Ухвала суду № 96581737, 19.04.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

_______________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2021 р. м. ХерсонСправа № 540/1606/21

Суддя Херсонського окружного адміністративного суду Дубровна В.А., перевіривши виконання вимог статей 160-168 КАС України за адміністративним позовом Комунального закладу "Навчально-виховний комплекс "Школа гуманітарної праці" Херсонської обласної ради до Уповноваженого із захисту державної мови про визнання протиправним та скасування індивідуального акта,

встановив:

Комунальний заклад "Навчально-виховний комплекс "Школа гуманітарної праці" Херсонської обласної ради ( надалі - позивач), від імені якої діє адвокат Плахотнюк Сергій Олександрович ( надалі - представник позивача) звернувся до суду з адміністративним позовом до Уповноваженого із захисту державної мови ( надалі - відповідач), у якому просить

- визнати протиправним та скасувати акт про результати здійснення контролю за застосуванням державної мови від 24.02.2021 р.;

- визнати протиправним та скасувати протокол про порушення органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою та організацією, іншим суб`єктом господарювання незалежно від форми власності, громадським об`єднанням, політичною партією вимог щодо обов`язкового застосування державної мови, встановлених статтями 12-23, 25-29, 31-42 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" від 24.02.2021.

Відповідно до приписів п. 6 ч.1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи немає підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Ознайомившись з матеріалами позовної заяви, суддею встановлено, що вказані вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що 23.03.2021 р. позивач отримав від Уповноваженого із захисту державної мови лист від 16.03.2021 р. за вих. № 646/4.2-03/21-У, а також копії акту про результати здійснення контролю за застосуванням державної мови від 24.02.2021 р. та протокол від 24.02.2021 р. Вважаючи вищезазначені акт і протокол актами індивідуальної діями, які прийняті всупереч вимог пунктів 1, 3, 4, 5, 9 частини 2 статті 2 КАС України представник позивача керуючись частиною 5 статті 13 Закону України " Про забезпечення функціонування української мови як державної", якою передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність Уповноваженого можуть бути оскаржені до суду, звернувся до суду з вказаним позовом.

При цьому, з листа Уповноваженого із захисту державної мови від 16.03.2021 р. за вих. № 646/4.2-03/21-У вбачається, що за результатами здійснення державного контролю встановлено наявність фактів порушення Школою частини п`ятої статті 13 та частини першої статті 21 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" та зважаючи на викладене просить забезпечити видання актів, що регулюють діяльність Школи, державною мовою, вжити відповідних заходів для забезпечення виконання вимог Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" щодо обов`язкового застосування директором і педагогічними працівниками Школи державної мови в освітньому процесі та під час виконання своїх службових обов`язків.

Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у даній справі з урахуванням підстав та предмету даного позову, суд вказує про таке.

Згідно частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституція України, таким чином, надає громадянам право безпосередньо звертатися до суду із скаргою на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною 2 статі 5 КАС України передбачено те, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В контексті вказаних норм суддя звертає увагу на те, що не залежно від способу захисту порушеного права, основними ознаками якого є те, що спосіб захисту не суперечить закону, а також забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин, судовий захист порушеного права відбувається, виключно, за наявності порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них.

Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

У пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004 вказано, що верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над втручанням у право кожної людини на свободу. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Завданням адміністративного судочинства, згідно із ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Водночас суддя відмічає, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях підкреслював, що предмет і мета Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі "Ковач проти України" від 07 лютого 2008 року, п. 59 рішення у справі "Мельниченко проти України" від 13 січня 2011 року, п. 54 рішення у справі "Швидка проти України" від 30 жовтня 2014 року).

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити реальне поновлення порушеного права.

Відповідно до статті частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії ( пункти 2 - 4 ч. 1 цієї статі).

Частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є правильність рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Акт державного чи іншого органу це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших публічно-правових відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Згідно пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

При цьому, залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативно-правові і такі, що не мають нормативно-правового характеру, тобто індивідуальні.

Правовий акт індивідуальної дії це виданий суб`єктом владних повноважень документ, прийнятий із метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, не містить загальнообов`язкових правил поведінки та стосується прав і обов`язків, чітко визначеного суб`єкта (суб`єктів), якому він адресований. До того ж, обов`язковою ознакою як нормативно-правового, так і правового акту індивідуальної дії, є юридичний характер, тобто обов`язковість його приписів для відповідного суб`єкта (суб`єктів), дотримання якого забезпечується правовими механізмами.

Обов`язковою ознакою нормативно-правового акту чи акту індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені лише рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі, на виконання делегованих повноважень.

Обов`язковою ознакою дій суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язків характер. Висновки, викладені у акті, не породжують обов`язкових юридичних наслідків. Водночас певні судження контролюючого органу про певні факти є висновками тільки контролюючого органу, зазначення яких в акті перевірки не суперечить чинному законодавству. Такі твердження акта можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки акта.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на справу № 810/6689/14, де колегія Верховного Суду, окрім іншого, звертала увагу на те, що загальне поняття акта перевірки наведено у пункті 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2010 року № 984, положення якого були чинними на момент виникнення спірних відносин, згідно з яким - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства. У цьому випадку акт перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень законодавства, що, в свою чергу, відповідає встановленим правилам складання акта перевірки, не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб`єкта господарювання та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні КАС України.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що акт перевірки не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, діяльність яких перевірялася, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 826/4/16 та від 23 вересня 2020 року у справі № 640/2911/19.

Як встановлено суддею спірні правовідносини регулюються Законом України " Про забезпечення функціонування української мови як державної" від 25.04.2019 № 2704-VIII ( далі - Закон № 2704-VIII), яким передбачено, зокрема, що з метою реалізації покладених на нього завдань Уповноважений здійснює такі повноваження, як складає протоколи та застосовує стягнення у випадках, встановлених законом ( пункт 5 частини 4 ст. 49 цього Закону).

При цьому, уповноважений здійснює свої повноваження безпосередньо. Для забезпечення виконання повноважень Уповноважений призначає представників. Представник Уповноваженого є працівником секретаріату Уповноваженого і здійснює повноваження, визначені цим Законом, за місцезнаходженням секретаріату або в іншому місці, визначеному Уповноваженим. Акти і протоколи, складені представником Уповноваженого, направляються Уповноваженому. ( частина 6 ст. 49 цього Закону)

Здійснення державного контролю за застосуванням державної мови врегульовано статтею 56 Закону № 2704-VIII, якою визначено, що уповноважений, його представник за результатами здійснення контролю за застосуванням державної мови складає акт про результати здійснення контролю за застосуванням державної мови ( частина 4 цієї статі).

Акт про результати здійснення контролю за застосуванням державної мови повинен містити таку інформацію: 1) місце складення акта; 2) дата складення акта; 3) ім`я або найменування особи, стосовно якої здійснено контроль за застосуванням державної мови; 4) підстави здійснення контролю за застосуванням державної мови; 5) опис фактів, виявлених під час здійснення контролю за застосуванням державної мови; 6) висновок про дотримання або недотримання (порушення) визначених законом вимог обов`язкового застосування державної мови; 7) прізвище, ім`я, по батькові Уповноваженого чи його представника, який склав акт. ( частина 5 цієї статі).

У разі фіксації актом про результати здійснення контролю за застосуванням державної мови факту порушення органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою та організацією, іншим суб`єктом господарювання незалежно від форми власності, а також громадським об`єднанням, політичною партією вимог щодо обов`язкового застосування державної мови, встановлених статтями 12-23, 25-29, 31-42 цього Закону, Уповноважений, його представник складає на підставі такого акта протокол. ( частина 6 цієї статі).

Протокол за результатами здійснення заходу державного контролю за застосуванням державної мови складається у двох примірниках. Один примірник протоколу вручається суб`єкту господарювання або його представнику, другий зберігається в Уповноваженого. Форма протоколу затверджується Уповноваженим.

У протоколі зазначаються: 1) дата і місце його складення; 2) посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; 3) відомості про суб`єкта господарювання; 4) дата, місце та суть правопорушення; 5) інші відомості, необхідні для вирішення справи. ( частини 2,3 ст. 57 цього Закону).

Частинами 5 та 6 ст. 57 вказаного Закону визначено, що справи про порушення суб`єктом господарювання, що провадить господарську діяльність на території України, вимог цього Закону розглядає Уповноважений на підставі відповідних актів про результати здійснення контролю за застосуванням державної мови, інших матеріалів, зібраних Уповноваженим або його представником під час здійснення контролю або під час розгляду питання, пояснень суб`єкта господарювання та доданих ним документів. Постанова про накладення штрафів виноситься Уповноваженим, якщо за наслідками розгляду справи встановлені порушення норм цього Закону. Форма постанови про накладення штрафів затверджується Уповноваженим.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 817 затверджено Порядок здійснення Уповноваженим із захисту державної мови контролю за застосуванням державної мови органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування ( далі - Порядок № 817).

Так, пунктом 13 вказаного Порядку передбачено, що акт і протокол, які складаються у випадку, передбаченому частиною шостою статті 56 Закону, є підставою для притягнення осіб, які порушили вимоги Закону, до передбаченої законом відповідальності. Акт і протокол, складені Уповноваженим або його представником, можуть бути оскаржені відповідно до закону.

Разом з тим, відповідно до положень Закону № 2704-VIII предметами судового оскарження є, рішення Національної комісії зі стандартів державної мови ( стаття 44), а також постанова про накладення штрафу за порушення закону у сфері застосування державної мови може бути оскаржено суб`єктом господарювання до суду ( пункт 10 ст. 57).

При цьому, статтями 54-55 цього Закону передбачено, що кожна особа має право звернутися до Уповноваженого, інших органів, уповноважених здійснювати захист і контроль щодо застосування державної мови, зі скаргою про порушення вимог цього Закону та щодо усунення перешкод та обмежень у користуванні державною мовою. ( чатсина перша ст. 54). При цьому, рішення, дії чи бездіяльність Уповноваженого з вказаних питань можуть бути оскаржені до суду. ( частина 8 статі 55 цього Закону).

Отже, вказаними нормами Закону № 2704-VIII не передбачено оскарження в судовому порядку акту і протоколу, які складаються Уповноваженим із захисту державної мови у випадку, передбаченому частиною шостою статті 56 цього Закону.

Підсумовуючи викладене та враховуючи правову природу вищевказаного оскаржуваного акту, складеного представником Уповноваженого в межах здійснення державного контролю за застосуванням державної мови, суд не вбачає перешкод для поширення на спірні правовідносини вищенаведеної правозастосовчої практики Верховного Суду, відповідно до якої акт перевірки не визнається правовим актом, який встановлює відповідальність суб`єкта господарювання та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні КАС України.

Суд зауважує, що таке ж правове регулювання можна поширити й на спори з приводу оскарження вказаного протоколу від 24.02.2021, який має схожий до акту правову природу, не встановлюють відповідальності, а лише фіксують дату, місце та суть правопорушення, інші відомості, необхідні для вирішення справи, тобто використовуються як джерело доказової інформації при вирішенні питання про накладення відповідного стягнення, відтак позбавлені ознак рішення суб`єктів владних повноважень у розумінні процесуального закону.

З огляду на вищевказані положення Закону № 2704-VIII складання протоколу це процесуальні дії уповноваженого суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію правопорушення та є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді судом справи про притягнення особи до відповідальності.

Тобто заявлений позивачем у цій адміністративній справі предмет спору взагалі не породжує у певному сенсі жодного кола суб`єктів у розумінні Кодексу адміністративного судочинства права яких можуть бути ним порушені на цьому етапі. В подальшому вказані акт та протокол може бути покладений в основу рішення суб`єкта владних повноважень у відповідній до вимог законодавства формі, яке в свою чергу може теоретично порушити права певного кола осіб, на яких воно у майбутньому розповсюдить свою дію, проте наразі цих обставин не існує.

При цьому, обраний представником позивача спосіб захисту прав шляхом подання позову про визнання протиправними та скасування акту та протоколу, складених уповноваженим представником Уповноваженого в межах здійснення державного контролю за застосуванням державної мови, сам по собі не сприяє ефективному відновленню порушеного права.

Враховуючи, що оскаржувані акт та протокол уповноваженого представника Уповноваженого не є рішеннями суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 19 КАС України не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків Комунального закладу "Навчально-виховний комплекс "Школа гуманітарної праці" Херсонської обласної ради, тому вони не можуть бути предметом спору.

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.07.2019 у справі №816/2185/16.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. ( ч. 5 ст. 242 КАС України).

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").

Поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 501/463/15, від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження у адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи. ( п. 6 ч. 1 цієї статті).

Враховуючи, що за результатами ознайомлення зі змістом позовних вимог та доданих до нього документів встановлено, що дані спірні правовідносини не підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, тому суд відмовляє у відкритті провадження у даній справі та роз`яснює, що розгляд справи не віднесено до жодної з юрисдикцій, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у постанові від 23.07.2019 у справі №816/2185/16.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 19, 139, 167, 170, 171, 243, 248 КАС України, суддя -

ухвалила:

Відмовити у відкритті провадження у адміністративній справі за позовом Команального закладу "Навчально-виховний комплекс "Школа гуманітарної праці" Херсонської обласної ради ( місцезнаходження 73003, м. Херсон, вул. Українська, 19, код ЄДРПОУ 35870144) до Уповноваженого із захисту державної мови (місце знаходження: 01001, м. Київ, пров. Музейний,12, код ЄДРПОУ 43743768) про визнання протиправним та скасування індивідуального акта.

Роз`яснити позивачеві, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Роз`яснити, що розгляд справи не віднесено до жодної з юрисдикцій.

Позовну заяву разом із усіма доданими до неї документами повернути позивачу.

Копію ухвали направити позивачу.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження апеляційна скарга подається протягом 15 днів з дня складання повного судового рішення

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя В.А. Дубровна

кат.