позивача суду надано не було.

Суд вважає, що в ході розгляду справи було достовірно встановлено, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту, був укладений із додержанням письмової форми визначеної законом, оскільки, укладений з додержанням процедури визначеної Законом України «Про електронну комерцію» та підписаний позивачем шляхом застосування електронного підпису одноразовим ідентифікатором, у порядку визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» та пунктом 2.1. договору.

Суд вважає необґрунтованими твердження позивача про ненадання відповідачем ТОВ «Смартівей Юкрейн» повної інформації про умови кредитування, оскільки, умови оспорюваного договору відповідають Правилам надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Сматівей Юкрейн», що розміщені на офіційному веб-сайті товариства та про ознайомлення позивача з якими зазначено у пункті 8.1 договору, підписаного позивачем із застосування одноразового ідентифікатора.

Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину.

Окремо варто відзначити, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, позивач належним чином була ознайомлена із умовами надання коштів, доказів протилежного матеріали справи не містять, та позивачем таких доказів суду не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України, є її процесуальним обов`язком.

Крім того, не заслуговують на увагу і твердження позивача про введення її в оману під час укладення договору, оскільки, обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин, вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вадами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом обману, внутрішня воля сформувалася невірно, під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб.

Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї із сторін. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину (ст. 230 ЦК).

Так, обман може стосуватися насамперед як елементів та обставин самого правочину, що мають істотне значення (природа правочину, права та обов`язки сторін, такі властивості речі, які значно знижують її цінність або унеможливлюють використання за цільовим призначенням (ст.229 ЦК), так і обставин, що знаходяться за межами правочину, в тому числі мотиву й мети правочину.

Обман може відбуватися як у вигляді активної поведінки сторони, повідомлення нею про будь-які обставини, яких насправді нема (повідомлення недостовірних відомостей про предмет договору, надання підробних документів на право власності на продавану річ, на право вчинення такого правочину), так і у вигляді свідомого замовчування обставин, що можуть перешкодити укладенню правочину. Суб`єктом введення в оману може бути як сторона правочину, так і третя особа, яка діяла з відома або на прохання сторони правочину. Якщо ж обман здійснений третьою особою за власною ініціативою, підстав для визнання правочину недійсним нема.

Верховний Суд у постанові від 28.08.2019 року у справі № 753/10863/16 зазначив, що за змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення (постанова від 28.08.2019 у справі № 753/10863/16-ц).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин. Вона полягає у припущенні, що особа, вчиняючи правочин, діє правомірно. Своїм підґрунтям встановлення презумпції правомірності правочину має визначальні засади цивільного права як свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність цивільного законодавства (ст. З Цивільного кодексу України). Згідно з цими засадами припускається, що особа може, реалізуючи своє право свободи договору (а точніше - право свободи правочину), вчиняти з метою створення, зміни, припинення тощо цивільних прав і обов`язків будь-які правомірні дії. При цьому не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій у акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені.

Суд не вбачає підстав для визнання спірного договору недійсним, оскільки, останній, вчинено з підстав повного виконання сторонами умов договору з дотриманням основних засад вчинення правочинів та у відповідності до вимог діючого законодавства України, про що свідчать наявні у справі докази.

Обґрунтування позовних вимог не знайшли свого підтвердження наявними в матеріалах справи доказами, та позивачем не доведено факт застосування відповідачем обману під час укладення спірного договору фінансового кредиту, не доведено факту неправильного сприйняття нею фактичних обставин щодо умов укладення спірного договору, тобто помилки щодо умов договору.

Окремо варто відзначити, що стороною відповідача надані суду докази, які свідчать про те, що позивачем було неодноразово укладено із відповідачем договори на аналогічних спірним умовах, та вказані договори було виконано позивачем та не оспорено у судовому порядку, а тому визнання даного договору недійсним, умови якого виконано відповідачем відповідно до змісту умов договору, - є безпідставним.

Суд відмічає, що інші наведені позивачем доводи в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовують наведених висновків суду.

Як зазначає Європейський суд з прав людини в своїй усталеній практиці, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи викладене, оцінюючи здобуті по справі докази за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності, допустимості та достовірності, а також приймаючи до уваги те, що позивачем не надано суду достатніх та переконливих доказів, які б в своїй сукупності дали б змогу дійти висновку про наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, та порушення прав позивача, як споживача послуг, а тому суд, розглядаючи даний спір в межах заявлених позовних вимог, вважає позовні вимоги безпідставними, недоведеними та такими, що задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 81, 83, 141, 258, 263, 265, 268, 354-356 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Смартівей Юкрейн» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий Н.П. Чередніченко