Рішення № 96568865, 21.04.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2021Справа № 910/19984/20Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Бабич М.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи"

до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста",

2. Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк"

про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги,

Представники сторін:

від позивача: Лихота О.В,,

від відповідача-1: Костаренко А.Ю.,

від відповідача-2: Гудова О.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" та Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2020 № 910/19984/20 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

28.12.2020 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків в позовній заяві та уточнення позовних вимог

Дослідивши подані матеріали, суд дійшов висновку, що позивачем було усунуто недоліки, визначені в ухвалі суду від 22.12.2020, у встановлений строк.

Відповідно до позовної заяви (з урахуванням уточнень прохальної частини) позивач просить суд:

- визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за кредитними договорами поруки, договорами застави та іпотеки суб`єктів господарювання №80 від 24.02.2020 в частині відступлення ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" вимог за договором про надання кредиту №58 від 15.08.2008, з усіма додатковими договорами; договором застави майна №58-1 від 15.08.2008, з усіма додатковими договорами; договором про відкриття кредитної лінії № 72 від 31.10.2008, з усіма додатковими угодами; договором застави майнових прав №72-1 від 31.10.2008, з усіма додатковими договорами; договором про відкриття траншевої кредитної лінії №725 від 04.10.2007, з усіма додатковими договорами; договором застави майна №725-1 від 04.10.2007, з усіма додатковими договорами; договором застави майна №725-2 від 29.10.2007, з усіма додатковими договорами; договором застави майна №725-3 від 15.11.2007, з усіма додатковими договорами; договором застави майна №725-4 від 31.01.2008, договором застави майна №725-5 від 23.04.2008, з усіма додатковими договорами;

- визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за дебіторською заборгованістю №80/6 від 24.02.2020 в частині відступлення ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" вимог за договорами гарантії №314 від 13.04.2011, №335 від 23.06.2011, №348 від 05.09.20011.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані договори підлягають визнанню недійсними на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу.

Господарського суду міста Києва від 31.12.2020 відкрито провадження у справі № 910/19984/20, підготовче засідання призначено на 03.02.2021, витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" належним чином засвідчену копію договору про відступлення права вимоги № 80/6.

26.01.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові пояснення до позовної заяви.

В підготовче засідання 03.02.2021 з`явився представник позивача.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відкласти підготовче засідання на 01.03.2021.

12.02.2021 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшов відзив на позов з вимогою про поновлення процесуального строку на подання відзиву.

26.02.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові пояснення до позовної заяви.

01.03.2021 на електронну пошту суду від відповідача-1 надійшла відповідь на додаткові пояснення до позовної заяви.

В підготовче засідання 01.03.2021 з`явилися представники позивача та відповідача-1.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання позивача про поновлення строку для подання доказів задовольнити, поновити строк для подання доказів, що містяться в додаткових поясненнях від 26.02.2021 та долучити їх до матеріалів справи.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання представника відповідача-1 задовольнити, визнати поважними причини пропущення строку для подання відповіді на відзив, поновити строк для подання відповіді на відзив та прийняти відповідь на відзив до розгляду.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів, відкласти підготовче засідання на 29.03.2021, встановити відповідачам у строк до 10.03.2021 надати письмові пояснення на додаткові пояснення позивача від 26.02.2021.

03.03.2021 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшла відповідь на додаткові пояснення до позовної заяви.

В підготовче засідання 29.03.2021 з`явилися представники відповідачів.

Представник відповідача-2 подав клопотання про зобов`язання позивача направити позовну заяву з додатками відповідачу-2, визнати причини пропуску строків для подання відзиву на позовну заяву та додаткових пояснень, поновити строк на подання відзиву та пояснення на додаткові пояснення, а також заяву про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив у задоволенні клопотання відповідача-2 про поновлення строку на подання відзиву та пояснення на додаткові пояснення та у задоволенні заяви про залучення третьої особи.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив у задоволенні клопотання відповідача-2 про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів відмовити, закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 21.04.2021.

08.04.2021 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшли пояснення по справі.

19.04.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про повернення до стадії підготовчого засідання.

В судове засідання 21.04.2021 з`явилися представники сторін.

В судовому зсіданні представник позивача підтримав клопотання, відповідно до якого просив повернутися зі стадії розгляду справи по суті до стадії підготовчого провадження, визнати повідним пропуск представником позивача Лихотою О.В. судового засідання, призначеного на 29.03.2021, поновити строк на подання доказів.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання позивача про повернення до стадії підготовчого провадження залишити без задоволення через необґрунтованість та безпідставність.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання про поновлення строку для подання доказів та долучення доказів залишити без розгляду на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України.

Представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі. Представники відповідав-1, 2 проти позову заперечили, просили відмовити у його задоволенні.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 21.04.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

04.10.2007 між Відкритим акціонерним товариством "Український Професійний Банк" (Банк), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" (Позичальник) було укладено договір про відкриття траншевої кредитної лінії № 725 (далі також - Кредитний договір № 725), згідно з умовами якого Банк відкрив Позичальнику відкличну кредитну лінію в межах суми 20 000 000,00 грн. терміном до 01.10.2009.

В подальшому сторонами вносились зміни до Кредитного договору № 725, зокрема: додатковим договором від 28.12.2009 розмір кредитної лінії було зменшено до 12 280 000,00 грн. терміном до 20.12.2012; додатковим договором від 20.12.2012 строк дії договору було подовжено до 18.12.2015.

15.08.2008 між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" (Позичальник) було укладено договір про відкриття траншевої кредитної лінії № 58 (далі також - Кредитний договір № 58) (зі змінами та доповненнями), згідно з умовами якого Банк відкрив Позичальнику відкличну кредитну лінію в межах суми 3 000 000,00 грн. зі сплатою 19% річних (зі змінами від 12.02.2009, від 28.12.2009) терміном до 18.12.2015 (зі змінами від 09.07.2009, 22.07.2009, 22.10.2012, 20.12.2012).

31.10.2008 між Банком та ТОВ "Львівські автобусні заводи" було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 72 (далі також - Кредитний договір № 72), згідно з умовами якого Банк відкрив Позичальнику кредитну лінію у розмірі 30 000 000,00 грн. терміном до 29.10.2009.

13.04.2011 між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" (Гарант) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" (Бенефіціар) було укладено договір гарантії № 314 (далі також - Договір гарантії № 314), згідно з умовами якого, Банк надав Клієнту безвідкличну банківську гарантію в сумі 107 118,70 Євро строком з 13.04.2011 по 13.04.2013 на усунення дефектів, які виникли в системах рульового управління, гальмування, охолодження двигуна, трансмісійної системи з автоматичним перемиканням швидкостей, освітлення і сигналізації (це не відноситься до лампочок сигналізації та контролю, але це відноситься до електрообладнання), подачі палива, діагностики, кондиціювання повітря протягом гарантійного періоду за договором купівлі-продажу нових виготовлених автобусів № 29/01/10-Л від 29.01.2010, укладеного між ТОВ "Львівські автобусні заводи" та Міністерством транспорту та зв`язку Республіки Македонія.

23.06.2011 між Банком (Гарант) та ТОВ "Львівські автобусні заводи" (Бенефіціар) було укладено Договір гарантії № 335 (далі також - Договір гарантії № 335), згідно з умовами якого, Банк надав Клієнту безвідкличну банківську гарантію в сумі 56 709,90 Євро строком з 23.06.2011 по 23.06.2013 на усунення дефектів, які виникли в системах рульового управління, гальмування, охолодження двигуна, трансмісійної системи з автоматичним перемиканням швидкостей, освітлення і сигналізації (це не відноситься до лампочок сигналізації та контролю, але це відноситься до електрообладнання), подачі палива, діагностики, кондиціювання повітря протягом гарантійного періоду за договором купівлі-продажу нових виготовлених автобусів № 29/01/10-Л від 29.01.2010, укладеного між ТОВ "Львівські автобусні заводи" та Міністерством транспорту та зв`язку Республіки Македонія.

05.09.2011 між Банком (Гарант) та ТОВ "Львівські автобусні заводи" (Бенефіціар) було укладено договір гарантії № 348 (далі також - Договір гарантії № 348), згідно з умовами якого Банк надав Клієнту безвідкличну банківську гарантію в сумі 245 742,90 Євро строком з05.09.2011 по 05.09.2013 на усунення дефектів, які виникли в системах рульового управління, гальмування, охолодження двигуна, трансмісійної системи з автоматичним перемиканням швидкостей, освітлення і сигналізації (це не відноситься до лампочок сигналізації та контролю, але це відноситься до електрообладнання), подачі палива, діагностики, кондиціювання повітря протягом гарантійного періоду за договором купівлі-продажу нових виготовлених автобусів № 29/01/10-Л від 29.01.2010, укладеного між ТОВ "Львівські автобусні заводи" та Міністерством транспорту та зв`язку Республіки Македонія.

Вказані обставини встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 18.08.2015 у справі № 910/5078/15-г та в силу ст. 75 Господарського процесуального кодексу України є преюдиційними для даного спору та не підлягають доказуванню.

Так, вказаним рішенням Господарського суду міста Києва від 18.08.2015 у справі № 910/5078/15-г позов Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" задоволено повністю, зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" визнати грошові вимоги Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" на загальну суму 34 220 640 грн. 06 коп. та включити вимоги на загальну суму 34 220 640 грн. 06 коп. до передавального акту (або розподільчого балансу).

24.02.2020 між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс" (новий кредитор) укладено договір про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки суб`єктів господарювання № 80 (далі також - Договір відступлення № 80).

Відповідно до п. 1 Договору відступлення № 80 за цим договором в порядку та на умовах, визначених цим договором, Банк відступає новому кредитору належні Банку, а новий кредитор набуває права вимоги Банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів та/або фізичних осіб та/або фізичних осіб-підприємців та/або юридичних осіб, зазначених у додатку № 1 до цього договору, надалі за текстом - боржники, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами) та/або договорами та/або контрактами та/або, з урахуванням усіх змін,доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору, надалі за текстом - основні договори, надалі за текстом - права вимоги. Новий кредитор сплачує Банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором.

Згідно з п. 2 Договору відступлення № 80 за цим договором новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання Банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів у розмірах, вказаних у додатку № 1 до цього договору та передбачених основними договорами, право вимагати сплати неустойок, пеней, штрафів, передбачених основними договорами, право вимагати сплати сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України (індекс інфляції, 3% річних), право вимагати передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань за основними договорами, право вимагати застосуванню наслідків реституції при недійсності правочинів, нікчемності правочинів, право отримання коштів від реалізації заставного та іншого майна боржників, вимоги, які випливають з розірвання та/або визнання недійсними договорів із боржниками, права, що випливають із судових справ, у тому числі справ про банкрутство боржників, виконавчих проваджень щодо боржників, в тому числі щодо майна боржників, яке не було реалізоване на торгах та підлягатиме передачі стягувачу в погашення боргу після укладення цього договору, права вимоги за мировими угодами із боржниками, договорами з арбітражними керуючими боржників, охоронними організаціями, права участі в комітеті кредиторів боржників, право одержати, переважно перед іншими кредиторами іпотекодавців/заставодавців, зазначених у додатку № 1 до цього договору, у порядку визначеному основними договорами, Законом України "Про іпотеку", Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", Цивільним кодексом України та іншими актами чинного законодавства України, у разі наявності у Банку такого переважного права, задоволення всіх своїх вимог (повернення суми основної заборгованості, сплати нарахованих процентів, комісій, можливої неустойки (штраф, пеня), відшкодування збитків, тощо), що випливають з умов основних договорів, за рахунок майна, вказаного у договорах іпотеки/застави та додатках до цих договорів, зазначених у додатку № 1 до цього договору, тощо. Розмір заборгованості за основними договорами, права вимоги за якими переходять до нового кредитора, вказаний у додатку № 1 до цього договору. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надане Банку відповідно до умов основних договорів.

Крім того, права вимоги за основними договорами переходять до нового кредитора незалежно від того, чи відбувалося стягнення за цими основними договорами. Якщо таке стягнення відбувалося, новий кредитор має право на переведення всіх прав стягувача у виконавчому провадженні.

Згідно з пунктами 25, 26 та 27 додатку № 1 до Договору відступлення № 80 Банк відступив, а новий кредитор набув право вимоги за договорами № 725 від 04.10.2007 з усіма додатковими договорами, № 58 від 15.08.2008 з усіма додатковими договорами, № 72 від 31.10.2008 з усіма додатковими договорами.

Відповідно до п. 4 Договору відступлення № 80 сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за основними договорами, відповідно до цього договору, а також за продаж майнових прав за договором № 80/1 від 24.02.2020 купівлі-продажу майнових прав за договором поруки, договорами застави, та договорами іпотеки суб`єктів господарювання новий кредитор сплачує Банку грошові кошти у сумі 2.507.377,92 грн, далі - ціна договору. Ціна договору сплачена новим кредитором Банку у повному обсязі до моменту набуття чинності цим договором, відповідно до п. 14 цього договору, на підставі протоколу, сформованого за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став новий кредитор.

24.02.2020 між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс" (новий кредитор) укладено Договір про відступлення прав вимоги за дебіторською заборгованістю № 80/6 (далі також - договір відступлення).

Згідно з п. 1 Договору відступлення № 80/6 за цим договором в порядку та на умовах, визначених цим договором, Банк відступає новому кредитору належні Банку, а новий кредитор набуває права вимоги Банку до фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб, зазначених у додатку № 1 до цього договору, надалі за текстом - боржники, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за дебіторською заборгованістю, в тому числі за договорами та контрактами, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору, далі - основні договори, далі за текстом - права вимоги. Новий кредитор сплачує Банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором.

Відповідно до п. 2 Договору відступлення № 80/6 за цим договором новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання Банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи (але не обмежуючись): право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати комісій, штрафних санкцій у розмірах, що передбачені основними договорами. Розмір заборгованості за основними договорами, прав вимоги, за якими переходять до нового кредитора, вказаний у додатку № 1 до цього договору. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надане Банку відповідно до умов основних договорів.

Сторони домовились, що права вимоги включають всі права вимоги за основними договорами, а також всі похідні вимоги з цих договорів або такі, що випливають з них, в тому числі, але не виключно: вимоги по нарахуванню та стягненню комісій, неустойки, штрафів, індексу інфляції, трьох відсотків річних та/або збитків, вимоги про застосування наслідків недійсності правочинів, вимоги, які випливають з розірвання та/або визнання недійсним договорів, права, що випливають із судових справ, в тому числі справ про банкрутство, виконавчих проваджень, мирових угод, договорів з арбітражними керуючими, охоронними організаціями, права кредиторів, права участі в колегіальних органах, в тому числі в комітеті кредиторів тощо.

Згідно з п. 4 Договору відступлення № 80/6 сторони домовились, що за відступлення права вимоги, відповідно до цього договору новий кредитор сплачує Банку грошові кошти у сумі 2 457 043,40 грн, надалі за текстом - ціна договору. Ціна договору сплачена новим кредитором Банку у повному обсязі до моменту набуття чинності цим договором, відповідно до пункту 14 цього договору, на підставі протоколу № UA-ЕА-2020-01-09-000001-b від 15.01.2020, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став новий кредитор.

Згідно з пунктами 1902, 1910 та 1916 додатку № 1 до Договору відступлення № 80/6 Банк відступив, а новий кредитор набув право вимоги за договорами № 314 від 13.04.2011, № 335 від 23.06.2011, № 348 від 05.09.2011.

Вказані обставини встановлені також встановлені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі № 910/5078/15-г.

Позивач звернувся до суду з цим позовом, оскільки вважає договори № 80 від 24.02.2020 та № 80/6 від 24.02.2020 недійсними, адже вони укладені з порушенням вимог Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, без наявності у відповідача-1 правоздатності та дієздатності на здійснення банківської діяльності, а також ліцензії на здійснення валютних операцій.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач-1 у відзиві зазначає про відсутність порушеного права позивача оспорюваними правочинами, а також необґрунтованість та недоведеність обставин їх недійсності.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Як встановлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вказана стаття унормовує правові наслідки недійсності правочину.

Разом з тим, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються укладанням спірних договорів, а тому потребують захисту.

Отже, за змістом вищенаведених правових норм визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав та інтересів позивача, який не є стороною цього правочину, і у випадку відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.

Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 04.06.2020 у справі № 916/1411/19, від 19.02.2020 у справі №916/1408/19, від 09.04.2019 у справі № 908/1194/18, від 03.09.2019 у справі №910/14255/18, від 11.02.2021 у справі № 922/109/19.

Суд звертає увагу на те, що у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронюваного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, що прямо передбачено у ч. 2 ст. 15 ЦК України.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004, поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

При цьому необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 76 ГПК України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду. Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20.11.2019 у справі № 752/900/15-ц, захисту підлягають не теоретичні або примарні права, а права практичні та ефективні. Відповідно до ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.

Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була його стороною. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 439/212/14-ц.

Отже, саме на Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" як позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту шляхом визнання недійсними Договорів № 80 та № 80/6, укладених між відповідачами.

Як встановлено судом, сторонами спірних договорів є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" та Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк", а натомість позивач за даним позовом не являється учасником вказаних правочинів, а юридичною особою-боржником.

Суд зазначає, що хоч спірні договори і стосуються позивача, однак, а ні зі змісту поданого позову, а ні з пояснень позивача в судовому засіданні суд не встановив, яким чином вказані правочини щодо зміни кредитора у зобов`язанні боржника порушують права останнього.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем відповідно до вимог господарського процесуального законодавства факту порушення його права або охоронюваного законом інтересу при укладенні відповідачами спірних договорів.

Отже, позов у даній справі не спрямований на поновлення прав позивача, оскільки такі права Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" не порушені, а висування вимоги щодо визнання недійсними договорів № 80 та № 80/6 від 24.02.2020 не призведе до відновлення або іншого ефективного захисту будь-яких прав позивача, що само по собі є підставою для відмови у задоволенні позову.

Водночас, незважаючи на встановлені вище самостійні підстави відмови у задоволенні позовних вимог, з метою з метою забезпечення завдання господарського судочинства, об`єктивного та правильного вирішення спору, суд вважає необхідним також здійснити оцінку позову по суті.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).

Відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, однією з підстав визнання недійсним Договору № 80 позивач зазначає те, що цей договір укладений між банком та ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» з порушенням строку, встановленого Положенням щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, оскільки протокол електронних торгів №UA-EA-2020-01-09-000001-b сформований 15.01.2020, а тому останнім днем 20 робочим днем для укладання спірного договору було 11.02.2020.

Як встановлено судом, 15.01.2020 в електронній торговій системі https://prozorro.sale за замовленням Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" відбувся електронний аукціон №UA-EA-2020-01-09-000001-b з продажу пулу активів, що складається з прав вимоги та інших майнових прав за кредитними договорами, що укладені з суб`єктами господарювання та фізичними особами, дебіторської заборгованості, майнових прав за дебіторською заборгованістю, нерухомості, майнових прав на нерухомість, бланків простих векселів, бланків переказних векселів та основних засобів (№ лоту GL18N614755), за наслідками якого переможцем стало Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста", що підтверджується протоколом електронного аукціону №UA-EA-2020-01-09-000001-b від 15.01.2020.

У зв`язку з наведеним 24.02.2020 були укладені спірні договори № 80 та № 80/6 між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" як переможцем аукціону.

Відповідно до п. 3 розділу VII Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженим Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.03.2016 № 388 (тут і надалі - Положення, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Банк укладає договір купівлі-продажу активу (майна) протягом 20 робочих днів з дня формування протоколу відкритих торгів (аукціону) з можливістю продовження такого строку за рішенням Фонду у разі отримання Фондом обґрунтованого подання від банку (у разі якщо Фонд не здійснює повноваження ліквідатора безпосередньо) та надходження на рахунок такого банку до кінця вісімнадцятого робочого дня з дати формування протоколу від переможця відкритих торгів (аукціону) повної оплати коштів за лот (загальний строк не може перевищувати 132 робочих днів та не може закінчуватися пізніше завершення строку ліквідації банку), забезпечує проведення розрахунків відповідно до нього та протягом наступного робочого дня після дня проведення розрахунків інформує про завершення розрахунків уповноважений структурний підрозділ Фонду.

Рішенням Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів від 12.02.2020 в межах його повноважень продовжено строк, передбачений для укладення договору купівлі продажу майна (активів) з продажу лота № GL18N614755 згідно з протоколом електронних торгів від 15.01.2020 №UA-EA-2020-01-09-000001-b до 42 робочих днів з дати, наступної за днем формування протоколу формування протоколу електронних торгів за зазначеним лотом.

При цьому, суд відхиляє як помилкові посилання позивача на те, що Виконавча дирекція фонду гарантування вкладів не могла продовжити строк 12.02.2020, оскільки таке рішення прийнято після спливу 20 робочих днів з дня формування протоколу електронних торгів. Так, вказане рішення якраз прийнято на 20-й робочий день, встановлений для укладення договору, тобто, у встановлений строк.

Отже, з урахуванням правомірного продовження, оскільки відлік 42-денного строку починається з 16.01.2020, то укладення 24.02.2020 Договору № 80 є цілком обґрунтованим та таким, що здійснено в межах встановлених строків.

Також, в обґрунтування недійсності договору № 80 позивач стверджує, що відповідно до Положення за результатами електронних торгів з переможцем електронних торгів банк укладає договір купівлі-продажу активу (майна), а не договір про відступлення права вимоги.

Пунктом 1 розділу VI Положення, на відкритих торгах (аукціоні) можуть продаватися такі види активів (майна) банку, що ліквідується: основні засоби; майно банку у вигляді цілісного майнового комплексу; майно банку, щодо обороту якого встановлено обмеження; дебіторська заборгованість; права вимоги.

Відповідно до ч. 6 ст. 40 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», чи майна (активів) неплатоспроможного банку здійснюється на підставі договорів про передачу (активів) та/або договорів про відступлення права вимоги.

Зважаючи на викладене, суд не вбачає порушень закону при укладенні між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" Договору № 80 саме про відступлення права вимоги.

Також підставою недійсності спірних договорів позивач зазначає, що споживче кредитування належить до банківської діяльності, яка підлягає ліцензуванню, та, зважаючи на те, що у ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» відсутня ліцензія на здійснення банківської діяльності, що підтверджується роздруківкою НБУ, у ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» відсутня правоздатність та дієздатність на здійснення банківської діяльності, здійснення споживчого кредитування, у зв`язку з чим останнє не мало права укладати договори про відступлення права вимоги за кредитними договорами та договорами гарантії.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про споживчий кредит», договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника; кредитодавець - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право надавати споживчі кредити.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, зокрема, банківська діяльність, діяльність з надання фінансових послуг та діяльність з надання банкам послуг з інкасації.

Суд зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" набуло від банку права кредитора лише в межах права вимоги чітко визначеної заборгованості, яка вказана в додатках до договору, а також в межах права вимоги сплати неустойок, пеней, штрафів та сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України. Однак, чинне законодавство не передбачає обов`язку ліцензування реалізації таких прав.

Вимоги вказаних вище законів щодо ліцензування у даному випадку не поширюються на відповідача-1 у здійсненні правовідносин за оспорюваними договорами, оскільки останній не виступав та виступає кредитодавцем споживчого кредиту щодо позивача.

Отже, твердження позивача про відсутність у відповідача-1 правоздатності та дієздатності при вчиненні спірних правочинів суд відхиляє як такі, що не відповідають дійсності.

Крім того, позивач вказує, що за умовами договору про відступлення права вимоги № 80/6 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" набуло право вимоги за договорами банківської гарантії, укладених в іноземній валюті - Євро, а тому у відповідача-1 повинна бути ліцензія на здійснення валютних операцій. Однак, оскільки така ліцензія відсутня, відповідач-1 не мав необхідного обсягу дієздатності для укладення Договору № 80/6 від 24.02.2020.

З указаними аргументами позивача суд також не погоджується та вважає їх помилковими, оскільки право вимоги за спірними договорами передано в гривневому еквіваленті. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Окрім того суд звертає увагу, що в ході підготовчого провадження позивач неодноразово надавав додаткові пояснення до позовної заяви, у яких зазначав нові обставини недійсності, тобто, додаткові підстави позовних вимог.

При цьому суд вважає необхідним зазначити, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до ст. 161 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Відповідно до частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Тобто, позивачем фактично у поясненнях було доповнено та змінено підстави позовних вимог без подання відповідної заяви про зміну підстав позову в порядку ст. 46 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, оскільки підстави недійсності та обставини в їх обґрунтування, що наведені в додаткових поясненнях, в позові не зазначені, а відповідних заяв про зміну підстав позову до суду не надходило, суд оцінює обставини спору в межах доводів позовної заяви без урахування додаткових пояснень.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, саме позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

З огляду на викладене, оцінивши обставини, наведені позивачем у позовній заяві, якими обґрунтовано недійсність спірних договорів № 80 та № 80/6, а також дослідивши подані в підтвердження цьому докази, суд дійшов висновку, що позивачем всупереч викладеним нормам не доведено перед судом законних підстав для визнання недійсними вказаних договорів.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 28.04.2021

Суддя Т. Ю. Трофименко