Рішення № 96561966, 20.04.2021, Великописарівський районний суд Сумської області

Справа № 578/817/20

Провадження № 2/575/22/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2021 р. смт. Велика Писарівка

В.Писарівський районний суд Сумської області у складі:

головуючого - судді Савєльєвої А.І.,

за участю секретаря - Доценко Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт.В.Писарівка справу за цивільним позовом ОСОБА_1 , представник позивача: адвокат Бровко Руслан Миколайович, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Сумський обласний державний нотаріальний архів, про визнання договорів купівлі - продажу недійсними та стягнення моральної шкоди, -

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Бровка Руслана Миколайовича звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 30.10.2013 між ним та відповідачем було укладено договори купівлі - продажу житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 в даному будинку був зареєстрований та проживав з 25.02.1969 по 19.11.2019. У 2008 році ОСОБА_1 було запропоновано відповідачами здійснювати за ним догляд, він як власник надав згоду на реєстрацію місця проживання відповідачів у вказаному будинку. У 2013 році відповідачі запропонували позивачеві укласти договір, який в повній мірі захистив би інтереси як позивача, так і відповідачів. Відповідач ОСОБА_2 , діючи недобросовісно, замість договору довічного утримання вирішив укласти договір купівлі - продажу та відповідно 30.10.2013 договори були укладені. При цьому, позивач ОСОБА_1 продовжував проживати у вказаному будинку до поміщення відповідачами проти його волі у листопаді 2019 року до КУ «Сумський геріатричний пансіонат для ветеранів війни та праці», звідки племінниця позивача ОСОБА_4 вирішила його забрати та де він перебував протягом 3 місяців. Таким чином позивач вважає, що в силу свого похилого віку та стану здоров`я він помилився щодо природи оспорюваних правочинів та прав і обов`язків сторін, які за ними виникають, що вплинуло на його волевиявлення під час укладення договорів купівлі-продажу замість договору довічного утримання, тому вказані договори мають бути визнані недійсними, у зв`язку з чим просить позов задовольнити.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , позов підтримав у повному обсязі та пояснив, що будинок він не продавав, грошей за нього не отримував; його дружина, яка померла у 2008 році в смт. Краснопілля, та мати відповідача були рідними сестрами; після смерті дружини він залишився один, прожив 6 місяців, потім ОСОБА_5 попросила взяти на квартиру відповідачів, він погодився, коли зареєструвались у будинку він не знає, це зробили без нього. Відповідач ОСОБА_2 обіцяв утримувати його довічно. У 2013 році відповідачі повели його до нотаріуса у смт. Краснопілля, дали ручку і сказали підписати, він підписав, ніхто нічого вголос не зачитував,запропонували читати та розписатись в договорі, нотаріус приніс ще два «папірці» і сказав написати у другому «папірці» прізвище, ім`я та по-батькові, відповідачі пішли на роботу і він їх не бачив, нотаріус забрав документи, йому документів ніяких не дав і він пішов додому. Декілька років проживали хорошо поки не пішли до нотаріуса, потім після підписання договору в нотаріуса через два роки почались конфлікти, вигнали з хати, ОСОБА_3 ображала його, його насторожило. Прожили 2014 -2017 роки включно, він завхворів і його переселили з будинку в сарай, де він прожив 2 роки і застудився. Після того, як він зайшов до будинку, його виштовхали ,вранці прокинувся в будинку, попросив викликати «швидку медичну допомогу», але відповідачка повідомила сімейного лікаря. Лікар дав направлення до лікарні, де він пройшов комісію, повезли у відділення лікарні в будинок для людей похилого віку. Осінь , вересень, три весни, в цьому відділенні почали робити ремонт, його ОСОБА_3 забрала додому, де він прожив літо. Потім його відвезли до смт. Краснопілля у відділення долічуватись, лікувався осінь, зиму та весну, потім відділення закрили і його відправили до терапевтичного відділення Краснопільської ЦРЛ. Потім прийшли працівники сільської ради, повідомили, що потрібно виписатись з будинку та їхати в будинок для престарілих, він погодився. Другого дня приїхала ОСОБА_3 , в листопаді 2019 року повезли його в м. Суми в будинок для престарілих, де він залишився на 10 днів. Потім йому дали 1 місяць відпустки, забрала його племінниця ОСОБА_4 до себе додому, де він проживає по цей час, її чоловік не заперечував.

Представник позивача ОСОБА_7 , який бере участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, позов підтримав у повному обсязі, просить суд його задовольнити, так як позивач, укладаючи оспорювані договори купівлі-продажу був впевнений, що на підставі цих договорів у відповідача виникає обов`язок щодо його довічного утримання; іншого житла позивач не мав, тому продавати своє домоволодіння наміру не збирався; позивач склав заповіт на користь відповідача ОСОБА_2 , що підтверджує те, що позивач вважав, що право власності на домоволодіння перейде до відповідача лише після його смерті; відповідач ОСОБА_2 розумів, що позивач не зможе розрізнити правову природу договору купівлі-продажу від договору довічного утримання та укладе договори під впливом помилки. При цьому, також наполягає на тому, що відповідачі утримували позивача, забезпечували його поміщення до лікувальних закладів, здійснювали за ним догляд, проживали разом з позивачем після укладення договорів купівлі-продажу тривалий час, що свідчить про те, що між відповідачами та позивачем фактично склались відносини довічного утримання. Просить стягнути з відповідачів моральну шкоду так як позивач був позбавлений домоволодіння та його помістили до лікувального закладу в зв`язку з чим переніс психологічні хвилювання та душевний біль також послабився стан його здоров`я.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, у судовому засіданні позов не визнали, надали відзив на позов, в якому зазначають, що житловий будинок по АДРЕСА_1 отриманий ОСОБА_1 у спадщину після смерті дружини, проживав він у будинку з 25.02.1969 по 19.11.2019, вони мешкали у будинку з 2008 року, 11.09.2009 за наполяганням позивача зареєстрували місце свого проживання у встановленому законом порядку, оплата комунальних послуг здійснювалась за рахунок коштів відповідачів, попередньо позивач пропонував скласти заповіт на ім`я ОСОБА_2 , можливість укладення договору довічного утримання не розглядалась. Укласти договори купівлі - продажу запропонував сам позивач ОСОБА_1 30.10.2013 договори купівлі - продажу житлового будинку та земельної ділянки були укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .. З боку відповідача ОСОБА_2 у повному обсязі були виконані обов`язки покупця, до підписання договору позивачем отримані грошові кошти у повному обсязі за придбання нерухомості. Зміст оскаржуваних договорів не суперечить ЦК України, волевиявлення учасників правочину було вільним та відповідало їх внутрішній волі, форма правочинів дотримана, дієздатність сторін правочину перевірена, тощо. Після придбання будинку відповідачі переоформили всі договори про комунальні послуги. Позивачеві була надана можливість в подальшому мешкати у вказаному житловому будинку. За добровільною згодою позивача у зв`язку з необхідністю нагляду та медичного догляду його було влаштовано до КУСОР Сумського геріатричного пансіонату для ветеранів війни та праці, була обумовлена можливість позивача брати відпустку та приїздити до відповідачів, однак до початку відпустки племінниця позивача ОСОБА_4 забрала позивача до себе. При цьому, відповідач ОСОБА_2 відвідував позивача щотижня. У зв`язку з наведеним відповідачі вважають позовні вимоги безпідставними і просять відмовити у їх задоволенні. При цьому, просять також застосувати позовну давність відповідно до ст. 267 ЦК України.

При цьому, у судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 пояснив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла дружина позивача ОСОБА_8 , в спадщину вступив позивач ОСОБА_1 , який у 2008 році звернувся до його матері з пропозицією, щоб вони проживали в його домоволодінні, потім за його пропозицією вони були зареєстровані у вказаному будинку, спочатку позивач ставив питання довічного утримання чи укладення договору дарування, однак вони були проти довічного утримання, у 2013 році була зміна порядку і позивач змінив свою думку на укладення договору купівлі - продажу житлового будинку, вони взяли на себе витрати. У 2013 році уклали договір купівлі-продажу, у нотаріуса були присутні, пропонували позивачу прочитати, він почав читати і сказав, що не розуміє, що написано, нотаріус прочитав повністю і запитав, чи розуміє позивач цей договір купівлі-продажу, з`ясував чи належить будинок позивачу, позивач сказав, що розуміє зміст договору. Також позивач розумів, що це договір купівлі - продажу. При укладенні договору вказано, що грошові кошти були передані, але він повідомляв, що грошей не отримав, щоб не прийшли пограбувати. І будівля це комора, де була розташоване ліжко металеве, подушки, у позивача було особисте життя, він залишався в коморі, коли до нього приходили друзі та дівчата. Одного разу позивач був у стані алкогольного сп`яніння, впав, вони його переклали на ліжко. Другого разу викликали лікаря, потім відправили його до лікарні, у квітні 2018 року забрали додому. На той момент у позивача з`явилася звичка: він міг пройти голий, міг справляти природні потреби у рукомийник, почав виключати газ. Облаштували для нього літню кухню. У вересні 2018 року виявили, що у позивача болить спина і груди, влаштували його до відділення лікувального закладу, відвідували лише вони. Позивачеві ампутували палець на нозі, бо була гангрена. У 2019 році планували, що позивач буде проліковуватись, в серпні 2019 рку були болі у спині знову. Позивач є ветеран праці, має заслуги, тому має право проживати в пасіонаті, а літом буде проживати у них. Він просив матір доглядати за ним. Позивач мав будинок в с. Бранцівка Краснопільського району.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснила, що грошові кошти за придбання будинку позивачу передавали, він встановив пам`ятник матері та купував подарунки за ці кошти. Моральна шкода не завдана, вони допомагали, відвідували, купали, коли привезли у м. Суми, там умови були достатні. Домовились, що літом будуть забирати позивача. Він був не долікований, в пансіонаті знаходився два тижні.

Представник третьої особи - Сумського обласного державного нотаріального архіву - у судове засідання не з`явився, просив суд розглянути справу без його участі.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснила, що знає родину позивача більше 30 років, добре знала його дружину ОСОБА_8 . Після смерті дружини позивач дуже сумував, а коли поселилась у нього сім`я ОСОБА_3 , став веселішим, казав, що добре, що його догодують до смерті та поховають. Через деякий час дізналась від сусідів, що позивач у хоспісі і був там до 1 року. Вона знає хоспіс, там всі лежать немічні люди. Потім позивач з`явився, питала як у нього справи, то він казав, що оформили документи, що він нібито хату продав і взяв за неї гроші, однак грошей він не брав, а йому пояснили, тепер виходить, що він нікому не потрібен. Потім позивача знов не було місяців по 6-8. Потім знову з`явився. Потім почула, що позивач на Веретеновці в м. Суми в будинку для престарілих. Позивач ніколи не говорив, що має інше житло. Вона не вважає, що позивач зловживає спиртними напоями.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснила, що коли померла дружина позивача, він залишився один, з боку дружини була сестра ОСОБА_2 , у якої була донька, ця родина приділяла увагу, ця ОСОБА_8 та позивач допомагали племінниці і сестрі. Після смерті дружини позивачеві нікуди було притулитись і хотів, щоб усе майно залишилось цій родині. Це сестра дружини позивача поселила до нього в будинок родину ОСОБА_3 , щоб цей будинок їм залишився. 3 роки відповідачі за позивачем доглядали. Приблизно років 6-7 тому прийшов позивач, плаче та сказав, що раніше Придатки були квартирантами, а тепер він став квартирантом, підписав документ, його умовили, обіцяли за те, що підпише документ, доглядати довічно. Позивач також сказав, що за оформлення документів ще й сам заплатив 600 гривень. Після цього почались митарства позивача: половина була позивача, половина - відповідача, потім залишилась одна кімната, потім поселили його на 2 роки в хоспіс, він потребував лікування на 10 днів. Хоспіс закрився і його поселили до будинку для престарілих. Позивач сподівався, що відповідачі його догодують. Під час перебування у хоспісі почтальон приносив пенсію позивачеві, яку позивач, як сам говорив, віддавав відповідачеві ОСОБА_3 , так як вона спалачувала за його догляд. Коли відповідач ОСОБА_3 почула цю розмову, вибігла з двору, ображала позивача. На 2013 рік позивач себе обслуговував сам, добра людина. Щоб зловживав позивач спиртними напоями, вона не помічала.

Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_1 добре знає, добра людина. Сім`ю ОСОБА_3 прийняв на квартиру в будинок, 8 років, точно не пам`ятає. Було все добре, поки ОСОБА_1 не переоформив будинок. Потім його відправили в будинок для престарілих. Зустрілись із ним десь років 2 і він повідомив. Коли ОСОБА_1 не стало, почали цікавитись де він. Відповідачі обіцяли довічно утримувати його, а його відправили. Кошти за будинок він не отримував, ще й свої кошти при оформленні документів доплатив. Він розповідав про все, коли приходив на вулицю. Про інше житло у ОСОБА_1 не чув.

Свідок ОСОБА_11 у судовому заіданні пояснив, що позивача ОСОБА_1 добре знає вже 30 років, будувалися неподалік, товаришували сім`ями. У 2013 році ОСОБА_1 розповів, що прийняв до себе сім`ю, відповідачі хочуть купити у нього будинок, сказав, що відбулася купівля-продаж, продав будинок і свої гроші ще доплатив за оформлення документів, гроші за будинок не отримував. ОСОБА_3 вказівки давала. Спочатку доглядали, а приблизно з 2016 року припинили доглядати, відправили його у хоспіс, а потім до м. Суми. Іншого житла ОСОБА_1 не має. В с. Баранівка жили його батьки, десь років 7. На другий день стало відомо про укладення договору купівлі-продажу. Він відвідував особисто ОСОБА_1 , який говорив, що його відвідує племінниця ОСОБА_5 ..

Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні пояснив, що з 1984 року знає сім`ю ОСОБА_1 , побудували будинок, потім ОСОБА_8 померла, позивач залишився один. ОСОБА_5 привела сім`ю відповідачів до ОСОБА_1 жити. Прожили десь 10 років, все було добре. ОСОБА_1 казав, що відповідачі наполягали на оформленні будинку, бо треба платити багато коштів, однак він відхиляв, а потім продав будинок, ще й кошти доплатив свої. Потім почав говорити, що погіршились стосунки, Придатки неодноразово відправлили його до хоспісу, потім забирали додому. Його дочка пішла виписувати з будинку, вона роз`яснювала ОСОБА_1 , якщо випишу, то в будинок більше не повернеться, після помістили у м. Суми до будинку престарілих. Коли хату продав засумував. Іншого житла не має. В с. Бранцівці не знаю чи є у нього житло. Через деякий час стало відомо про продаж будинку.

Свідок ОСОБА_5 , яка бере участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, пояснила, що родина ОСОБА_1 є її другою родиною, після одруження її батьки купили хатину та земельні ділянки, ОСОБА_8 , через деякий час тітка одружилася із ОСОБА_1 , побудували будинок, тітка заробляла грошей вдвічі більше ніж ОСОБА_1 , тримали худобу, у 2008 році тітка ОСОБА_8 померла. Вона на будинок не претендує, ОСОБА_1 вправі розпоряджатись ним. За життя її родина разом з дітьми допомагала родині ОСОБА_1 коли вони хворіли . Після смерті тітки ОСОБА_8 все лягло на плечі її родини: вона доглядала ОСОБА_1 , нічого у нього не просила. Після 40 днів після смерті тітки ОСОБА_8 ОСОБА_1 запропонував її родині перейти до нього жити, її діти (відповідачі) переїхали до нього з 01.05.2008, вони обіцяли, що догодують його, спочатку все було добре, ОСОБА_1 доглядав їх синочка. Через деякий час ОСОБА_1 почав зловживати спиртними напоями, водити жінок. Відповідачі зробили ремонт в будинку. Одного разу ОСОБА_1 отримав листа з Криму від жінки брата з претензією щодо коштів за земельний пай. Після цього у 2013 році ОСОБА_1 запропонував відповідачам укласти договір - купівлі продажу будинку. Вона наполягала на тому, щоб гроші за будинок були віддані ОСОБА_1 , давала відповідачам 40 тисяч гривень для цього. ОСОБА_1 говорив, що нікому не буде розповідати про укладення договору. Коли дізналися сусіди, то почали казати йому «краще б сусідам хату віддав». Потім поведінка ОСОБА_1 погіршилася, він напивався, падав, травмувався (то копчик, то ребра). Коли вона приходила, він вів себе добре. Одного разу ОСОБА_1 напився, впав, викликали швидку медичну допомогу і другого дня змогли доставити до лікарні. Вирішили помістити його до хоспісу підлікувати, щоб захистити його від вживання алкоголю. У хоспісі його відвідували відповідачі, прали йому, стригли, доглядали. Вона також відвідувала його. З племінників не приходив ніхто, лише один раз вона бачила племінницю ОСОБА_2 , яка говорила, що сусіди держуть на контролі, як вони ведуть себе із ОСОБА_1 Відповідачі прожили з ОСОБА_1 11 років і помічали зміни. ОСОБА_1 вирішили відправити до Сумського пансіонату. Пробув 2 тижні, її невістка відвідувала його. ОСОБА_1 у 2008 році побоювався племінниці ОСОБА_2 . Після смерті жінки ОСОБА_1 склав заповіт щодо всього майна на користь відповідача ОСОБА_2 він є в наявності, однак у 2013 році уклали договір купівлі-продажу будинку, оскільки це найбільш оптимальний варіант. Будинок ніхто не збирався продавати. Відповідачі переїздять, зміни в роботі, тому в пансіонаті ОСОБА_1 буде догодований до смерті. Після укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_1 проживав в будинку, вона обіцяла своїй матері, що відповідачі догодують його до смерті. Гроші за будинок були віддані ОСОБА_1 , хоча особисто вона цього не бачила. Договір довічного утримання відповідачі відхиляли, оскільки його можна розірвати. В 2017 році ОСОБА_1 перебував у хоспісі, відповідачі відвідували його. Вона вважає, що діти не переставали доглядати ОСОБА_1 , поки племінниця ОСОБА_2 не забрала його з пансіонату, а також не вважає, що відповідачі порушили домовленість щодо утримання ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_28 , який бере участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, пояснив, що у 2013 році возив ОСОБА_1 та відповідачів до нотаріуса на автомобілі для укладення договору купівлі-продажу, сиділи до нотаріуса, ОСОБА_1 все вичитував, однак він не бачив, що саме він читав. Він сидів у коридорі, а ОСОБА_1 та відповідачі у кабінеті нотаріуса. Відповідачі просили в нього грошей, але у нього не було. Його точка зору, поки хату не утепляли, ремонт не робили, ОСОБА_1 племінниці не був потрібен. Коли робили ремонт, він допомагав, ОСОБА_1 знаходився в будинку у своїй кімнаті. ОСОБА_1 казав «хату продав, нехай хазяйнують» в 2015, 2016 р. У 2014 році відповідач ОСОБА_3 просила позичити 40 тисяч гривень, так як ОСОБА_1 за будинок вимагав кошти. Він не дав, однак йому відомо, що ОСОБА_5 (мати ОСОБА_2 ) дала 40 тисяч гривень. Домовленості про довічне утримання не було.

Свідок ОСОБА_29 , який бере участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, пояснив, що восени років 7-8 тому відповідач ОСОБА_2 купував будинок у ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 , вони їздили до нотаріуса ОСОБА_30 . Він допомагав здійснити ремонт будинку, ОСОБА_1 знаходився в будинку у своїй кімнаті. Він чув від ОСОБА_1 , що хату оформили, передав її ОСОБА_13 (відповідачу) і нехай господарі роблять ремонт. ОСОБА_1 про себе нічого не говорив.

Свідок ОСОБА_32 , яка бере участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, пояснила, що від ОСОБА_3 дізналася, що буде купівля-продаж будинку ОСОБА_1. , роблять документи на ОСОБА_2 . ОСОБА_1 ходив чистий, доглянутий, веселий, поки не потрапив до хоспісу (не пам`ятає в якому році). В хоспісі ОСОБА_3 доглядала ОСОБА_1 , носила їсти, прала йому. Їй особисто ОСОБА_1 про договори нічого не говорив. Йому почали носити алкоголь. Вона не заходила до сараю, де він мешкав. На подвір`ї не було ніякого зіпсованого автомобіля. Відповідачі ходили відвідували ОСОБА_1 у хоспіс, це було після 2013 року. ОСОБА_1 ходив по вулиці співав, був доглянутий в цей період часу. Відповідачі не такі люди, щоб покинути ОСОБА_1 , вони доглядали його, він їм родич. Поведінка ОСОБА_1 на вулиці була добра, а в будинку їй невідомо що відбувалось.

Свідок ОСОБА_33 , який бере участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, пояснив, що ОСОБА_13 йому доводиться далеким родичем, він допомагав робити ремонт в будинку ОСОБА_13 та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 був у будинку, говорив, що віддав хату Придаткам. Про купівлю-продаж чув від ОСОБА_14 Ніякого автомобіля на подвір`ї не було. Чи доставляли ОСОБА_1 алкоголь він не бачив. Після 2013 року відповідачі здійснювали догляд за ОСОБА_1 , він їв з ними, був чистий. У 2019 році відповідачі помістили ОСОБА_1 до будинку престарілих (він чув таке). Ніхто його не позбувався, лікарі за ним доглядали б (це його думка).

Допитаний як свідок приватний нотаріус Вангородський В.В. у судовому засідання пояснив, що договір купівлі-продажу посвідчувався ним відповідно до чинного законодавства, були встановлені особи сторін договору, їх дієздатність, сторони договір читали, з ним ознайомились в його присутності, з умовами договору погодились, особисто підписали. Договір купівлі-продажу викладається на папері формату А-4 для прочитання сторонами, а потім роздруковується на нотаріальних бланках, один примірник залишається у нотаріуса, інший видається покупцю. У сторін була з`ясована обставина щодо розрахунку до підписання договору, чи сплачено кошти, чи не потрібна розстрочка. Закон не передбачає, щоб нотаріус переконував передати кошти. При ньому кошти не передавались, згідно пояснень сторін вони передані до підписання договору. Питання щодо наявності іншого житла у продавця не з`ясовувалось. Природу договору купівлі-продажу та його наслідки він сторонам роз`яснив. ОСОБА_1 було роз`яснено, що він жодних прав на майно мати не буде, зміст вчинених нотаріальних дій він розумів.

Заслухавши пояснення учасників справи, свідків, повно та всебічно проналізувавши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-яким не забороненим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 41 Конституції України, ст. 319 Цивільного кодексу України гарантують право власника на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Як встановлено у судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи, 30.10.2013 між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (продавець) та ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (покупець) укладено Договір купівлі - продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться на приватизованій земельній ділянці площею 0,0530 га, кадастровий номер 5922355100:01:005:0541 (а.с. 18-21 т. 1). На момент укладення договору в житловому будинку зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_13 та ОСОБА_3 .

Згідно Архівного витягу з додатку до розпорядження селищного голови від 19.02.2016 № 5 вулиця Островського перейменована на вулицю Олександра Шкурка (а.с. 150 т. 1).

Відповідно до паспортів відповідачів (а.с. 117-119, 120-121 т. 1) останні були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , з 11.09.2009.

Відповідно до п. 9 договору купівлі-продажу житлового будинку, сторони (продавець та покупець) за цим правочином в присутності нотаріуса стверджують, що однаково розуміють значення та умови цього договору та його правові наслідки, договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правильно розуміють зміст цього договору; їх волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі; договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину; договір відповідає їх дійсним намірам; підписання договору є підтвердженням попередніх домовленостей, відсутності взаємних претензій щодо ціни будинку, проведення розрахунку та якісного стану житла.

Згідно із змістом зазначеного договору грошові кошти в сумі 50 000 грн. за житловий будинок продавець ОСОБА_1 отримав від покупця ОСОБА_2 до підписання цього договору (пункт п`ятий договору). Сторони підтвердили факт повного розрахунку за проданий житловий будинок з господарськими будівлями та відсутність взаємних претензій (пункт шостий договору).

При цьому, у судовому засіданні сторони вказаного договору не заперечували, що особисто підписали договір купівлі-продажу.

На підставі вказаного договору 30.10.2013 нотаріусом Краснопільської державної нотаріальної контори Вангородським В.В. проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_13 , що підтверджується відповідним Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 22-24 т. 1).

30.10.2013 між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (продавець) та ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (покупець) укладено Договір купівлі - продажу земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0530 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 25-28 т. 1).

Згідно із змістом зазначеного договору грошові кошти в сумі 5 000 грн. за земельну ділянку продавець ОСОБА_1 отримав від покупця ОСОБА_2 до підписання цього договору (пункт 2.1 договору). Сторони підтвердили факт повного розрахунку за продану земельну ділянку та відсутність взаємних претензій (пункт 3.5 договору).

На підставі вказаного договору 30.10.2013 нотаріусом Краснопільської державної нотаріальної контори Вангородським В.В. проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_13 , що підтверджується відповідним Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 29-30 т. 1).

За правилами частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Виходячи зі змісту статей 203, 655 ЦК України договір купівлі-продажу вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

При цьому право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ст. 182 ЦК України). Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (ст. 334 ЦК України).

Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивач просить визнати недійсним вищевказані договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, посилаючись на те, що вказаний договір укладено під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення, а саме: щодо природи договору, прав і обов`язків сторін, оскільки він вважав, що укладає та підписує договір довічного утримання. Також, позивач наполягає, що грошових коштів за договорами купівлі-продажу від відповідача він не отримував.

Правові наслідки вчинення правочину під впливом помилки передбачені статтею 229 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом.

Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК УКраїни) обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що правочин, учинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент учинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення.

Помилка, допущена внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін, не є підставою для визнання правочину недійсним.

Правочини, вчинені внаслідок помилки належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи.

Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей та якостей речей, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Не є істотною помилка в мотивах правочину, тобто, в причинах, які спонукали до його укладення, крім випадків, встановлених законом.

Під час розгляду справ про оспорення правочинів із вказаних підстав слід ретельно та достеменно встановлювати не тільки обставини, на які посилається позивач як на обґрунтування свого позову (чи є він особою похилого віку, чи є відчужуване майно його єдиним житлом, чи отримував він кошти за нього, чи була обіцянка відповідача піклуватися про нього), а й обставини щодо посвідчення нотаріусом правочину. Зокрема, суди мають встановлювати, чи було прочитано текст правочину вголос нотаріусом, зважаючи на похилий вік чи наявність певних хвороб у позивача, чи здійснювалось нотаріусом роз`яснення сторонам правочину його правових наслідків. Встановлення зазначених обставин може мати важливе значення для визначення того, чи усвідомлював (і в якій мірі) позивач на момент укладення правочину його правову природу та юридичні наслідки. За необхідності для встановлення таких обставин суд вправі допитати нотаріуса, що посвідчував договір.

Вказаний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 13.04.2016 у справі № 6-2953цс15.

У судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 є людиною похилого віку, на момент укладення оспорюваних договорів мав вік 75 років. При цьому, медичної документації про те, що позивач на момент укладення договорів хворів, за станом здоров`я потребував стороннього догляду, або мав захворювання, яке б завадило йому зрозуміти зміст та природу оспорюваних договорів, матеріали справи не містять. Чи є спірне майно, а саме: житловий будинок, єдиним житлом позивача, судом достеменно не встановлено. Твердження позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_7 про відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваними договорами, оскільки позивач продовжував проживати у житловому будинку після укладення договорів купівлі-продажу, тобто фактично розпоряджався житловим будинком, на думку суду не заслуговують на увагу, оскільки після укладення договорів купівлі-продажу комунальні послуги оплачував відповідач, крім того, між сторонами залишалися існувати родинні стосунки.

Відповідно до ст.ст. 80, 81 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; кожна сторона повинна довести ті обставини,на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків,встановлених цим Кодексом.

Аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд доходить висновку, що позивачем належним чином не доведено факту укладення оспорюваних договорів внаслідок помилки з його боку.

Так, судом встановлено, що договора купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки підписані позивачем та відповідачем особисто у присутності нотаріуса, яким встановлено їх особи, перевірено дієздатність, роз`яснено природу договору купівлі-продажу та його правові наслідки, про що свідчить зміст договору, а також підтверджено поясненнями допитаного як свідка у судовому засіданні приватного нотаріуса Вангородського В.В., який, зокрема, пояснив, що позивачу ОСОБА_1 він роз`яснив природу договору та його правові наслідки, що укладається саме договір купівлі-продажу, а не будь-який інший договір, що право власності на житловий будинок та земельну ділянку перейде до покупця, сторони договір читали, з ним ознайомились в його присутності, зміст та умови договору розуміли та з ними погодились, а також підтвердили факт повного розрахунку за договорами.

При цьому, під час допиту свідків у судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 їм повідомляв, що продав житловий будинок відповідачам і більше не є його власником.

Разом з цим, суд також враховує, що з моменту укладення оскаржуваних договорів (30.10.2013) та до часу звернення з позовом до суду (16.07.2020) позивач жодних претензій до відповідачів не заявляв.

Також, суд вважає необґрунтованими доводи позивача та його представника про те, що позивач не отримував грошових коштів за продаж житлового будинку та земельної ділянки, оскільки наведений факт підтверджено умовою договору купівлі-продажу та підписом сторін, в тому числі ОСОБА_1 , в договорі. Позивач та його представник спростовували одержання від відповідача грошових коштів поясненнями свідків, однак відповідно до положень частини першої статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину, укладеного у письмовій формі, чи окремих його частин ( в тому числі і щодо виконання зобов`язань) може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Інших доказів на підтвердження своїх доводів позивачем суду не надано.

Судом перевірено зміст договору, за яким учасники правочину підтвердили, що вони діють добровільно, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, вільно володіють українською мовою. Факт передачі грошей також перевірено при укладанні договору та підтверджено сторонами. Нотаріусом перевірено дієздатність учасників правочину та відомості щодо істоних умов договору, зокрема, передачі коштів.

За цих обставин, суд доходить висновку, що позивачем не надано жодних доказів вчинення ним правочину під впливом помилки. Факт доброї волі укладання правочину в обов`язковому порядку був перевірений нотаріусом. Жоден зі свідків, допитаних у судовому засіданні, також не підтвердив вказаних обставин. Зміст договорів свідчить про те, що нотаріусом було роз`яснено сторонам зміст правочину і сторони були ознайомлені з природою договору купівлі-продажу, тому позовні вимоги про визнання договорів купівлі - продажу недійсними на підставі статті 229 ЦК України задоволенню не підлягають. Доказів протилежного позивачем не надано.

За приписами статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з частиною першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Таким чином, вирішувати питання про наявність завданої моральної шкоди та її грошового відшкодування суд може лише після з`ясування та зазначення у судовому рішенні про порушення права або охоронюваного законом інтереса позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні.

За приписами статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до пункту 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Таким чином, застосовувати позовну давність суд може лише після з`ясування та зазначення у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, що і має місце в даному випадку.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 по справі «Руїз Торіха проти Іспанії» Суд вказав, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Питання розподілу судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 203, 229, 626, 627, 638, 655, 657 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 42, 48, 76, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні цивільного позову ОСОБА_1 , представник позивача: адвокат Бровко Руслан Миколайович, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Сумський обласний державний нотаріальний архів, про визнання договорів купівлі - продажу недійсними та стягнення моральної шкоди - відмовити у зв`язку з його необґрунтованістю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п.п. 15.5 п.15 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи через В.Писарівський районний суд.

Повне судове рішення складене 27 квітня 2021 року.

Суддя А.І.Савєльєва